НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

КАТАРГІНА Тетяна Іванівна

УДК 941/942: 971/979

РОЗВИТОК СИСТЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ'ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ, США, КАНАДІ

(1960-80-ті рр.)

07.00.02 - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історико-краєзнавчих досліджень

Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Горбик В'ячеслав Олександрович,

Інститут історії України НАН України, завідувач

відділу історико-краєзнавчих досдіджень

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Гончар Борис Михайлович,

Київський національний університет імені Тараса

Шевченка, завідувач кафедри нової і новітньої історії зарубіжних країн

кандидат історичних наук, доцент

Толстов Сергій Валеріанович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин

НАН України, провідний науковий співробітник

Провідна установа - Харківський національний університет

ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України,

кафедра нової і новітньої історії, м. Харків

Захист відбудеться "23" лютого 2001р. о "14" годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій Д. 26. 235. 01 в Інституті історії України НАН України ( адреса: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4)

Автореферат розісланий " 22" січня 2001 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

доктор історичних наук Гуржій О.І.

З А Г А Л Ь Н А Х А Р А К Т Е Р И С Т И К А Д О С Л І Д Ж Е Н Н Я

Актуальність теми. На сучасному етапі в умовах духовної розбудови незалежної України йде процес формування концептуальних підходів до визначення культурних цінностей та їх складової – нерухомих пам'яток. Це обумовлює необхідність по-новому проводити відбір, ідентифікацію, класифікацію об'єктів національної культурної спадщини. В цьому контексті вивчення системи збереження пам'яток історії та культури у таких високорозвинутих країнах, як Великобританія, США, Канада в 60-ті – 80-ті рр. ХХ ст. має наукове і практичне значення.

З'ясування методів захисту і збереження нерухомих пам'яток історії та культури в країнах з ринковою економікою допоможе розв'язати ряд завдань організаційного та фінансового забезпечення урядових програм із захисту культурного середовища як складової природного довкілля. Водночас, теоретичні узагальнення й практичні рекомендації щодо діяльності неурядових інституцій за кордоном дають можливість використати їх досвід для поліпшення форм роботи доброчинних товариств в Україні.

Доцільним є здійснення порівняльного аналізу чинного законодавства інших держав з проблем захисту культурного майна. Висвітлення особливостей збереження пам'яток в країнах з усталеними традиціями ставлення до приватної власності сприятиме вдосконаленню механізму впровадження Закону України "Про охорону культурної спадщини"(2000р.). Розгляд питань використання пам'яток історії та культури за кордоном створює умови для активізації практичного застосування Закону України "Про туризм" (1995р.) та розробки концепції оптимізації туристичного бізнесу.

Об'єктом дослідження є історико-культурологічний аспект у визначенні напрямів захисту та збереження культурної спадщини країн Західної Європи та Північної Америки, їх взаємозв'язки, спільні й особливі риси.

Предметом дослідження є система пам'яткоохоронної діяльності у Великобританії, США, Канаді, захист нерухомих пам'яток археології, історії, архітектури та містобудування, монументульного мистецтва, зокрема пам'яток, встановлених представниками української діаспори за кордоном. Аналізуються заходи спрямовані на проведення реєстрації, каталогізації, огляду, популяризації пам'яток на основі встановлених концептуальних засад та дотримання правових норм цих держав щодо захисту й використання об'єктів історико-культурного значення.

Хронологічні рамки дисертації - період 1960-х - 1980-х рр. В ці роки відбулися докорінні зміни в свідомості громадськості західних країн щодо екології культури. Це обумовило факт прийняття саме в цей час основних правових документів щодо захисту пам'яток як на міжнародному рівні, так і в окремих країнах - у Великобританії, США та Канаді. Основна нормотворча діяльність в них припала на другу половину 1960-х - початок 1970-х рр. Відбулося реформовуння в системі державного регулювання процесами збереження культурної спадщини. Досліджуваний період позначився розширенням фінансових пільг власникам історико-культурного майна та дослідженням нових можливостей його використання в інтересах всього суспільства. Крім того, були розроблені критерії визначення пам'яток і завершено складання реєстрів та інвентарів культурних об'єктів державного й місцевого рівнів. Досвід 1960-х – 80-х рр. став визначальним у розвитку всієї системи збереження пам'яток в цих країнах.

