ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ І КЛІНІЧНОЇ

ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

Коваленко Лідія Михайлівна

УДК 619:616.995.122.21:616 –036.22:616- 084:636.2/3

ЕПІЗООТОЛОГІЯ ДИКРОЦЕЛІОЗУ ЖУЙНИХ ТВАРИН

В ПІВНІЧНО-СХІДНІЙ ЧАСТИНІ УКРАЇНИ, ЗАХОДИ

БОРОТЬБИ ТА ПРОФІЛАКТИКИ

03.00.18 - паразитологія, гельмінтологія

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата ветеринарних наук

ХАРКІВ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі анатомії, нормальної та патологічної фізіології Сумського державного аграрного університету

Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник: доктор ветеринарних наук, професор

ШЕХОВЦОВ ВІТАЛІЙ СТЕПАНОВИЧ,

Інститут експериментальної і клінічної

ветеринарної медицини УААН, головний

науковий співробітник лабораторії паразитології

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор,

член кореспондент АП. РФ.

МИКИТЮК ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ,

Бєлгородська сільськогосподарська академія,

завідувач кафедри паразитології, епізоотології та

ветсанекспертизи

кандидат біологічних наук, доцент

КОТЛЯР ВАЛЕНТИН ІВАНОВИЧ,

Харківський зооветеринарний інститут,

доцент кафедри паразитології

Провідна установа: Одеський державний сільськогосподарський

Інститут

Міністерства аграрної політики України

Захист дисертації відбудеться " 18 травня “ 2001 року о 10 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.359.01 при Інституті експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН за адресою 61023, Харків, вул. Пушкінська, 83.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН за адресою 61023, Харків, вул. Пушкінська, 83.

Автореферат розісланий “ 18 ” ___квітня__ 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор ветеринарних наук, професор К.Є.Конаржевський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дикроцеліоз є одним із самих розповсюджених гельмінтозів серед овець, кіз, великої рогатої худоби, оленів, косуль, зайців, рідше свиней, коней і інколи людей (К.І. Скрябін, В.Г.Євранова, 1952; В.А. Ромашов, І.Д. Шелякін, 1986; П.Т. Твердохлєбов, 1986; П.Т. Твердохлєбов, Х.В. Аюпов, 1988 та інші). Від механічної та токсичної дій дикроцелій змінюється структура і функція печінки, що призводить до порушення процесу травлення і, як слідство, значного зниження усіх видів продуктивності тварин (М.Д.Кльосов, З.Г.Попова,1958; М.І. Сопєльченко, 1962; К.П. Корж, 1963; С.Ю. Алієв, 1967; Б.Г. Абаліхін, 1983; М.Ш. Акбаєв, 1986). Значні економічні збитки від дикроцеліозу змушують вітчизняних і зарубіжних вчених та фахівців постійно протягом останніх десятиріч вести всебічні дослідження стосовно цього гельмінтозу: у Болгарії – Beron P., (1972); Словенії – Brglecs J., Kopitar M. (1983); Італії – Martini M., Poglayen G., Verza N. (1986); Турції - Ozyer-I, Adana U. (1990); Франції - Brunet J., Pillas C., Goury J.P. (1994); Великобританії – Eckert J., Hertzberg – H., Lloyd J. (1994); Германії – Schuster –R., Meinel –L., Hirschmann– RU. (1991) та інші.

Аналіз літературних джерел свідчить про щорічне розповсюдження цього гельмінтозу на території України, особливо в її Західній, Східній і Південній частинах та відсутність даних за Північно-східну Україну, яка включає Полісся та Лісостеп з характерними природно - кліматичними умовами і особливостями ведення тваринницького господарства.

Що стосується дикроцеліозної інвазії жуйних тварин в цілому по Україні, то недостатньо розкриті питання зональної епізоотології ( фауна проміжних та додаткових живителів), можливостей пасовищної профілактики. До наших досліджень більша частина робіт за вказаними напрямками, була одностороннє спрямована на вивчення біології збудника без врахування кліматичних та абіотичних факторів клімато - географічної зони (К.П. Корж, 1965; В.Д. Данільчак1967; Р.П. Стенько, Є.Н. Стенько, 1986).,

Незважаючи на наявність ефективних препаратів на основі фенбендазолу та альбендазолу (широкого спектру антгельмінтної дії) проблема дикроцеліозу залишається актуальною. Це пояснюється не завжди своєчасною діагностикою з причини прихованого хронічного перебігу інвазії і, як слідство, відсутністю своєчасного лікування, хоча останнє може залежати і від матеріальної спроможності господарства. Не завжди належна увага приділяється профілактичним заходам з урахуванням зональних кліматичних умов.

Актуальним для вирішення проблеми дикроцеліозу жуйних в Північно-східній частині України є: вивчення зональних особливостей розвитку збудника і на цій основі організація пасовищної профілактики, своєчасна діагностика і терапія.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження з теми дисертаційної роботи проводилися відповідно до міждержавної тематики “Теоретичне обгрунтування і удосконалення комплексу заходів проти трематодозів тварин з урахуванням соціально-економічних перетворень в Україні на 1994-1998 рр”., № 0294V026193.

Мета і задачі дослідження. Головною метою наших досліджень було на основі результатів вивчення епізоотології дикроцеліозу жуйних тварин (поширення інвазії, екстенс- і інтенсінвазованість тварин) та зональних особливостей розвитку збудника в проміжних і додаткових живителях в умовах Північно-східної частини України при застосуванні ефективних антгельмінтиків і молюскоциду розробити науково-обгрунтовані заходи боротьби і профілактики дикроцеліозу тварин.

