Харківський національний університет

імені В. Н. Каразіна

ГРІНЧЕНКО Гелінада Геннадіївна

УДК 341.324 (430 – 074:73) “1945/1946”

АМЕРИКАНСЬКИЙ ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ В НІМЕЧЧИНІ

У 1945 – 1946 рр.

07. 00. 02 – Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор

ПУГАЧ ЄВГЕН ПЕТРОВИЧ,

кафедра нової та новітньої історії Харківського

національного університету ім. В. Н. Каразіна

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ГОРБИК В’ЯЧЕСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділом історико-краєзнавчих досліджень

кандидат історичних наук, доцент

ПРОНЕВИЧ ОЛЕКСІЙ СТАНІСЛАВОВИЧ

Університет внутрішніх справ (м. Харків),

кафедра теорії та історії держави і права

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Міністерства освіти і науки України (кафедра нової та

новітньої історії зарубіжних країн), м. Київ

Захист відбудеться: 16 березня 2001 р. о 16-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 у Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, аудиторія 4-65)

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна

Автореферат розісланий 13 лютого 2001 р.

В. о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради Лантух В. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Одним з найважливіших завдань вивчення історії новітнього часу є дослідження досвіду переходу країн від тоталітаризму до демократії. Зокрема, велике значення має дослідження комплексу заходів, здійснених після Другої світової війни у Німеччині країнами антигітлерівської коаліції.

Актуальність дослідження полягає в тому, що воно розглядає повоєнні перетворення в Німеччині, які були зумовлені унікальним сполученням власної демократичної ініціативи та дій союзників, спрямованих на повне роззброєння та демілітаризацію Німеччини, знищення націонал-соціалістичної партії та реконструкцію німецькоuiioго політичного життя на демократичній основі. У зв’язку з цим найважливіше значення набуває, зокрема, аналіз підсумків окупаційної політики Сполучених Штатів Америки як країни, що найбільше вплинула на перетворення в Німеччині в період переходу від крайньої форми тоталітаризму до демократії.

У радянській, пострадянській та сучасній українській історіографії відсутні спеціальні комплексні дослідження, присвячені окупаційному режимові США у перші два повоєнні роки, протягом яких американський військовий уряд, по-перше, здійснював самостійну окупаційну політику і, по-друге, заклав основу наступної політики, яку проводили союзники у рамках об’єднаних зон окупації – Бізонії та Тризонії.

Тема американського окупаційного правління в Німеччині досить докладно розроблена у закордонній історіографії, однак до цього часу відсутні дослідження про перший період окупації (безпосередньо військового правління), без аналізу якого неможливо зрозуміти та оцінити результати окупації взагалі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною комплексної наукової теми “Актуальні питання історії зарубіжних країн у новітній час”, що виконується на кафедрі нової та новітньої історії Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

Об’єктом дисертаційного дослідження є окупація Німеччини збройними силами союзників, предметом – американський окупаційний режим у Німеччині в 1945–1946 рр.

Хронологічні рамки дисертації обмежені, з одного боку, початком окупаційного правління згідно з Декларацією про поразку Німеччини та прийняття на себе верховної влади чотирма державами-переможницями (тобто червнем 1945 року), а з другого – угодою про створення об’єднаної англо-американської окупаційної зони (Бізонії), яка набрала чинності 1 січня 1947 року, та завершенням заміни основних військових підрозділів американського окупаційного уряду на цивільні органи, ратифікацією конституцій земель та формуванням німецьких земельних урядів, тобто закінченням безпосередньо військового періоду окупації.

Метою дисертаційного дослідження є визначення суті американського окупаційного режиму в Німеччині у перші повоєнні роки, форм та методів здійснення окупаційної політики, а також відтворення структури американського військового уряду та схеми контролю над німецькими установами.

Дослідження має за мету вирішити такі науково-дослідницькі завдання:—

проаналізувати еволюцію позиції США по відношенню до Німеччини у воєнні та перші повоєнні роки, визначити її основні етапи та принципові положення;—

визначити організаційні принципи побудови окупаційного військового уряду та відтворити його структуру;—

вивчити механізм управління окупаційною адміністрацією підконтрольними німецькими територіями;—

розглянути підсумки реалізації основних напрямків окупаційної політики, а також форми та методи її здійснення.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:—

автором зроблено спробу дати комплексний аналіз досвіду окупаційного правління Сполучених Штатів Америки в Німеччині у перші повоєнні роки, тобто безпосередньо військового правління;—

у дослідженні вперше розглянуто окупаційну політику Сполучених Штатів у взаємодії зі створеними німецькими інститутами, в основному політичними організаціями і урядовими структурами;—

автором чітко визначено організаційну структуру американської окупаційної адміністрації в цілому та відтворено її схему;—

у роботі вперше розглянуто систему земельних військових урядів як складову частину загальнозональної американської окупаційної адміністрації з визначенням специфічної, притаманної тільки їй структурної одиниці – анклаву Бремен;—