Географічні межі зумовлені територіями країн Великобританії, США та Канади. Великобританія історично була метрополією для порівняно молодих держав Північної Америки, і на сучасному етапі її досвід, зокрема щодо культурних процесів, використовується США та Канадою. Виявляється актуальним проведення порівняльного аналізу питань культурологічного порядку у державах з парламентською (Великобританія, Канада) та президентсько-парламентською (США) формами правління,. США та Канада за національним складом можуть бути віднесені до поліетнічних держав, тому в них постають проблеми, пов'язані із захистом культурного надбання окремих етносів. Тому корисним є вивчення державної політики щодо збереження культурних традицій і зокрема культурної спадщини етнічних груп у цих країнах.

Мета наукового пошуку полягає в тому, щоб на базі використаного фактичного матеріла з опублікованих джерел, спеціальної наукової літератури, преси відтворити процес розвитку пам'яткозахисної справи в індустріально розвинених країнах, визначити її роль у культурній, соціальній та освітній сферах життя суспільства. Виходячи з цього, доцільним є вирішення наступних завдань:

·показати політичні, соціально-економічні та культурні процеси, що призвели до змін в екологічній свідомості суспільств, передували формуванню розгалуженої системи збереження культурної спадщини у Великобританії, США та Канаді;

·простежити ступінь впливу політико-економічних факторів на становлення і розвиток концептуальних положень збереження природного довкілля та культурного середовища як його складової;

·виявити основні правові чинники системи захисту та збереження пам'яток національної спадщини кожної з країн, досвід якої досліджується;

·розкрити роль державних та доброчинних інституцій у процесі розвитку пам'яткозахисної діяльності, їх спільні риси та особливості;

·проаналізувати різноманітні за обсягом та тематикою програми із захисту та збереження пам'яток, визначити їх місце і роль в процесі опанування суспільством реліквій національної культурної спадщини;

·розглянути досвід використання об'єктів історико-культурного та природного значення, який мають ці країни в організації індустрії туризму та його роль в процесі збереження пам'яток;

·дослідити напрями збереження та використання пам'яток історії та культури в західних країнах на сучасному етапі у зв'язку з формуванням міжнародної та міжрегіональної систем захисту культурної спадщини;

·визначити шляхи впровадження позитивного досвіду в Україні.

Методологічну основу дисертації складають принципи об'єктивності, історизму, динамічності та діалектизму у розвитку культури. Автор використав принципи структурно - порівняльного та системно - аналітичного методів дослідження.

Наукова новизна обраної теми визначається тим, що на основі широкого кола матеріалів та опублікованих джерел вперше дається комплексний аналіз розвитку пам'яткоохоронної діяльності, як самостійної галузі культурного розвитку у Великобританії, США, Канаді. Вперше ставиться питання про таку діяльність як міждисциплінарну сферу культурологічного процесу в суспільній практиці.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал, наукова інтерпретація явищ та зроблені висновки можуть бути використані для вдосконалення правового, організаційного механізму захисту, збереження та використання пам'яток в Україні, де відбувається процес національно-культурної розбудови. Позитивний досвід, який мають країни з розвинутими ринковими відносинами може використовуватись при створенні узагальнюючих теоретичних праць, у практичній діяльності урядових та неурядових інституцій, які опікуються проблемами збереження культурної спадщини в Україні та за її межами.

Джерельна база дослідження складається з матеріалів та документів, опублікованих в офіційних виданнях, пресі, довідково-статистичних матеріалів, мемуарної літератури і, в цілому, є достатньою для з'ясування викладених питань з обраної проблеми. Документальні матеріали щодо збереження довкілля та пам'яток історико-культурного значення, як його частки, опубліковані в виданнях конгресів, парламентів і відтворюють основні моменти, пов'язані з налагодженням пам'яткоохоронної діяльності в межах тієї чи іншої держави.

Зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами визначається тим, що розробка даної проблематики передбачена планами наукової роботи Інституту історії України НАН України, а саме науково - дослідної теми: "Підготовка Зводу пам'яток исторії та культури України та за її межами" та планами наукової роботи Інституту пам'яткоохоронних досліджень Міністерства культури та мистецтв України.