Для здійснення мети перед нами були поставлені наступні задачі:

1) вивчити розповсюдження, вікову та сезонну динаміку інвазованості жуйних тварин дикроцеліозом в зонах Лісостепу і Полісся Сумської області;

2) вивчити фауну сухопутних молюсків (проміжних живителів) і мурашок (додаткових живителів дикроцелій) в умовах пасовищних біотопів, їх сезонну динаміку щільності та ураженості преімагінальними формами D.lanceatum;

3) визначити антгельмінтну дію при дикроцеліозі препаратів: вермітану, купріхолу, фазінексу, роленолу;

4) порівняти морфологічний склад крові у інвазованих дикроцеліями тварин і після їх дегельмінтизації;

5) запропонувати пасовищну профілактику з використанням молюскоциду та формікоциду малооб’ємним методом внесення;

6) розробити заходи боротьби і профілактики дикроцеліозу тварин.

Об’єкт дослідження: дикроцеліоз жуйних тварин, біотопи сухопутних черевоногих молюсків (проміжні живителі дикроцелій), біотопи мурашок (додаткові живителі даної трематоди), антгельмінтна ефективність ряду препаратів.

Предмет дослідження: копроскопічний матеріал, овоскопічні елементи, вміст жовчних протоків печінки та жовчного міхура, тіло сухопутних молюсків та мурашок, кров великої рогатої худоби.

Методи дослідження. Для проведення прижиттєвої діагностики використовували якісний метод гельмінтокопроскопії за Г.А.Котєльниковим та В.М.Хреновим (1984), кількісний - із визначенням яєць дикроцелій в 1 г фекалій. Повні та часткові гельмінтологічні розтини тварин проводили за методом К.І.Скрябіна. Видову належність сухопутних молюсків встановлювали за методами І.М.Ліхарьова, Є.С.Раммельмейера (1952), Н.А.Плохінського (1961), Л.М.Медвєдєва (1978), С.А.Мухамадієва, З.І.Іззатулаєва (1990) та атласом А.А.Шилейко (1984).Щільність мурашиних куп визначали маршрутним (Г.М.Длусський,1965) та площинним методами (П.Т.Твердохлєбов, 1973 ,1988).

З метою виявлення партеніт дикроцелій в молюсках та метацеркаріїв в мурашках проводили їх дослідження компресійним методом за В.В. Гороховим (1983).

Гематологічний статус та його зміни при впливі спонтанної дикроцеліозної інвазії та після застосування антгельмінтиків вивчали за методичними рекомендаціями Ю.Г. Артеменка, Л.П. Артеменко, С.І. Пономаря (1994).

Критерієм ефективності використаних антгельмінтиків були показники їх екстенс- та інтенсефективності відповідно до загальноприйнятих паразитологічних методик.

Статистичну комп’ютерну обробку результатів досліджень проводили за методикою О.М. Царенка, Ю.А. Злобіна, В.Г. Скляр, С.М. Панченка ( 2000 ).

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в Північно- східній частині України (на прикладі Сумської області) вивчено:

- розповсюдження дикроцеліозу, сезонну і вікову динаміку екстенс- та інтенсивності інвазії;

- видовий склад проміжних (5 видів) та додаткових (3 види) живителів дикроцелій, їх сезонну динаміку щільності та ураженості преімагінальними стадіями гельмінта.

-

-

- порівняльну антгельмінтну ефективність вермітану, купріхолу, роленолу, фазінексу;

- розроблена схема профілактики дикроцеліозу шляхом ізоляції джерел інвазії (біотопів з ураженими молюсками та мурашками).

Практичне значення одержаних результатів. На підставі проведених нами досліджень (гельмінтоовоскопічних, фауністичних, екологічних) встановлена розповсюдженість та ступінь інвазованості жуйних тварин дикроцеліозом, виявлені види проміжних та додаткових живителів цієї трематоди, їх сезонна динаміка щільності та ураженості личинками збудника, що дозволяє науково обгрунтовано здійснювати своєчасно профілактичні заходи, а запропоновані антгельмінтики з усіма потрібними викладками (доза, спосіб і кратність використання) забезпечили успіх в оздоровленні тварин. Складені на підставі проведених нами досліджень методичні вказівки ”Заходи боротьби з дикроцеліозом жуйних тварин та його профілактика в Північно- східній частині України,” які затверджені науково - технічною Радою управління державної ветеринарної медицини Сумської облдержадміністрації (протокол №1 від 28.04.2000 р.) і впроваджені в колективних та приватних господарствах області.

Результати досліджень використані при написанні відповідних розділів “Робочого зошиту для лабораторних і клінічних занять з паразитології та інвазійних хвороб сільськогосподарських тварин (гельмінтологія).” - Суми, 1996. Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі на кафедрі епізоотології і паразитології Сумського державного аграрного університету, кафедрі епізоотології і мікробіології Курської сільськогосподарської академії ім. І.І.Іванова.

Особистий внесок здобувача. Всі матеріали з проведення досліджень, їх обгрунтування, обговорення та висновки здобуті особисто дисертантом.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи було викладено і обговорено на наукових конференціях: “Шляхи підвищення продуктивності і якості сільськогосподарської продукції” (Суми, 1993 р.); “Гельминтозы, меры борьбы и профилактики” (Москва, 4-5 октября 1994 г.); “Ассоциативные паразитарные болезни, проблемы экологии и терапии” (Москва, 5-6 декабря 1995 г. ); “Пути повышения продуктивности и качества сельскохозяйственной продукции” (Сумы, 1995 г.); “Інфекційна патологія молодняку сільськогосподарських тварин і птиці” (Суми, 9-11 червня 1999 р.); “Стан та перспективи розвитку ветеринарної науки” (Харків, 6-7 жовтня 1999 р.); на засіданнях вченої ради Сумського сільськогосподарського інституту (1993, 1994, 1995); на засіданнях кафедри паразитології Сумського сільськогосподарського інституту (1993, 1994, 1995); на засіданнях кафедри анатомії, нормальної та патологічної фізіології Сумського державного аграрного університету (1996, 1997, 1998, 1999).

