Поділ праці між інститутами, отже, і між їх персоналами дає можливість розвивати відповідну професійну культуру, відкриває шлях до проектованих інновацій.

Життєві світи людини: єдність і специфіка

Соціологія культури зосереджує свою увагу на людях як творцях, конструкторах соціальної реальності. Найважливішою при цьому є проблема вивчення процесу соціального буття культури, тобто відібраного, ціннісно забарвленого і семіотично вираженого позитивного досвіду життєдіяльності безлічі людей. Такий досвід виникає в різних сферах, і оскільки в досвіді неможливо відокремити одне від одного свідомість і дію, соціальне буття культури може бути вивченолишеза допомогою дослідження життєвих світів людини (людей).

Розрізнення світів людини за гносеологічною ознакою (за співвідношенням буття і свідомості) дозволяє нам описувати і пояснювати суспільство і як об'єктивну, і як суб'єктивну реальність. Але для опису і пояснення суспільства як продукту взаємодії людей цього недостатньо. Будь-яка взаємодія людей характеризується "злитістю" умов, інтересів, розуму і реальних дій його учасників, отже, необхідно застосовувати феноменологічний підхід. У соціальній культурології це виражається в тому, що в основу розрізнення світів людини ми повинні покласти основні модуси чи феномени існування людини. Як уже йшлося, це праця (спосіб життєзабезпечення), панування (домінування і зв'язана з ним боротьба в будь-яких сферах життєдіяльності), любов (самоідентифікація і солідарність з особливо значущою істотою, співучасть у її житті: божеством, святинею, лідером, особою протилежної статі, родичами і близькими тощо), гра (вільна діяльність, яка дарує блаженство), смерть (основний екзистенціальний феномен, що виражає і підкреслює кінцівка людської життя і зв'язане з ним вічне прагнення людини уникнути її). Життєві імпульси, що виходять з цих феноменальних джерел, формують і світи людини, так чи інакше регульовані відповідними інститутами У той же час ці світи є компонентами суспільства як суб'єктивної реальності, тому що ці феномени - не тільки буггєві способи людського існування: вони також і способи розуміння, за допомогою яких л юдина розуміє себе як працьовитого, люблячого, як борця, що грає смертного і прагне через такі значеннєві обрії пояснювати одночасне буття всіх речей.

Мої життєві світи — це усвідомлювані мною реальності, розташовані і за межами мого повсякденного життя. Моя ідентифікація, самоототожнення з цими світами залежить від сили впливу на мене цих реальностей, з одного боку, і від мого прагматичного чи пізнавального інтересу до них — з другого. У той же час ми всі живемо ніби одночасно в минулому (соціальна й індивідуальна пам'ять, традиції), у сьогоденні (актуальні потреби, рівень і ступінь їхнього задоволення) і майбутньому (надії на краще майбутнє, індивідуальні і соціальні проекти). Усе це вигадливо переплітається в житті кожного. Кожен мій життєвий світ — і світ інших, отже, наше взаєморозуміння і взаємодія в цьому світі протікають у рамках тієї культури, яка ціннісно-нормативно скріплює воєдино ці світи. На поверхні іноді це має вигляд системи субкультур, розташованих у єдиному соціокультурному просторі (культури різних співтовариств, етнокультури).

Відомо, що обставини тією ж мірою задіюють людей, якою вони самі задіюють ці обставини. Беручи участь у життєвих світах, я стикаюся і з "обставинами" цих світів, отже, я так чи інакше сприяю формуванню і розвитку в себе й в інших людей людських якостей, необхідних для життя в даному світі. Цей момент, що емпірично спостерігається і фіксується, вимагає від нас методологічного повороту в розумінні людської свідомості. Здається, що буквальне розуміння свідомості як результату відображення в мозку життєвих реалій, отже, деякої його інертності, що призводить до "відставання свідомості від буття", звужує наші евристичні можливості в галузі соціокультури. Свідомість людини треба розглядати в двох планах: у світі повсякденного життя, де основним актором усього сущого виступає дія (праця, діяльність узагалі), свідомість людини є необхідним атрибутом життя, у трансцендентальних же світах мислення, розуміння і саморозуміння людини є способом життя. В інформаційному суспільстві, у якому виникають символічні і віртуальні світи, саме свідомість людини є безпосереднім творцем, головним актором цих світів. Оскільки вищим ієрархом серед життєвих світів Людини виступає світ повсякденного життя з її принципами "тут і зараз" і "віч-на-віч", то в основі конструювання інших світів лежить принцип життєподібності (зразком виступає повсякденне життя). Це стосується всіх світів, як би далеко вони не були від повсякденності і як би фантастично в них не перепліталися між собою реалії повсякденності. Принцип життєподібності цих світів (наприклад, у картинах С. Далі або у світі сновидінь) реалізується за допомогою символіко-знакових систем, що зв'язують воєдино усі світи людини. Так ми виходимо на проблему комунікативних зв'язків між життєвими світами людини і з ним самим, а отже, зв'язків між безліччю людей як учасників динаміки цих світів.