Апробація результатів роботи. Основні положення й висновки дисертації доповідались на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: V Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства "Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України" (Київ - Кам'янець-Подільський, 1991); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Туризм і завдання національно-культурного відродження України" (Київ-Черкаси, 1992); міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування (історія і сучасність)"(Рівне, 1993); VI Всеукраїнській конференції з історичного краєзнавства (Луцьк, 1993); VII Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства "Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність"(Київ, 1995); IX Всеукраїнській конференції "Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи" (Київ - Дніпропетровськ, 1999).

Публікації. Зміст дослідження повністю розкрито у 5 фахових наукових виданнях.

За структурою дисертація, у відповідності до поставленої мети наукового пошуку, складається зі вступу, чотирьох розділів (три з яких поділено на два підрозділи), узагальнюючих висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Загальний обсяг роботи - 185 сторінок, у тому числі: список використаних джерел і літератури (233 найменуваня) - 18 с., додатки - 3 с.

О С Н О В Н И Й З М І С Т Д И С Е Р Т А Ц І Ї

У "Вступі" обгрунтована актуальність проблеми, визначені об'єкт, предмет, мета і конкретні завдання наукового пошуку, зумовлені його хронологічні рамки та географічні межі, розкрита методологічна основа, з'ясована новизна та практичне значення дослідження, дана інформація щодо апробації результатів роботи, охарактеризована її джерельна база. Пам'яткоохоронна справа визначена як міждисциплінарна, міжгалузева сфера діяльності у культурному розвитку кожної з розглянутих країн. На сучасному етапі розвитку людства вона розглядається й вирішується на високому міжнародному рівні, тому що важливим фактором розвитку світової цивілізації стає всебічний вплив загальнолюдських цінностей на процеси, які відбуваються у сфері економіки, політики, культури. Аналізуються міжнародні конвенції, рекомендації щодо визначення концептуальних засад розвитку системи охорони пам'яток. Найважливіша з них - "Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини"1972 р. Вона вперше диференціювала поодинокі та комплексні пам'ятки і дала розгорнуту трактовку поняття "культурної спадщини", до якої віднесені нерухомі об'єкти, які мають універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва, естетики, етнології та антропології. В 1988 р. Україна приєдналася до Конвенції 1972 р. і з січня 1989року вона набула чинності в нашій державі. Додатково до цієї конвенції складений Список всесвітньої культурної та природної спадщини. В 1990 р. в нього були включені реліквії Української культури - Софійський собор у Києві та Києво-Печерську лавру, у 1999 р. - центр м. Львова.

Діяльність міжнародних організацій, прийняті документи спрямовані на вдосконалення національних пам'яткоохоронних заходів, а також націлені на заохочення наукових досліджень у цій галузі. Крім міжнародного рівня в кожній країні існують свої системи захисту пам'яток, які складаються з концептуальних підходів, правових норм, організаційних структур, засобів фінансування та методів використання пам'яток.

У розділі 1 "Історіографія проблеми захисту культурної спадщини" проаналізовано стан сучасної вітчизняної та зарубіжної історіографії щодо проблем захисту та збереження культурної спадщини. В Україні існує не дуже широка, але вагома історіографія пов'язана з вивченням питань нормотворчою діяльністю ЮНЕСКО. Міжнародно-правові аспекти розглядаються в працях В.І. Акуленка, Л.В. Прибєгі, В.В. Вечерського, які розкрили концептуальні положення конвенцій та рекомендацій ЮНЕСКО і можливості їх використання в Україні. Зокрема, В.І. Акуленко в монографії "Охорона пам'яток культури в Україні" (К.,1991) дослідив вплив міжнародних конвенцій на пожвавлення пам'яткоохоронної діяльності в нашій державі, розглянув пріоритетні напрямки у цій сфері на міжнародному рівні й наголосив на доцільності трансформації чинного українського законодавства з урахуванням вироблених міжнародною спільнотою правових норм. Л.В. Прибєга здійснив ретроспективний показ діяльності ЮНЕСКО та міжнародних організацій з питань охорони історико-культурних об'єктів та висвітлив положення міжнародних хартій, прийнятих у Флоренції, Вашингтоні та Лозанні у 1980-ті рр. В статті В.В. Вечерського розглядається досвід зарубіжних країн з питань збереження історичних центрів міст і положення Вашингтонської хартії 1987р. На початку 1990-х рр. в українській історіографії відбулося пожвавлення щодо висвітлення пам'яткоохоронної діяльності та вивчення досвіду інших країн, насамперед, з правовим захистом приватної власності та розвиненою ринковою економікою. Цим питанням присвячена монографія О. Гриценка, статті Т. Геврика, В.О. Горбика, Т.І. Бурдоносової, А.Л. Прибєги, В.В. Вечерського, де автори розглянули проблему з урахуванням наявності в означених країнах жорстких законів про не-доторканість приватної власності.