Структура і обсяг роботи. Загальний об’єм дисертаційної роботи 209 сторінок, включає вступ, огляд літератури, власні дослідження, результати обговорення досліджень, висновки, список використаних джерел та додатки. Робота ілюстрована 18 малюнками і 29 таблицями. Список використаних джерел включає 370 назв, з них 204 вітчизняних, 166 іноземних авторів.

Публікації. Матеріали дисертації опубліковані в 15 наукових роботах, з них 5 надруковані у фахових виданнях .

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження згідно задач проводились протягом 1993-1999 років на тваринницьких фермах і пасовищах господарств 7 районів та 16 забійних пунктах різного рівня Сумської області.

Встановлення факту дикроцеліозної інвазії жуйних та її відносного ступеня екстенс- та інтенсінвазованості в господарствах здійснювали методом гельмінтоовоскопії проб фекалій, а абсолютні ці показники - гельмінтологічним розтином печінки від 4153 туш великої рогатої худоби і 2827 - овець.

Сезонну та вікову динаміку дикроцеліозу тварин вивчали в господарствах різних природно-кліматичних зон області, для чого були сформовані дослідні і контрольні різновікові групи тварин, які щомісячно протягом року гельмінтоовоскопічно обстежувались.

Для виявлення біотопів проміжних і додаткових живителів дикроцелій в циклі розвитку збудника дикроцеліозу, їх видів та ураженості личинковими стадіями гельмінта у весняні та літньо - осінні місяці обстежували суходольні пасовища, місця сінокосів, балочні схили та їх підніжжя, узлісся листяних лісів, а також пасовища вздовж річок Сейм та Псел.

Наземних молюсків збирали в ранковий і вечірній часи (особливо після дощу ) на траві, листях і стовбурах деревної та чагарникової рослинності. З метою кількісного підрахунку дрібних форм наземних молюсків з площі 1м2 відбирали грунт з глибини 3-5 см. Зібраних в біотопах молюсків (16276 екземплярів ) розташовували в скляний посуд і етикетували для подальшого визначення видової належності. В лабораторних умовах проводили біометричні вимірювання параметрів і наявність інших особливостей молюсків. На ураженість партенітами досліджено компресійним методом 9378 молюсків.

Щільність мурашиних куп встановлювали площинним і маршрутним методами. При площинному - підраховували гнізда мурашок на площі розміром 10Х10 м, при маршрутному - в смузі шириною 2-5 м і довжиною 100-1000 м. Для визначення уражених метацеркаріями мурашок піддано розтину 5127 особин.

Антгельмінтики застосовували згідно з настановами щодо їх використання. Через 12-18-45 днів проводили гельмінтоовоскопічне дослідження проб фекалій на виявлення яєць дикроцелій в одному грамі.

Для визначення в порівняльному аспекті антгельмінтої дії вермітану, купріхолу, фазінексу і роленолу застосовували їх на дослідних групах по 8 голів спонтанно інвазованої великої рогатої худоби, підібраної за принципом аналогів і однаковими умовами утримання.

Вермітан –20% гранулят - лікарська форма альбендазолу - білий кристалічний порошок без запаху і смаку, малотоксичний, широкого спектру дії. Водну суспензію готували з розрахунку 15 мг/кг за діючою речовиною перед дегельмінтизацією і заливали орально.

Купріхол (гексахлорпараксилол, гетол, гексіхол, політрем ) – порошок без смаку, із специфічним запахом, погано розчиняється у воді, добре у вазеліновій і рослинних оліях. Препарат згодовували з концентратами в дозі 0,5 г/кг маси тварин.

Фазінекс (триклабендазол) –в’язка рідина бежевого кольору, слабокислої реакції з легким запахом фенолу. Це сучасний антгельмінтик широкого спектру дії, середньої токсичності для ссавців. Тваринам дослідної групи задавали у вигляді 10% - ної суспензії орально із розрахунку 2 мл на 10 кг маси.

Роленол (фасковерм, клозантел) структурно подібний саліциланіду і відноситься до препаратів середньої токсичності. Вводили тваринам дослідної групи підшкірно в дозі 1 мл на 10 кг маси.

Критерієм ефективності антгельмінтиків були визначення в пробах фекалій тварин яєць дикроцелій, гельмінтоовоскопію яких проводили через 12 – 18 – 45 днів після дегельмінтизації.

Для визначення морфологічних змін крові великої рогатої худоби при дикроцеліозі нами були проведені гематологічні дослідження. Кількість еритроцитів і лейкоцитів в 1 мкл крові і концентрацію гемоглобіну визначали за загальноприйнятими методиками ( мазки крові фарбували за методом Романовського – Гімза ).

З метою зниження чисельності проміжних живителів D. lanceatum вивчали вплив внесення 5%-х гранул метальдегіду в біотопи та утворення зони обмеженого доступу жуйних навкруги уражених мурашників обробкою їх 2% -ою емульсією АСД-Ф 3 на неблагополучних пасовищах. Після цього провели вивчення порівняльної щільності популяції проміжних живителів на оброблених ділянках пасовища та незайманих. З цією метою було обстежено 250 ділянок земельної площі (по 1 м2). Проміжних живителів досліджували компресійним методом на ступінь ураженості личинковими стадіями дикроцелій. Всього вивчено 4283 екземпляри молюсків та 6948 мурашок.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Розповсюдженість Dicrocoelium lanceatum в зоні Лісостепу і Полісся України, сезонна та вікова динаміка. В Північно-східній частині України на прикладі Сумської області розповсюдження дикроцеліозу серед жуйних тварин вивчали при досліджені копроскопічного матеріалу.

