Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Інтегральна соціологія П

Інтегральна соціологія П. СОРОКІНА
План

1. Теорія соціальної мобільності

2. Вчення П. Сорокіна про соціокультурну динаміку

Теорія соціальної мобільності

Вихідним моментом дослідження соціальної мобільності в Сорокіна виступає поняття "соціальний простір", яке трактується ним як "деякий всесвіт, що складається з народонаселення Землі". Цей соціальний простір неоднорідний і багатогранний і кожен індивід займає в ньому визначене "соціальне становище", яке формується шляхом інтеракції (взаємодії) з іншими індивідами і групами індивідів.

Сорокін спробував тут зв'язати два принципи:*

принцип структурної тотожності механізмів будь-якої соціальної взаємодії;*

принцип визначальної ролі внутрішньо-групових розходжень у структурі суспільства.

Основним посиланням, з яким починає Сорокін свій аналіз, є бачення індивіда як учасника багатьох суспільних структур, розглянутих ним як складна мережа взаємно-проникаючих одна в одну соціальних систем і підсистем. Проблема суспільної диференціації зважується ним виходячи з внутрішньо-групового розходження статусів індивіда.

Під соціальним статусом Сорокін розуміє сукупність прав і привілеїв, обов'язків і відповідальності, влади і впливу, якими володіє індивід.

Саме статусні розходження індивідів визначають соціальну стратифікацію суспільства. На думку Сорокіна, не стратифікованого суспільства чи групи ніколи не існувало й існувати не може. Колективне життя індивідів спричиняє організацію поведінки і відносин між членами групи чи суспільства, що викликає розшарування на керуючих і керованих.

"Під соціальною мобільністю розуміється перехід індивідуального чи соціального об'єкта або цінності — усього, що створено чи змінено людською діяльністю, — від одного соціального стану до іншого."

Сорокін розглядає велику кількість конкретних форм розшарування суспільства, виділяючи з них, як найбільш основні, три типи:*

економічний;*

професійний;*

політичний.

Між різними стратами й усередині кожної з них існують переміщення індивідів, позначені "соціальною мобільністю".

Основну причину соціальної мобільності Сорокін бачить у постійному "дефекті" будь-якого суспільства, що полягає в тому, що суспільство завжди відстає в розподілі благ для членів суспільства відповідно до їх особистих якостей і здібностей. Ця недосконалість суспільства збільшується "біоантропологічними і демографічними" факторами. З часом, вважає Сорокін, відбуваються демографічні зміни: різке кількісне збільшення чи зменшення людських ресурсів у складі страти, у результаті чого в ній відбуваються якісні зміни, що спричиняють, відповідно, збільшення чи зменшення в кожній страті людей, які не відповідають займаному ними соціальному статусу. Говорячи про соціальну стратифікацію, Сорокін виділяє і жорстко розмежовує два періоди в житті суспільства:

1) "нормальний" — стан відносної стабільності суспільства, якому відповідають свої соціальні закони;

2) так званий "тяжкий" період, при якому порушується звичайний плин цих законів унаслідок деструктивних процесів (війни, голоду, революцій і т. п.), що супроводжуються суспільною дестабілізацією і дезорганізацією.

При нормальному періоді розвитку суспільства соціальна мобільність є його природним станом. Сорокін виділяє два основних типи соціальної мобільності:*

горизонтальну,*

вертикальну.

Горизонтальна мобільність припускає перехід з однієї соціальної групи в іншу, розташованих на тому самому рівні суспільної стратифікації. Це може бути зміна індивідом громадянства, сім'ї, місця роботи (в одній і тій же посаді), а також перехід соціальних об'єктів чи будь-яких цінностей у межах тієї ж соціальної страти. Горизонтальна мобільність може виступати в двох формах: індивідуальній і колективній.

Як уже відзначалося, другим видом соціальної мобільності є мобільність вертикальна. Під нею Сорокін мав на увазі переміщення індивіда чи соціального об'єкта з одного шару в іншій. У залежності від напрямку самого переміщення можна говорити про два типи вертикальної мобільності: висхідний і спадний (тобто про соціальний підйом і соціальний спуск). Кожний з них може протікати в індивідуальній і колективній формах. Вертикальну циркуляцію суспільства Сорокін розглядає в трьох аспектах, а саме:*

внутрішньо-професійне чи міжпрофесійне переміщення;*

політична мобільність;*

просування по "економічним" сходам"

що відповідає основним формам соціальної стратифікації.

Говорячи про фактори, які впливають на вертикальну циркуляцію індивідів, Сорокін у якості найбільш константних виділяє наступні фактори:*

демографічні зміни;*

розходження поколінь;*

динаміку антропосоціального оточення.

Аналіз вертикальної циркуляції Сорокін проводить не тільки з погляду вивчення інтенсивності переміщень, що протікають, але і з погляду загальності цих процесів. Автор розглядає загальність переміщень, виходячи з числа індивідів, які змінили свої соціальні позиції у вертикальному напрямку за визначений період часу. Абсолютне число таких індивідів дає абсолютну загальність вертикальної мобільності серед даного населення, а відношення цих індивідів до всього даного населення представляє відносну загальність вертикальної мобільності. Сорокін відзначає, що інтенсивність і загальність вертикальної мобільності міняються від суспільства до суспільства. Розходження в цих характеристиках приводять до розходжень у внутрішній структурі стратифікованого суспільства. Інтенсивність і загальність міняються не тільки в соціальних групах, але і флуктують у часі.

Отже, міркує Сорокін, можливе існування стратифікованого суспільства, у якому вертикальна циркуляція відсутня і соціальні страти закриті. Такий тип суспільства Сорокін назвав абсолютно закритим чи немобільним, відзначаючи лише теоретичне існування закритого суспільства, оскільки в історії такого суспільства не було.

Інші суспільства, так звані відкритого типу чи мобільні, де немає непроникних "перепон" між стратами і можливий перехід з однієї в іншу є в історії в достатній кількості.

Вони розрізняються лише за мірою їхньої відкритості, що у свою чергу залежить від можливостей інфільтрації, "просівання" індивідів, дозволяючи підніматися одним і притримувати інших.

Механізми соціального добору і розподілу в мобільних суспільствах збігаються з традиційними каналами соціальної вертикальної мобільності. До їхнього числа відносяться:

Канали соціальної вертикальне мобільності* | сім'я;*

школа;*

церква;*

армія;*

усілякі професійні, економічні, політичні організації й об'єднання

Говорячи про "канали" вертикальної соціальної мобільності, Сорокін відзначає, що вони не тільки виступають посередниками, які допомагають розміщувати індивідів відповідно з їх гідністю, але й виконують "функції соціального добору, розподілу членів суспільства". Незалежно від форми цих інститутів, вони є життєвою частиною соціального організму і несуть відповідальність за людей, що піднімаються й опускаються, розподіляючи по стратах, створюють перешкоди для проходження через "сито", чи допомагають успішному "просіюванню". Деякі індивіди за допомогою цих інститутів затримуються й осідають у тих стратах, де вони не можуть успішно руйнувати суспільство".

Цікавим аспектом теорії соціальної мобільності, правда не розробленим до кінця, є вивчення впливу мобільності на процес формування групової свідомості. Сорокін правий говорячи, що стійкий соціальний статус індивіда, закріплення його усередині визначеної страти, спричиняє закріплення у свідомості відповідних його страті норм, цінностей і значень. І навпаки, якщо індивід переходить з однієї професії в іншу і його економічне становище постійно міняється, то, відповідно, "норми — закони" і цінності будь-якої визначеної соціальної групи у свідомості такого індивіда не закріплюються, вони легко міняються в залежності від оточення.

На закінчення Сорокін розглядає позитивні і негативні результати мобільності. Позитивними моментами мобільності він вважає прискорення соціального прогресу суспільства, полегшення його економічного процвітання. Можливість нормального переходу індивіда в будь-яку страту позитивно впливає на стабільність у суспільстві, знімає в ньому психологічну напруженість. До негативних ефектів мобільності Сорокін відносить відсутність гнучкості в соціальному доборі і розподілі.

Вчення П. Сорокіна про соціокультурну динаміку

Подальше вивчення процесів соціальної мобільності в суспільстві Сорокін продовжує в теорії соціокультурної динаміки.

Особливу увагу при вивченні соціокультурних змін, Сорокін відводить логіко-значеннєвому і каузально-функціональному методам дослідження, що тісно взаємопов'язані.

Використання каузально-функціонального методу, на думку Сорокіна, служить одним із способів упорядкування хаосу всесвіту і подібного йому світу культури. Перебування формул уніфікування дає можливість звести хаос до серії збагненних систем. Вивчаючи відносини між найпростішими і, як наслідок, загальними елементами, осягаючи природу їхньої уніфікації, каузальний метод пропонує формули однаковості, які загальні у своєму застосуванні. Такі загальні елементи просочують усі комплекси і роблять їх каузально пов'язаними.

Каузальна інтеграція, будучи зовнішньою й у більшій мірі такою, яка мається на увазі (чи виведеної шляхом висновку), на думку Сорокіна, існує в неорганічних, органічних і надорганічних утвореннях. Більш того, дослідження кожного типу культурної інтеграції, вивчення просторових і механічних скупчень без каузально-функціонального узагальнення, не може привести ні до якого іншого результату, крім як до складання простого описового каталогу різних частин. Тільки відсутністю каузальної єдності Сорокін пояснює те, що більшість етнографічних, антропологічних робіт про примітивних людей є описом, схожим на каталог релігійних, етнічних, сімейних, географічних та інших фрагментів, які висвітлюють окремі аспекти таких культур.

Логіко-значеннєвий метод служить способом упорядкування хаосу соціокультурного простору. З його допомогою визначається тотожність змісту чи ідентичність центральної ідеї, яка пов'язує разом різні соціокультурні явища. Використання принципів уніфікації в логіко-значеннєвому методі неможливе, оскільки культурні явища (література, живопис, музика, наука і т. д.) не розкладаються на окремі елементи — "культурні атоми". Загальним знаменником цього методу пізнання Сорокін бачить у тотожності основного змісту, ідеї і ментального ухилу, який пронизує всі логічно пов'язані фрагменти.

Розбіжності в зазначених методах дуже істотні. Так, логіко-значеннєвий зв'язок теоретично помітний навіть тоді, коли пов'язані фрагменти зустрічаються в різні періоди історії, у різних місцях, можливо навіть один раз.

Головною особливістю логіко-значеннєвої інтеграції є те, що вона може існувати тільки там, де є зміст і розум. Таку єдність варто шукати в сфері людської культури, що торкає людську думку й уяву. Поза цією сферою логіко-значеннєва інтеграція не існує, як не


Сторінки: 1 2 3