Кейнсіанська школа відстоює концепцію, згідно з якою крива АS горизонтальна або висхідна. Горизонтальний відрізок кривої АS відповідає економіці у стані глибокого спаду і недовикористання всіх ресурсів. Проміжний відрізок кривої АS є висхідним і відображає таку ситуацію, коли збільшення реального обсягу національного виробництва супроводжується деяким зростанням цін як наслідок нерівномірного розвитку деяких галузей.

Кейнсіанська модель аналізує сукупну пропозицію в економіці за короткий проміжок часу (до трьох років) за таких умов: економіка функціонує при неповній "зайнятості" факторів виробництва; ціни і номінальна заробітна плата відносно стабільні, повільно реагують на ринкові коливання; реальний обсяг продукції, реальна заробітна плата рухливіші і швидко реагують на ринкові коливання. Крива АS має позитивний нахил і є горизонтальною.

На сукупну пропозицію та розміщення кривої АS впливають цінові та нецінові фактори. Наприклад, зі збільшенням рівня цін на ресурси збільшуються витрати виробництва і знижується сукупна пропозиція, а крива АS зміщується ліворуч (вгору) і навпаки.

Зростання продуктивності праці знижує вартість одиниці продукції і збільшує можливості суспільства щодо отримання великого реального обсягу національного виробництва за даного обсягу ресурсів і витрат. Зростання продуктивності зумовлює зміщення кривої АS праворуч, а зниження продуктивності змішує АS ліворуч.

Державна політика підвищення ставок оподаткування сприяє збільшенню витрат виробництва і скороченню сукупної пропозиції, крива АS зміщується ліворуч і навпаки.

Рівновага між АD і АS досягається у точці їх перетинання, при цьому виділяють три види рівноваги.

Перетинання кривих АD і АS на горизонтальному відрізку (а) кривої пропозиції, де рух до рівноважного реального обсягу національного продукту не супроводжується змінами рівня цін, зумовлено залученням до виробництва невикористаних ресурсів.

Криві АD і АS можуть перетинатися на проміжному відрізку кривої пропозиції (б), де зміни цін виключають надвиробництво чи недовиробництво товарів і послуг.

Перетинання кривих АD і АS на вертикальному відрізку кривої пропозиції (в) вказує, що збільшення сукупної пропозиції практично неможливо через максимальне використання виробничих можливостей та відсутність резервів, що зумовлюють зростання цін.

За незмінної сукупності пропозиції зміщення кривої АD праворуч на "кейнсіанській ділянці" (а) збільшує реальний обсяг національного виробництва та зайнятість, але не змінює рівня цін.

На проміжному відрізку (б) кривої АS зростання попиту збільшує і реальний обсяг виробництва, і рівень цін. На класичному відрізку (в) зростання попиту збільшує ціни, але не змінює реального обсягу виробництва.

При зміщенні кривої сукупного попиту АD ліворуч спостерігається "ефект храповика", сутність якого в тому, що ціни легко збільшуються, але не одразу спадають при зменшенні сукупного попиту. Тому зростання сукупного попиту в короткостроковому періоді збільшує рівень цін, а його зниження не завжди зумовлює відповідний спад цін.

Зміщення кривої сукупної пропозиції АБ також впливає на рівноважний рівень цін і обсяг національного виробництва: зміщення кривої АS ліворуч призведе до інфляції витрат і відповідного зростання цін, а зміщення праворуч — до збільшення реального обсягу національного виробництва і зниження цін.

Отже, головна умова макроекономічної рівноваги — пропорційність та збалансованість між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Це забезпечує рівноважний обсяг національного виробництва.

Макроекономічне зростання: сутність, типи, чинники і критерії

Розвиток макроекономіки/ шляхи забезпечення її рівноваги тісно пов'язані з економічним зростанням, яке означає збільшення обсягу виробництва товарів і послуг за певний період. Економічне зростання — це регулярне розширення масштабів діяльності всіх суб'єктів господарювання/ яке виявляється у збільшенні абсолютних розмірів (чи у процентах) ВВП, ВНП, НД у країні в цілому і на душу населення.

Економічне зростання — це результати процесу розширеного відтворення й економічного розвитку. Воно втілюється у таких формах:

1) натурально-речовий результат — у зростанні національного багатства країни;

2) вартісний результат — у зростанні національного доходу країни, ВВП і ВНП;

3) працевитратний результат — в економії виробничого часу і зростанні вільного часу;

4) інтелектуальний результат — у підвищенні рівня освіти, кваліфікації, розвитку здібностей працівників;

5) екологічний результат — у збереженні навколишнього середовища, здоров'я населення;

6) соціальний результат — у підвищенні життєвого рівня населення, в досягненні високого рівня ефективної зайнятості

Економічне зростання забезпечується за допомогою відповідних чинників:—

екстенсивні чинники: збільшення кількості працюючих, працевитрат, авансованого капіталу, нагромаджень, інвестицій тощо;—

інтенсивні чинники: зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції, ефективності використання основних та оборотних фондів; інтенсифікація виробництва на основі досягнень НТП;—

ринкові чинники: попиту — заробітна плата, податки, рівень заощаджень і цін; пропозиції — кількість і якість ресурсів (праці, капіталу, землі);—

загальні чинники: тип економічної системи країни; цілі економічної політики уряду; методи державного регулювання економіки; законодавчо-інституційні засоби; економічна криза, інфляція тощо.