Середня екстенсивність інвазії жуйних тварин в господарствах регіону за даними цих досліджень склала: серед овець 36,8%, великої рогатої худоби – 21,3%. Найбільша екстенсивність інвазії реєструвалася в Лісостеповій зоні: у овець – 49,6% з коливаннями до 68,7%, у великої рогатої худоби - від 29,5 до 32,2%. В зоні Полісся ураженість тварин даним гельмінтозом значно нижча і склала 24,0% і 13,0% відповідно.

Вивчення вікової та сезонної динаміки показало, що екстенсивність ураженості молодняку поточного року народження наприкінці серпня становила у овець 5,6%, великої рогатої худоби – 4,1%. У цих жуйних віком від 1 до 2 років спостерігається поступове збільшення рівня ураженості з максимальною величиною ( 25,2% і 19,9% відповідно) в зимові місяці. В подальшому визначається залежність ступеня інвазії у тварин від віку: екстенсивність у овець і великої рогатої худоби старше трьох років була максимальною – 31,6% і 25,8% відповідно (рис. 1).

Екологія та біологія сухопутних черевоногих молюсків як проміжних живителів розвитку дикроцелій. Нами встановлено на пасовищах в зоні Полісся 11 видів сухопутних молюсків, а в зоні Лісостепу - 6. При дослідженні їх у 5 ( Zonitoides nitidus, Helix pomatia, Chondrula tridens, Bradybaena fruticum, Succinea putris) визначені личинки трематоди D.lanceatum, що свідчить про їх роль проміжних живителів. Щільність молюсків в біотопах (частіше всього це пасовища з чагарниками і великою кількістю листяної підстілки, вздовж річок та в долинах), видовий склад і ураженість їх личинковими стадіями дикроцелій в двох природно-кліматичних зонах регіону різні. В зоні Полісся, як відмічено вище, на 5 видів молюсків більше, але щільність популяцій декілька нижча (69,1 екз/м2 ) в порівнянні з зоною Лісостепу (78,1 екз/м2 ). Це зниження, на наш погляд, пов’язане з перезволоженістю грунту і більш високою трав’яною рослинністю на луках, що сприяє довшій затримці вологи в зоні Полісся, що небажано для існування сухопутних молюсків.

Для обох, як ми установили, зон проміжними живителями є 5 видів молюсків, але ураженість їх личинками дикроцелій різна (табл.1).

Таблиця 1

Екстенсінвазованість молюсків личинковими стадіями дикроцелій

ВИД МОЛЮСКІВ | % ураженості

ПОЛІССЯ | ЛІСОСТЕП

1.

3,1 | 7,4

2.

0,9 | 9,5

3.

6,6 | 3,8

4.

7,5 |

8,7

5.

1,2 | 2,2

Дані таблиці 1 свідчать, що на території Північно-східної України уражено до 10% сухопутних молюсків. Найбільший відсоток ураженості припадає на види Zonitoides nitidus, Chondrula tridens, Bradуbаena fruticum, що пояснюється, можливо, особливістю їх мешкання та домінантністю в біотопах. Результати вивчення інвазійності сухопутних молюсків личинковими стадіями дикроцелій протягом трьох років дозволили встановити термін їх максимального ураження. Аналізуючи поведінку молюсків в місцях їх мешкання, визначали, що процес ураження їх відбувається тільки у фізіологічно активному стані, а добові та сезонні міграції черевоногих з віком були активнішими. Перехід молюсків із анабіозу в активний стан у 1997 і 1998 роках, за нашими спостереженнями, відбувався в кінці травня – початку червня. В 1996 році, коли середньомісячна температура повітря на поверхні грунту в травні і першій декаді червня не перевищувала 80 С ( нижній поріг фізіологічної активності молюсків ), перехід до активного стану затягнувся до середини серпня. Перші уражені молюски були виявлені в 1996 році в кінці червня, а у 1997 – 1998 роках – в його середині.

В зв’язку з прохолодними погодними умовами 1996 року екстенсивність ураження молюсків в червні була більш низькою (1,2%), ніж в 1997-1998 роках (2,4 і 2,6 відповідно). Поступово до осені ураженість молюсків збільшувалась, про що свідчать дані таблиці 1, в якій наведений максимальний відсоток ураженості 5 видів по зонах: в Поліссі це спостерігалось з середини липня, а в Лісостеповій – з середини червня і до середини вересня.

Вивчення щільності популяцій молюсків показало, що на пасовищах Полісся нараховували в середньому 2-5 особин на м2 і, головним чином, прохолодолюбивих видів (психрофіли), які мешкають в умовах підвищеної вологості (зволожені луки і товстий шар листяної підстілки ).

Значно вища щільність популяції молюсків в Лісостеповій зоні (від 15 до 78 особин на м2 в залежності від виду ).Це види молюсків родин Helicidae, Bradуbаеnidae, Enidae, які є теполюбивими (ксеромезофіли) і мешкають на пасовищах середньої вологості (сухі луки і пасовища з степовими чагарниками, узлісся).

Екологія і біологія мурашок як додаткових живителів розвитку збудника дикроцеліозу. Обстеженнями неблагополучних пасовищ відносно дикроцеліозу в зонах Полісся і Лісостепу нами встановлено, що домінуючим їх видом є Formica rufibarbis Latr., значно рідше зустрічається Formica cunicularia, незначна кількість мурашок Formica rufa L.