виходячи з того, що основна маса досліджень про союзницьку окупацію Німеччини була написана у період “холодної війни”, при оцінці американського окупаційного режиму автор намагалась позбавитися ідеологічних штампів, які були характерними як для радянської, так і зарубіжної історіографії;—

у дисертації розглянуто вагу як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів, що вплинули на розробку та реалізацію військовим урядом США основних положень окупаційної політики, а також роль та значення у зв’язку з цим окремих осіб, зокрема заступника військового губернатора американської окупаційної зони Л. Д. Клея;—

в роботі аргументовано доведено великий вплив розроблених у США концепцій повоєнного врегулювання на формування всієї загальносоюзницької програми щодо Німеччини;—

автором введено до наукового обігу не вивчений досі комплекс джерел із Учбового центру ім. Ф. Рузвельта (м. Міддельбург, Голландія), де представлені мікрофільмовані копії архівних документів Інституту ім. Ф. и Е. Рузвельт (м. Нью-Йорк, США), а також із Центрального інституту соціальних досліджень та Інституту північноамериканських досліджень ім. Дж. Ф. Кеннеді при Вільному університеті (м. Берлін, Німеччина);—

до наукового обігу введено також опубліковані за кордоном мемуари американських та німецьких політичних діячів (зокрема перших прем’єр-міністрів німецьких земель американської окупаційної зони), які раніше не використовувались у радянській, пострадянській та сучасній українській історіографії.

Практичне значення дисертації. Наукові результати роботи можуть бути використані при створенні загальних та спеціальних курсів лекцій, підручників та посібників з історії новітнього часу, історії Сполучених Штатів Америки та Німеччини, а також можуть стати основою для нових досліджень та написання науково-популярних робіт, в тому числі з історії міжнародних відносин.

Апробація дослідження. Положення та матеріали дисертації було представлено у вигляді доповідей на науковій конференції “Міжнародні зв’язки народів Європи” (м. Запоріжжя, листопад 1996 р.), на 51-й та 52-й наукових конференціях молодих вчених “Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії” (м. Харків, відповідно: травень 1998 р., травень 1999 р.) та на науковій конференції викладачів історичного факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна у січні 2000 р.; за результатами дослідження автором опубліковано п’ять статей (в тому числі три статті – у фахових наукових виданнях).

Структура роботи обумовлена характером і змістом, метою і завданням дослідження і складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списка використаних джерел та літератури, додатків. Обсяг дисертації становить 245 сторінок, з них основний текст – 196 сторінок, додатки – 20 сторінок. Список використаних джерел і літератури нараховує 339 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, зв’язок з науковою програмою кафедри, де виконувалася дисертація, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, його хронологічні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, вказано на особистий внесок здобувача та апробацію результатів дослідження.

Перший розділ – “Історіографічна база та джерела дослідження” – присвячений аналізу наявної літератури та джерел.

Проблему союзницької окупації Німеччини широко представлено у дослідженнях радянських авторів. Роботи, присвячені окупаційній політиці Сполучених Штатів Америки, можна поділити на кілька тематичних груп. До першої слід віднести ряд досліджень, в яких у тій чи іншій мірі розглядалися проблеми розробки урядом США основ повоєнного поводження з Німеччиною. При цьому частина авторів Смирнова Н. А. Позиция США на Московской конференции министров иностранных дел в октябре 1943 г. // Американский ежегодник. – М., 1974. – С. –173; Агафонова Г. А. Позиция США по проблемам мирного урегулирования на Московском совещании министров иностранных дел в декабре 1945 г. // Американский ежегодник. – М., 1985. – С. 27–47; Агафонова Г. А. Американская дипломатия на 2-й сессии СМИД (Париж, 1946 г.) // Американский ежегодник. – М., 1988. – С. 43–63; Лебедева Н. С. Касабланкская конференция и принцип безоговорочной капитуляции // Американский ежегодник. – М., 1978. – С. 42–68; Лебедева Н. С. Европейская консультативная комиссия и разработка условий безоговорочной капитуляции фашистской Германии // Ежегодник германской истории. – М., 1979. – С. 176–209; Коновалов А. И. Позиция США по германскому вопросу на Квебекской конференции в сентябре 1944 г. // Американский ежегодник. – М., 1981. – С. 187–209; Филитов А. М. Антигитлеровская коалиция и проблема будущего Германии (планы, дискуссии, решения) // Ежегодник германской истории. – М., 1985. – С. 44–67. розглядали цю тему, аналізуючи міжнародні конференції, сесії та наради воєнного та повоєнного часу. Ряд дослідників Шутов В. С. Обсуждение вопроса о послевоенной политике в Германии в правящих кругах США в 1943–1944 гг. // Вопр. истории междунар. отношений. – Томск, 1976. – Вып. 7. – С. 82–99; Шутов В. С. Из истории обсуждения в правящих кругах США вопросов политики по отношению к Германии (январь–апрель 1945 г.) // Вопр. истории междунар. отношений. – Томск, 1971. – С. 112–129; Висков В. С. Борьба в правительственных кругах США по вопросам внешней политики (1945–1947) // Американский ежегодник. – М., 1983. – С. 83–108; Кузнец Ю. М. Вопросы организации послевоенного мира в политическом планировании США (от Перл-Харбора до Думбартон-Окса) // Исследования по новой и новейшей истории. – Л., 1972. – С. 114–126. аналізували визначену проблему з точки зору так званих “урядових дискусій” США.

