Для пояснення своєї позиції він звертається до аналогії. Соціологія, за Зіммелем, перебуває до приватних суспільних наук у такому ж відношенні, як геометрія до наук фізико-хімічних, тобто вона не вивчає зміст суспільних явищ, а досліджує загальну для них соціальну форму.

За Зіммелем, у будь-якому суспільстві можна відокремити форму від змісту, а суспільство як таке є взаємодією індивідів. Сама ж взаємодія завжди складається внаслідок певних потягів і заради певних цілей. Як він відзначає, еротичні інстинкти, діловий інтерес, релігійні імпульси, гра і безліч інших мотивів спонукують людину до діяльності заради іншої, з іншим, проти іншого, до сполучення й узгодження внутрішніх станів, тобто до надання впливу. У результаті взаємних впливів на основі індивідуальних спонукальних імпульсів і цілей утвориться єдність, яку він і називає "суспільством".

Як вважає Зіммель, усе те, що наявне в індивідах (яких він розглядає як конкретних носіїв), є в наявності у виді потягів, інтересів, цілей і т. д., тобто те, з чого формується вплив на інших людей, він позначає як зміст, або матерію усуспільнення. Причому, сама по собі ця матерія, у якій виповнюється життя, за Зіммелем, по суті не соціальна. Як він пише, голод, любов, праця, релігійність, техніка і результати діяльності розуму не є безпосередньо суспільними. Усе це стає таким лише постільки, оскільки перетворює ізольоване існування індивідів у певні форми спільного існування.

Причому форми, що виникають, які відповідали визначеним життєвим цілям можуть виявитися відірваними від реального життя з якого вони вийшли і якому зобов'язані своїм існуванням, більш того, вони, за Зіммелем, можуть "грати" у себе і заради себе, захоплюючи і створюючи матерію, яка служить тепер лише засобом їхньої самореалізації.

Отже, чиста (чи формальна) соціологія вивчає, за Зіммелем, форми усуспільнення, які існують у кожному з історично відомих суспільств, відносно стійкі і повторювані форми міжлюдських взаємодій.

Усуспільнення – форма, що реалізується у незліченній кількості способів, у якій індивіди на основі різноманітних мотивів і інтересів створюють особливу єдність, усередині якої ці мотиви й інтереси знаходять своє втілення.

Г. Зіммель

Зіммель не залишив будь-якої класифікації соціальних форм. Проте він зробив предметом своїх досліджень ряд аспектів і сторін соціального життя, його форми:*

панування,*

підпорядкування,*

суперництво,*

розподіл праці,*

утворення партій,*

солідарність.

Як вважав німецький соціолог, усі ці форми відтворюються, наповнюючись відповідним змістом, у різного роду групах і соціальних організаціях, таких як: держава, релігійне суспільство, сім'я, економічне об'єднання і т. п.

Разом з тим можна класифікувати форми суспільного життя і виділити в них:

1) соціальні процеси.

2) соціальні типи.

3) моделі розвитку.

До соціальних процесів відносять постійні, незалежні від конкретних обставин їхньої реалізації явища: підпорядкування, панування, змагання, примирення, конфлікт і т. п. Зразком соціального процесу як форми соціального життя (соціації) може служити таке універсальне явище, як мода. Мода, за Зіммелем, припускає одночасно і наслідування, і індивідуалізацію особистості. Чому? Тому що людина, що наслідує моду, одночасно відрізняє себе від інших і затверджує свою приналежність до визначеної групи. Зіммель дуже тонко спостерігає, здавалося б, парадоксальну властивість моди, а саме: як тільки будь-яке явище (одяг, ідеї, манери, речі і т. п.) стало "модним", воно відразу починає "виходити з моди", тобто мода одночасно нова і перехідна.

Причину широкого поширення моди в сучасну Зіммелю епоху він бачив у процесі розкладання старих, що приймалися на віру переконань, звичок, традицій. Звідси — засилля моди в мистецтві, у науці, і навіть у моралі. Однак незважаючи на перехідний характер тієї чи іншої конкретної моди, вона, як соціальна форма, володіє, за Зіммелем, деякою сталістю: мода в тому чи іншому вигляді існує завжди.

Друга з категорій чистих соціальних форм — це соціальний тип. Зіммель, досліджуючи, наприклад, такі соціальні типи і характери як цинік, бідняк, аристократ, кокетка і т. п., намагається виявити їхні характерні протиріччя. За Зіммелем, буття такого типу, як аристократ, є єдністю двох взаємовиключних характеристик: з одного боку, він поглинається своєю групою, її фамільною традицією, з іншого боку — він абсолютно віддалений і навіть протиставляється їй, тому що сила духу, незалежність і особиста відповідальність суть цієї характерної для аристократії традиції.

Прикладом соціальних форм, які відносяться до третьої групи, іменованої "моделі розвитку", може служити універсальний процес розширення групи з посиленням індивідуальності її членів. Як відзначав Зіммель, у міру зростання чисельності груп члени її стають усе менше схожими один на одного. І інший момент: розвиток індивідуальності членів групи супроводжується зменшенням її згуртованості і єдності. За Зіммелем, історичний процес розвивається у бік посилення індивідуальності за рахунок втрати індивідами їх унікальних соціальних характеристик. Так, велика патріархальна сім'я змінюється самостійними і повноправними індивідами і нуклеарною сім'єю; цехова і кровносімейна організація змінюється цивільним суспільством з характерною для нього високою індивідуальною відповідальністю.

