МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

КЛІМАШЕВСЬКИЙ Андрій Володимирович

УДК 745 : 726 (477.8)

Облаштування інтер’єру

дерев’яних церков Західного Поділля

та Покуття XVIII – поч. XX ст.

( Проблема ансамблевості)

17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Львів – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі народного мистецтва

Інституту народознавства Національної Академії Наук України

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства,

старший науковий співробітник

Інституту народознавства НАН України

МОЗДИР Микола Іванович,

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства,

професор кафедри історії та теорії

архітектури Державного університету“

Львівська політехніка”

БОДНАР Олег Ярославович

кандидат мистецтвознавства,

доцент кафедри дизайну

Українського державного

Лісотехнічного університету

ОДРЕХІВСЬКИЙ Роман Васильович

Провідна установа: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України, відділ народного мистецтва, м.Київ.

Захист відбудеться 7 червня 2002 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради у Львівській академії мистецтв за адресою:

79011, Львів, вул Кубійовича, 38

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівській академії мистецтв.

Автореферат розісланий 15 жовтня 2001 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

Кандидат мистецтвознавства І.В.Голод

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Облаштування церковного інтер’єру – важлива складова частина традиційної української церкви, без нього неможливе адекватне духовно-емоційне й художньо-естетичне наповнення літургійного простору храму. Облаштування храму у відповідності з християнськими канонічними приписами формує комплекс предметів обладнання (обстави) церковного інтер’єру ритуально-обрядового призначення. Художньо-стильова образність церковного обладнання безпосередньо впливає на гармонію інтер’єру, його ансамблевість.

Аналіз збережених зразків XVIII – початку ХХ ст. обладнання дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття свідчить, що це самобутнє маловивчене явище в українському сакральному мистецтві, тривалий час незаслужено залишалося поза увагою дослідників. До певної міри це було зумовлено тим, що з 1939 року, особливо ж після Другої світової війни цей напрям як “ідейно-шкідливий” був фактично вилучений з наукової дослідницької тематики. Церковний інтер’єр, якщо й потрапляв в поле наукових окремих зацікавлень вчених, то лише спорадично, в комплексі дослідження інших проблем, наприклад архітектури, іконопису, іконостасних ансамблів тощо. Натомість такі постійні канонічно задані предмети церковного інтер’єру як престіл, тетрапод, аналої, запрестольні крісла та ін. так і не стали об’єктами окремого вивчення. Відсутні публікації, в яких облаштування (обладнання) церковного інтер’єру розглядалося б комплексно як художнє явище.

Саме потреба у грунтовному вивченні церковного обладнання, його еволюції, специфіки художнього вирішення в контексті впливів мистецьких стилів і формування народних традицій, місця і ролі в системі інтер’єру храму визначає актуальність даного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація вирішує одне із завдань теми “Генезис, історія і теорія сакрального мистецтва українців” (шифр. 3.3.4.9.), яка виконується у відділі народного мистецтва Інституту народознавства НАН України згідно постанови бюро Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України.

Мета роботи – дослідити обладнання літургійного простору дерев’яних церков Покуття та Західного Поділля, його художні особливості з позиції ансамблевості, дати комплексну оцінку облаштування церковного інтер’єру як своєрідного мистецького явища в народному мистецтві України.

Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:–

проаналізувати історичні, географічні та естетичні передумови формування церковного облаштування в Україні; на основі вивчення історичних, археологічних, літературних джерел і насамперед порівняльного аналізу польового матеріалу простежити історію розвитку обладнання дерев’яних церков на Покутті та Західному Поділлі;–

встановити часову періодизацію розвитку церковної обстави;–

провести систематизацію і типологізацію церковного обладнання на основі аналізу зібраного матеріалу зокрема під час польових досліджень;–

вивчити шляхи трансформації церковного обладнання в контексті народних традицій і впливів різних мистецьких стилів;–

дослідити художні особливості форми і декору обстави літургійного простору дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття, здійснити їх порівняльний аналіз;–

здійснити комплексне дослідження художньо-естетичних і функціональних засад формування ансамблевості обладнання інтер’єру дерев’яних церков на досліджуваних територіях;–

залучити до наукового обігу невідомі та недосліджені зразки обстави інтер’єру дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття.

Об’єктом даного дослідження є предмети обладнання дерев’яних церков Покуття та Західного Поділля, їх художньо-конструктивні особливості з погляду ансамблевості в церковному інтер’єрі.

Територіальні межі дослідження охоплюють Покуття і Західне Поділля – суміжні історико-етнографічні райони України, розділені природною межею – рікою Дністер. Досліджуваний район Західного Поділля обіймає згідно сучасного адміністративного поділу північну частину Тернопільської області та суміжну з нею на півдні частину Чернівецької області. За браком пам’яток XVIII – початку ХХ ст. зі східних теренів Поділля (насамперед через тотальне нищення в тридцятих роках ХХ ст.) даний район не став об’єктом основного дослідження. Польові матеріали автора зі Східного Поділля використовуються в роботі для порівняльних характеристик. Досліджуваний район Покуття розміщений між Передкарпаттям на півдні і Поділлям (межа р.Дністер) на півночі, – звідси й походить друга назва Покуття – Пруто-Дністровське межиріччя. Це територія південно-східної частини Івано-Франківської області в межах Тлумацького, Городенківського, Коломийського, Снятинського і частини Косівського, Тисменицького районів та західної частини Кіцманського району Чернівецької області. Для порівняльної характеристики залучений польовий матеріал з історико-етнографічних районів, що прилягають до Західного Поділля і Покуття (Східне Поділля, Волинь, Буковина, Гуцульщина).