Перш за все, виходячи з офіційної ідеологічної настанови, усі радянські дослідники відстоювали тезу про “агресивну політику американських імперіалістів” як з питань повоєнного врегулювання в цілому, так і у вирішенні німецького питання зокрема.

Незначне місце у даних дослідженнях відведено аналізу найбільш суперечливого плану вирішення німецького питання – плану міністерства фінансів США, більш відомого як “план Моргентау”. Спеціальних досліджень, присвячених розробці, прийняттю і, головне, впливу цього плану на повоєнну політику США щодо Німеччини, у радянській історіографії, на жаль, не існує. Аналізуючи окремі положення “плану Моргентау”, автори зупиняються лише на констатації фактів впливу даної програми на повоєнну політику США щодо Німеччини (зокрема на відому Директиву 1067 Об’єднаного комітету начальників штабів) без детального дослідження такого впливу.

У роботах радянських авторів, присвячених участі США у роботі міжнародних конференцій, сесій та нарад, навмисне принижена роль делегації Сполучених Штатів у розробці та прийнятті основних угод повоєнного врегулювання, зокрема, внесок Сполучених Штатів у формулювання Потсдамської угоди як підсумкового документу країн-переможниць.

Другу групу досліджень складають роботи радянських істориків, де розглянуто розробку та реалізацію військовим урядом США програмних настанов спілкування з Німеччиною у період безпосередньої окупації або порівняно з аналогічною діяльністю союзних адміністрацій Николаев П. А. Политика США, Англии и Франции в германском вопросе 1945–1954. – М., 1964; Галкин А. А., Мельников Д. Е. СССР, западные державы и германский вопрос (1945–1965). – М., 1966; Висков С. И., Кульбакин В. Д. Союзники и “германский вопрос” 1945–1949 гг. – М., 1990., або як окрему проблему Иноземцев Н. Американский империализм и германский вопрос (1945–1954). – М., 1954..

Згадані автори виходили з того, що вся діяльність військового уряду США в Німеччині відбувалася у режимі ревізії та відмови від Ялтинських та Потсдамських угод. Вони також намагалися звинуватити західні адміністрації у розколі Німеччини, підкреслюючи, що з самого початку ідея розподілу Німеччини на ряд окремих держав виникла саме у США. Аналіз спеціальних питань, таких як проблема репарацій, демократизації та денацифікації, роззброєння та економічної деконцентрації, також відбувався однобічно, без урахування складних та суперечливих тенденцій, що були характерними для окупаційної політики США в Німеччині.

Факти, що використовувалися дослідниками, дуже часто “підганялися” під встановлену раніше схему, а події, що виходили за її рамки, не згадувались. Як результат, виникло некоректне протиставлення результатів окупаційної політики СРСР та західних країн. Найбільш характерним дослідженням такого плану можна вважати монографію П. О. Ніколаєва.

Третю групу досліджень складають роботи, що присвячені аналізу політичної системи повоєнної західної Німеччини (зокрема, американської окупаційної зони), утворенню та діяльності різних партій та громадських організацій Борозняк А. И. Демократические антифашистские организации западногерманского пролетариата в 1945 году // Ежегодник германской истории. – М., 1975. – С. 29–58; Борозняк А. И. К истории формирования ХДС/ХСС // Ежегодник германской истории. – М., 1973. – С. 317–339; Сокольский С. Л. Социальная доктрина и имущественная политика ХДС/ХСС // Новые явления в механизме политического господства монополий. – М., 1978. – С. 95–114; Иерусалимский В. П. Годы становления и борьбы: Очерк истории рабочего движения в Западной Германии. – М., 1970.. Але висвітлення політики західних окупаційних адміністрацій, у тому числі американської, носить другорядний, фоновий характер. Подібні додаткові відомості щодо окремих аспектів розробки та реалізації урядом США принципів політики щодо Німеччини містяться у дослідженнях, присвячених видатним політичним та державним діячам Сполучених Штатів, перш за все Франкліну Делано Рузвельту Яковлев Н. Н. Франклин Рузвельт – человек и политик. – М., 1969; Яковлев Н. Н. Ф. Рузвельт – сторонник сотрудничества с Советским Союзом // Вопр. Истории. – 1972. – № 2. – С. 77–91; Мальков В. Л. Проблема выбора: Рузвельт и советско-американские отношения в 1943–1945 гг. // Новая и новейш. история. – 1987. – №1. – С. 19–39; Уткин А. И. Дипломатия Франклина Рузвельта. – Свердловск, 1990. та Гаррі Гопкінсу Мальков В. Л. Гарри Гопкинс: страницы политической биографии // Новая и новейш. история. – 1979. – №2. – С. 124–144; №3. – С. 108–126; № . – С. 129–144; Юнгблюд В. Т. Гарри Гопкинс // Вопр. истории. – 1996. – № /12. – С. 54–72..

