Перші християни, живучи в малих церковних громадах за рахунок милостині, усю свою увагу концентрували на тому, щоб заслужити вічне життя в раю. Якогось особливого ставлення до праці вони не виробили. Та пізніше, коли християнство значно поширилося, праця стає предметом досліджень релігійних учень і теорій. У цей час певного розвитку одержало аксіологічне вчення про працю, якій почали надавати християнське звучання (Августин, 354—430; Фома Аквінський, 1225—1274). Якщо в античності фізична праця найчастіше вважалася негідним для вільної людини заняттям, рабською діяльністю, то християнство, не змінивши нічого по суті, додало етичні мотиви. Праця — кара божа, працею людина спокутує первородний гріх, праця забезпечує лише біологічне існування, а духовне дається через "непрацю", тобто відсторонене споглядання (хоча чернецтво та аскеза завжди вважалися важкою працею й подвижництвом).

На відміну від християнського середньовічного розуміння праці в арабському світі розуміли її як джерело всіх багатств (Ібн Хальдун; 1332—1406) без колишніх негативних її оцінок. Категорія праці розглядалася як передумова економічних пошуків: вона переносилась зі сфери етико-теологічних оцінок у реальне життя. Праця ставала бажаною не заради самої себе, а заради цінностей, які вона створює. У такий спосіб праці вперше надавалося значення людської діяльної практики, а зневага до неї розцінювалася як причина деградації як у політиці, так і в економіці*10. Було уточнено розуміння поділу праці стосовно її походження з природи різноманітної людської діяльності і необхідності співробітництва. При цьому розрізнялося два типи поділу праці: особливий поділ праці (як передумова всякої людської активності) і загальний поділ праці, що виникає в процесі розвитку суспільства і його диференціації та приводить до поділу на село і місто. Виокремлюючи ці два основних типи поділу праці, аналізувався вплив поділу праці і різних видів діяльності на фізичні і соціопсихічні характеристики людей. Зрозуміло, що подібний аналіз праці та низка інших трактувань соціальних проблем праці, властивих цьому історичному періодові, не завжди об'єктивні, іноді вони виникали у вигляді геніальних здогадів і припущень. Тобто вони не мають наукового характеру. Проте важко переоцінити їхню роль і внесок у подальший розвиток соціології праці. Без них було б неможливим виникнення наукового етапу.

Початок наукового етапу розвитку соціології праці

Науковий етап відзначив і 1 свій початок першими проблисками капіталістичного виробництва в європейській Реформації. На основі оновлення змісту християнського вчення виник протестантизм, у якому обґрунтовано особливе значення праці. Якщо раніше праця виводилась із системи пріоритетних цінностей як щось нецінне, то протестантизм уперше підносить повсякденну трудову діяльність мирянина до рівня найвищих релігійних цінностей (Мартін Лютер, 1483—1546; Жан Кальвін, 1509—1564). Праця наповнюється релігійно-моральним змістом. Напружена активність, дисципліна, працьовитість, чесна робота і праведно накопичений капітал — от ціннісна шкала капіталізму. Вона лежить в основі того, що західні соціологи називають "трудовим суспільством". Це новий тип людської цивілізації, що ґрунтується на протестантській трудовій етиці, вільній конкуренції і підприємництві. Протягом декількох століть — з XV по XX — "трудове суспільство" визначало шляхи розвитку західної цивілізації.

Як бачимо, протестантизм вніс радикальні корективи в релігійні погляди християнства на роль праці в житті людини й суспільства. Проте наступний крок на шляху еволюції цих поглядів заторкнув як християнське розуміння праці, так певною мірою й протестантське. Цей крок був зроблений соціалістами-утопістами. Загальним для них було розуміння праці як суспільної категорії стосовно суспільства, без експлуатації людини людиною. При цьому висловлювалося чимало геніальних передбачень з приводу характеру і ролі праці в суспільстві. Так, Томас Мор (1428—1535) розглядав працю не тільки як обов'язок, але як / честь для всіх членів суспільства. Поряд із землеробством кожен член суспільства, на його думку, повинен опанувати ще якесь одне ремесло. Від праці як загального обов'язку звільняються тільки вчені, які мають присвятити себе науці. Передбачалося встановити 6-годинний робочий день, а вільний час використовувати для всебічного розвитку особистості.

Інша позиція, не відрізняючись за суттю, уточнювала деякі аспекти. її прихильники (Томмазо Кампанелла, 1568—1639) також трактують працю як загальний обов'язок для всіх членів суспільства. Велике значення надається землеробству. Але й будь-яка інша праця вважається корисною і шляхетною, а найбільш небезпечні і важкі види діяльності — найпочеснішими. На відміну від попередньої позиції пропонувалося присвячувати праці 4 години на день, а решта часу мала належати відпочинку, навчанню і розвагам.

