У1860-1863 роках редактором журналу був К. Д. Ушинський. Він вніс значні зміни в програму журналу, перетворив його з історико- філологічного на педагогічний. З 1860 р. з'являлися нові розділи: «Педагогіка і дидактика», «Критика і бібліографія».

За цей час у журналі надруковано переклади творів І. Песталоцці, А. Дістервега. У розділі «Педагогіка і дидактика», «Критика і бібліографія» опубліковані праці К. Д. Ушинського: «Труд в его психическом и воспитательном значении» (1860), «Психологические монографии» (1861) та ін. У 1864 р. посаду редактора журналу займає Ю. С. Рехновський. Змінюється зміст часопису: залишається лише два розділи «Урядові розпорядження» і «Відомості про стан і діяльність наукових установ і навчальних закладів Міністерства народної освіти». У наступні роки в журналі публікувалися матеріали з історії, філології та літератури, статті з педагогіки і народної освіти [2].

Часопис «Вестник воспитания» («Научно-популярный журнал для родителей и воспитателей» (1890-1900); «Научно-популярный журнал» (1901-1917) сприяв поширенню прогресивних для того часу поглядів на виховання і навчання. Значне місце серед питань, що піднімалися на сторінках видання, займали питання мети і змісту виховання, а також умов і шляхів його реалізації. На сторінках «Вестник воспитания» відстоювалася думка про важливу роль сім'ї у вихованні і незрівнянно більше багатство її виховних засобів порівняно зі школою. Редакція журналу приділяла особливу увагу проблемам початкової дошкільної та позашкільної освіти, розвитку дитячої літератури [ 1 ].

Журнал «Свободное воспитание» (1907-1917 pp.) (у фонді зберігається повний комплект часопису) видавався прихильниками і послідовниками JI. М. Толстого. Видання, що посідало особливе місце серед інших журналів демократичного спрямування, було провідником принципів виховання, заснованих на «самодіяльності, задоволенні потреб дітей і юнацтва, на продуктивній праці як необхідній основі життя». Рішучий противник принципів старої школи, журнал здійснював значний вплив на демократичний прошарок учительства, підтримував учителів у боротьбі з рутиною, формальністю і шаблоном у педагогічній роботі. «Свободное воспитаніе» як провідник радикальної педагогічної думки друкував статті Н. К. Крупської «К вопросу о свободной школе» (1910), «Вопрос о трудовой школе на Берлинском конгрессе учителей» (1911), «МыслиН. И. Пирогова

воспитании и образовании» (1910); К. Н. Вентцеля «Свободное воспитание и семья» (1913) тощо [11].

Значна частина зазначених матеріалів присвячена розвитку педагогічної думки. Освітянські проблеми висвітлювалися в «Прибавлениях» до «Московских ведомостей», що видавалися видатним просвітителем XVII ст. М. Новіковим. Статті виявилися дуже популярними,

М. Новіков перетворює «Прибавления» на журнал для вихователів та дітей. У 1885 р. «Прибавления» вийшли під назвою «Детское чтение для сердца и разума»: перший дитячий журнал, основоположник дитячої літератури в Росії. Його тематика різноманітна і цікава: статті, байки, повісті, казки повчального і морального змісту. Журнал був досить популярним серед дітей та дорослих. Редагував часопис М. Карамзін.

У колекції часописів XIX - поч. XX ст. зберігаються українські журнали як російською, так і українською мовами, що виходили у Києві, Полтаві, Харкові, Львові, Чернівцях та інших містах: «Наша школа» (Львів, 1909— 1914,1916-1918); «Світло» (Київ, 1910-1914); «Учитель» (Львів, 1889-1914); «Учительське слово» (Львів, 1912-1914, 1916); «Церковно-приходська школа» (Київ, 1887-1906); «Наука и школа» (Харків, 1915-1916) тощо.

Упродовж 25 років друкувався журнал «Киевская Старина» (1882- 1906), який залишався єдиним живим голосом українського патріотизму на рідній землі. Цей часопис був «стягом» країнської інтелігенції. Видавали журнал члени Київської Старої громади. Він став центром науково- просвітницької і видавничої діяльності громадівців, їхньою головною трибуною. У різний час «Киевскую Старину» очолювали видатні діячі українського руху, члени Старої Громади Ф. Лебединцев (1882-1887), О. Лашкевич (1888-1892), Є. Кивлицький (1890-1892), В. Науменко (1893- 1906). Постійними дописувачами часопису були В. Антонович, О. Лазаревський, М. Петров, Б. Познанський, Т. Рильський, О. Кістя- ківський, О. Левицький, П. Житецький та інші. Наполегливі студії співробітників, вишукування і публікації першорядних джерел до історії України та інші матеріали сприяли тому, що «Киевская Старина» і до сьогодні має величезне значення і може витримати порівняння з найкращими науковими журналами. Деякі надруковані в часописі матеріали не втратили свого значення і через сто років. Саме «Киевская Старина» відіграла першорядну, якщо не найголовнішу, роль у започатіуванні наукових основ всіх ділянок українознавства [7].

Серед дореволюційних періодичних педагогічних видань в Україні чільне місце належить педагогічному журналу «Світло» (1910-1914), який очолив талановитий народний учитель з Полтавщини Григорій Шерстюк. За невеликий час існування яурналу вийшло 78 його номерів, на сторінках яких висвітлювались питання освіти, дошкільного, шкільного та позашкільного виховання на українських етнічних землях, відстоювались права української школи, української мови, порушувались питання розвитку бібліотечної справи в Україні [3, с. 73]. Співзасновником, співредактором та активним дописувачем журналу була С. Ф. Русова, яка опікувалася питаннями відродження національної освіти, розробкою основ української школи [8]. Проблеми змісту освіти і методи навчання в українській національній школі аналізуються у статтях