Новітні дослідження, опубліковані у 90-х роках, внаслідок відомих змін, що відбулися після розпаду СРСР та відмови від старих ідеологічних настанов, містять більш повні та збалансовані, порівняно з попередніми, оцінки, зокрема міжнародної ситуації, що склалася у Європі після Другої світової війни, та європейської політики провідних держав у цей період. Останнім часом у Росії тему окупованої Німеччини найбільш активно розробляли О. М. Філітов Филитов А. М. Германский вопрос: от раскола к объединению. Новое прочтение. – М., 1993; Filitov A. M. Die sowjetische Deutschlandplannung zwischen Parteirдson, Staatinteresse und faktischem Kalkьl. – Ende des Dritten Reich. – Ende des Zweiten Weltkrieges: Eine perspektive Rьckschau. – Mьnchen, 1995. та М. І. Семіряга Семиряга М. И. Как мы управляли Германией: политика и жизнь. – М., 1995.. Ці автори свої дослідження присвятили переважно радянській окупаційній політиці та діяльності РВАН (Радянська військова адміністрація в Німеччині) у Східній Німеччині. Аналіз політики західних держав, зокрема США, носить фрагментарний, похідний характер. Однак, поряд з критичним аналізом досвіду радянської політики в Німеччині, автори пропонують нові оцінки діяльності як союзних окупаційних адміністрацій, так і загальної політики США, Великої Британії та Франції щодо німецького питання.

Невідомі раніше документи Архіву зовнішньої політики Російської Федерації вводить до наукового обігу Г. П. Кинін Кынин Г. П. Германский вопрос во взаимоотношениях СССР, США и Великобритании. 1941–1945 гг.: Обзор документов // Новая и новейш. история. – 1995. – №1. – С. 91–113; №4. – С. 103–128; Кынин Г. П. Антигитлеровская коалиция и послевоенное устройство Германии // Междунар. жизнь. – 1995. – №8. – С. 94–101.. Більшість подібних документів відображає політику СРСР з питань розробки принципів повоєнного поводження з Німеччиною, побічно вони дозволяють зробити висновки щодо позицій західних держав з цього питання. Зокрема, спростувати одне з основних положень досліджень попереднього періоду щодо пріоритету США та Англії у висуненні під час війни пропозиції відносно можливого розподілу Німеччини.

Питанням розробки основ повоєнної стратегії (також з залучанням невідомих раніше документів) присвячені новітні дослідження Б. Н. Славинського Славинский Б.Н. Ялтинская конференция: современное переосмысление // Мировая экономика и междунар. отношения. – 1996. – №4. – С. 96–103., Г. Н. Севост’янова Севостьянов Г. Н. Квебекская конференция 1943 г.: документальный очерк // Новая и новейш. История. – 1996. – №2. – С. 131–156; Севостьянов Г. Н. Вторая Квебекская конференция, 1944 г. // Новая и новейш. история. – 1997. – №1. – С. 143–166. та ін. Але вони приділяють головну увагу порівнянню окупаційної політики західних країн з аналогічною політикою Радянського Союзу. Американський окупаційний режим в Німеччині як самостійний об’єкт дослідження, а також період безпосереднього військового керування до цього часу залишаються недостатньо вивченими.

Серед новітніх досліджень російських вчених слід відзначити роботи, присвячені відомим американським політичним та державним діячам Юнгблюд В. Т. Последний секретарь эпохи Франклина Рузвельта // США: экономика, политика, идеология. – 1996. – № . – С.75–85; Иванов Р.Ф. Эйзенхауэр и советско-американские союзнические отношения в 1941–1945 гг. // США: экономика, политика, идеология. – 1995. – № . – С. 15–20; № . – С. –53; Мальков В. Л. Генри Л. Стимсон: сочинение на тему “Как остановить фашизм” // Россия XXI. – 1999. – № . – С. 180–187., що приймали безпосередню участь у розробці та реалізації урядом Сполучених Штатів принципових положень щодо відносин з Німеччиною.

У сучасній українській історіографії питання про американський окупаційний режим в Німеччині у перші повоєнні роки не розглядалось.

На відміну від радянської, а також історіографії країн СНД 90-х років, західна історіографія німецького питання в цілому та періоду союзницької окупації зокрема більша за обсягом та менш політизована і спирається на широку документальну базу. Безпосереднє відношення до теми цього дослідження мають роботи американських авторів, які розробляли один із аспектів політики США у ставленні до Німеччини – власне військовий бік окупації та діяльність адміністрації військового уряду американської окупаційної зони.