На пасовищах зони Полісся (Шосткінський район) переважали колонії мурашок виду F. rufa. Мурашники мали вигляд пірамідальних куп висотою до 1,5 м з багаточисельними гніздами і приблизною кількістю до 1 млн особин. На 10 м2 пасовища нараховували 2,7 мурашника.

В господарствах Лісостепової зони (Білопільський, Буринський, Недригайлівський райони) використовують під випас тварин більш підвищені за поверхнею пасовища, де домінує вид F.cunicularia з щільністю гнізд до 3,2 на 10 м2, а кількістю в кожному приблизно 150-200 тисяч особин. На пасовищах відкритих галявин ( Сумський, Краснопільський, Охтирський, Тростянецький райони) переважали види F. rufibarbis, F. сunicularia при щільності 3,6 на 10 м2 і кількості в одному із них приблизно до 400 тисяч мурашок.

Вивчення ураженості додаткових живителів метацеркаріями показало її відмінності у різних видів (табл. 2).

Таблиця 2 Інвазованість мурашок метацеркаріями дикроцелій

ВИДИ МУРАШОК | Показники ураженості

Екстенсивність (%) | Інтенсивність екз

Formica rufibarbis |

2,2 | 5 – 140

Formica cunicularia |

0,3 – 1,1 | 4 – 90

Formica rufa |

0,8 – 0,9 | 1 – 28

За даними таблиці 2 найбільша екстенсивність визначається у мурашок виду F.rufibarbis та F. сunicularia. Найбільша чисельність їх таксацій на ділянках пасовища, на нашу думку, збільшує вірогідність зустрічі особин і паразиту на стадії “збірна циста”.

Нашими спостереженнями визначена пряма залежність рівня ураження мурашок метацеркаріями від відстані мурашників до біотопів сухопутних молюсків: чим далі мурашник від постійних біотопів молюсків, тим менше знаходили в ньому інвазійних мурашок.

Спостереження за впливом рівня температури на поведінку інвазованих мурашок показали, що при температурі зовнішнього середовища 26 - 28 С уражуються усі три види ( Formica rufibarbis, F. cunicularia, F. rufa) і стають більш активними, ніж при температурі 10 - 12 С. Таким чином, максимум малоактивних заціпенілих мурашок на трав’яній і чагарниковій рослинності перебуває вранці та у вечірні години, що обумовлює їх найбільш небезпечними для ураження тварин.

Нами встановлено, що інтенсивність ураження молюсків та виділення ними в зовнішнє середовище збірних цист церкаріїв максимальні в періоди нежаркої погоди, а в спекотний час літа молюски занурюються в землю ( стадія спокою). При весняному ураженні молюсків мірацидіями, церкарії знаходили в кінці серпня – вересні. Неодноразово спостерігали збірні цисти церкаріїв на пасовищах весною, що говорить про осіннє ураження молюсків. Цей факт свідчить про можливість ураження додаткових живителів (мурашок), тобто, ті з них, які перезимовують з осінньою інвазійністю, є джерелом весняної інвазованості тварин. Джерело літньо – осіннього ураження тварин –це мурашки, які інвазовані навесні. Цими факторами і визначається весняна та літня дикроцеліозна інвазія.

Боротьба з проміжними та додатковими живителями трематоди D.lanceatum. Існує декілька способів (фізичний, хімічний, біологічний) знищення молюсків (проміжних живителів) та додаткових - розвитку збудника дикроцеліозу на преімагінальній фазі. Використаний нами хімічний спосіб обробки природних постійних біотопів молюсків в травні та вересні методом малооб’ємного нанесення в дозі 40 кг/га площі забезпечував зниження популяції черевоногих до 75%.

Що стосується виключення із біологічного циклу розвитку гельмінта мурашників на пасовищах, то ми застосовували метод обробки місць навколо них 2%-ною емульсією АСД-Ф 3 в дозі 5-7 л в радіусі 5 м чотирьохкратно протягом квітня – травня (через 15 діб). Специфічна властивість препарату обмежує доступ тварин до мурашників.

Порівняльна ефективність антгельмінтиків при дикроцеліозі жуйних тварин.

Головним в ланцюзі заходів оздоровлення тварин від гельмінтозів є дегельмінтизація, яку здійснювали на великій рогатій худобі, використовуючи чотири сучасних фармаційних препарати для визначення їх порівняльної ефективності. Експериментальні та виробничі досліди підтвердили високу протидикроцеліоцидну дію одних препаратів і низьку інших, що представлено в таблиці 3.

Таблиця 3

Порівняльна ефективність антгельмінтиків

Назва препарату | Доза | Форма та спосіб застосування | Антгельмінтна дія

Екстенсефективність% | Інтенсефективність %

Вермітан | 15 мг/кг м.т. по ДР | 20% гранулят одноразово, індивідуально внутрішньо |

100 |

100

Купріхол | 0,5 г/кг м.т. | Порошок одноразово, індивідуально внутрішньо |

78,2 |

98,2

Роленол | 1 мл/10 кг м. т. | 5% розчин одноразово підшкірно |

62,5 |

72,0

Фазінекс | 2 мл/10 кг м. т. | 10% суспензія одноразово, індивідуально внутрішньо |

0 |

75,0

За даними таблиці 3, екстенсефективність антгельмінтиків в порівняльному аспекті була різною, найменша - зареєстрована при задаванні фазінексу, а найбільша - вермітану. Ефективність антгельмінтної дії купріхолу була на рівні 78,2%, а роленолу 62,5%.

