світобудови постає Бібліотека як метафізичний образ, втілення магічного часопростору, де немає часового поділу на минуле, теперішнє й майбутнє. Це зібрання людських доль, життєвих історій, кожна з яких може відбуватися як в минулому, так і в майбутньому, своєрідна "колекція марних спроб відшукати істину" [13; 92]. Бібліотека Притулку не дає відповідей на питання й слугує не для розваги читача, а як застереження від можливого повторення помилок. Вона - живий організм, чия незрима суть потребує турботи й опіки: "Комусь потрібно було розмовляти з книгами, щоб вони не почували себе самотніми" [13; 151]. У той же час це "магічна Бібліотека, довіру до якої заслужити"; вона завжди відчуває, яка книга потрібна читачеві - "він мав підійти і взяти книжку, і виявлялось, що саме вона відповідає потребам його душі, хоча спершу її зміст був несподіваним" [12; 17].
Неодмінним атрибутом магічної Бібліотеки є книга, так само магічна й оживлена. Жодна з книг Бібліотеки не має автора, історія певної людини написана самим життям задовго до її народження: "Недосконала істота має шанс стати досконалою - або змиритися з незавершеністю власного буття. Жодна записана книга не є досконалою, але незакінчене слово, обірвана фраза відкривають шлях у безмежність.
Тому книги з Бібліотеки створювали себе самі: їх ніколи не можна було прочитати двічі <...> Книги потребували опіки. Хтось мусив захищати їх від вологи, мишей, черв'ячків- книжників, щоб збереглася їхня зрима суть, бо книгу не можна знищити, як і душу. Спалена, зітліла, вона оновиться рано чи пізно у тому чи цьому світі, якщо виникне у ній потреба" [13; 150-151].
Бібліотека Притулку - сховище життєписань його прибульців. У міру того, як людина слідує власній долі, заповнюються словами сторінки книги, вона "пишеться на стінах кімнати, на грядках, на стежках, у повітрі, часом оминаючи якісь події, а часом випереджаючи їх" [12; 3]. Власне, процес творення книги не можна назвати писанням у буквальному розумінні цього слова. Книга народжується з енергії, вивільненої з учинків і думок людини. Так, читаючи історію про чоловіка, який волею долі стає проводирем між Притулком і зовнішнім світом, один із мешканців Притулку Симеон натрапляє на слова: "я нікому не розповідав цього, окрім самому собі. І вже ж не довірився б пергаменту". Думки, вивільняючись із свідомості, оформлюються у слова, записані в книзі. Але сенс книги полягає не в її написанні, а у прочитанні саме тим читачем, якому вона призначена. Лише відтворена в процесі читання, вона виконує призначення, виправдовує своє існування: "У цьому сенс написання книг і сенс Бібліотеки, де у кожному томі - порожнеча. Тільки коли розгортаєш, на сторінках проступає текст" [12; 5], "сенс книги не в тому, щоб бути чиєюсь сповіддю, а просто в бесіді з читачем" [12; 12].
Кожна наступна книжка, яку бере до рук бібліотекар Лі ("Писар Східних Воріт Притулку") або Симеон ("Писар Західних Воріт Притулку"), - одна з багатьох історій, що вкупі являють собою Бібліотеку, в ширшому значенні - історію людства, його боротьби за існування у жорстокому й байдужому світі, втечі від самотності й порожнечі в пошуках спокою й душевної рівноваги. Герої цієї історії, потрапляючи до Притулку й стаючи персонажами бібліотечних книжок, відмовляються від матеріальних благ, пристрастей і прив'язаностей, бо в кінцевому результаті мають лишити по собі спогади: "Лише думка має якусь вартість у Притулку, навіть не оформлена у слова". Отже, книги стають носіями пам'яті про їхні страждання, втрати, гоніння й непотрібність у "тому" світі.
У прозі письменниці узагальнений символ книги представлений різними художніми образами. Скажімо, напередвизначеність людського існування символізує Книга Життя в романі "Біограф Леонтовича": "Так було записано в Книзі Життя, що Гриць має стати одержимим Парижем" [10; 12]. Прикметно те, що головний персонаж роману - це "я" оповідача, біограф- бібліотекар. Інші дійові особи - персонажі книжки, яку творить біограф, - Михась Леонтович, його вчитель Гриць та подруга Марічка.
Взагалі, характерна риса творів Галини Пагутяк на "бібліотечну" тематику - наявність у системі дійових осіб образу писаря або хранителя Бібліотеки. Це писарі Антон ("Писар Східних Воріт Притулку") та Яків ("Писар Західних Воріт Притулку"), бібліотекар Лі ("Писар Східних Воріт Притулку"), біограф ("Біограф Леонтови- ча"). Усі вони втілюють чоловіче ліричне начало, їхня роль полягає у дистанційованому погляді на вигаданий жінкою-письменницею (вочевидь, самою Галиною Пагутяк) світ і свідченні подій, що відбуваються в замкненому магічному часопросторі чи то Бібліотеки, чи історії чужого життя. Водночас цей ліричний герой є охоронцем того уявного світу, проте він не наділений здатністю творити. "Писати про себе мені бракує відваги, бо все, що я напишу, може здійснитися", - говорить біограф Леонтовича. Він не письменник, але, виконуючи функції оповідача, стає зв'язним ланцюжком між читачем і персонажами історії, що вже "записана в Книгу Життя". Тому в даному разі створювана ним біографія Михася Леонтовича є тією магічною книгою, сторінки якої лишаються чистими для випадкового читача і оприявнюються для конкретного - біографа. А Книга Життя тут ототожнюється з Бібліотекою, де історія Михася - лише одна з багатьох, так само як із бібліотекою порівнює своє життя біограф: "Моє життя - це бібліотека,
