Ціннісно-змістова визначеність кожної даної культури послідовно зменшується в міру наближення її елементів і значеннєвих структур до периферії культури, яку утворюють ще не відстояні або такі, що вже починають руйнуватися, а тому найбільш аморфні та динамічні її шари, а також шаблони і стереотипи, що виконують тимчасову, "конвенціальну" функцію стосовно швидко мінливих факторів контексту культури. Інокультурному впливу піддаються саме периферійні, "поверхневі" шари кожної національної культури, адже саме прикордонні галузі культур, взаємодіючи одна з одною, відрізняються вихідною "розмитістю" і національною невизначеністю (що і є умовою оптимального міжкультурного діалогу), — у той час як ментальне "ядро" утримує соціокультурну специфіку даної системи, незважаючи на всю її динаміку.

Визначаюча "периферію" історично конкретної культурної системи спекулятивна культура оперативно модифікується під впливом безлічі нерідко стихійних чи випадкових, мало передбачуваних факторів політико-ідеологічного, економічного, міжкультурного, техніко-технологічного, семіотичного, рідше — стихійно-природного характеру, а тому невловимо плинна, принципово розпливчаста, спонтанно мінлива в ціннісно-змістовому і структурному плані. Процеси, що розгортаються на "поверхні" прикордонної культури, відрізняються найбільшою рухливістю і нестабільністю. З одного боку, спекулятивні форми культури вільні від твердої нормативності ментального "ядра", хоча здобувають свої системні властивості під впливом саме "ядерних" сил. З іншого боку, ці прикордонні процеси культури безпосередньо формуються поза або інокультурним контекстом, що виступають як соціальні чи природно-історичні, етнокультурні чи конфесіональні умови їхнього становлення і розвитку, та величезною мірою акумулюють у собі контекстуальні властивості ще-не-культури (чи уж-не-куяь-тури) — щодо даної; тим самим кардинально модифікується все культурне ціле — через вплив на культуру різних факторів ззовні.

В історії кожної національної культури співвідношення "ядра" і "периферії" не є константним; причому в різних культурах спостерігаються різні форми і способи опосередкування "ядерних" і "периферійних" процесів. Якщо для так званих локальних цивілізацій характерні культурна замкнутість і автономність циклічна повторюваність культурних процесів, що знаходяться в тісній залежності від культурного "ядра", і відносна нерухомість культурної семантики (як правило, периферійні" процеси тут носять випадковий і необов'язковий характер) то проблема співвідношення "ядра" і "периферії" стоїть зовсім по-іншому в умовах тривалого культурно-історичного і цивілізаційного розвитку, ускладненого діалогічною взаємодією кількох національних культур і цивілізацій, тобто суто межевістю (як це відбувається в Україні).

У прикордонних культурах периферійна галузь цінностей і норм, піддана сильному і різноманітному впливам ззовні, за своїм місцем в цілому культури і значенням для її розвитку суперничає з менталітетом культури. Різні явища спеціалізованої і повсякденної культури служать полем поділу впливів між культурним "ядром" і "периферією", поляризуючими ціле. У прикордонних культурах складається могутнє напруження між "ядром" і "периферією" культури, що позначається на всіх її значеннєвих шарах: інституціональній, повсякденній і спеціалізованій сферах, — насамперед у різних формах поляризації і бінарності соціокультурних явищ.

Однак не менш важливі для соціокультурного цілого процеси взаємопроникнення і додавання "ядерних" і "периферійних" процесів, що безпосередньо зіштовхуються один з одним у прикордонних культурах.

Взаємодія "ядерних" і "периферійних" процесів у кожній прикордонній культурі виявляється у формах зустрічного руху доцентрових і відцентрових процесів, амбівалентних тенденцій притягання і відштовхування, що додають соціокультурному розвитку нерівномірно пульсуючого характеру. У кінці саме у протиріччях "ядра" і "периферії" культури сходяться значеннєві пари орієнтації на Росію і на Захід, консерватизму і ради калізму, контрреволюції і революції, релігії й атеїзму, тобто бінарні, змістові конструкції української культури.

Принципова відкритість культури стосовно інокультурних впливів і міжкультурних взаємодій відповідає відцентровим тенденціям у культурі, тобто силам і процесам, що розбігаються від "ядра" (що акумулює в собі якісну специфіку даної культури), а виходить, що розмиває її ціннісно-змістову визначеність; навпаки, закритість культури щодо контактів з іншими культурами визначається дією сил і процесів доцентрових, що тяжіють до культурного "ядра" і посилення органічного зв'язку всіх значеннєвих структур даної культури з її "ядерними" силами. Прикордонним культурам властивий перемінний модус відкритості/закритості і хиткий баланс відцентрових і доцентрових процесів, в одних випадках прагнучих до подолання значеннєвої визначеності даної культури, в інших — до гранично твердого її позначення й інституціональної охорони.