Найбільш ефективний в наших дослідах вермітан ми перевірили на більшому поголів’ї великої рогатої худоби ( 127 голів віком від одного до трьох років) – виробничий дослід. Екстенсефективність при цьому склала 96,8%.

Визначення змін морфологічного складу крові у хворих на дикроцеліоз тварин і після їх дегельмінтизації. Наші дослідження морфологічного складу крові показали в ньому деякі зміни, які виражалися еритроцитопенією, помірним лейкоцитозом та зниженням вмісту гемоглобіну. Короткочасний лейкоцитоз носив нейтрофільний характер і швидко змінювався лімфоцитозом. Наявність нейтрофільного лейкоцитозу, на наш погляд, є результатом прояву захисних реакцій організму при розвитку молодих дикроцелій. Еозинофілія при дикроцеліозі виражена слабо.

Після застосування найбільш ефективного в наших дослідах препарату вермітану зміни в лейкоцитарній формулі спостерігали вже на другу добу. В крові тварин дослідних груп кількість сегментоядерних нейтрофілів починала збільшуватися (Р < 0,001) з одночасним зменшенням кількості паличкоядерних (Р < 0,05) і відсутністю юних форм нейтрофілів. В подальшому спостерігається відновлення співвідношення нейтрофілів на 45-ту добу після дегельмінтизації і досягає показників клінічно здорових тварин. Кількість моноцитів починала збільшуватись на 18 добу після дегельмінтизації, а на 45-ту добу - наближалась до меж фізіологічної норми (Р < 0,001). Одночасно на 45 – ту добу визначалось зниження кількості лімфоцитів у групі з екстенсивністю інвазії 26,6%. Цей показник змінювався з 761,9% до 721,4%, а 32,2% - з 782,2% до 731,8%, що, ймовірно, пов’язано з звільненням на цей час організму від дикроцелій.

Система заходів боротьби та профілактики дикроцеліозу жуйних в умовах Північно - східної частини України. На підставі проведених нами досліджень по вивченню інвазованості жуйних дикроцеліозом, фауни проміжних та додаткових живителів, ураженості їх личинковими стадіями гельмінта, застосуванню ефективних антгельмінтиків та методів пасовищної профілактики – локальне знищення сухопутних молюсків і створення для тварин обмеженої зони доступу до інвазованих мурашників розроблені методичні вказівки “Заходи боротьби з дикроцеліозом жуйних тварин та його профілактика в Північно – східній частині України,” які затверджені науково - технічною Радою управління державної ветеринарної медицини Сумської облдержадміністрації (протокол №1 від 28.04.2000 р.) і впроваджені в практику.

В И С Н О В К И

1. Останнім часом дикроцеліоз жуйних тварин широко розповсюджений в двох природно-кліматичних зонах Сумської області - Північно-східної частини України. Найбільша екстенсивність інвазії спостерігалась у овець Лісостепової зони, і дещо менша у великої рогатої худоби. В зоні Полісся ці показники були в півтора рази нижчі у овець і майже в два рази - у великої рогатої худоби. Встановлені проміжні (5 видів) та додаткові (3 види) живителі збудника. Дикроцеліозна інвазія викликає зміни гематологічного статусу крові. Визначена антгельмінтна ефективність сучасних препаратів та розроблені заходи пасовищної профілактики при даному гельмінтозі.

2. Результати власних гельмінтоовоскопічних досліджень жуйних в колективних, фермерських та приватних господарствах показали, що в зоні Лісостепу екстенсивність інвазії овець склала 32,2-68,7% при інтенсивності – 280,2-1200,1 екз/гол і у великої рогатої худоби – 26,3-32,2% при інтенсивності інвазії – 297,3-970,1 екз/гол. В зоні Полісся ці показники були у овець – 22,6-25,6% і 362,3-486,5 екз/гол та у великої рогатої худоби – 12,3-13,9% і 257,1 – 412,9 екз/гол відповідно.

3. У телят і ягнят поточного року народження, які вперше випасаються на неблагополучних пасовищах з дикроцеліозу, яйця гельмінта були виявлені в липні, серпні (ЕІ – 4,1 і 5,6 % відповідно) з наростанням піку в листопаді-січні (ЕІ – 16,4-20,8% та 19,1-26,5%). З віком тварин спостерігається підвищення екстенсивності та інтенсивності інвазії, яка в 3-5 річному віці досягала у великої рогатої худоби до 58,4%, а у овець - 62,3%.

4. На неблагополучних пасовищах Поліської зони Сумської області мешкає 11 видів сухопутних молюсків, а в Лісостеповій - 6. Максимальна щільність по зонах реєструється у серпні - 69 екз/м2 і 78,1 екз/м2. Проміжними живителями дикроцелій є п’ять видів черевоногих молюсків, екстенсінвазійність яких була: Bradybaena fruticum – 8,7%; Succinea putris – 1,2%; Zonitoides nitidus – 7,4%; Helix pomatia – 9,5%; Chondrula tridens – 3,8%.

5. В кожній ландшафтно - кліматичній зоні у формуванні підсистеми “дикроцелій - мурашка” приймають участь три домінуючих види додаткових живителів родини Formica: F. rufibarbis, F.cunicularia, F.rufa. Середня кількість мурашників на 10 м2 обстеженого пасовища склала: 2,7; 3,2; 3,6 екземплярів з екстенсивністю ураження мурашок по видах - F.rufa – 0,8-0,9% при інтенсивності інвазії 1-28 екземплярів метацеркаріїв, F.cunicularia - 0,3-1,1% при 4-90 екземплярів, F.rufibarbis -2,2% при 5-140 екземплярів метацеркаріїв. .