До цього часу одними з найкращих досліджень американської окупаційної політики в Німеччині залишаються праці Джона Джімбела Gimbel J. A German Community under American Occupation. Marburg, 1945–1949. – Stanford, 1961; Gimbel J. The American Occupation of Germany. Politics and the Military, 1945–1949. – Stanford, 1968.. Безперечною заслугою автора є те, що він вперше (з залучанням відповідних джерел) довів, що доля Німеччини у роки окупації визначалася не лише політикою протистояння США та СРСР, але й Англією та Францією. У зв’язку з цим він інтерпретує саме французьку, а не радянську політику щодо Німеччини як головну проблему для американського окупаційного уряду та чотиристороннього управління Німеччиною в цілому. Іншим фундаментальним дослідженням діяльності американської військової адміністрації в Німеччині є робота Гарольда Зінка “Сполучені Штати в Німеччині 1944–1945” Zink H. The United States in Germany 1944–1955. – Connecticut: Greenwood Press Publishers, 1974..

Західнонімецька історіографія проблеми окупаційного правління США в Німеччині також досить широка. Найбільш визначною комплексною роботою, що присвячена союзницькій окупації Німеччини, є монографія Теодора Ешенбурга “Роки окупації” Eschenburg T. Jahre der Besatzung, 1945–1949. – Stuttgart–Wiesbaden, 1983.. Діяльності безпосередньо американського окупаційного уряду у –1947 роках присвятили своє дослідження Конрад Латоур та Тілo Фогельзанг Latour K., Vogelsang T. Okkupation und Wiederaufbau. Die Tдtigkeit der Militдrregierung in der amerikanischen Besatzungszone Deutschlands, 1944–1947. – Stuttgart, 1973.. Воно виділяється дуже зваженим підходом до аналізу як суті американського окупаційного режиму, так і форм та методів його здійснення. У цілому, як визначають автори, “не дивлячись на масу несприятливих умов та випадкові промахи, американська військова політика у всьому та для всіх себе виправдала”.

В новітній історіографії ФРН детально проаналізовано окремі аспекти окупації. Серед монографічних досліджень провідне місце посіли праці Клауса-Дітмара Хенке Henke K.-D. Die amerikanische Besatzung Deutschlands. – Mьnchen, 1995., Ганса-Юргена Шраута Schraut H.-J. Vom Besatzer zum Beschьtzer: der Wandel der Militдrstrategie der USA und die Prдsenz amerikanischer Streitkrдfte in Deutschland 1945–1953. – Neuried, 1994., Петри Маркуарт-Бігман Marquardt-Bigman P. Amerikanische Geheimdienstanalysen ьber Deutschland 1942–1949. – Mьnchen, 1995. та Вольфганга Крігера Krieger W. General Lucius D. Clay und die Deutschlandpolitik, 1945–1949. – Stuttgart, 1987.. Слід відзначити, що, будучи автором комплексного дослідження ролі Л. Д. Клея у окупаційній політиці США, В. Крігер, як і більшість сучасних вчених, ухиляється від полярних або ідеологізованих оцінок його діяльності, аргументовано піддаючи критиці “доброзичливий деспотизм”, з яким генерал “вів німців від тотальної поразки до демократії”.

Основу джерельної бази дисертації склали архівні документи та матеріали, що знаходяться в Учбовому центрі ім. Ф. Рузвельта (м. Міддельбург, Голландія), та у Центральному інституті соціальних досліджень та Інституті південноамериканських досліджень ім. Дж. Кеннеді при Вільному університеті (м. Берлін, Німеччина). В Учбовому центрі ім. Ф. Рузвельта, що був відкритий у 1986 році, представлені мікрофільмовані копії архівних документів Інституту ім. Ф. та Е. Рузвельт (м. Нью-Йорк, США). Так, наприклад, “Службові файли президента Ф. Рузвельта” та “Службові файли президента Г. Трумена” складаються з кількох частин, з яких автором було використано переважно “предметні” та “кореспондентські”. “Кореспондентські файли”, серед іншого, містять звіти різних міністерств та відомств уряду, їх плани та рекомендації, а також розпорядження або побажання президента щодо обговорених питань. У “предметних файлах”, поряд з урядовими, представлено також особисті, частіше секретні, послання та так звані “пам’ятні записки”. У “кореспондентській частині” “Службових файлів президента Ф. Рузвельта” знаходиться комплекс документів, які, наприклад, дозволяють робити висновки щодо визначення в уряді США основних завдань повоєнної політики по відношенню до Німеччини та принципових положень першої Директиви військовому уряду в Німеччині. Великий комплекс документів об’єднують також персональні файли (наприклад, Кордела Хелла, Генрі Моргентау, Генрі Стімсона, Генрі Уоллеса та інших Sources on American History at the Roosevelt Study Center: mf. . President Franklin D. Roosevelt Office Files, 1933–1945; mf. . The Harry S Truman Oral Histories Collection; mf. . Map Room Messages of President Harry S Truman, 1945–1946; mf. . President Harry S Truman Office Files, 1945–1953; mf. 5. The Diary of Adolf A. Berle, 1931–1971; mf. . Personal Letters in the Papers of Harry L. Hopkins, 1930–1946; mf. . Cordell Hull Papers; mf. 8. Henry Morgenthau, Jr. Papers (Press Conferences and Presidential Diaries); mf. . Henry L. Stimson Papers and Diaries; mf. . Henry A. Wallace Papers; mf. . Department of State: The Department of State Bulletin.).

