Аналіз показує, що, відтворюючи себе, ми реально спираємося на допомогу інших, на саму творчу роботу (зусилля) з відтворення (у тому розумінні, що аналізуємо і. невдачі або ж її обмежені можливості), що в цій роботі ми винаходимо засоби самої роботи (знаки, прийоми тощо), наші зусилля є ефективними лише тією мірою, наскільки вони збігаються з загальним ходом нашої еволюції (роз витку), а також підтримуються ззовні ситуацією, у якій ми знаходимося. Інакше кажучи, відтворити себе — це значить не тільки працювати над собою, змінювати, перетворювати себе, але і вислуховувати реальність, врости в дискурс, визволити місце для зустрічі із самим собою, вищими силами, Богом; узагалі, кожне своє зусилля звіряти з зусиллями інших сил і реальностей.

Існує, як видно з попереднього, ще одне розуміння такої роботи з відтворення своєї визначеності й автономії—езотеричне. Наприклад, Мераб Мамардашвіліу своїх "Лекціях про Пруста?" трактує цю роботу як особливий духовний досвід порятунку, у ході якого людина усвідомлює і відкриває інший світ (світи) і вчиться жити в ньому.

Власне, у своїх лекціях Мераб Костянтинович намагається показати, як людина, що стала на шлях порятунку (неважливо хто, Пруст, філософ, художник,, читач — будь-хто), шляхом складної і важкої роботи думки та самого життя усвідомлює наявність цього другого невидимого життя (у езотеричній традиції це життя відноситься до справжньої реальності), вчиться жити інтермітенціями свого серця, поступово розширює зону таких інтермітенцій. Кінцева мета одна — порятунок або знайдення реальності безсмертної душі, "реальності нескінченної діяльності нашого свідомого життя, тобто нашої душі. Тієї душі, — зауважує М. Мамардашвіл і, — яка обкреслена магічним колом, і яку ми і знати не знаємо, і віддати на розтерзання не бажаємо нікому".

Основне запитання тут таке: чи необхідно сучасність тлумачити в езотеричному ключі" чи не є сучасною тільки та людина, яка стала на шлях порятунку (неважливо, як при цьому розуміється порятунок — у релігійному плані, власне езотеричному чи мирському, просто як духовна робота і життя)? Реально сьогодні навряд чи багато людей стають на цей шлях, хоча Мераб Костянтинович стверджує, що це основний "метафізичний закон свідомого життя". Проте питання залишається, адже мова йде не про те, як реально живуть люди, а про задум сучасної людини, який задовольняє сучасну практику, що народжується, і дискурси. Припустимо, що хтось, Ви чи я, став на шлях порятунку, тобто визнав два світи і працює над тим, щоб жити тільки (або більше) подіями справжньої реальності. Але чи варто так жити іншим? Ось у чому запитання. Загалом на нього, звичайно, не можна відповісти, але ось одна думка.

У своїх лекціях про Пруста Мамардашвілі показує, що на шляху до справжньої реальності стоїть наша власна особистість, що ми постійно відтворюємо у своїх незмінних рисах. "Існує, — пише Мераб Костянтинович, — закон свідомого психологічного життя: ми живемо, намагаючись у кожний момент життя виконати, утримати якесь майже кататонічне зрощення себе зі своїм образом... Саме це я і називаю "identity" або тотожністю, маючи на увазі тотожне перебування індивіда рівним самому собі в потоці часу... Тобто людиною править образ самої себе... Людина прагне будувати своє життя так, щоб зберегти незмінним її ставлення до самої себе. У нас живе чужий образ нас самих, і ми повинні з ним ладити, бути з ним у мирі, тому, говорить Пруст, найчастіше людина бреше сама собі. Саме актами неправди ми зберігаємо рівновагу в рухливій реальності".

Чому ж неправда, а не, скажімо, правильне відчуття реальності, як про це пишуть соціальні психологи? А, ймовірно, тому, шо не тільки для людини, що йде шляхом порятунку, але і для звичайної, думаючої і відповідальної людини раціоналізація за принципом "тотожність зі своїм образом" робить у даний час неможливу ефективну поведінку. Ефективна не взагалі, а в розумінні сучасності. Якщо, наприклад, сучасна людина живе головним чином у символічних реальностях, не може не враховувати інші реальності, що не збігаються з її власними, повинна діяти в просторі безлічі реальностей, бути більш відповідальною тощо, то її прагнення завжди себе поважати і зберегти незмінною, бачення себе не дозволить їй не тільки потрапити в обрій сучасності, але й утриматись там, якщо це якимось дивом відбулося.