6. Екстенсивність ураження мурашок личинковими стадіями дикроцелій залежить від температурного фактора та вологості повітря в теплу пору року. Підвищення опадів до 806 мм за рік збільшує забрудненість пасовищ слизовими грудочками личинок дикроцелій, які виділяють проміжні живителі - наземні молюски. Температура зовнішнього середовища 26-280 С сприяє більшій активності мурашок та їх ураженості до 2,2%, а зменшення опадів (505 мм) та температури (10-120) знижує екстенсивність інвазії до 0,9%.

7. Висока чисельність популяції мурашок і сухопутних молюсків на пасовищах та їх ураженість личинками дикроцелій, значно підвищують вірогідність зустрічі додаткового живителя - мурашок і паразита на стадії “збірна циста”. При збільшенні щільності популяції молюсків на 1 м2 зростає їх ураженість личинковими стадіями дикроцелій. Динаміка чисельності малоактивних інвазійних мурашок має два піки. Перший - весняно-літній, який пов’язаний з перезимовуванням збудника та збільшенням їх чисельності, другий - осінній - з ураженням мурашок в весняно-літній період. Цими факторами і визначається ступінь весняної та літньої дикроцеліозної інвазії.

8. При експериментальному визначенні ефективності антгельмінтиків встановлено: екстенс- та інтенсефективність 20% - го грануляту вермітану в дозі 15,0 мг (ДР) /кг маси тіла склала 100%; купріхолу в дозі 0,5 г/кг відповідно 78,2 та 98,2%; фазінексу у формі 10%-вої суспензії в дозі 2 мл/10 кг маси - 0% та 75,0%; роленолу в формі 5 % розчину при підшкірному введенні в дозі 2,0 мл/10 кг – 62,5 та 72,0%. Виробниче випробування найбільш ефективного препарату вермітану дозі 15,0 мг (ДР) /кг маси тіла показало екстенсефективність – 96,8%.

9. Результати гематологічного дослідження крові після дегельмінтизації тварин найбільш ефективним препаратом - вермітаном свідчать про зміни в лейкоцитарній формулі вже на другу добу після його застосування . Кількість сегментоядерних нейтрофілів починає збільшуватися (Р < 0,001) з одночасним зменшенням паличкоядерних (Р< 0,05) та відсутністю юних форм нейтрофілів. Фізіологічне відновлення їх співвідношення визначали на 45 добу після дегельмінтизації.

10. Застосування 5% гранул метальдегіду малооб’ємним методом у травні і вересні в постійних біотопах із розрахунку 40 кг/га площі знищує молюсків на 73,3-75,0%. Видова їх чутливість до атрактантного впливу препарату різна. Так, загибель Succinea putris склала 76,3-78,5%, Trichia hispida – 62,7-65,3%, Zonitoides nitidus – 60,9-62,8%, Cochlicopa lubrica – 50,7-54,2%, Perforatella bidens – 40,4-47,7%.

11. АСД-Ф3 у формі 2% емульсії при чотирикратному обприскуванні площ на пасовищах в радіусі 5 м навколо інвазованих мурашників протягом квітня, травня через кожні 15 діб обмежує доступ тварин до них і ураження метацеркаріями.

12. На підставі проведених досліджень по вивченню інвазованості жуйних дикроцеліозом, фауни проміжних та додаткових живителів, ураженості їх личинковими стадіями гельмінта, застосуванню ефективних антгельмінтиків і методів пасовищної профілактики ( локальне знищення молюсків і створення для тварин обмеженої зони доступу до інвазованих мурашників) розроблені методичні вказівки “Заходи боротьби з дикроцеліозом жуйних тварин та його профілактика в Північно – східній частині України,” які затверджені науково - технічною Радою управління державної ветеринарної медицини Сумської облдержадміністрації (протокол №1 від 28.04.2000 р.) і впроваджені в практику.

Пропозиції виробництву

1.На неблагополучних пасовищах з дикроцеліозу основними проміжними живителями трематоди є сухопутні черевоногі молюски видів : Z. nitidus, H.pomatica, Ch.tridens, B.fruticum, S.putris. Для зниження їх чисельності на пасовищі проводити обробку основних біотопів у травні, вересні внесенням 5%-х гранул метальдегіду.

2. Для обмеження доступу тварин до уражених мурашників проводити у квітні, травні їх ізоляцію обробкою 2%-ю емульсією АСД – Ф 3.

3. Для боротьби з дикроцеліозом тварин використовувати спеціальні лікувально-профілактичні заходи з використанням антгельмінтних препаратів групи альбендазолу (вермітан 20 % гранулят).

4. Теоретичне обгрунтування та практичні пропозиції викладені у методичних вказівках “ Заходи боротьби з дикроцеліозом жуйних тварин та його профілактика в Північно – східній частині України.” Результати досліджень використовувати в навчальному процесі при викладанні курсу паразитології у навчальних закладах 3 – 4 рівнів акредитації.

Публікації

1. Коваленко Л.М. Біологічні підстави розповсюдження D. lanceatum (1886) на пасовищах Сумської області // Вісник Сумського державного аграрного університету: Науково-методичний журнал. - 1998.- Вип.2. - С.164-166.

2. Коваленко Л.М. Екологічні види наземних молюсків переносників D.lanceatum в Північно-східній частині України //Ветеринарна медицина: Міжвідомчий тематичний науковий збірник. - Харків, 1999.- Вип. 76.- С. 166-169.

3. Коваленко Л.М. До змін морфологічного складу крові при інвазованості великої рогатої худоби трематодозом// Вісник Сумського державного аграрного університету: Науково-методичний журнал. Сер. “Ветеринарна медицина”. – Суми, 2001.- Вип.6. - С.68-70.