Хронологічні межі дослідження охоплюють історичний проміжок XVIII – початку ХХст., що зумовлено складом і характером наявного фактологічного матеріалу, хоча в роботі викорситані архівні і джерельні відомості про різні предмети церковного обладнання, починаючи з XI ст. до кінця ХVIII ст. включно. В заданих часових рамках досліджується розвиток церковного обладнання, подається його характеристика як канонічно й історично сформованого функціонального ансамблю інтер’єру храму, а також робиться художній аналіз окремих елементів обладнання (тетраподів, аналоїв, престолу, лав та ін.).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше в українському мистецтвознавстві:–

проведено дослідження церковної обстави літургійного простору як мистецького явища в цілому;–

проаналізовано історію розвитку облаштування інтер’єрів дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття до початку ХХ ст. на основі комплексного розгляду предмету дослідження;–

висвітлено такі маловідомі мистецькі явища як трансформація стилів та впливів на місцевому грунті, формування традицій, висвітлено основні чинники, що вплинули на формування локальних особливостей обстави дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття;–

у відповідності з функціональними і конструктивними засадами розроблена типологія видів церковної обстави;–

визначено художні особливості обстави інтер’єрів дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття; окреслено комплекс факторів, що формують художню виразність творів, їх ансамблевість.

Практичне значення роботи полягає у різносторонньому дослідженні церковного обладнання й узагальненні великого фактологічного матеріалу, базованого в основному на авторських польових дослідженнях, що може прислужитися не лише для грунтовного вивчення самої обстави, але й для повнішого з’ясування історії українського сакрального мистецтва. Проведені авторські польові дослідження (фотофіксації, обмірні креслення предметів церковного обладнання) як документальна база архіву Інституту народознавства можуть придатися у музейницькій справі. Крім того дане дослідження може використовуватись як систематизоване джерело прикладної інформації для священиків, теологів, викладачів і студентів мистецьких і релігійних навчальних закладів, дослідників і науковців, врешті майстрами в їх роботі над створенням предметів обстави для церков.

Апробація дослідження. Дисертаційна робота обговорена на засіданні відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України та рекомендована до захисту (протокол N 4 від 3 травня 2001 року). Основні положення роботи були виголошені у доповідях, тезах: на науковій конференції Других Драганівських читань “Сакральне мистецтво Бойківщини” (Дрогобич, березень 1998 – “Роль і значення обстави в інтер’єрах українських дерев’яних церков XVII-XVIII століть”), Других міжнародних філософсько-культурологічних читаннях “Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта” (Львів, 1998 – “Внутрішнє обладнання дерев’яних церков Поділля і Покуття: народні традиції і мистецькі стилі”).

Автором опубліковано чотири статті обсягом 2,6 умов.друк. арк., що містять основні положення та результати проведених досліджень.

Структура і об’єм роботи. Дисертація складається із вступу, переліку умовних скорочень, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (124 найменування), загальним обсягом 167 сторінок машинопису. Додатком є 2 таблиці. До тексту дисертації додається альбом (200 ілюстрацій) та список, що містить основні характеристики творів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обгрунтовано актуальність теми дослідження, зв’язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, об’єкт, хронологічні і територіальні межі, наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі “ІКОНОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ” проведено критичний огляд літератури за темою дисертації, викладено основні методи дослідження, висвітлено джерелознавчу базу роботи. У вітчизняному мистецтвознавстві відсутні роботи, які були б присвячені мистецтвознавчому аналізу облаштування церковного інтер’єру. Автори праць на сакральну тематику не торкалися цього питання взагалі, не кажучи вже про дослідження церковного обладнання під кутом зору його ансамблевості. У цьому напрямку немає не лише комплексних досліджень, але й розвідок локального характеру; очевидно, що відсутні також публікації на цю тему.

Найдавніші письмові згадки, в яких фіксуються й описуються конкретні предмети обстави інтер’єру дерев’яних храмів Західного Поділля і Покуття, дають інвентарні описи церковного обладнання в актах генеральних візитацій церков греко-католицьких єпархій цих регіонів XVIII – середини XIX ст. Але за невеликими винятками вони містять лише перелік предметів тогочасного обладнання, та опис всього церковного майна кожної парохії (храму), в якому проводилась ревізія. Все ж, попри суто церковно-ревізійний характер цих описів, візитації є цінним джерелом інформації про склад, а в деяких випадках і про характер обстави інтер’єру тогочасних дерев’яних церков.

Відомі дослідники українського сакрального мистецтва і зокрема церковного інтер’єру (М.Драган (1937, 1970), В.Щербаківський (1913, 1995), П.Жолтовський (1973, 1978, 1983), Г.Логвин (1963, 1968), С.Таранушенко (1936), В.Свєнціцька (1967, 1991), В.Овсійчук (1985, 1991, 1996), досліджуючи такі близькі за тематикою до обстави явища і предмети як оздоблення внутрішнього простору храму, іконостаси і їх декор, лише побіжно торкалися тих питань, що стосувалися окремих компонентів церковного обладнання (на кшталт ставників, пристінних вівтарів, павуків та ін.). Їх праці містять неповні, уривчасті дані або побічні згадки про окремі предмети церковного обладнання; вони не торкаються найголовніших аспектів, таких як генезис цих артефактів, історія та аналіз їх художніх форм та особливостей. Маючи, як правило, інформативний характер, такі відомості не дають можливості відтворити цілісну картину розвитку і мистецької цінності обстави в церковному інтер’єрі, залишаючи поза увагою проблему типології церковного обладнання.