Значеннєвий універсам

Інформаційна взаємодія є необхідною частиною будь-якої соціальної взаємодії. Попередній аналіз процесу об'єднання індивідуального і соціального рівнів дій людей шляхом типізації дозволив нам описати (правда, дуже схематично) процес породження культурних феноменів, що упорядковують і наповняють змістом дії людей. Взаємодія в повсякденному житті зобов'язана своєю появою та розвитком необхідності жити, і жити успішно для кожної людини, тому інформаційне спілкування в цьому світі найчастіше носить у більшій своїй частині функціональний, прагматичний характер. Інші світи не мають такого чітко позначеного кола необхідностей, тому наша увага до них звичайно ослаблена, пов'язана з дозвіллям і розвагами, якщо вони не є світами моєї професійної праці та побутової поведінки, і обмін інформацією носить швидше суто символічний характер, будучи пов'язаний із символічними об'єктами.

Відомо, шо комунікація є засобом зниження невизначеності в ситуації взаємодії. Зменшення невизначеності припускає побудову індивідом (групою) пророкувань до початку дії і пояснень після їхнього завершення з приводу "правильності" чи "неправильності" установок на дію і самий акт дії (контроль за дотриманням "правил гри"). Тому в комунікативному полі функціонують: комунікативні норми, тобто морально-етичні зобов'язання, що накладаються на людину (групу), ролі — набір функціонально обумовлених дій і поведінкових очікувань, комунікативні мережі, тобто набори перехресних міжіндивідуальних зв'язків, правила-норми, що носять інструментальний характер, і службовці для координації дій людей у певних ситуаціях.

Тут описаний механізм звичайної комунікації. Однак цього опису недостатньо для розуміння природи комунікативних зв'язків між світами людини. Такі зв'язки забезпечують внутрішню цілісність людини і чіткість контурів очікуваних від неї дій (передбачуваність поведінки і дій) в умовах взаємодій. Тому останнім часом культурологи стали користуватися старим терміном "універсум", що, як стверджував ще Г.В. Лейбніц, є "безліч усіх можливих світів", "єдність багато чого". Ця категорія позначає динамічність і тотальність зв'язків та відносин усіх реальностей суб'єкта, свідомість якого переміщається з однієї з них в іншу (реальності теоретичного мислення, сновидінь, естетичного чи релігійного характеру тощо). У духовному плані вони поєднуються в значеннєвий універсум. Як ілюстрацію до такого висновку, наведемо класифікацію "внутрішніх цінностей" за В. Леві.

I

0

1

2 3 4 | Загальновживані визначення значимості

Усе одно, "лампочки"

Цікаво, взяти до відома, мати на увазі

Переважно, гірше, краще

Добре, погано, важливо, зарубати собі на носі

Найголовніше, нескінченно важливе, для мене це | Визначення цінностей Сфера позаціннісної інформації Інформаційні цінності Умовні цінності Безумовні цінності

-----------------------------

Зрозуміло, що в зміст значеннєвого універсуму, що виражає тотальність, єдність життєвих світів людини, входять насамперед безумовні цінності і над-цінності. Зрозуміло також і те, що значеннєвий універсум є найважливішим утворенням в інформаційному полі суб'єктів, шо забезпечує їхнє взаєморозуміння і прийняття одне одного. У науковій літературі описуються різні теорії зв'язку суспільства як суб'єктивної реальності з елементами Всесвіту. Нижче дана схема цього зв'язку.

За цією схемою різнорідні світи згорнуті один в одному, як матрьошка в матрьошці, і те ж саме можна сказати про менталітет людини: менш універсальне породжується більш цілісним і універсальним. Історичний процес — це дроблення Буття і Менталітету на усе більш виявлені й об'єктивовані форми існування. Цілісність (буття, нескінченний суб'єкт, символ і свобода) розкривається в процесі існування роду, соціуму, природи і перетворюється в нескінченний об'єкт, свобода — у необхідність, символ — у дескриптор (знання, позбавлене моральної повинності). Це — небуття. Отже, небуття настає при дробленні цілісності Буття і перетворення нескінченного суб'єкта (під ним можна розуміти і Бога) у нескінченний об'єкт (повне уречевлення суб'єкта). Як бачимо, ця теорія вихідним початком усього сущого вважає активність Абсолюту (деміурга, Бога, творця або менталітету Людини як