4. Коваленко Л.М., ДахноІ.С. Коваленко О.І. Ефективність валбазену при дикроцеліозі овець// Вісник Сумського державного аграрного університету: Науково-методичний журнал. Сер. “Ветеринарна медицина”. – Суми, 1999.- Вип.3. - С.49-51. У цій статті 40 % результатів отримано автором, який проводив копроовоскопічні обстеження тварин до і після дегельмінтизації.

5. Коваленко Л.М., Шеховцов В.С. Випробовування ефективності деяких антгельмінтиків при дикроцеліозі великої рогатої худоби// Вісник Сумського державного аграрного університету: Науково-методичний журнал. Сер. “Ветеринарна медицина”. – Суми, 1999.- Вип.4. - С.106-109. У цій статті 50% результатів отримано автором, який проводив копроовоскопічні обстеження тварин до і після дегельмінтизації.

6. Коваленко Л .М. Зональне розповсюдження вогнищ дикроцеліозу жуйних тварин в Північно-східній частині України // Вісник Сумського сільськогосподарського інституту: Науково - методичний журнал .- 1997.- Вип.1.- С. 120-121.

7. Коваленко Л.М., Дахно И.С., Коваленко А.И., Емец А.М. Определение промежуточных и дополнительных хозяев дикроцелий в Лесостепной зоне Сумской области Украины и сроков дегельминтизации овец// Труды Всероссийского института гельминтологии.- Москва, 1999.- Т. 35.- С. 70-71. У цій статті 35 % результатів отримано автором, який проводив досліди з вивчення біотопів дикроцеліозної інвазії.

8. Коваленко Л.М. Зональні відмінності розповсюдження дикроцеліозу жуйних тварин Сумської області // Шляхи підвищення продуктивності і якості сільськогосподарської продукції: Матеріали наук. конф. .- Суми ,1993 .- С. 114.

9. Коваленко О.І., Коваленко Л.М.. Екологічні основи пасовищної профілактики фасціольозу та дикроцеліозу жуйних тварин Сумської області // Шляхи підвищення продуктивності і якості сільськогосподарської продукції: Матеріали наук. конф., - Суми ,1993 .- С. 122. У цій статті 50 % результатів отримано автором, який проводив досліди з вивчення біотопів дикроцеліозної інвазії.

10. Коваленко А.И., Шолохова С.Е., Коваленко Л.М., Романенко П.Т.. Распространение трематодозов и меры борьбы с ними на Северо-востоке Украины // Гельминтозы - меры борьбы и профилактика : Материалы науч. конф.,Москва, 4-5 окт.,- М., 1994 .- С. 76-78. У цій статті 35 % результатів отримано автором, який проводив досліди питань розповсюдження дикроцеліозної інвазії серед жуйних тварин.

11. Коваленко А.И, Коваленко Л.М., Романенко П.Т., Дахно И.С.. К динамике инвазии жвачных животных на Северо - востоке Украины.// Ассоциативные паразитарные болезни, проблемы экологии и терапии: Сб. науч. конф. ВИГИС- М., 1995. - С. 77-79. У цій статті 35 % результатів отримано автором, який проводив досліди з визначення сезонної та вікової динаміки інвазії.

12. Коваленко О.І., Коваленко Л.М.. До виявлення фасціольозно - дикроцеліозної інвазії жуйних тварин в господарствах Сумської області //Шляхи підвищеня продуктивності і якості сільськогосподарської продукції. : Матеріали наук. конф. - Суми, 1995 .- С. 59. У цій статті 50 % результатів отримано автором, який проводив досліди з визначення екстенсивності та інтенсивності інвазії дикроцеліозу.

13. Коваленко О.І., Коваленко Л.М.. Вивчення проміжних живителів збудників фасціольозу та дикроцеліозу жуйних тварин в Сумській області: Зб. наук. пр. ІЕКВМ. - Харків, 1995.- С. 221. . У цій статті 50 % результатів отримано автором, який проводив досліди з визначення проміжних та додаткових живителів дикроцеліозу.

14. Коваленко Л.М. До виявлення біотопів сухопутних брюхоногих молюсків // Шляхи підвищення продуктивності і якості сільськогосподарської продукції. : Матеріали наук. конф. - Суми, 1995 .- С. 5.

15. Фотина Т.И., Романенко П.Т., Коваленко Л.М. Качество продуктов убоя при ассоциированном дикроцелиозе и колибактериозе крупного рогатого скота // Сб. IV съезда паразитоценологов Украины.- Харьков,1995.- С.152-153. У цій статті 35 % результатів отримано автором, який проводив досліди з визначення якості продуктів забою тварин при різній інтенсивності ураження.

Коваленко Л.М. Епізоотологія дикроцеліозу жуйних тварин в Північно–східній частині України, заходи боротьби та профілактики.

-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук зі спеціальності 03.00.18. - паразитологія, гельмінтологія. Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН, Харків, 2001. Розповсюдження дикроцеліозу жуйних тварин в Північно–східній частині України залежить від природно – кліматичних зон. Ураження великої рогатої худоби гельмінтозом інтенсивніше проходить на пасовищах, де переважають основні біотопи проміжних живителів – сухопутних молюсків та додаткових - мурашок. Розповсюдження і ураження личинковими стадіями дикроцелій залежить від відстані мурашників до основних біотопів молюсків, температурних коливань зовнішнього середовища, пори року та загальної ураженості тварин дикроцеліями.

Установлено, що застосування вермітану при лікуванні хворих на дикроцеліоз тварин у формі 20 %-го грануляту в дозі 15 мг/кг по ДР індивідуально у вигляді суспензії дає 100 % ефективність, а груповим методом разом з кормом - 96,8 %.

Встановлено,