Уривчасті дані мистецтвознавчого характеру про окремі компоненти обстави церковного інтер’єру, окрім іконостасу частково можна почерпнути з праць вищезгадуваних дослідників сакрального мистецтва, передусім В.Щербаківського (1913, 1995) та М.Драгана (1937, 1970). Це переважно спорадичні короткі згадки і посилання з наголосом на мистецьких особливостях (орнаменті, декорі) окремих предметів церковного обладнання, які розглядаються в контексті дослідження ширших культурних явищ і понять на зразок генезису українського декору чи аналізу мотивів барокового різьблення в Україні (на прикладі іконостасів, кіотів тощо).

Про характер декору, оздоблення предметів обстави інтер’єру церков (іконостасу, вівтарів та ін.) XVI-XVIII ст. можна судити з фундаментальної праці М.Драгана про українську декоративну різьбу.

В пізніших – другої половини ХХ ст. широковідомих роботах П.Жолтовського (1973, 1987, 1983), Г.Логвина (1963, 1968), В.Овсійчука (1985, 1991, 1996) та ін., присвячених сакральному мистецтву, детально охарактеризовані малярство, декоративне різьблення, в основному іконостас, але інші елементи внутрішнього обладнання храму залишились поза їх інтересами.

Лише поодинокі описи окремих компонентів церковної обстави, в основному ставників, лав, кіотів зустрічаються в “Історії декоративно-прикладного мистецтва (XIII-XVIII ст.) О.Тищенка (1992) і шеститомній “Історії українського мистецтва”.

Відомоcті про найдавніше обладнання інтер’єру українських храмів дають праці відомого дослідника давньоруського мистецтва Ю.С.Асєєва (1969, 1980, 1982). В своїх роботах цей вчений аналізує окремі збережені фрагменти давньоруської обстави, в основному давні хороси, а також їх декор.

З сучасних мистецтвознавчих досліджень цінною є недавня публікація М.Моздира (1998), присвячена тематиці церковного обладнання. Попри описовий характер наукової розвідки, ця стаття, побудована на реально зібраних і досліджених матеріалах закарпатської експедиції Інституту народознавства НАН України, є фактично першим серйозним дослідженням обстави церковного інтер’єру, зокрема таких її складових елементів як аналої, казальниці, запрестольні крісла, запрестольні шафи, клячники та ін. В даній публікації грунтовно опрацьовано генезис форми різних видів аналоя – одного з постійних характерних типів внутрішнього обладнання українських церков.

Із зарубіжних видань найбільше прислужилася для роботи, як важливий порівняльний матеріал з іншого етнографічного регіону – Лемківщини праця В.Карамзина-Каковського “Мистецтво Лемківської церкви” (1975).

Не деталізуючи окремо питання церковної обстави, її особливостей і місця в інтер’єрі храму, Карамзин-Каковський (1975) на прикладі одного етнографічного району (Лемківщина) продемонстрував можливість комплексно охопити і дослідити мистецькі вартісні пам’ятки інтер’єру кожної з окремо досліджених ним церков, описавши при цьому цілий ряд предметів літургійного обладнання храмів.

Методологія дослідження побудована на системному підході: обстава інтер’єру дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття вивчається в контексті єдиного культурного процесу. Обладнання церков цих історико-етнографічних районів розглядається в історичному розвитку як частина українського сакрального мистецтва, одночасно розкриваються зовнішні і внутрішні фактори впливу на процес становлення, розвитку форми і художньо-стильових особливостей обстави, її місцевої специфіки. В роботі використовується порівняльно-історичний метод у хронологічному і просторовому аспектах.

У загальнотеоретичному, мистецтвознавчому осмисленні проблем, порушених у роботі, основою для автора стали дослідження провідних українських вчених: М.Драгана, В.Щербаківського, П.Жолтовського, Г.Логвина, В.Овсійчука, О.Тищенка, М.Станкевича та ін.

Основною джерельною і фактологічною базою дисертаційного дослідження стали польові матеріали, зібрані автором в 1996-2001 рр. під час експедицій в Івано-Франківську, Чернівецьку, Волинську й Рівенську області, індивідуальні дослідження об’єктів у Тернопільській, Хмельницькій, Львівській, Закарпатській областях.

В роботі використані архівні матеріали (звіти експедицій, фототека бібліотеки) Інституту народознавства НАН України, матеріали Львівської Наукової бібліотеки ім.В.Стефаника, Львівського Історичного музею і Національного музею у Львові – інвентарні описи і генеральні візитації церков та інші документи, в яких подаються відомості про обставу інтер’єру дерев’яних храмів Західного Поділля і Покуття XVIII-XIX ст.

Попри використання архівних джерел, велика увага при дослідженні приділялася вивченню речового матеріалу, зокрема конкретних історичних пам’яток церковної обстави з фондових колекцій і постійних експозицій багатьох музеїв України: Національного музею у Львові (НМЛ), Львівського музею народної архітектури та побуту (ЛМНАП), музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України (МЕХП), Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття (КМНМГП), Чернівецького музею народної архітектури та побуту, Національного музею історії України у Києві та ін.