В роботі також використано матеріали багатьох збірників документів, виданих як у Радянському Союзі Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны 1941–1945 гг.: Т. 1. Московская конференция министров иностранных дел СССР, США и Великобритании (19–30 окт. 1943 г.): Сб. док. – М., 1978; Т. 2. Тегеранская конференция руководителей трех союзных держав – СССР, США и Великобритании (28 нояб. – 1 дек. 1943 г.): Сб. док. – М., 1984; Т. 4. Крымская конференция руководителей трех союзных держав – СССР, США и Великобритании (4–11 февр. 1945 г.): Сб. док. – М., 1984; Т. 6. Берлинская (Потсдамская) конференция руководителей трех союзных держав – СССР, США и Великобритании (17 июля – 2 авг. 1945 г.): Сб. док. – М., 1984; Переписка Председателя Совета Министров СССР с Президентами США и Премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. Т. 2. – М., 1976., так і за кордоном Department of State. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. The Conferences at Cairo and Teheran 1943. – Washington, 1961; Department of State. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. The Conferences at Washington and Quebec 1943. – Washington, 1970; Department of State. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. The Conference at Quebec 1944. – Washington, 1972; Department of State. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. The Conferences at Malta and Yalta 1945. – Washington, 1955; Department of State. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. The Conference of Berlin (The Potsdam Conference), 1945. – Washington, 1960. – Vol. 1, 2; Department of State. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1945. Vol. 3: European Advisory Commission/Austria/Germany. – Washington, 1968; Department of State. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1946. Vol. 2: Council of Foreign Ministers. – Washington, 1970; Documentary History of the Truman Presidency. In 20Vol. 3: United States Policy in Occupied Germany after World War II. Denazification, Demilitarization and Demokratization. – New York, 1995; Akten zur Vorgeschichte des Bundesrepublick Deutschland /bearbeitet von W. Vogel und C. Weisz. – Mьnchen–Wien, 1978.. Нещодавно видано перші два томи збірника документів про політику СРСР щодо німецького питання у 1941–1949 роках СССР и германский вопрос, 1941–1949. Документы из Архива внешней политики РФ. – Т. 1. – М., 1996; Т. 2. – М., 2000., до яких ввійшли документи з Архіву зовнішньої політики Російської Федерації. Вони дозволяють, зокрема, простежити ставлення радянського уряду до окупаційної політики США, порівняти перебіг демократичних перетворень у радянській та західних зонах окупації. Таким чином, критичне використання літератури з теми дослідження та перелічених вище джерел дали можливість комплексно висвітлити політику американського військового уряду в Німеччині у 1945–1946 рр.

Розділ другий – “Розробка урядом США принципів повоєнної політики щодо Німеччини” – присвячено еволюції позиції США відносно Німеччини.

У своїй еволюції остання пройшла три основних етапи. Перший почався з підписання президентом Ф. Рузвельтом “Атлантичної хартії” влітку 1941 року і продовжувався до початку 1943 року. Характерним для першого етапу було аналітичне вивчення проблеми і теоретична розробка питань повоєнного врегулювання. В цей час визначилися два основних підходи до питання повоєнних відносин з Німеччиною: поряд із принципами демократизації і роззброєння – збереження єдності країни або можливість її територіального розподілу.

Другий етап у розробці урядом США політики відносно Німеччини пов’язаний із практичною розробкою проблеми – обговоренням різних програм повоєнного врегулювання. Цей етап почався з проголошення президентом Ф. Рузвельтом на конференції у Касабланці принципа безумовної капітуляції і продовжувався до травня 1945 року. У центрі дискусії 1943–1944 рр. стояло питання про єдність повоєнної Німеччини. Розбіжності в думках з цього приводу, що виникли у 1942 р., стали причиною формування двох програм – програми збереження єдності Німеччини за умови повного її роззброєння і введення союзницького контролю та програми розподілу Німеччини зі створенням особливої інтернаціональної області.

З осені 1944 року обговорення питання про ставлення до Німеччини було сконцентровано навколо урядової директиви військовому губернатору в Німеччині, яку було необхідно прийняти у зв’язку з початком окупації американськими військами німецьких територій. Остаточний варіант цієї директиви з урахуванням рішень Ялтинської конференції голов урядів СРСР, США та Великої Британії було ухвалено президентом Ф. Рузвельтом 23 березня 1945 року і практично без змін підписано президентом Г. Труменом 10 травня 1945 року.