Одним з грунтовних досліджень досі вважається моноргафія М.М. Богуславського. Вона найбільш повно розкриває міжнародно-правові відносини та докладно розглядає системи збереження пам'яток в країнах Східної Європи.

Питанням культурної спадщини зарубіжних країн присвячено ряд статей і публікацій, які розглядають окреми аспекти збереження пам'яток. Це монографії А. В. Іконнікова, Л. М.Вороніхіної, статті М. Т. Федоренко, К. Ф. Князєва, в яких розглядаються сучасні концепції реставрації у контексті рекомендацій ЮНЕСКО.

У 1993 р. вийшла збірка, в якій опубліковані дослідження українських, російських, англійських, шотландських, французьких та німецьких фахівців з проблем охорони та поцінування пам'яток археології, історії, архітектури та містобудування, а також менеджерів пам'яткоохоронної діяльності та туристичного бізнесу. Безпосередньо до теми даного дисертаційного дослідження відносяться статті Дж. Сімпсона, М. Бекона, В. Майра, які збагатили існуючу історіографію новими підходами до вирішення питань каталогізації, менеджменту й особливо збереження та використання історико-культурних об'єктів в районах із слабким економічним потенціалом, які можуть досягти піднесення за рахунок розвитку інфраструктури туризму. Проблеми захисту пам'яток як в міжнародному аспекті, так і на рівні окремих країн розглядаються в колективних монографіях, збірниках статей надрукованих в 1970-80-ті роки в серії "Музеї і монументи", яку видає ЮНЕСКО. В цій серії були опубліковані роботи, присвячені вивченню досвіду пам'яткозахисної діяльності в різних країнах світу. Вони визначали проблеми загального та локального характеру, які постають перед прихильниками збереження пам'яток в різних країнах в певні періоди їх економічного, політичного, соціально-культурного розвитку. Так, в 1972р. у цій серії була опублікована колективна праця "Консервация и реставрация памятников и исторических зданий". В роботі, крім діяльності організацій міжнародного рівня, які співпрацюють з ЮНЕСКО, розглядаються й конкретні пам'яткоохоронні дії у країнах Європи та Америки. Так, у розділі Коннолли Е. А. висвітлено функції адміністративних та законодавчих органів із збереження пам'яток в США, Канаді та інших країнах на сучасному етапі. Розділ Дайфуку Х. присвячений необхідності вдосконалення правової бази захисту пам'яток у Великобританії. Автор розглянув існуючу організаційну структуру із збереження пам'яток в європейських країнах, позитивно оцінив діяльність із захисту пам'яток у Польщі. Загалом, робота присвячена визначенню головних положень прийнятих в країнах законів та утвореного на їх основі адміністративного керівництва процесами дослідження, збереження, консервації, ідентифінації, реєстрації та популяризації пам'яток. Заслуговує на увагу монографія Ердера Севата. На широкому фактичному матеріалі, з використанням різноманітних джерел автор проаналізував шляхи становлення концептуальних положень збереження, захисту та використання пам'яток історико-архітектурної спадщини в країнах Західної Європи, зокрема у Великобританії. Дослідження охоплює широкі хронологічні рамки, починаючи з середньовіччя до завершення Другої світової війни. Автор визначив вплив різноманітних факторів на формування напрямів пам'яткозахисної діяльності, серед яких визначальна роль належить соціально-економічному розвитку суспільства та пануванню релігійних ідей на певному етапі. Зарубіжна історіографія з питань захисту історико-культурного довкілля окремих країн представлена широким спектром робіт. Зважаючи на те, що ця сфера діяльності визначена, як міжгалузева, питанням збереження культурної спадщини присвячено багато досліджень фахівців різноманітного профілю. Тому, розглядаючи зарубіжні публікації у цій галузі, автор вважає за доцільне підпорядкувати їх на декілька тематичних підрозділів: теоретичні роботи; правові аспекти захисту та збереження пам'яток; діяльність державних та місцевих органів управління; участь недержавного сектору у справі захисту культурної спадщини; проблеми використання пам'яток та їх вирішення на сучасному етапі.