У другому розділі “З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ОБЛАДНАННЯ ІНТЕР’ЄРУ ДЕРЕВ’ЯНИХ ЦЕРКОВ ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ ТА ПОКУТТЯ (СПРОБА РЕКОНСТРУКЦІЇ) “ на основі вивчення архівних і літературних джерел, речових пам’яток, передусім польового матеріалу визначені й проаналізовані генезис, основні періоди становлення й розвитку обладнання інтер’єру дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття. Дослідження на різних хронологічних зрізах детерміноване потребою окреслити часову періодизацію розвитку обстави та особливості кожного з її етапів.

2.1. Найдавніші відомості про облаштування церковного інтер’єру до XVI ст. Початковий етап впровадження обладнання в церкви на українських землях відноситься до часівДавньокиївської держави. Відтоді бере початок українська традиція наповнення внутрішнього простору храму канонічно заданими предметами обстави літургійного простору. Проведений автором порівняльний аналіз тогочасних малочисельних тепер раритетів показав, що давньоукраїнські майстри зуміли творчо переосмислити предмети запозичені зі сфери візантійського церковного обладнання. При цьому їх пристосовували до нових умов у відповідності з місцевою народною естетикою, застосувавши власні мистецькі прийоми, давні традиції декорування. На користь цього свідчать тогочасні джерела (мініатюри літописів, іконопис, мозаїки, фрески) та окремі збережені зразки обстави XI-XIII ст., зроблені з довговічних матеріалів (металеві хороси).

У процесі трансформації візантійських засад храмобудівництва і сакрального мистецтва в давньокиївському середовищі проходила також трансформація інтер’єру церковних споруд. Поступово протягом Х – початку XIV ст. формувався давньоруський тип облаштування церковного інтер’єру.

На підставі проведеного аналізу джерел автор робить висновок, що в той період обладнання дерев’яних церков на Покутті і Західному Поділлі ще не мало сформованих регіональних відмінностей і тому в цілому не відрізнялось від аналогічних предметів з храмів інших теренів Давньокиївської держави. Простежено, що обстава інтер’єру дерев’яних церков Покуття і Західного Поділля, як і в інших частинах тодішніх українських земель ще до XVI ст. перебувала під сильним впливом первісної візантійської традиції.

2.2. Розвиток церковного обладнання інтер’єру дерев’яних храмів Західного Поділля та Покуття XVI-XVIII ст. У підрозділі характеризуються явища, котрі позначилися на облаштуванні інтер’єру дерев’яних храмів протягом XVI-XVIII ст. XVI-XVII ст. розглядається як переломний етап у розвитку церковного обладнання. Під впливом ренесансових тенденцій воно зазнало значних змін. В інтер’єрі української церкви впроваджуються пристінні вівтарі, багатоярусні іконостаси, урізноманітнюються форми й конструкції предметів церковної обстави, їх декоративні елементи.

Починаючи з середини XVII ст. на зміну переважно камерним і темним інтер’єрам невеликих храмів попереднього періоду приходять просторі й добре інсольовані внутрішні простори, переважно дерев’яних сакральних споруд. Період після визвольної війни 1648-1654 рр. позначився широкомасштабним будівництвом храмів. З різних причин, передусім матеріального характеру для цього найчастіше використовувався переважно найдоступніший матеріал – дерево. На Поділлі, менше на Покутті розгорнулося будівництво численних церков. Завдяки новому об’ємно-просторовому вирішенню храмів інтер’єри наповнювалися новою, обставою більших масштабів з багатим декором.

Відзначається, що головну роль в церковному інтер’єрі того часу починає відігравати багатоярусний іконостас, що розвинувся з первісної передвівтарної перегородки в складний художньо-стилістичний ансамбль малярства і різьблення. Відтоді всі інші предмети церковного обладнання займають підрядне становище щодо іконостасу. Констатується, що західні впливи в формах і стилістиці церковної обстави розповсюдились у великій мірі через релігійні і цехові братства організації, що мали тісні зв’язки з західним мистецьким світом. Зокрема завдяки цеховим організаціям, впливу бароко в організації інтер’єрів українських храмів став активніше використовуватися декор західних зразків, ширше застосовуватися живопис і насамперед різьблення, збагачене позолотою та срібленням.

Форми й художньо-конструктивні особливості обладнання церковних споруд XVI – початку XVIII ст. аналізуються на основі нечисленних збережених музейних експонатів та зображень з тогочасних мініатюр, гравюр, творів іконопису.

Виявлено, що завдяки західним стильовим віянням XVI-XVIII ст., їх впливу на українське сакральне мистецтво й обладнання церковного інтер’єру зокрема, останній майже повністю позбувся усталених візантійських шаблонів і стереотипів, збагатився новими модерними формами й декором.

2.3. Формування локальних особливостей обладнання інтер’єру західноподільських і покутських дерев’яних церков кінця XVIII — початку ХХ ст. У XVIII ст. стилістичні риси бароко широко проявляють себе в облаштуванні церковних інтер’єрів, предметах обладнання, формуючи цілісний бароковий ансамбль із різьбленими в цьому ж стилі іконостасами. Завдяки експресивним бароковим формам і декору, різноманітному різьбленню й поліхромії інтер’єри дерев’яних храмів стають динамічнішими. У відповідності з ідейною концепцією нового стилю увесь внутрішній простір храму від іконостасу до найдрібніших предметів обстави оздоблюється з досі небаченою пишнотою.