У випадку переваги відцентрових сил у культурі "периферійні", спекулятивні процеси починають виходити на перший план культурного життя і культурної політики, частково закриваючи собою "ядерні" тенденції і процеси; при пануванні доцентрових сил у культурі домінує вплив "ядра". В історії прикордонних культур періоди, відзначені перевагою доцентрових чи відцентрових сил, поперемінно змінюють один одного, звичайно утворючи хвилеподібну соціокультурну динаміку. Сили доцентрові претендують на фіксацію твердих значеннєвих меж культури, яка являє собою в цьому випадку суцільне поле дії "ядерних" норм; відцентрові сили тяжіють до очевидного розмикання культурних меж, досягнення їх "прозорості" і задають цілому культури нормативи поверхневих структур, властивих культурній периферії, фактично зводячи роль "ядра" до суто символічної функції значеннєвого "центру".

Парадоксальність периферійних процесів культури полягає в тому, що вони складаються і продукуються, можна сказати, за матрицями "ядра "даної культури, але в безпосередній залежності від зовнішнього контексту її розвитку (тобто природних і соціально-організаційних факторів, а також інокультурних явищ, інонаціональних традицій). Це призводить до культурно-історичних наслідків двоякого роду. По-перше, нормативні значення і змісти культури, органічно пов'язані з "ядерними" процесами, екстраполюються носіями культури в прикордонних її галузях на об'єми або невідомі актуальній культур., або табуйовані нею тепер. Таким чином, існуючі у культурі заборони свідомо чи не усвідомлено порушуються людьми на її периферії. По-друге, культурні інновації, шо виникають чи виявляються на периферії даної культури як свого роду освоєння недозволеного", а часом і "неможливого" (з позицій нормативів цієї культури), освоюються в суспільстві в традиційних для неї формах. З одного боку, це підсилює відчуття "єретичності" тихінновацій, що були акультивовані в рамках даної культурної системи; з іншого - полегшує соціалізацію нового як продовження, розвитку, уточнення і логічного завершення "ядерних" культурних процесів. Усі революційно-культурні події відбувалися на грані соціуму, природи і культури чи на межі різних культур; у той же час багато прикордонних явиш в історії культури залишилися непоміченими або розвивалися в напрямку "глухого кута" (епіфеномени культури).

Безліч соціокультурних явиш і процесів, що розвиваються в прикордонній галузі, залишаються з різних причин не затребуваними суспільством, атому взагалі не входять до складу актуальної культури (становлячи потенційну культуру кожної конкретної культурно-історичної епохи — поле варіативних можливостей, соціокультурного розвитку). Зростання потенційної культури епохи не тільки безмежно розширює феноменологічні можливості культури актуальної, але і відкриває перед нею "віяло" альтернативних можливостей соціокультурної динаміки. Подібне "віяло" неодноразово відкривалося в соціокультурній історії України в кризових, переломних ситуаціях (Водохрещення Русі, визвольна війна, українська революція, занепад тоталітаризму).

Не випадковим є і поява в культурно-прикордонних областях "уявних"об'єктів культури, що пояснюються наявністю культурних значень, яким не відповідають які-небудь соціальні чи природні реалії. Це відбувається або через те, що названі об'єкти існують гіпотетично — у майбутньому чи деякій культурно-їсторичній перспективі, як деякі соціокультурні моделі чи змісти; або через те, що вони продовжують існувати у свідомості, у культурних нормах і традиціях "за інерцією", ретроспективно — за логікою функціонального "дрейфу" соціонормативних значень; або тому, що ці культурні значення не можуть мати соціальних чи природних аналогів (через свою "спекулятивну" природу).

Соціокультурні процеси, що розгортаються між різними семантичними шарами культур: між "ядерними" і "периферійними" процесами, між дійсними і "уявними" культурними об'єктами, між відцентровими і доцентровими силами національної культури, між консервативно-охоронними чи революційно-модернізаційними проектами і практичними шляхами їхньої реалізації, наповнюють історію гострою боротьбою і драматизмом, мотивація і каузальність яких не вичерпується геополітичними, соціальними чи політико-ідеологічними підставами. Так, демонстративна і схована полеміка релігійних конфесій, наукових шкіл методологічних концепцій, філософських напрямів, художньо-естетичних течій, гетерономних традицій і суперечливих норм повсякденного життя, представляючи собою відносно автономні процеси, взаємодіють між собою і тісно переплітаються в єдиному культурно-історичному інтертексті, шо є найважливішою складовою і феноменології, і соціодинаміки культур, особливо прикордонних, а разом з тим будь-якої культурної інтерсуб'ективності.

Література

1. Американська соціологія: Перспективи. Проблеми. Методи. - М.: Прогрес, 1972. БахтінМ.М. До методології гуманітарних наук//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979.

2. Бахтін М.М. Марксизм і філософія мови. — Л., 1930.

3. БахтінМ. М. Проблема мовних жанрів//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. -М.: Мистецтво, 1979.

4. Бахтін М.М. Проблеми поетики Достоєвського. — М., 1972. Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979. Бсрндт P.M. Берндт К.Х. Світ перших австралійців. — М.: Наука, 1981. Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.

5. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. Протестантські секти і дух капіталізму// Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990.

6. Вебер М. Господарська етика світових релігій. Соціологія релігії// Вибране. Образ суспільства. — М.: Юрист, 1994.

7. Веблен Т. Теорія панівного класу. —