Розгляду проблем збереження пам'яток історії та культури в західноєвропейських країнах, організації національної опіки над найбільш цінованими пам'ятками присвячені дослідження Дж. Гарвея, К. Буханана, Г.Ашворса, М. Анслєя, Дж.Фовлера Р.Гарвея і Т.Мортона, О.Грея, В.Протта і П.О'Кифа, С.Мередит і А.Фолкнер, Дж.Далібарда, Т. Врена і Е.Міллоу, Ш. Кантакьюзино і С.Брандта, В. Січинського, П. Кравчука, М.Р. Лупула та інших. В цілому, дослідження питань збереження культурної спадщини можна підпорядкувати декільком напрямам: загальні питання захисту історико-культурного та природного довкілля; міжнародно-правові та міжнародно-організаційні аспекти збереження та використання історико-культурної спадщини; історико-аналітичні розвідки щодо чинного законодавства країн Західної Європи та Північної Америки; дослідження питань спеціального порядку щодо реставрації, консервації, відновленню пам'яток; економічні розвідки, які стосуються проблем утримання та використання нерухомих об'єктів історико-культурного значення; науково-інформаційні та популярні дослідження, пов'язані з діяльністю великої кількості доброчинних пам'яткоохоронних організацій.

Розділ 2 "Теоретичні основи й законодавчі засади збереження нерухомих пам'яток історії та культури" складається з двох підрозділів. У першому - "Концепція захисту та збереження культурної спадщини, етапи її формування"- проаналізовані об'єктивні закономірності процесу збереження пам'яток, як явища сучасного етапу розвитку культури. Відзначено, що концепція збереження культурної спадщини формується під впливом політичних, ідеологічних, економічних, соціальних та етнологічних факторів. Взагалі, теоретичні основи пам'яткознавства насамперед пов'язані з визначенням критеріїв відбору, класифікації, систематизації та періодизації пам'яток, встановлення термінів, за яких об'єкт може вважатися пам'яткою. Досліджується практика збереження історико-культурних об'єктів, визначаються такі поняття, як реставрація, реконструкція, консервація, відновлення та пристосування з метою подальшого використання в інтересах суспільства.

Виділяються два етапи у формуванні концептуальних положень пам'яткозахисної діяльності західної цивілізації. Загальним для обох етапів є те, що вони проходили в період бурхливого індустріального розвитку й вирішували питання щодо запобігання деструктивним наслідкам промислового розвитку та зменшення його негативного впливу на вікові традиції умов життя. Перший етап припадає на середину ХIХ ст. - початок ХХ ст. В цей період сформувалось дві гілки культури - натуралістичні та гуманістична, з їх власним світосприйманням, мовою, системою цінностних вимірів. Успіхи розвитку природничих наук та раціоналізм наукового мислення поривають з класичною гуманітарною традицією, яка розглядала людину як учасника загального процесу світового розвитку. Гостра суперечка між такими підходами привела до утворення об'єднань вчених, архітекторів, істориків, археологів, письменників, які виступали з підтримкою ініціатив, пов'язаних із збереженням традицій та культурних ресурсів в кожному з суспільст. Для цього періоду характерна охорона найбільш цінованих античних (археологічних, архітектурних або художніх) реліквій у Великобританії, історичних та ландшафтних пам'яток в США, природничих об'єктів в Канаді. Він характеризується обмеженою кількістю високохудожніх або історичних об'єктів, які підлягають захисту.