Різьблення багатоярусних іконостасів, зроблене руками майстрів-професіоналів, були одним із головних чинників орієнтації народних майстрів різьби по дереву, творців предметів церковної обстави на барокові тенденції. Вони намагалися використовувати досвід фахівців у виготовленні свічників, кіотів, аналоїв тощо.

Предмети церковної обстави виготовлялися на всій території Західного Поділля та Покуття і призначалися переважно для дерев’яних сільських церков, де впливи бароко відчувалися ще впродовж усього XIX ст.

У великих містах предмети церковного обладнання мали переважно чітко виражений бароковий характер, майже завжди були позолочені або покриті поліхромією, натомість в селах вони були простіші (виконані на народний лад) з менш вираженими бароковими тенденціями і більш показовими мотивами народного мистецтва.

Стародруки цієї епохи засвідчують, що, починаючи з першої половини XVIII ст., на гравюрах зображуються тетраподи, аналої, ставники, оздоблені бароковою різьбою.

Кінець XVIII-XIX ст. – час розквіту декорування всіх компонентів церковного інтер’єру, появи нових народних орнаментальних мотивів в оздобленні предметів обстави. Виникненню “народного стилю” в оформленні церков передував весь попередній історичний досвід, який народні майстри, синтезуючи його мистецькі прояви на власний смак, втілювали в еклектичній манері убранства церковних інтер’єрів. Особливо це помітно на прикладі покутських церков, де колоритне убранство обстави поєднувало в собі найрізноманітніші стилі і напрями, що було характерним для всього регіону Карпат.

Інтер’єри дерев’яних храмів Західного Поділля, попри певну стильову неоднорідність (данина часу), виглядали стриманішими, лаконічнішими і цільнішими. Водночас обстава в “народному” стилі та інші декоровані в цьому ж ключі речі часто з бароковими ремінісценціями вироблялись як на Покутті, так і на Західному Поділлі впродовж майже всього XIX століття.

Всередині XIX ст. з наростанням конкуренції з боку промислового (фабричного) виробництва, “народний стиль” занепадає. На зміну його приходять лаконічність форм і декору, що проявлялися передусім в дещо спрощеній класицистичній манері декорування деталей предметів церковного облаштування. Народні майстри вже акцентують свою увагу на пошуках нових об’ємно-просторових і мистецьких рішень, загального поширення набуває профілювання предметів і окремих деталей, накладний декор.

У кінці XIX – на початку ХХ ст. важливу роль для збереження і розвитку народних традицій в оформленні церковних інтер’єрів відіграли різні сільськогосподарські, етнографічні та промислові виставки в Галичині, на яких експонувались численні мистецькі вироби, в тому числі з Покуття та Західного Поділля: Львів (1877, 1894 рр.), Станіслав (1879 р.), Коломия (1880, 1912 рр.), Косів (1904 р.) та ін. Все це викликало в різних колах громадськості широке зацікавлення, пробуджувало інтерес до народного українського мистецтва. В результаті виникають численні мистецькі спілки, об’єднання, що культивують, розвивають традиції народних промислів.

Під впливом вищезгаданих мистецьких явищ, традиційний інтер’єр дерев’яних церков Покуття і Західного Поділля кінця XIX –початку ХХ ст. зазнає значних стильових змін, як правило, еклектичного характеру. Саме у цей період в мистецькому оформленні церковних інтер’єрів спостерігається своєрідна “еклектика” різних стилів і напрямків з численними проявами барокових ремінісценцій та інших стильових віянь.

З початком ХХ ст. на предметах обстави дерев’яних церков Покуття і Західного Поділля все частіше позначається новий стиль – модерн (сецесія), як своєрідне заперечення еклектики XIX ст. Модерн привертав увагу суспільства до народного мистецтва, стилізуючи традиційні народні форми й декор.

Автором встановлено, що обстава дерев’яних церков на Західному Поділлі та Покутті в XVIII – поч.ХХ ст. своїми формами й декором, збільша відповідала мистецьким стильовим впливам певного періоду, проте вона несла в собі і певні трансформації, екстрапольовані народним розумінням цих явищ.

У третьому розділі “БАЗОВІ ПРИНЦИПИ ТИПОЛОГІЗАЦІЇ ЦЕРКОВНОГО ОБЛАДНАННЯ (ОБЛАДНАННЯ ЛІТУРГІЙНОГО ПРОСТОРУ)” вперше проведено класифікацію церковної обстави, що базуєтся на функціональних і формотворчих засадах. Побудований за цим принципом типологічний аналіз предметів церковного обладнання дозволив визначити їх основні роди, типологічні групи та типи. Сформований типологічний ряд нараховує 2 функціонально-родові відміни (обладнання літургійного простору та обладнання церковно-ужиткового призначення), біля 10 типологічних груп предметів та понад 40 їх типів.

Проведено аналіз характерних конструктивних формотворчих ознак кожної з типологічних груп і їх типів обладнання літургійного простору із стислою характеристикою їх функціонального застосування в церковному інтер’єрі. Автором не проводився аналіз художньо-конструктивних особливостей обладнання церковно-ужиткового призначення, оскільки воно відіграє другорядну роль в облаштуванні і функціонуванні інтер’єру храму і не несе літургійного навантаження. Відзначається, що наявність в допоміжних церковних приміщеннях предметів обстави церковно-ужиткового призначення не стосується літургійного простору храму, а тому не має відношення до предмету даного дослідження.