Наведена класифікація не вичерпує усіх варіантів і можливих підходів до виділення соціальних форм. Наприклад, існує і вважається більш змістовною класифікація форм за ступенем їхньої віддаленості від безпосереднього потоку життя. Так, ближче усього до життя, за Зіммелем, знаходяться спонтанні форми: обмін, особиста схильність, наслідування, форми, пов'язані з поведінкою натовпу та ін. Трохи далі від потоку життя, тобто від суспільних змістів, стоять такі стійкі і незалежні форми, як економічні та інші форми державно-правових організацій.

Нарешті, найбільшу дистанцію безпосередньо від соціального життя зберігають форми, названі Зіммелем "ігровими". Ігрові форми — це чисті форми соціації, які є не просто розумовою абстракцією, а реально зустрічаються в соціальному житті. Приклади ігрових форм: "старий режим"; "наука для науки", тобто знання, відірвані від потреб людства, що перестали бути "знаряддям у боротьбі за існування" і т. п.

Велику увагу Зіммель приділяв методологічним проблемам соціологічного пізнання, тобто питанням, пов'язаним з обґрунтуванням істинності соціологічного знання. Як специфічна теорія пізнання в Зіммеля фігурувала теорія історичного розуміння. Вона була викладена ще в роботі "Проблеми філософії історії" і розглядалася Зіммелем як філософська методологія пізнання. Розуміння виступало в нього як метод, що характеризує винятково соціальне пізнання.

Головним тут є те, що результатом розуміння вважається не виявлення причинно-наслідкових зв'язків, не відкриття причини і наслідку, а відкриття змісту історичної дії, який полягає в логіці зв'язку цієї дії з людськими уявленнями, потребами, інтересами. У цьому плані теорія розуміння була спрямована проти пануючої тоді позитивістської методології, орієнтованої на методи природничих наук. Зіммель вимагав визнання відносності соціально-історичних пояснень і обліку ролі суб'єктивних компонентів у пізнанні. Теорія розуміння одночасно повинна була служити засобом контролю над цим суб'єктивним компонентом, оскільки визнання участі інтересу і, отже, цінностей у соціальному пізнанні вимагало з'ясування їхньої ролі у виборі об'єктів дослідження, формуванні й інтерпретації понять та ін. І, нарешті, розуміння служило з'єднувальною ланкою між чистою (формальною) соціологією і соціальною філософією.

Головна тема соціальної філософії Зіммеля — взаємини індивідууму і суспільства в процесі Історичного розвитку.

Процес індивідуалізації, зростання людської волі він розглядав як продукт інтелектуалізації життя і розвитку грошового господарства. За Зіммелем, розмір групи тісно пов'язаний з мірою розвитку індивідуальності її представників. Розмір групи прямо пропорційний мірі волі, якою користуються її члени, оскільки розширення групи приводить до розширення простору соціалізації, що, у свою чергу, веде до виявлення здатності абстрагування, до зростання інтелекту і свідомості.

Як вважає Зіммель, походження і розвиток інтелекту взаємозалежні з виникненням і розвитком грошового господарства. Виникнення свідомості і поява грошей знаменує вступ суспільства в його "історичний" період. Історія суспільства, за Зіммелем, це історія наростаючої інтелектуалізації соціального життя і поглиблення впливу принципів грошового господарства.

Інтелектуалізм і грошове господарство — керуючі поняття історико-соціологічної концепції Зіммеля одночасно виступають як найбільш абстрактні з форм соціації.

Говорячи про інтелектуалізм як характерну рису сучасної епохи, він відзначає, що інтелектуалізм виганяє властивий попереднім епохам наївний суб'єктивізм і пряме, безпосереднє пізнання світу, замінюючи їх об'єктивністю логічного методу. Усе це приводить до зникнення глибини і повноти душевного переживання і до зниження загального рівня душевного (емоційного) життя. Гроші ж сприяють проникненню у стосунки людей "ціннісних стосунків речей".

Гроші сприяють загальному відчуженню в спілкуванні, керуванні, у процесі самого виробництва і т. п. З іншого боку, загальне відчуження супроводжується зростанням індивідуальної волі. Відчуження і воля, за Зіммелем, дві сторони однієї медалі. У цьому зв'язку він висловлює вражаюче точну характеристику суті самого процесу спілкування, відносини людей один до одного. На його думку, у процесі загального відчуження люди втрачають якості своєї особистості, переходять у "одномірність", перестають бути такими, що надають та мають перевагу, а символом людських стосунків, за Зіммелем, стає проституція, оскільки природа проституції і природа грошей аналогічні.

Зіммель у своїх соціологічних роботах дав вражаючу картину пагубних наслідків системи господарювання (економіки) і найглибших протиріч сучасної йому епохи, тобто капіталістичної цивілізації в сфері культури. У цьому відношенні його "Філософія грошей"