Третя проблема — вимірювання та компенсація зовнішніх ефектів (екстерналій). Зовнішні ефекти — це витрати або вигоди від ринкових трансакцій, що їх не відображають ціни. Ці ефекти можуть виникати внаслідок як виробництва, так і споживання благ, а зовнішні вони тому, що стосуються не тільки учасників певної трансакції, а й третіх осіб, які не мають відношення до неї, тобто ефекти є зовнішніми щодо ринку. Якщо діяльність певного економічного агента супроводжується витратами третіх осіб, то це негативні зовнішні ефекти, а якщо вигодами, що отримують треті особи, то це позитивні зовнішні ефекти. Отже, соціальні витрати, пов'язані з виробництвом та споживанням певного товару, складаються з приватних витрат виробника та витрат третіх осіб — негативних зовнішніх ефектів. Соціальні вигоди, пов'язані з виробництвом та споживанням певного товару, складаються з приватних вигод виробника та вигод третіх осіб — позитивних зовнішніх ефектів. Оскільки ринковий механізм орієнтує економіку на попит, а ринкова ціна неспроможна відобразити зовнішні ефекти, бо вони прямо не стосуються учасників трансакції, необхідно державне регулювання зовнішніх ефектів, спрямоване на перетворення зовнішніх ефектів на внутрішні, тобто на наближення соціальних витрат (вигод) до приватних. Наприклад, підприємець використовує технологію, наслідком якої є забруднення навколишнього середовища. Ринкова ціна на продукцію підприємця не спроможна врахувати витрати населення, пов'язані з зазначеним негативним зовнішнім ефектом. Завдання держави — сприяти перетворенню негативного зовнішнього ефекту на витрати саме цього підприємця.

За пропозицією А. С. Пігу, з цією метою можна використовувати коригуючі податки та субсидії. Наприклад, за допомогою коригуючих податків — податків на випуск товарів, які характеризуються негативними зовнішніми ефектами, можна перетворити витрати третіх осіб від забруднення навколишнього середовища на внутрішні приватні витрати підприємця, діяльність якого обумовлює негативні зовнішні ефекти. Тобто можна соціальні витрати наблизити до приватних витрат. Якщо благо характеризується позитивним зовнішнім ефектом, його виробникові держава може видавати коригуючу субсидію, яка сприяє наближенню соціальних вигод до приватних вигод цього підприємця. Проте треба підкреслити обмеженість коригуючих податків та субсидій в регулюванні зовнішніх ефектів, що обумовлено складнощами та високим ступенем приблизності вимірювання витрат та вигод третіх осіб.

Р. Коуз довів можливість розв'язання проблеми без втручання держави. Згідно з його теоремою, якщо права власності усіх сторін старанно визначені, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, кінцевий результат (результат, що максимізує цінність виробництва) не залежить від змін у розподілі прав власності (якщо відвернутися від ефекту доходу). Тобто, якщо учасники можуть домовитися самі і витрати таких переговорів дуже малі (трансакційні витрати дорівнюють нулю), то в умовах досконалої конкуренції можна досягти рівності соціальних та приватних витрат, досягти результату, який максимізує цінність виробництва.

Вирішення проблем забезпечення центральними грошима, задоволення потреб у суто суспільних благах, визначення та компенсації зовнішніх ефектів потребує державного втручання в економіку навіть в умовах досконалої конкуренції. Як відомо, реальна ринкова діяльність характеризується недосконалою конкуренцією, яка посилює необхідність державного втручання в економічні процеси у зв'язку з такими явищами, як монополізм, недосконала (асиметрична) інформація, надмірна диференціація у розподілі ресурсів та доходів. Зазначені явища також демонструють провали (фіаско) ринку, коли ринок не спроможний забезпечити ефективне використання ресурсів. Держава здійснює антимонопольну політику, яка спрямована на захист економічної конкуренції. Стосовно асиметричної інформації, яка обумовлює значні ризики учасників трансакцій, оскільки вони володіють різною за обсягом та змістом інформацією, завданням держави є захист прав споживачів, створення ефективної системи вирішення господарських суперечок тощо. Держава сприяє науково-технічному прогресові, регулює структурні зміни в економіці, впливає на економічний цикл, здійснює соціальне страхування та забезпечує певні соціальні гарантії. Проте слід пам'ятати, що економічна діяльність держави спрямована не на заміну ринку, а на його захист як головного регулятора ефективного розподілу обмежених ресурсів в умовах економічних систем змішаного типу.

