Економічна сутність особливостей конкурентних відносин в сільгоспвиробництві

Реформування адміністративно-командної системи і перехід до ринкової економіки є однією з важливих проблем нашої країни. Науковий аналіз конкуренції закономірно виникає у зв'язку із здійсненням економічної реформи і переходом до конкурентних ринкових відносин.

В сучасній економічній літературі конкуренція визначається як економічне змагання, основу якого становить свобода вибору, що реалізується у формі намагання кожного учасника отримати для себе особисто грошовий доход [1].

Свобода вибору або економічна свобода охоплює дії всіх учасників ринкових відносин: виробників, як споживачів економічних ресурсів і продавців товарів і послуг, з одного боку, і споживачів товарів і послуг, які в умовах ринку одночасно є власниками економічних ресурсів і їх продавцями, з другого. Вона реалізується через взаємодію ринкових агентів шляхом розміщення матеріальних і людських ресурсів за власним вибором.

Як споживачі, всі учасники ринкової взаємодії вільні або незалежні у виборі будь-якої комбінації товарів і послуг, яка в межах їх грошових доходів найкращим чином задовольняє потреби. Споживач у конкурентному середовищі займає особливе положення, або в певному значенні володіє ринковим суверенітетом. Він (при свободі вибору всіх без виключення конкурентів) вирішує, що повинна виробляти економіка, а вже в рамках споживчих потреб постачальники і споживачі ресурсів можуть робити свій вибір. Таким чином, виробники в дійсності зовсім не «вільні» виробляти ті товари і послуги, які вони бажають.

Споживчі рішення про попит, зумовлюючи прибутковість чи збитковість, полегшують вільний вибір виробників при вирішенні питання «що виробляти». Він повинен узгоджуватися з вибором споживачів, з їх бажанням і перевагами для запобігання збитків або й банкрутства. Це стосується і постачальників ресурсів, попит на які є похідним від споживчого. Наприклад, попит на бухгалтерів підвищився тому, що в Україні в останні роки почали діяльність багато нових комерційних структур. Отже, споживачі демонструють свої переваги у формі попиту, а виробники і постачальники ресурсів відповідно реагують на нього, щоб забезпечити власні інтереси. Таким чином, свобода вибору в умовах конкуренції реалізується суб' єктами господарської діяльності лише при єдиному обмеженні - пріоритеті споживчого попиту.

Рушійною силою, яка становить основу і визначає свободу вибору, є стимулювання особистого інтересу. Кожна економічна одиниця намагається робити те, що найбільше вигідно їй самій. Тому виробники товарів і послуг та їх споживачі намагаються максималізувати доходи, або як варіант - мінімізувати збитки. Конкурентні відносини передбачають, що власний інтерес формує фундаментальний спосіб дій або поведінки різних економічних одиниць, коли вони реалізують свій вибір. Його мотив, як фундамент економічної свободи виробників і споживачів, що переслідують протилежні інтереси (дорожче продати, дешевше купити), спрямовує і упорядковує функціонування економіки. Це відбувається завдяки тому, що крім системи ринків і цін, діє такий потужний фактор як конкуренція, який координує і організовує ринки, виключаючи потенційний, породжений свободою вибору, хаос.

Отже, основу конкуренції становить свобода вибору, а основу останньої - намагання учасників економічного змагання задовольнити свій власний інтерес, спрямований на максималізацію прибутків і споживчих потреб. Свобода вибору максимально реалізується за умов інтенсивної конкуренції. Але в сучасній економічній практиці немає чисто конкурентних ринків, конкуренція існує поруч з монополією, перебуваючи, на думку А.Чухно, в «діалектичній єдності», зумовленій внутрішніми процесами розвитку суспільного виробництва [2]. Свобода вибору повною мірою забезпечується тоді, коли конкуренції не загрожує монополія. На ранньому етапі розвитку економічної науки поняття «свобода» і «конкуренція» ототожнювалися. Але практика довела, що це ототожнення помилкове. Ми згодні з думкою, що «свобода» потрібна для здійснення конкуренції, але однієї свободи недостатньо [3].

Конкуренція вимагає захисту з боку держави [4]. Оцінюючи конкуренцію за результатами конкурентної боротьби, деякі економісти [5] бачать і виділяють лише її позитивні наслідки. Вони вважають, що конкурентна економіка здатна до стихійного саморегулювання, тому негативно ставляться до втручання держави в економічне життя, вважаючи це основною причиною монополізації економіки.

Частина економістів [6] акцентують увагу тільки на недоліках, характерних для «недосконалої конкуренції». Вони вказують на: високі витрати реалізації продукції, тиск великих фірм на споживача і деформацію споживчого попиту посередництвом реклами тощо. Вони закликають до втручання держави в економічний процес.

Окремі економісти відзначають, що сучасні форми конкуренції поряд з негативними сторонами мають позитивні якості, зв' язані переважно з великомасштабним виробництвом. Мету державного втручання в економіку бачать у регулюванні надмірної монополізації. Дана позиція об'єднує прихильників теорії «розумної конкуренції» [7]. Вони вважають, що конкуренція - не самоціль. Вона один із засобів, хоч і головних, досягнення поставлених економічних цілей. На їх погляд, мета державного втручання полягає у створенні такої конкурентної ситуації, яка б найбільшою мірою відповідала досягненню суспільних цілей. Головним і найбільш важливим вважається визначення розумної межі ринкової влади, тобто визначення такого рівня концентрації виробництва, який сприяв би технічному прогресу, не переростаючи при цьому в монополістичне панування. Крім того, з їхньої точки зору, мета втручання держави полягає в прийнятті на себе тих функцій, з якими конкурентний механізм справляється погано, або взагалі не справляється. На їхню думку, основна мета державного втручання в економіку направлена на створення найкращих умов для функціонування підприємств [8].

К.Маркс, Ф.Енгельс широко трактували поняття «конкуренція»: конкуренція і суперництво були характеристиками капіталістичних соціально- економічних відносин, а