Другий етап, який хронологічно охоплює рамки з середини 30-х років ХХ ст. до сучасності, характеризується новими підходами у вирішенні проблем захисту культурної спадщини, збереження самобутності національно-культурного розвитку кожної з країн. Особливе місце пам'яткозахисні тенденції зайняли на початку 1960-х років, коли визначились пріоритети мирного розвитку західних держав. На тому етапі постали інші концептуальні питання, для вирішення яких потрібно згуртування фахівців з різноманітних галузей знань. Пам'яткоохоронна справа стає сферою діяльності не тільки культурологів, істориків, мистецтвознавців, а й підпадає під сферу інтересів великої кількості різнопрофільних організацій, які втягнуті в процес бурхливого економічного розвитку й зацікавлені у збереженні культурної спадщини. Серед таких питань можна виділити основні: визначення місця й ролі справи збереження матеріальних решток минулих суспільств у співвідношенні з сучасними соціальними потребами та вимогами до поліпшення умов життя; обгрунтування мети збереження з урахуванням економічних та соціальних перетворень у суспільстві; усунення конфлікту між заходами із збереження національних реліквій та недостатнім обсягом їх фінансування з боку державних установ; зменшення протиріччя між захистом центрів історичних міст та містечок з потребами міського або сільського розвитку; створення умов для вдосконалення проектів благоустрою довкілля та охорони пам'яток з боку приватних організацій та осіб; вирішення проблем, пов'язаних з комерціалізацією використання об'єктів культурної спадщини.

Другий підрозділ - "Створення правової бази регулювання процесу збереження пам'яток" - присвячений ретроспективному дослідженню розвитку чинного законодавства у Великобританії, США, Канаді. Зокрема в ньому зазначено, що законодавство є важливим фактором, який впливає на ефективність збереження культурної спадщини. При аналізі правового механізму, існуючого у визначених державах, звертається увага на наявність загальнодержавних законів; систему законодавчих актів, які впливають на утворення оптимального механізму захисту культурної спадщини; визначаються адміністративні та фіскальні норми законів щодо поліпшення охорони пам'яток. Визначаються принципи відношення до історико-культурних об'єктів, які знаходяться у приватній власності, а також норми, які регулюють співвідношення державного й приватного володіння культурним майном. Крім того, розглядаються законодавчі ініціативи, спрямовані на поліпшення захисту та збереження культурної спадщини; правові стосунки державних й доброчинних організацій щодо встановлення опіки над об'єктами історико-культурного значення. На сучасному етапі законодавство Великобританії, США, Канади функціонує на основі внутрішніх норм і принципів, а також з урахуванням норм міжнародного права щодо захисту пам'яток історії та культури. З одного боку воно відтворює загальні стандарти міжнородного права, з іншого - впливає на розвиток й удосконалення міжнородних конвенцій.

Загальним положенням для всіх країн є прийняття законів національного рівня. Закони щодо захисту пам'яток приймались неодноразово у відповідності до вимог певного історичного періоду. Закони загальнодержавного рівня відтворили нові концептуальні підходи 1960-х-80-х рр. й встановили комплексне збереження культурного та природного довкілля.

Названі країни не обмежились прийняттям національних законів про збереження пам'яток. Для створення належного механізму використання правових норм вони прийняли пакети законів, які всебічно охоплюють і регламентують соціально-економічний розвиток довкілля й обов'язково включають пункти щодо захисту та збереження історико-культурної спадщини з боку органів управління та різноманітних галузевих відомств. В законодавчих актах всіх країн простежуються особливі підходи щодо визначення адміністративних функцій місцевих органів виконавчої влади та їх повноважень. Так, за законами Великобританії функції місцевих органів управління, зокрема тих, що опікуються збереженням пам'яток історії та культури, неодноразово переглядалися, обмежувалися або доповнювалися. В Канаді, подібно до Великобританії, державні закони встановлювали широкі повноваження провінційних та місцевих виконавчих органів. В Канаді, де історично склалися законодавчі пріоритети органів управління в провінціях, їх закони мали першочергове значення на здійснення пам'яткоохоронних заходів загальнодержавного рівня. У законодавстві США відбувалось посилення ролі центральних органів управління.

Велике значення для посилення впливу недержавних доброчинних інституцій в означених країнах мали прийняті спеціальні закони про Національні трасти, які опікувались місцями історико-культурного та природного значення. Для них встановлювались особливі привілеї від парламентів та конгресу, пільги в оподаткуванні майна та комерційної діяльності.