В езотеричній традиції замість соціально орієнтованої самототожної людини конституюється людина езотерична. Саме тут отримує зміст ідея Фуко про "безупинне створення нас самих". Але езотерик, створюючи (вирощуючи) себе, орієнтується не на дискурси, а на власні езотеричні ідеї, наприклад, здобуття безсмертя, незвичайних здібностей, Нірвани тощо. Мамардашвілі, навпаки, думає, що справжня реальність і людина, яка її знаходить (до речі, що теж створює себе, це необхідна умова езотеричного життя), існують хоча й в особливому розумінні (не фізикалістськи), але цілком реально, і що є фундаментальні, метафізичні та психологічні закони подібного породження себе як езотеричної людини.

Але, можливо, обидва ці трактування езотеризму можна примирити, якщо розширити поняття езотеризму; езотеричного способу життя. Езотеричний спосіб життя можна зрозуміти як такий, у якому, по-перше, в особливій критиці (усвідомленні) переборюється наше повсякденне розуміння життя і самототожність нашої особистості, по-друге, створюються умови для усвідомлення нового розуміння (себе, інших, життя), причому реальність, яка усвідомлюється, може бути зрозуміла як світ, у якому можуть бути вирішені основні й екзистенціальні проблеми та дилеми, що хвилюють сучасну, людину. Ця реальність, як переконливо показує у своїх лекціях Мамардашвілі, не тільки не належить фізичному світу (вона існує в духовному і символічному планах), але і не є онтологічною. Справа в тому, що подібна реальність, назвемо її духовною основою сучасності, може бути розкрита і побудована тільки тим, хто став на езотеричний шлях. При цьому кожна людина, що йде езотеричним шляхом відкриває і "конституює духовну основу в тій індивідуальній формі, яка органічна їй самій, її можливостям. Але останнє не означає, що духовна основа сучасності суб'єктивна, просто її не можна розуміти як об'єкт, а тільки як загальні умови (закони) сучасного життя (вони, зокрема, задаються і дискурсами Фуко, і законами "психології станів" Мамардашвілі), а також як реальності, що здобуваються езотериками на шляху порятунку.

Особливе запитання, якою мірою цей езотеричний сценарій сучасного життя може бути зрозумілий і прийнятий багатьма. Спостереження показують що на цей шлях сьогодні стають усе більше осіб, які прагнуть бути і залишитися людьми, інша справа, форма, в якій ми усвідомлюємо своє "призначення" і "повну присутність у світі; вона може бути дуже різною: від тонких і витончених установок та вчень езотерика чи філософа, до відносно простої і нерефлексованої картини світу, у межах якої діє художник або просто думаюча, відповідальна людина.

Якщо повернутися тепер до вихідної постановки питання про природу особистості, то можна зробити кілька висновків.

Передумови становлення особистості — це, з одного боку, людина як семіотична і соціальна істота, з другого — умови, що змушують переходити до самостійної поведінки.

Особистість формується при переході людини до самостійної поведінки, що припускає створення приватних схем і сценаріїв та самоорганізацію психіки (центрування на Я, приписування Я здатності до керування, влаштовування опозицій Я і світ, Я й інші тощо).

Необхідно розрізняти становлення особистості та її існування (функціонування).

У кожній культурі становлення нової особистості передбачає дозвіл специфічних соціокультурних проблем, а також частково асиміляцію попередніх структур особистості.

У європейській лінії еволюції культури можна говорити про низку особистостей: антична, середньовічна, ренесансна, нового часу (масова, унікальна, езотерична).

У даний час культура й особистість у ній переживають глибоку кризу. На становлення нового типу особистості істотний вплив справляють, по-перше, способи вирішення таких проблем становлення особистості, як "свобода і соціальна необхідність", "обумовленість особистості", "співвідношення природного і штучного планів", по-друге, дослідження особистості у філософії і науці, по-третє, вимоги нового соціального проекту, спрямованого на вирішення глобальних проблем сучасності, збереження життя на землі, створення умов для безпечного розвитку, підтримання культурної розмаїтості та взаємодії.

Література

1. Американська соціологія: Перспективи. Проблеми. Методи. - М.: Прогрес, 1972. БахтінМ.М. До методології гуманітарних наук//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979.

2. Бахтін М.М. Марксизм і філософія мови. — Л., 1930.

3. БахтінМ. М. Проблема мовних жанрів//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. -М.: Мистецтво, 1979.

4. Бахтін М.М. Проблеми поетики Достоєвського. — М., 1972. Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979. Бсрндт P.M. Берндт К.Х. Світ перших австралійців. — М.: Наука, 1981. Вебер М. Вибрані твори.