Амортизацію нараховують протягом корисного строку служби устаткування, який використовується для визначення норми амортизаційних відрахувань.

Метод списання вартості за сумою років корисного використання передбачає визначення суми щорічних амортизаційних відрахувань за і-й рік за формулою

де — відповідно первісна та ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів; nj — кількість років, що залишились до закінчення корисного строку використання; n — сума років експлуатації об'єкта 

При використанні методу списання вартості відповідно обсягу виробленої продукції сума щорічних амортизаційних відрахувань визначається на основі первісної та ліквідаційної вартості основних засобів, обсягу виробленої в поточному році продукції к( та загального виробничого ресурсу устаткування к:

Нарахування амортизації нематеріальних активів, як і основних засобів, здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством, але не більш як 20 років. При визначенні строку корисного використання об'єкта нематеріальних активів враховують строки корисного використання подібних активів, моральний знос, що передбачається, правові або інші обмеження щодо строків використання, інші чинники.

Використання для фінансового обліку будь-якого з методів нарахування амортизації впливає на балансовий прибуток підприємства, однак при цьому не визначає прибуток у цілях оподаткування і не може застосовуватись у податковому обліку без відповідних змін.

З метою визначення прибутку в цілях оподаткування в податковому обліку норми амортизації встановлюються в процентах до балансової вартості кожної з груп основних засобів на початок звітного періоду в такому розмірі (у розрахунку на квартал):

Група | Норма амортизації (%)

1 | 2

2 | 10

3 | 6

4 | 15

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду (кварталу або року) визначають застосуванням норм амортизації до балансової (залишкової) вартості груп основних засобів на початок звітного періоду.

Підприємство може самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних засобів групи 3 протягом семи років за такими нормами (у розрахунку на календарний рік):

Рік | 1-й | 2-й | 3-й | 4-й | 5-й | 6-й | 7-й

Норма амортизації, % | 15 | 30 | 20 | 15 | 10 | 5 | 5

Таке рішення не можуть приймати підприємства, що випускають продукцію, ціни на яку регулюються державою, або підприємства, які займають монопольне становище на ринку.

Амортизація окремого об'єкта основних засобів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а його вартість прирівнюється до нуля. Амортизація основних засобів груп 2, 3 і 4 здійснюється до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Для амортизації нематеріальних активів застосовують лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації протягом строку, який підприємство визначає самостійно відповідно до строку корисного використання таких нематеріальних активів, але не більш як 10 років безперервної експлуатації. Амортизаційні відрахування здійснюються до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується при визначенні валових витрат підприємства.

Оборотні активи

Оборотні активи — це активи, що обслуговують господарський процес і забезпечують його неперервність. У бухгалтерському обліку до таких активів відносять активи, які споживаються або реалізуються протягом одного операційного циклу чи протягом року. Оборотними активами підприємства є сировина, матеріали, паливо, тара, малоцінні та швидкозношувані предмети, готова продукція, ліквідні цінні папери, грошові кошти. Такі активи, як дебіторська заборгованість, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, є досить специфічними оборотними активами, які певною мірою відображують недосконалість, незавершеність та неперервність виробничого процесу.

Оборотні активи беруть участь як у процесі виробництва, так і в процесі реалізації продукції. Активи, які використовуються у виробничому процесі протягом одного операційного циклу, повністю переносять свою вартість на вартість виробленої продукції і часто змінюють свою початкову форму. Активи, що мають грошову форму, безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. Вони обслуговують кругообіг капіталу підприємства та об'єднують процеси виробництва й реалізації продукції.

Кругообіг оборотного капіталу (рис. 3.1) здійснюється протягом одного операційного циклу: грошові кошти авансуються у виробничі запаси, в процесі виробництва створюється нова продукція, продукція реалізується (можливо на умовах комерційного кредиту, що викликає появу дебіторської заборгованості), виручка за реалізовану продукцію надходить на розрахунковий рахунок і знову авансується у виробництво. Якщо підприємство функціонує ефективно, процес кругообігу

Рис. 3.1. Кругообіг оборотного капіталу підприємства

оборотного капіталу забезпечує неперервність виробничого процесу та зростання капіталу підприємства, оскільки в цьому випадку виручка за реалізовану продукцію перевищуватиме кошти, авансовані у виробництво.

Оборотні активи підприємства на відміну від необоротних мають досить рухливу структуру. При змінах на ринку залежно від сезону, роботи постачальників тощо запаси сировини, готової продукції та залишки на розрахунковому рахунку можуть коливатись у значних межах. При цьому завжди можна визначити максимальний і мінімальний рівні оборотних активів. Різницю між максимальним та мінімальним рівнем оборотних активів називають сезонною (змінною) складовою, оскільки при стабільній ситуації в економіці значні коливання рівня оборотних активів переважно пов'язані із сезонним характером діяльності підприємства. Мінімальний рівень оборотних активів визначає постійну (системну) складову оборотного капіталу (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Структура активів підприємства

Змінна складова оборотного капіталу відображує додаткові оборотні активи, необхідні для забезпечення виробничого циклу в пікові періоди або як страховий запас. Так, при зростанні ділової активності збільшується обсяг продаж, що викликає збільшення товарно-матеріальних запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів та інших оборотних активів.

Системна складова характеризує ту частину оборотного капіталу, потреби в якій залишаються відносно незмінними протягом усього операційного циклу. Іншими словами, це той необхідний мінімальний рівень оборотних активів, який потрібен для здійснення виробничої діяльності.

Високий рівень страхового запасу та потреби в додатковому оборотному капіталі є необхідними для підприємств, що функціонують у країнах з перехідною економікою, оскільки саме додаткові запаси сировини, матеріалів, готової продукції забезпечують безперебійну роботу підприємства при збоях у постачанні та важко прогнозованому збуті.

Оборотні активи можна поділити на три основні складові: запаси, дебіторську заборгованість, грошові кошти та високоліквідні цінні папери.

Запаси — це активи, які утримуються підприємством для подальшого продажу для управління підприємством, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг або перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва. Запаси включають:*

сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;*

незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою й складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів;*

готову продукцію, виготовлену на підприємстві та призначену для продажу;*

товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;*

малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більш як одного року або одного операційного циклу, якщо він триває більше за один рік.

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:*

суми, що сплачуються згідно 8 договором постачальнику (продавцю);*

суми, що сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв'язку з пошуком і придбанням запасів;*

суми ввізного мита;*

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

¦ затрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування;*

інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Первісною вартістю запасів, виготовлених власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва. Первісна вартість запасів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визначається учасниками підприємства на основі середньоринкових цін на подібні активи. Первісною вартістю запасів, отриманих підприємством безоплатно, є їх ринкова вартість.

При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх, як правило, здійснюється за одним із таких методів:*

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);*

собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);*

середньозваженої собівартості;*

ціни продажу.

Оцінка запасів за методом ФІФО ґрунтується на припущенні, що запаси використовують у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

Оцінка запасів за методом ЛІФО ґрунтується на припущенні, що запаси використовують у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів.

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця