Завдяки цій категорії вдалося краще розглянути приховані механізми соціального життя, суспільну працю в її нормальних і патологічних формах. Гроші — "чиста форма" економічних відносин та економічна цінність одночасно. Під цінністю слід розуміти те, шо привертає наш інтерес до конкретної речі, виконаної людиною. Сама по собі цінність виступає фундаментальним відношенням, яке визначає всі інші. Над світом конкретного буття підноситься світ ідеальних цінностей, який вибудовує зовсім іншу ієрархію речей і відносин, ніж та, що існує в матеріальному світі.

Із цих позицій переосмислюється категорія "продукт праці", розглядається властива йому природна двоякість. Справді, продукт праці зароджується в матеріальному світі, тому що створюється фізичними зусиллями, але належить і набуває своє дійсне значення в іншому, ідеальному, світі, де функціонує як товар, згусток економічних відносин.

Можна говорити про двоякість продукту праці й в іншому сенсі: він являє собою єдність фізичних і розумових затрат, що оцінюються суспільством по-різному. Інакше кажучи, вони нерівноцінні. Продукти висококваліфікованої праці поціновуються вище, ніж декваліфікованої. З цього погляду Марксова трудова теорія вартості неправомірна, тому що вона має на увазі:*

редукцію (зведення) складної праці до простої;*

встановлення найменш цінної — фізичної — праці як масштабу й мірила усіх видів конкретної праці;*

онтологізацію, тобто визнання "мускульної праці" як первинної цінності, фундаментальної реальності;*

девальвацію розумової праці, визнання її як другорядної цінності.

Практичним наслідком подібного способу теоретизування є заниження ролі наукової інтелігенції в суспільстві, усунення її з історичної сцени на користь пролетаріату — суб'єкта і носія простої фізичної праці. На противагу марксизму створюється й обґрунтовується інша шкала цінності видів конкретної праці, що збігається з поглядами сучасного індустріального суспільства. І в тому і в іншому випадку найвищою цінністю визнається інтелектуальна, творча праця.

Аналіз взаємозв'язків категорій "праця", "відчуження" і "цінності" виводить на феноменологію капіталізму. Виникнення грошей руйнує особистісний характер відносин між людьми, вони стають безособовими, анонімними. Раціональність, що проникла зі сфери ділового підприємництва, формує новий тип людини — принципово відкритої для відчуження й грошового розрахунку, її суб'єктивний світ незахищений перед невблаганною логікою об'єктивації. Гроші — символічна міра рівності людей перед небуттям, вони в чистому вигляді відображають ціннісне відношення речей (чи товарів), але потім поширюються на світ людських відносин. Гроші урівнюють людей (негативна рівність) як виробників чи споживачів речей, створених людською працею. У міру того як річ із мети перетворюється в засіб досягнення чогось, працівник чимраз більше відчужується від продукту і засобів праці.

Застосування в такий спосіб як інструменту пізнання абстрактної конструкції "чистої форми" дало змогу розробити принципово нову методологію соціального пізнання, яку порівнюють із "коперниківським переворотом у соціології".

Інструментом соціального пізнання в такому "перевороті" слугувала категорія "ідеальний тип" (М. Вебер). Соціологія праці розглядалася головним чином як соціологія економічної поведінки людей. Економічна дія є різновидом раціональної поведінки, яка орієнтована на одержання вигоди. Вона являє собою мирний (на відміну від військового, наприклад насильницького, захоплення) спосіб контролювання індивідом ресурсів (засобів), за допомоги яких він має намір досягти свої ціпі. Економічні процеси та об'єкти (підприємство, сировина, ринок) стосовно економічної дії виступають у ролі цілей, засобів, перешкод чи результатів. У більш вузькому формулюванні економічна дія містить операції у сфері сучасного ділового підприємництва, націленого на одержання прибутку. Конкретно-історичний аналіз типів економічної дії виводить на поділ і спеціалізацію праці, що відчужують працівника від продукту і засобів праці, типи панування й підпорядкування, механізм адміністрування і бюрократичної влади в організації, відносини між підприємцем і робітниками.

У розглянутій методології розрізняють кілька основних моментів:*

концепція ідеального типу;*

метод причинно-наслідкового (каузального) пояснення;*

принцип співпереживаючого розуміння мотивів поведінки;*

принцип віднесення до цінності.

Вони народилися зі спроби об'єднати евристику природничих гуманітарних наук, перенести в соціологію все раціональне з них і в такий спосіб підсилити її пізнавальні можливості. З природничих наук запозичені каузальний метод і схильність до точних фактів, із гуманітарних — метод розуміння і "віднесення до цінності". При цьому критикувалася психологізація соціології й використання в ній оцінних суджень, заснованих тільки на суб'єктивних думках ученого. Одночасно заперечувалася можливість застосування метафізичних універсалій, таких як "суспільство", "народ", "держава", "колектив"; гадалося, що об'єктом дослідження може бути тільки індивід: адже тільки він має мотивацію, свідомість і раціональну поведінку. Абстрактні ж поняття суть метафори, у яких нівелюється конкретний індивід. Це ще один крок назустріч природознавству й вимогам позитивізму. Але відступом від нього і кроком до чистої філософії треба вважати принцип розуміння.

Зрозуміло, що при цьому зовсім не відкидаються ймовірнісно-статистичні методи в соціології. Але статистичний зв'язок повторюваних явищ сам по собі ще мало що означає, бо він може бути випадковим. Виявлення за допомоги кількісних методів статистичних зв'язків є лише першим кроком. Наступний крок припускає встановлення внутрішньої зумовленості зв'язку між явищами або вчинками, тобто пошук логіки мотивів, змісту або вчинків того соціального змісту, який люди вкладають у свої дії, орієнтуючись на "значущих інших". Тільки в цьому разі ймовірність зв'язку дістане логічний доказ. Тобто соціологічне пояснення є не тільки фактуально ймовірним, а й суб'єктивно значущим. Подібний синтез і дає причинове пояснення в соціології. Спостерігаючи ланцюжок реальних дій людей (наприклад, страйк), ми повинні сконструювати правдоподібне пояснення на основі внутрішніх мотивів. Мотиви приписуються завдяки знанню того, що в схожих ситуаціях більшість людей чинить так само, керуючись аналогічними мотивами.

З критичних позицій до марксистської соціології підходили також представники американської соціологічної школи інституціоналізму (Торстейн Веблен, 1857— 1929). Замість вивчення статичного стану реальності, що припускає невідомість соціальних явищ, був запропонований генетичний метод. Предметом економічної науки мали стати мотиви поведінки споживачів, спосіб життя і стосунки між споживачами. Вчення про інститути, теорія експлуатації, концепція дозвільного класу, нарешті, історичний аналіз промисловості базувалися на вивченні трудової діяльності людини, її мотивів і поведінки. Історія людської цивілізації — це зміна переважаючих у певні періоди історії різних соціальних інститутів (наприклад, інститут приватної власності, класів, грошової конкуренції, демонстративного споживання), що трактуються як загальноприйняті зразки поведінки і навичок майстерності. Це вчення називають також технократичною теорією, через те що головна роль в економічному і культурному розвитку суспільства тут приділяється технократії — менеджерам і науково-технічній інтелігенції.

Завершивши розгляд основних соціологічних теорій праці, які завдяки їхній ролі надалі в розвитку цієї науки відносять до класичних (що, до речі, дало назву й цьому періодові розвитку соціології праці), ми водночас не можемо не погодитися з думкою А. І. Кравченка про необхідність аналізу розвитку емпіричної та прикладної соціології праці даного періоду.

Емпірична соціологія (найширшого розвитку набула в Англії, Франції і Німеччині) характеризувалася такими особливостями.

1. Емпіричні соціальні дослідження мають давнішу історію, ніж академічна соціологія.

2. Методологія й методика емпіричних досліджень розроблялися головним чином натуралістами, а теоретична соціологія — філософами.

3. На ранніх етапах теоретична та емпірична соціології розвивалися паралельно та окремо одна від одної. В академічній соціології переважали глобальні еволюційні схеми і порівняльно-історичний метод, що не потребували строгого емпіричного підтвердження, задовольнялися некритичним добором фактів для ілюстрації апріорних схем.

4. Емпірична соціологія зародилася поза сферою університетів (як центрів наукової думки), у практичній сфері — в середовищі державних службовців, підприємців, лікарів, учених-природознавців, учителів. її виникнення стимулювалося практичними недоліками капіталістичного суспільства, розвиток якого в XIX ст. вів до швидкого зростання міст (інтенсивна урбанізація), поляризації бідності й багатства (як наслідку інтенсивної індустріалізації), пауперизації населення і зростання злочинності (неминучих на стадії первісного накопичення).

В англійській і французькій емпіричній соціології умовно розрізняють такі основні напрями:*

політична арифметика (У. Петті і Дж. Граунт) -— найпростіше кількісне дослідження суспільних явищ;*

соціальна фізика (А. Кетле) — емпіричні кількісні дослідження фізичних характеристик людини і встановлення статистичних закономірностей суспільних явищ із застосуванням складних математичних процедур (розумілася як теоретична дисципліна);*

соціальна гігієна (Е. Чад вік, Л. Віллерме, О. Паран-Дюшатле) — емпіричний опис санітарних умов праці й побуту міських промислових робітників, класифікація соціальних показників здоров'я населення на основі опитувань, інтерв'ю і спостережень з метою вироблення практичних рекомендацій для наступного проведення благодійних соціальних реформ;*

моральна статистика (А. Геррі, Дж. Кей-Шаттлуорт) — збирання та аналіз кількісних даних про моральні й інтелектуальні характеристики різних верств населення з метою розробки рішень в галузі соціальної політики й соціального управління (одне із джерел соціальної інженерії);*

соціографія (школа Ле Пле) — монографічний опис певних територіальних чи