Серед обладнання літургійного простору виділено чотири основні типологічні групи: престолоподібні предмети (престіл, проскомедійник, тетрапод, аналой, канунник), домінуючі архітектонічні конструкції (іконостас, казальниця, вівтарі, кіоти), церковно-ритуальні конструкції для сидіння (запрестольне крісло, сповідальниця, крилосна лава, клячники, лави для молитви), освітлювальні прилади (панікадила, лампадки, ставники). Проведено мистецтвознавчий аналіз типів обладнання, художньо-конструктивних особливостей предметів обладнання кожної з груп. На прикладі предметів з церков Західного Поділля та Покуття визначено регіональні відмінності між ними.

Відзначено, що наявність в церковному інтер’єрі того чи іншого предмету обладнання літургійного простору зумовлене трьома основними факторами: 1) існуючими канонічними приписами; 2) конфесійними особливостями; 3) місцевими традиціями. У відповідності з ними обстава літургійного простору формує інтер’єр церковної споруди, наповнюючи його функціональним (ритуально-обрядовим) і художньо-естетичним змістом.

У четвертому розділі “ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБЛАШТУВАННЯ ІНТЕР’ЄРУ ДЕРЕВ’ЯНИХ ЦЕРКОВ ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ І ПОКУТТЯ (ПРОБЛЕМА АНСАМБЛЕВОСТІ)” дано комплексну художньо-естетичну оцінку облаштування церковного середовища досліджуваних районів з позиції ансамблевості.

Відзначається, що завдяки різноманітності форм і декору предметів церковного обладнання, стилістичної гармонії між ними досягається художньо-естетична виразність внутрішнього простору храму, цілісність художнього вирішення обстави церкви, від вдалого поєднання форм і декору її складників залежить ансамблевість церковного інтер’єру і самого обладнання зокрема.

4.1. Основні чинники формування церковного обладнання. Склад, характер, кількість і форма складових елементів церковної обстави, так само як і їх художньо-стильові прийоми та декор не є сталими і залежать від багатьох факторів: існуючих церковно-приписних вимог, історично обумовлених конфесійних відмінностей, різночасових функціональних потреб, різностильових мистецьких впливів, місцевих традицій, економічних можливостей та естетичних смаків замовника, матеріалу, специфіки об’ємно-просторового вирішення самого інтер’єру та ін. В результаті сумарної дії цих факторів й складається комплекс церковного обладнання – як збірно-композиційний функціональний ансамбль різних предметів внутрішнього простору храму.

Виділено основні чинники, що впливають на формування комплексу церковного обладнання з позиції ансамблевості:–

функціональний та літургійний зв’язок складових предметів церковної обстави;–

вдале архітектурно-просторове вирішення і компонування в церковному інтер’єрі;–

гармонійне художньо-стилістичне вирішення обладнання та його декору.

Як показали польові дослідження церков, ансамблевість обстави у великій мірі базується на функціональному зв’язку предметів церковного обладнання на основі їх групування згідно літургійних вимог в інтер’єрі храму.

З художньо-естетичного боку ансамблевість обстави літургійного простору досягається за рахунок її гармонійного стилістичного і художньо-конструктивного вирішення.

4.2. Народні традиції та джерела творчих інспірацій (проблема стилістичної єдності). Інтер’єри дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття наповнені особливим народним колоритом з вираженою регіональною специфікою (локально вираженими стильовими ознаками).

В порівняно невеликих сільських дерев’яних храмах Західного Поділля і Покуття місцева специфіка особливо проглядається через художньо-стильові ознаки іконостасу і обстави богослужбового призначення – основних виражальних засобів церковного інтер’єру. В подібних камерних інтер’єрах обстава разом з іконостасом найактивніше впливає на формування внутрішнього образу сакральної споруди.

Місцева регіональна специфіка проявляється у власній художньо-естетичній традиції трактування всього комплексу церковної обстави зі своїм характером місцевого мистецько-стильового вирішення.

Це зумовлює багатство образного змісту і неповторність внутрішнього предметного світу дерев’яних церков Західного Поділля і Покуття, інтер’єри яких вирізняються своєрідним місцевим декором та колоритом обстави.

В невеликих дерев’яних сакральних спорудах Покуття і безверхих церквах Західного Поділля історично сформувалась і аж до XIX ст. домінувала камерна композиція внутрішніх просторів, при якій особливого значення набували деталі обстави церковного інтер’єру. Відтак мистецькі якості обстави набували важливішого, ніж в інших регіонах України значення, оскільки від цього вже в більшій мірі залежало візуальне сприйняття художньо-естетичних особливостей всього церковного інтер’єру. Цим значною мірою пояснюється та неодмінна декоративність і деяка стильова неоднорідність убранства насамперед покутських церков.

Усталені народні традиції на Західному Поділлі і Покутті не помінялись навіть тоді, коли в першій половині XIX ст. почалося будівництво великих багатоверхих храмів. І надалі значна роль в реалізації творчих задумів місцевих майстрів відводилась декору, зокрема оздобленню церковної обстави, в результаті предмети місцевого церковного обладнання вражають не своїми формами чи розмірами, а насамперед багатством оздоблення, різьблення, поліхромією. Часто це породжує проблему стилістичної єдності (ансамблевості) обстави в контексті церковного інтер’єру.