В пам'яткоохоронній справі кожної з країн важливе місце займає фінансова підтримка програм із збереження. Гранти та субсидії, які використовувались на початку 1960-х років для проведення дослідних та ремонтно-реставраційних робіт, виявились недостатніми. Тому з кінця 1970-х - початку 1980-х рр. були запроваджені податкові пільги історико-культурних та природних об'єктів. Такий підхід характеризує закони по оподаткуванню, прийняті у США. Великобританія й Канада фінансують пам'яткоохоронну систему через встановлені законодавством субсидії та гранти.

Особливістю США є існування права президента країни видавати розпорядження, які впливають на формування напрямів національної політики, зокрема в сфері охорони пам'яток. Таке розпорядження № 11593 було видане у 1971 р. й діє на рівні загальнодержавного нормативного акту.

Загальним для Великобританії, США, Канади є зростання уваги до питань захисту та збереження історико-архітектурної та природної спадщини, починаючи з другої половини 1960-х рр., що пояснюється більш інтенсивним руйнуванням пам'яток під час активного економічного розвитку. Про це свідчать законодавчі акти, прийняті саме в ці роки. Вони відтворили оновлену та розширену пам'яткоохоронну концепцію.

Розділ 3 "Функціонування національних пам'яткоохоронних систем" складається з двох підрозділів. У першому - "Державна політика в сфері збереження культурних реліквій" - розглянуті принципи адміністративного керівництва пам'яткоохоронною справою. Висвітлена роль державних інституцій у процесах, пов'язаних із захистом, відновленням, використанням визначних історико-культурних об'єктів. На посилення уваги державних установ та громадських організацій, зацікавлених у збереженні та відновленні пам'яток вплинули такі фактори: фронтальний наступ на культурну спадщини, викликаний розвитком економічної інфраструктури в містах і селах, не вирішені питання соціального порядку 1960-х рр.; використання нових технологій і методів у будівництві та розвиток сучасних вимог до благоустрою в 1970-х рр.; егоістичні інтереси окремих корпорацій та розповсюдження модерністських архітектурно-мистециких напрямів 1980-х рр.

На формування організаційної структури захисту пам'яток впливали фактори не тільки економічного, а й політичного характеру. Зміни керівництва в кожній з країн відбивалися й на системі державного регулювання збереженням історико-культурного надбання. У Великобританії, час від часу період децентралізації змінювався централізацією. Визначені повноваження місцевих орагнів у 1960-ті роки були більш широкими, тоді як на початку 1970-х та 1980-х рр. їх повноваження дещо обмежувалися центральними органами. В Канаді, подібно до Британії, виконавчі органи в провінціях та на місцях мають широкі права щодо історико-культурних об'єктів. У США, де функції місцевих органів підпорядковані виконанню державних програм й контролюються федеральними міністерствами та департаментами, відбувалося посилення ролі центральних органів управління. Фактори політичного й економічного характеру в індустріально розвинутих країнах спонукали до створення системи пам'яткоохоронних організацій, яка б протистояла тотальному знищенню пам'яток. У Великобританії обов'язки із збереження пам'яток були закріплені за Міністерством праці, а згодом, Департаментом оточуючого середовища в Англії, Уельсі та Північній Ірландії та Комісією по історичних будинках і монументах при Департаменті розвитку в Шотландії. Функції Департаменту оточуючого середовища полягали насамперед у наповнені каталогу античних пам'яток, а також реєстру історичних будинків та заповідних зон. У США активнішими були федеральні органи, а саме, Міністерство внутрішніх резервів. В Канаді більш дійовими виявилися адміністративні інституції провінцій.

У другому підрозділі - "Роль громадських та доброчинних приватних організацій у справі захисту пам'яток" - розкрито функціонування системи захисту та збереження пам'яток через детальний аналіз діяльності неурядових інституцій. Неурядові товариства, об'єднання, фонди, маючи щільні взаємозв'зки з громадскістю через масс медіа, освітні заклади великою мірою впливають на формування культурної політики держави взагалі та пам'яткоохоронної справи зокрема.