Критерії економічного зростання (або показники) мають характеризувати зміну кінцевих результатів виробництва та економічного розвитку залежно від використання певних чинників. Таких показників економічного зростання багато. Розглянемо деякі з них.

Продуктивність праці — відношення обсягу випуску продукції до розміру затрат живої праці (кількості працівників).

Трудомісткість продукції — зворотний показник продуктивності праці.

Капіталовіддача - відношення обсягу випуску продукції до розміру витраченого капіталу.

Капіталомісткість — зворотний показник капіталовіддачі. Продуктивність природних ресурсів - відношення обсягу продукції до витрат природних ресурсів.

Ресурсомісткість продукції — зворотний показник продуктивності природних ресурсів.

Капіталооснащеність праці — відношення витраченого капіталу за витрат праці.

Різні співвідношення кількісних і якісних значень наведених показників відображають можливі варіанти певних шляхів забезпечення економічного зростання, типів його існування.

Економічне зростання як результат розширеного відтворення є двох типів: інтенсивний та екстенсивний.

Екстенсивний тип економічного зростання — це розширення виробництва шляхом кількісного приросту всіх функціонуючих факторів при їх незмінній технічній основі.

Інтенсивний тип економічного зростання — це розширення виробництва шляхом якісного вдосконалення всіх функціонуючих факторів на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, сучасних засобів виробництва, підвищення кваліфікації працівників.

На практиці розширення виробництва та економічне зростання супроводжуються поєднанням обох типів. Тому важливо розрізняти, внаслідок переважно яких чинників було досягнуто економічне зростання — екстенсивних чи інтенсивних.

Наприклад, за переважно інтенсивного типу економічного зростання в економіці мають місце збільшення продуктивності праці, капіталовіддачі, продуктивності природних ресурсів, значне скорочення трудомісткості, капіталомісткості, ресурсомісткості продукції.

Переважно екстенсивному економічному зростанню властиві кількісні нарощування факторів виробництва на основі існуючих технологій, зростання виробничих витрат.

Важливим чинником становлення переважно інтенсивного типу економічного зростання є інтенсифікація виробництва, сутність якої полягає в повнішому використанні його факторів, їх якісному вдосконаленні, зростанні продуктивності праці, ефективності. Переважно інтенсивний шлях економічного розвитку називають ще якісно новим типом економічного зростання.

Економічне зростання можна також розглядати відповідно до рівня розвитку індустріального потенціалу країни. Наприклад, доіндустріальний тип економічного зростання мав місце до кінця XVIII ст. Індустріальний тип народився як результат промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст. і існує в сучасних умовах у країнах постсоціалізму, що йдуть до ринкової економіки шляхом реформування структури економіки. Однак для нього характерна надмірна експлуатація природних ресурсів, капіталу і праці, панування витратної економіки. Індустріальний тип економічного зростання породжує суперечності між необмеженим розширенням виробництва і дефіцитом ресурсів, виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією.

Світове товариство наприкінці XX ст. зацікавлено в реалізації нового типу економічного зростання, зародки якого вже існують у таких країнах, як Таїланд, Сінгапур, Південна Корея, Японія тощо. Новий тип економічного зростання (неоіндустріальний) має відповідати таким показникам: економічна безпечність, відтворення природних ресурсів; функціонування новітніх технологій; перехід від капіталомісткого до переважно наукоємного типу економічного зростання, переважний розвиток виробництва духовних цінностей порівняно з матеріальними, панування безвідходної економіки.

Аналіз економічного зростання можна провадити шляхом складання моделей зростання, які показують взаємозв'язок підвищення обсягу виробництва продукції з кількісними й якісними змінами у праці, капіталі та інвестиціях. Наприклад, у 1928 році американський економіст П. Дуглас і математик Ч. Кобб розробили модель, яка дає можливість проаналізувати роль (внесок) кожного фактора виробництва у зростанні обсягу виробництва чи національного доходу за такою формулою:

де V — обсяг виробництва; А — коефіцієнт пропорційності; К — капітал; L — праця; а, в — коефіцієнти еластичності обсягу виробництва з витрат праці та капіталу.

Учені встановили такі параметри:

Отже, зростання витрат капіталу на 1 % дає приріст обсягу виробництва на 1/4, або на 0,25; зростання витрат праці на 1 % дає зростання обсягу виробництва на 3/4, або на 0,75. Коли а + в = 1, то зростання К і Ь на 1% збільшує V також на 1%. Ця залежність дістала назву "ефекту масштабу".

Американський економіст, представник неокласичного напряму в розвитку теорії економічного зростання, лауреат Нобелівської премії (1987) Р. Солоу в своїй моделі економічного зростання застосував виробничу функцію для характеристики екстенсивного й інтенсивного типів зростання. Виявлено таку залежність:

де V — обсяг виробництва продукції; F — кількісна залежність; К — капітал; L — праця; N — земля чи природні матеріальні ресурси.

Р. Солоу встановив, що при екстенсивному економічному зростанні виробнича функція має такий вигляд:

Отже, якщо капітал, праця і матеріальні затрати зростають на величину Z, обсяг