Прийняття цієї директиви і узгодження офіційної позиції США із загальносоюзницькою програмою, ухваленою на першій повоєнній міжнародній конференції у Потсдамі, характеризує третій, заключний етап у розробці урядом США програми повоєнного ставлення до Німеччини. Директива 1067 була офіційно надрукована 17 жовтня 1945 року. Враховуючи досягнуті на конференції у Потсдамі угоди, у додатках до Директиви було наголошено на пріоритеті положень Потсдамської угоди.

Військовий уряд, безпосередньо керуючи зоною окупації, таким чином, мав два програмних документи, і його основною метою була реалізація поставлених у них завдань. Документи мали багато однакових положень, особливо у визначенні політичних принципів, якими треба було керуватися відносно Німеччини під час початкового контрольного періоду. Вплив американської Директиви на рішення Потсдамської конференції підтверджується наявністю дослівних формулювань, які були розроблені американським урядом на початку 1945 р. і через кілька місяців зафіксовані у рішеннях Потсдамської конференції.

Однак у деяких питаннях програмний документ командуючому окупаційними військами США мав розбіжності з принципами Потсдамської угоди, які обумовили суперечності у політиці американської окупаційної адміністрації в Німеччині.

Центральним положенням усіх висунутих у 1942–1945 рр. планах був намір зробити неможливою у майбутньому воєнну загрозу з боку Німеччини; різницю між окремими концепціями складали методи, за допомогою яких цієї принципової мети треба було досягти.

У третьому розділу – “Формування організаційної структури американського військового уряду в Німеччині та механізму керування підпорядкованими територіями” – доводиться, що у період, який досліджується в даній роботі, американська окупаційна адміністрація у своєму організаційному будівництві пройшла ряд етапів. Перший, що почався із заснування Контрольної ради американської групи військ 9 серпня 1944 року, характеризувався пошуком оптимальних схем управління як у структурі військового уряду, так і відносно контролю над німецькими органами управління в межах американської окупаційної зони. Необхідність внутрішніх структурних змін була обумовлена бажанням американської адміністрації якомога ретельніше втілювати в життя рішення Ялтинської та Потсдамської конференцій. Для здійснення демілітаризації, економічного контролю, демократизації суспільно-політичного життя і денацифікації було створено відповідні структури американської військової адміністрації. З іншого боку, у формуванні військового уряду домінуючим був принцип відповідності окупаційної адміністрації німецьким урядовим структурам для здійснення всеохоплюючого контролю і нагляду за останніми.

Перший етап організаційного формування характеризується такими важливими подіями, як заснування (замість Контрольної ради американської групи військ) Офісу військового уряду Сполучених Штатів Америки у Німеччині (ОВУСША), створення у межах зони окупації трьох “Земель-держав” і заснування Ради земель у складі прем’єр-міністрів. Оптимізація контрольних функцій стала причиною формування окремого координаційного органу військового уряду – Регіонального урядового координаційного офісу (РУКО). У той час, коли земельні військові адміністрації здійснювали безпосередній контроль над німецькими урядами земель, ОВУСША при проведенні окупаційної політики в усій зоні для здійснення функцій нагляду над Радою земель діяв через РУКО.

Окрім трьох земель південного заходу Німеччини (Баварії, Грос-Гессена та Вюртемберг-Бадена), американський уряд здійснював контроль над анклавом Бремен, який офіційно увійшов до складу зони окупації лише у січні 1947 р. Наявність такої одиниці була характерна лише для системи окупаційного уряду США. Окремою одиницею, яка не входила до системи зональних урядів, була й адміністрація американського сектору Берліна. Вона була елементом Міжсоюзницької комендатури і здійснювала не верховну владу, а адміністративні функції управління.

Другий етап формування організаційної структури окупаційної адміністрації США в Німеччині почався після заснування Офісу військового уряду у вересні 1945 року і продовжувався до створення об’єднаної англо-американської окупаційної зони, що стало причиною реорганізації як американської, так і англійської окупаційних адміністрацій. Цей етап характеризувався закінченням організаційного оформлення військової адміністрації, і, власне, у межах цього періоду американський окупаційний уряд розпочав у повній мірі здійснення завдань демократизації суспільно-політичного життя Німеччини, демілітаризації німецької економіки, денацифікації та інших програмних положень, зафіксованих рішеннями Потсдамської конференції.

Розділ четвертий – “Практичні заходи військової адміністрації США по здійсненню окупаційної політики” – присвячено діяльності американського окупаційного уряду у галузі, перш за все, денацифікації, економічних перетворень, демілітаризації та демократизації.

Аналізуючи політику денацифікації, автор приходить до висновку, що 1945–1946 рр. були роками пошуку окупаційною адміністрацією оптимальних форм і методів втілення найважливішого завдання повоєнної союзницької програми – знищення націонал-соціалізму в усіх його проявах. Результатом цього пошуку стало залучення німецького народу до здійснення денацифікації з одночасним наданням йому достатьньо широких повноважень. Справді демократичне у своїй основі започаткування на практиці, однак, призвело до низки непослідовних заходів окупаційної адміністрації, серед яких значне місце посідає політика балансування уряду США між жорсткими та м’якими засобами здійснення денацифікаційної політики.