Погляд на працю як на джерело всіх чеснот і критерій розподілу благ за працею, що унеможливить експлуатацію, — ще один погляд з позиції соціалістичного утопізму (Сен-Сімон, 1760—1825). При цьому людина

розглядалася як єдність духовних і фізичних сил (оскільки в праці застосовуються інтелектуальні, фізичні, емоційні здібності і творчі задатки, тому виробництво одночасно має економічний, інтелектуальний і моральний характер). Тим самим працю розуміли як значне суспільне явите, що є обов'язком усіх людей, а неробство вважалося неприродним, аморальним і шкідливим явищем.

Ще один підхід втілився у твердженні, що праця має приносити людині найбільше задоволення і тому мусить бути для неї привабливою (Шарль Фур'є, 1772—1837). Називаються умови, за яких праця може задовольняти людину: це ліквідація системи найманої праці, матеріальна забезпеченість працівників, нетривалість робочих змін, усуспільнення виробництва, охорона праці, організація "нового порядку" і право усіх на працю. Без права на працю всі інші права зводяться нанівець. Також пропонувалася оплата за працею, а робочий час зводився до двох годин щоденно. Ідеї перетворення праці в першу життєву необхідність і знищення протилежностей між розумовою і фізичною працею поряд із принципом зміни праці завершують цей підхід.

Плідною є ідея про необхідність відповідності між трудовим середовищем і природою людини (Роберт Оуен, 1771—1858). Такий висновок був зроблений на основі зв'язку між умовами життя поза сферою праці і відносинами в процесі праці та продуктивності праці. Виявилося, що людина реалізує свою трудову активність, спираючись на весь потенціал особистості. Слушним був висновок не тільки про необхідність регулювання і збереження робочого часу, а й про введення засобів безпеки праці.

Переворот у поглядах на працю, розпочатий протестантизмом і соціалістичним утопізмом, був довершений на теоретичному рівні основоположниками класичної політекономії. Основною ідеєю при цьому стала теорія трудової вартості (Вільям Петті, 1623—1687), згідно з якою вартість товару визначалася через кількість праці, необхідної для його виробництва. Ця ідея була покладена в основу систематичного вчення про поділ праці (Адам Сміт, 1723—1790). Праця розглядалася як фактор багатства всіх народів (тут малася на увазі праця взагалі незалежно від того, у якій господарській сфері вона здійснювалася). Поділ праці відіграв прогресивну роль у розвитку суспільства. Обмежуючи людей тільки одним видом праці, такий поділ збільшує їхню вправність у праці, трудову ефективність і, частково вдосконалюючи трудовий процес, сприяє технічним винаходам. Усі ці фактори, зумовлені поділом праці, ведуть до зростання продуктивності праці (а через неї — до зростання національного багатства).

Розглянуті ідеї знайшли своє осмислення і на філософському рівні. Так, в ідеї самопородження людини в історії завдяки праці (Г. В. Ф. Гегель) стверджувалося, що для того аби свідомість як нижча форма перетворилася в самосвідомість як вищу форму, необхідна дія, праця людини. У процесі праці свідомість стає самосвідомістю, а оскільки самосвідомість ототожнюється з людиною і виявляється в праці, то й людина стає людиною завдяки праці.

За такого підходу дається дуже широке визначення праці як діяльності й виробництва взагалі; поширюється воно й на природу. Праця, діяльність узагалі — це самопородження і самоздійснення можливостей як об'єктивних, прихованих у самій дійсності, так і суб'єктивних, реалізація яких є самовираженням і самоствердженням людини.

Таким чином, праця тут охоплює всю людську діяльність, усі види активності людини. Мова йде про теоретичну працю, про працю, що виготовляє предмети насолоди, а також про працю в ім'я загальних інтересів (державна діяльність, законодавство, політична діяльність, війна та ін.) і творчу працю, наприклад художню діяльність, "вільну духовну творчість" чи здійснення функції віри.

Прагнучи точніше пізнати дійсність і вказати на суперечність між тим, що відбувається насправді, і тим, що має бути, при використанні різноманітних видів діяльності для створення чогось іншого, ніж те, що вже є, дедалі більша увага зверталася на практику. Гадаючи, що діяльність сама по собі має свою істину і дійсність, а праця, діяльність кожного індивіда — самоціль, стверджувалося, що характер і сутність індивіда можна визначити за його ділом і працею, у яких він проявляє себе. Однак сам індивід насправді не може пізнати себе на основі самоздійснення у праці. Як єдність дійсності і духовної субстанції, як процес гуманізації дійсності праця є сутністю людської дійсності, що виражає реалізацію єдності