Проведені дослідження показали, що ансамблевість обстави в інтер’єрі дерев’яних церков Західного Поділля і Покуття досягається як схожістю і неповторністю форм і декору предметів церковного обладнання, так і їх взаємним протиставленням за масштабом, спрямованістю, оздобленням.

ВИСНОВКИ

У дерев’яних церквах Покуття і Західного Поділля облаштування церковного інтер’єру формувалося під впливом різних факторів: канонічних приписів, місцевих народних традицій, історико-культурних процесів, мистецьких стилів. Природні умови, локальні етнографічні особливості в сукупності з впливами різноманітних культурних факторів і у відповідності з вимогами канону історично сформували вигляд обстави дерев’яної церкви цих регіонів.

На основі джерельних, літературних та польових матеріалів встановлено, що процес розвитку обстави церков Західного Поділля та Покуття, формування її ансамблю можна поділити на три історичні етапи:

1) Початковий етап пов’язаний з періодом Давньокиївської держави й Галицько-Волинського князівства X–XIV століть. Це початок української традиції наповнення інтер’єру дерев’яного храму предметами церковної обстави. Проведені дослідження показали, що місцеві народні майстри зуміли творчо переосмислити і наповнити новим змістом запозичені візантійські предмети церковного обладнання, застосувавши у їх формотворенні власні мистецькі прийоми, підходи в декоруванні, традиційні підручні матеріали.

Історичні джерела, окремі збережені зразки обстави давньоруського часу певною мірою дають можливість простежити розвиток церковної обстави X – середини XIV ст. і зробити висновок, що в той період обладнання дерев’яних церков на Покутті і Західному Поділлі не мало ще сформованих регіональних відмінностей і в цілому не відрізнялося від аналогічних предметів з інших регіонів Давньокиївської держави.

2) У XVII–XVIII ст. під впливом ренесансу і особливо бароко кардинальних змін зазнає весь комплекс церковного обладнання (з’являються вівтарі, кіоти, багатоярусні іконостаси). З будівництвом величних, добре інсольованих дерев’яних храмів обстава збільшується кількісно, збільшуються також параметри окремих предметів обстави: іконостасу, вівтарів та ін., урізноманітнюється декор (профілювання; ажурне, рельєфне різьблення та ін.). Головним елементом церковного інтер’єру на той час стає багатоярусний іконостас, що з середини XVII ст. стає духовним і художньо-естетичним центром внутрішнього церковного простору. Відтоді стосовно іконостасу всі інші елементи церковної обстави займають підрядне становище.

Існування сніцарських і малярських цехів, монастирських мистецьких шкіл, осередків позитивно вплинуло на розвиток нових мистецьких тенденцій, що виявляли себе в інтер’єрах дерев’яних храмів. При цьому, якщо в монастирських школах переважали давні “візантійські” художні прийоми і принципи, то в цехових і приватних – західна орієнтація з ідейно-естетичними засадами ренесансу і бароко.

Провінційні майстри того періоду, орієнтуючись на зразки професійних майстрів, на їх основі створювали власні предмети церковної обстави. Проте в їх формах, декорі проступали риси місцевої народної естетики. Більшість предметів обладнання – від каркасу іконостасу, вівтарів і до стільниці тетрапода й аналоїв вони оздоблювали переважно місцевим декором. В цей час закладаються місцеві традиції використання форм, мотивів та технік декору.

3) Кінець XVIII–XIX ст. – час розквіту декорування всіх компонентів церковного інтер’єру, появи нових різноманітних народних орнаментальних мотивів в оздобленні предметів обстави. Виникненню цього “народного стилю” в оформленні церков передував весь попередній історичний досвід, який народні майстри, інтерпритуючи на власний смак, втілили в своєрідній еклектичній манері стильового убранства церковних інтер’єрів. Особливо це помітно на прикладі покутських церков, де колоритне убранство обстави поєднувало в собі найрізномітніші стилі і напрями, що було характерним для всього регіону Карпат.

Інтер’єри дерев’яних храмів Західного Поділля, попри певну стильову неоднорідність (данина часу), виглядали стриманішими і більш гармонійними. Водночас обстава в “народному” стилі та інші декоровані в цьому ж стилі речі, часто з бароковими ремінісценціями вироблялися як на Покутті, так і на Західному Поділлі впродовж майже всього XIX століття.

Всередині XIX ст. з наростанням конкуренції з боку промислового виробництва, “народний стиль” занепадає. На зміну йому приходить лаконічність форм і декору, що проявлялися передусім в спрощеній, дещо класицистичній манері декорування деталей. Народні майстри вже акцентують свою увагу на пошуку нових об’ємно-просторових і мистецьких рішень, загального поширення набуває профілювання предметів і окремих деталей, накладний декор.

З початком ХХ ст. на предметах обстави дерев’яних церков Покуття і Західного Поділля все частіше позначається новий стиль – модерн (“сецесія”) як своєрідне заперечення еклектики XIX ст. Модерн привертав увагу суспільства до народного мистецтва, стилізуючи відповідно до своєї естетики, традиційні народні форми та декор. Цим досягалася гармонійна єдність елементів одного цілого, ансамблевість всіх предметів церковного простору.