У галузі економічних перетворень американський окупаційний уряд керувався принципом економічної єдності Німеччини, відстоюючи його у спільних союзницьких органах влади. Звідси його прагнення до встановлення єдиного експортно-імпортного плану, до вилучення принципу використання промислових можливостей зон із компетенції головнокомандувачів і передача його до відома відповідного центрального уряду, до встановлення зведеного репараційного плану для всієї Німеччини. Однак пропозиція достатньо високих показників рівня промислового виробництва і життєвого стандарту, зніження рівня децентралізації і відмова від авансових поставок по репараціям у своїй основі мали, крім прагнення до економічної єдності, ще й інші причини. Перша була пов’язана із реалістичним підходом до всієї проблеми: неможливо побудувати демократію в країні, народ якої голодує. На захист такого підходу говорить також і першочергова увага військового уряду до проблеми раціонування. Але друга причина була пов’язана з відомим прагненням ділових кіл США до збереження економічного потенціалу Німеччини і розширення своїх інтересів у цій країні та в Європі в цілому.

Демократизація суспільно-політичного життя була, на відміну від інших напрямків діяльності американського окупаційного уряду в Німеччині, позитивною і творчою програмою, спрямованою, перш за все, на поновлення багатопартійної системи, проведення демократичних виборів, забезпечення самоврядування на місцях, розробку й прийняття конституцій земель і формування на цій основі демократичних німецьких урядів як на окружному, так і на земельному та зональному рівнях.

Відносно результатів зусиль військового уряду у сфері демократизації необхідно відзначити, у першу чергу, той факт, що при реалізації даної політики окупаційна адміністрація керувалась принципами, притаманними власній політичній культурі. У даному випадку йдеться про принцип федералізації, що мав втілення у будівництві державних структур американської окупаційної зони і її адміністративно-територіального поділу. Однак абсолютизація цього принципу без критичного ставлення до власної німецької ініціативи іноді призводила до його “нав’язування” (наприклад, в організаційному оформленні професійних спілок зони окупації). В цілому головних завдань політики демократизації у цей період було досягнуто: у зоні окупації відбулися вибори на всіх рівнях, були розроблено, прийнято і ратифіковано земельні конституції, сформовано уряди земель.

В цілому позитивні результати політики демократизації відрізнялися від результатів двох інших напрямків політики повоєнних перетворень в Німеччині – денацифікації та економічних заходів. Головним досягненням у політиці денацифікації у 1945-1946 рр. стала передача відповідальності за її здійснення німецьким “денацифікаційним трибуналам”: закон № 104 став своєрідною перевіркою готовності німецького народу до самостійного знищення уламків свого політичного минулого, до подолання “політичної абстиненції”, яка виникла у результаті дванадцятирічного панування фашистської ідеології, а також – визначенням міри відповідальності, яку в подальшому можливо було надати німецьким органам самоврядування. Однак, враховуючи результати діяльності цих трибуналів, слід відзначити передчасність таких дій військового уряду. Якщо політика окупаційної влади в галузі знищення впливу націонал-соціалістичної ідеології на всі сфери життя німецького суспільства, заборона діяльності самої партії і її підзвітних організацій була результативною, то в галузі персонифікованих покарань вона зазнала поразки. Така неоднозначність результатів була характерна і для політики окупаційного уряду у сфері економіки. Забезпечення економічних інтересів США як розвинутої капіталістичної країни було реалізовано у відході військової адміністрації від основних завдань союзницької політики. Забезпечення власних інтересів Сполучені Штати реалізували також за допомогою таких заходів, як захоплення та вивезення з Німеччини багатьох документів науково-технічного характеру, зокрема патентів. До Сполучених Штатів було вивезено і велику кількість німецьких вчених та фахівців, нацистське минуле яких було приховано.

В цілому під час періоду, що досліджується, став помітним перегляд політики союзних держав у відповідності до їх власних соціально-економічних і політичних пріоритетів, що призвело до краху спільної окупаційної політики в Німеччині.

У п’ятому розділі – “Позиція США щодо питання об’єднання Німеччини та створення Бізонії” – розглядається відношення США до даної проблеми, яка виникла ще під час війни, з різною інтенсивністю обговорювалась під час зустрічей керівників союзних держав і після закінчення військових дій на протязі 1945–1946 рр. була одним із головних питань чотирьохстороннього управління Німеччиною. Обговорення даної проблеми з боку США проходило на різних рівнях, починаючи з дискусій в уряді і американській військовій адміністрації в Німеччині і закінчуючи пошуком компромісних рішень у вищих союзницьких окупаційних органах Німеччини – Контрольній раді та Раді міністрів закордонних справ.

Окрім відомого плану держсекретаря Сполучених Штатов Дж. Бірнса, у цьому розділі автор аналізує також і невисвітлений раніше у радянській, пострадянській та сучасній українській історіографії проект “Комітета німецької політики”