Образ Книги-Фенікса - центральний у повісті "Спалене листя", він символізує очищення істини вогнем, її незнищенність. "Усе, що ти спалиш, ставши легким, безтілесним, однак буде свідчити за тебе чи проти тебе, бо вогонь звільнить його для нового життя," - слова з книжки письменниці Анни, головної героїні повісті. Попри відсутність у творі образу Бібліотеки, розкривається тема книги і призначення письменника. Власне, письменник тут зображений як деміург, який, звільнюючи з простору власної уяви ідеальний, магічний світ, переносить його у простір вічності: "Є люди, які відчувають хід подій і можуть за допомогою слів змінити реальність. Цих людей називають письменниками. Вони бувають, де їм заманеться, не питаючи дозволу і нічого не пояснюючи." [14; 22]. На відміну від бібліотекаря, письменник здатний змінити те, що "записане в Книзі Життя".

Тема книги переходить і в пригодницький роман для дітей "Королівство", втрачаючи містичне забарвлення й набуваючи ознак чарівної казки про ідеальний світ добра, краси й справедливості. Боротьба між добром і злом за душі людей і світ Королівства відбувається за участю книг, які зображені як живі істоти. Такою є "Енциклопедія Королівства" - збірник законів і символ ідеального суспільного устрою. Так само, як і книжки з Бібліотеки Притулку, вона відкриває перед непосвяченим читачем чисті аркуші, бо "ніколи не дозволить написати себе на папері. Магію не можна передати словами, як не можна побачити вітер" [11; 29]. Хранителями священних книг Королівства є королівський Архіваріус (образ-варіант бібліотекаря) і Книжкові Гноми, котрі дбають про безпеку Королівського Архіву-бібліотеки і лад у ньому. "Справжні книжки не горять у вогні і не тонуть у воді, і якщо вітер повідриває сторінки, ми зберемо їх докупи, обійшовши задля цього увесь світ," - ця клятва гномів - своєрідна інтерпретація відомого булгаківського "рукописи не горять" у жанрі фентезі.

Отже, книга в творчості Галини Пагутяк - абсолютизований образ істини, вільний простір думки, який не можна знищити, частина великої мозаїки - історії людства - "всіх минулих і наступних прибульців" [13; 68].

У контексті книжної символіки неможливо оминути увагою розвиток цієї теми в творчості Борхеса. Так само, як і для Галини Пагутяк, для нього "світ є книгою, що пишеться людством" [8; 255]. Проте Борхес не вдається до творення магічного образу живої книги, його цікавлять "думки, висловлені про книжки" [5; 263]. Крім того, що книга - це людська пам'ять, вона є ще й уявою: "то що є таке наше минуле, як не ланцюжок снів? І чим відрізняються спогади про сни від спогадів про минуле? І пам'ять, і уява - все наявне у книзі" [5; 263]. Призначення книги, за Борхесом, в її інтерпретуванні, що стимулює роздуми читача, та запам'ятовуванні: "книга прочитується, аби її запам'ятати" [5; 269], і при кожному новому прочитанні вона інша, по-новому сприймається читачем, залежно від набутого ним досвіду, віку, діяльності тощо. Натомість непрочитана книга - всього лише предмет зі шкіри й паперу.

Як і концепція "всесвітньої бібліотеки", образ книги знаковий у творчості Борхеса. Він захоплює письменника "як образ смислової межі, свого роду презумпція порядку, знайденого особистістю" [7; 23]. Новела "Книга Піску" розкриває ідею безкінечної книги, про що свідчить назва твору - книга так само, як і пісок, не має ні початку, ні кінця: "Кількість сторінок у цій книзі безмежна. Першої сторінки немає, немає й останньої. Не знаю, чому вони пронумеровані так довільно. Можливо, аби дати уявлення про те, що одиниці безкінечного ряду можуть мати будь-який номер <...> Якщо простір безмежний, ми перебуваємо у певній його точці. Якщо час безкінечний, ми перебуваємо у певній точці часу" [6; 376].

Якщо в Галини Пагутяк безкінечність як ознака книги чи Бібліотеки характеризується нескінченністю людських історій і перманентністю їх самонаписання, то в Борхеса це скоріше зовнішня ознака - безкінечна множина цифр - номерів сторінок, комбінації яких щоразу інші. Зміст цієї книги не потрапляє в поле зору письменника. У Борхеса також наявний образ магічної книги. У новелі "Вплив книги" йдеться про арабську книгу пророцтв, яка визначає наперед кожну дію й думку свого читача, подібно до книги Галини Пагутяк, з тією лише відмінністю, що остання не надається до прочитання, доки написане в ній не відбудеться. Моделюючи та-

Література

1. Бовсунівська Т. Типологія української постто- талітарної художньої деструкції світобудови // Сучасність. - 2003. - № 10. - С. 146-151.

кий фантастичний образ книги, Борхес проводить паралель з ісламською напередвизначеніс- тю, долею, дарованою Аллахом, від якої людина не може втекти. У такий спосіб автор підкреслює, що книги, "втілені в реальність (хоча й літературну), <...> перетворюють життя - й читача! - на фантасмагорію" [7; 23]. На противагу ж книжковому світові, реальність "відкрита для думки і вчинків." За Борхесом, література - досвід нереальності, свідчення важливості

Тема книги й Бібліотеки у творчості Галини Пагутяк поряд із часопросторовою окресленістю має ще один аспект, про що йшлося вище. Це світ творів, наявний, власне, в кожного письменника, що дає підстави означати творчість