Побудований на функціональних засадах типологічний аналіз предметів церковної обстави, дозволив визначити функціональну і формотворчу диференціацію обладнання літургійного простору. За конструктивними і утилітарними принципами кожна з визначених функціональних груп складається з певних типів предметів обстави, визначених канонічними приписами. Проаналізовано художньо-конструктивні особливості різних типів обстави літургійного простору. На прикладі обстави церков Західного Поділля й Покуття визначено регіональні відмінності між ними. Відзначено, що з художньо-естетичного боку обстава церков цих регіонів є насамперед виявом місцевої мистецької традиції, втіленої у літургійному просторі дерев’яної церкви.

Художньо-естетична виразність облаштування інтер’єру дерев’яних церков Західного Поділля і Покуття досягається завдяки різноманітності художньо-конструктивних форм предметів церковного обладнання та їх декору (різьблення, профілювання, поліхромування).

Дослідження показали, що від повноти усіх складових елементів обладнання всередині церковної споруди, стилістичної гармонії між ними залежить ансамблевість обстави в цілому, відтак – цілісність сприйняття всього інтер’єру храму. Фактично мистецьке вирішення комплексу церковної обстави безпосередньо впливає на композиційну і стильову завершеність внутрішнього церковного простору.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Внутрішнє обладнання дерев’яних церков Поділля і Покуття: народні традиції і мистецькі стилі // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта.– Львів: Каменяр, 1998.– С.505–510.

2. Найдавніші відомості про обставу церковного інтерє’ру в Україні // Народознавчі зошити.– Львів, 1998.– №6.– С.655–660.

3. Роль і значення обстави в інтер’єрах українських дерев’яних церков XVII – XVIII століть // Сакральне мистецтво Бойківщини. Другі наукові читання пам’яті Михайла Драгана.– Дрогобич: Відродження, 1998.– С.199–205.

4. Розвиток обстави інтер’єру українських дерев’яних церков до початку XX ст. // Мистецтвознавство, 2000: науковий збірник. Львів: Видав. СКІМ, 2001.– С.119–131.

КЛІМАШЕВСЬКИЙ А.В. Облаштування інтер’єру дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття XVIII – поч. XX ст. (проблема ансамблевості). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво. – Львівська академія мистецтв, Львів, 2001.

У дисертації досліджується облаштування інтер’єру дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття XVIII - початку XX ст. як самобутнє маловивчене явище в українському сакральному мистецтві. Висвітлені історичні етапи розвитку церковного обладнання, вплив на його формування мистецьких стилів, народних традицій.

За функціональними та формотворчими засадами розроблено типологію церковного обладнання, проаналізовано художньо-конструктивні особливості обстави літургійного простору. Здійснено комплексний аналіз художньо-естетичних і функціональних засад формування ансамблевості обладнання інтер’єру дерев’яних церков на досліджуваних територіях.

Ключові слова: церква, інтер’єр, облаштування, обладнання, ансамблевість, Західне Поділля, Покуття.

KLIMASHEVSKY A.V. Furniture of interiors in the wooden churches of Western Podilia and Pokutia at XVIII to early XX cc. (A problem of ensemble allowance) Manuscript.

Dissertational thesis for obtaining a scientific degree of Candidate in Art Sciences, History and Theory of arts; speciality 17.00.06 – Decorative and Applied Art. – Lviv Academy of Arts, Lviv, Ukraine, 2001.

In dissertation is being researched the furniture of interiors in the wooden churches of Western Podilia and Pokutia at XVIII to early XX cc. as original and scarcely studied phenomenon of Ukrainian sacral art. The light is being thrown upon historical stages in development of church furniture and upon some influences of artistic styles in its formation as well as folk traditions.

According to functional and form-creating principles the research work presents a typology of church furniture; the analysis is being given of artistic and constructive features in furniture of liturgical dimension. Complex analysis is being performed of artistic and aesthetical grounds as well as functional ones in formation of ensemble allowance of interiors in wooden churches at the studied territories.

Key-words: church, interior, furniture, furnishings, furnishment, Western Podilia, Pokutia.

КЛИМАШЕВСКИЙ А.В. Обустройство интерьера деревяных церквей Западного Подолья и Покутья XVIII – начало XX в. (проблема ансамблевости). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06 – декоративное и прикладное искусство. – Львовская академия искусств, Львов, 2001.

В диссертации исследуется обустройство интерьера деревяных церквей Западного Подолья и Покутья XVIII - начала XX в. как самобытное малоисследованое явление в украинском сакральном искусстве. Анализируются исторические, географические, экономические и эстетические предпосылки формирования обустройства церквей в Украине; исследованы истоки и составлена периодизация развития церковного оборудования, отмечены факты трансформации влияний художественных стилей.

В соответствии с функциональными и формотворческими принципами впервые разработана типология церковного оборудования. Это позволило среди оборудования литургийного пространства выделить четыре главные типологические группы: престолоподобные предметы (престол, проскомедийнык, тетрапод, аналой), доминирующие архитектонические конструкции (иконостас, амвон, алтари, киоты), церковно-ритуальные конструкции для сидения (горное кресло, клиросная скамья, скамьи для молитвы), осветительные устройства (паникадила, лампадки, подсвечники). Проанализированы особенности формы и конструкции каждой разновидности оборудования литургийного пространства.

Путем сравнения предметов церквей Западного Подолья и Покутья определены