Основні напрями та методи державного регулювання економіки. Економічна політика держави

Держава є активним економічним суб'єктом змішаної економіки, діяльність якого в економічній сфері має дві складові. По-перше, економіка має у своєму складі державний сектор, який можна визначити як сукупність підприємств державної форми власності, та підприємств, у капіталі яких є державна частка. Зазначені підприємства, як і приватні та колективні, є суб'єктами підприємницької діяльності, активно діють у ринковій економіці згідно з її законами. Так, нині макроекономічна структура України налічує близько 4100 державних підприємств, держава також є власником пакетів акцій у 2263 суб'єктах господарювання, серед яких 2036 — відкриті акціонерні товариства, 34 — державні акціонерні та холдингові компанії, 193 — закриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші суб'єкти підприємницької діяльності, де держава має свою частку1. Економічна діяльність державних підприємств, як суб'єктів ринку, визначається і обмежується державою, яка спрямовує її виходячи з державних інтересів. Отже, складовою економічної діяльності держави є безпосереднє управління державним сектором економіки, так зване державне підприємництво. За даними Дж. Стігліца, державна власність у країнах з розвинутою економікою за галузями виробництва має таку структуру (таблиця 11):

Таблиця 11.

Галузі | Державна власність, %

75% та більше | 50% | 25% та менше

Пошта | Австрія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Італія, Японія, Іспанія, Швеція, Велика Британія, США——

Залізниця | Австрія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Італія, Японія, Іспанія, Велика Британія, Швеція— | США

Авіалінії | Австрія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Італія, Іспанія, Велика Британія | Швеція | Японія, СІЛА

Телекомунікації | Австрія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Італія, Швеція | Японія, Іспанія | Велика

Британія,

США

Електроенергія | Австрія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Велика Британія | Швеція | Японія, Іспанія, США

Газ | Австрія, Франція, Нідерланди, Італія, Іспанія, Швеція | Німеччина | Японія, Велика Британія, США

Автомобільна промисловість | Австрія | Франція, Нідерланди, Велика Британія | Німеччина,

Італія,

Японія,

Іспанія,

Швеція,

СІЛА

Сталь | Австрія, Франція, Італія, Швеція, Велика Британія | Іспанія | Німеччина, Нідерланди, Японія, США

Як бачимо, різні країни демонструють неоднакові підходи до визначення пріоритетних для державного підприємництва галузей.

Другою складовою діяльності держави як економічного суб'єкта в ринковій системі є державне регулювання економіки — сукупність заходів державного впливу на об'єкти і процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб'єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів і дій для реалізації суспільних цілей. При цьому слід розрізняти державне регулювання економіки і державне регулювання діяльності підприємств державного сектора економіки, якому значною мірою притаманні риси підприємницької діяльності.

Нині склалося кілька моделей державного регулювання економіки:

американська — державне регулювання зводиться до використання правових та опосередкованих методів, насамперед податково-бюджетних, з метою створення сприятливих умов для розвитку конкуренції та підприємництва;

японська — система взаємодії державних органів та корпорацій, спрямована на досягнення стратегічних цілей в економіці;

шведська — активне втручання держави у процес розподілу та перерозподілу доходів з метою створення сильної системи соціального захисту населення;

німецька — система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів та створення на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян. Для Західної Європи взагалі характерне сполучення великої частки державних витрат у ВВП з наявністю значного державного сектора.

Основні напрями державного регулювання економіки відображають його функції (таблиця 12).

Зазначені напрями діяльності держави належать до постійних функцій державного регулювання економіки. Крім них можливі й тимчасові напрями державного регулювання економіки, обумовлені особливостями певного періоду функціонування економічної системи. Наприклад, в умовах економіки

Таблиця 12.

Функція | Зміст функції

Цільова | Визначення цілей, пріоритетів та основних напрямів розвитку національної економіки

Стимулююча | Формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарських суб'єктів і спрямовувати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямі

Нормативна | Держава за допомогою законодавчих актів встановлює певні "правила гри" для суб'єктів економіки

Коригуюча | Коригування розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних зовнішніх ефектів тощо

Соціальна | Державне регулювання соціально-економічних відносин, перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища

Безпосереднє управління

неринковим сектором

економіки | Регулювання державного сектора економіки, створення суспільних благ

Контролююча | Державний нагляд і контроль за виконанням встановлених "правил гри", економічних, екологічних, соціальних стандартів тощо.

перехідного типу тимчасовими є такі напрями державного регулювання, як роздержавлення та становлення ефективного власника, формування конкурентного середовища та інститутів ринкової інфраструктури, вихід з кризи та інші напрями, що сприяють формуванню ринку.

Державне регулювання економіки має кілька основних форм. Перша — бюджетно-податкове регулювання, пов'язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами. Друга форма — кредитно-грошове регулювання, спрямоване на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою, підтримання рівноваги на грошовому ринку. Третя форма — цінове регулювання, яке відображає вплив держави на ринкове ціноутворення; четверта форма — адміністративно-економічне регулювання, яке передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи та реалізації соціальних цілей суспільства. Складовою зазначеної форми є правове регулювання економічних і соціальних процесів — держава встановлює на базі законодавства правові засади економічної діяльності, сприяє формуванню правового середовища підприємницької