Мета та принципи організацій визначені і закріплені в установчих актах. Організаційна структура неурядових інституцій складається з головного центру та підпорядкованих йому регіональних відділень в місцевостях, де знаходяться об'єкти, що належать цьому товариству чи фонду. Така горизонтальна схема дозволяє кожному з регіональних відділень нести повну відповідальність та наглядати за пам'ятками й підтримувати щільні зв'язки з місцевими органами влади.

Серед неурядових інституцій певну роль відіграють товариства, об'єднання, фонди, які існують за рахунок благодійних внесків своїх постійних членів, або окремих приватних осіб. Благодійництво всіляко підтримується державними структурами. Завдяки таким товариствам обмежені державні кошти, які виділяються на заходи зі збереження пам'яток одержують суттєву фінансову підтримку. Для цього держави використовують фінансові важелі. Благодійні внески позбавляються від сплати податків. Нерухомість, яка передається власником під опіку благодійного товариства або фонду, звільнюється від сплати податку на спадщину при тому, що нащадки мають право користуватися майном з урахуванням деяких обмежень тощо. Значними пільгами користуються Національні трасти у Великобританії, США, Канаді.

Вони заохочують громадян до роботи з догляду та утриманню в належному стані археологічних, архітектурних, монументальних пам'яток, яким загрожують недбайливе використання з боку приватних власників, або жорстокість і вандалізм окремих громадян. Саме проблеми вандалізму по відношенню до об'єктів культурної спадщини в містах або сільській місцевості підштовхнули громадськість багатьох зарубіжних країн до об'єднання в доброчинні товариства. Доброчинні об'єднання мешканців окремих районів міста або приміської місцевості проводять роботи із захисту природного та культурного довкілля, що сприяє покращенню благоустрою та вдосконалює умови існування мешканців кожного з регіонів. Для досягнення поставленої мети вони здійснюють лекційно-просвітницьку (зібрання, семінари, конференції, симпозіуми) та лоббістську діяльність (виступають на слуханнях в комітетах конгресу або парламенту, ініціюють масові кампанії листів, телеграм на з висловлюванням підтримки політики збереження природного та культурного оточення тощо).

Розділ 4. "Розробка та здійснення програм захисту і використання пам'яток історії та культури" складається з двох підрозділів. Перший – "Державні й приватні програми захисту культурних об'єктів" - присвячений розгляду різноманітних за обсягом та розмірами фінансування програм із захисту та збереження об'єктів історико-культурного значення.

В історичному аспекті охорона пам'яток починалася зі збереження окремих, найбільш цінованих у суспільстві пам'яток. З прискоренням руйнації та знищення культурних об'єктів внаслідок економічних факторів, виникла потреба у створенні системних програм, які розраховані на тривалий час і потребують значних коштів, участі кваліфікованих фахівців.

В залежності від масштабів, напрямів і засобів функціонування програми захисту історико-культурної спадщини поділяються на глобальні, загальнодержавні, місцеві та приватні. Програми кожної з країн в значній мірі залежать від економічних і соціальних пріоритетів. Активізацію, пожвавлення діяльності й розробку довгострокових програм зі збереження пам'яток на початку 1960-х рр. стимулювали процеси урбанізації, а згодом - субурбанізації, автомобільний бум тощо. Тоді стали актуальними питання щодо захисту від знищення пам'яток археології, недосліджених об'єктів історії в сільській і приміській місцевостях. На початку 1970-х рр. енергетична криза вплинула на розвиток програм із захисту архітектурної спадщини, яка стала об'єктом пильної уваги з боку муніципалітетів. Вони виявили зацікавленість проектами відновлення старої забудови центрів міст.

Глобальні програми збереження нерухомих пам'яток, пов'язані з діяльністю ЮНЕСКО, набули розповсюдження з початку 1970-х років.

Національні програми виконуються під егідою центральних урядів і в них приймають участь органи державної адміністрації та міністерства. Вони мають різноманітне адміністративне підпорядкування і в значній мірі залежать від економічних і соціальних пріоритетів.

В кожній з країн до збереження пам'яток залучаються різнопрофільні відомства й організації, бо ця справа має міждисциплінарний характер, вимагає комплексного підходу. Одним з вирішальних факторів цього комплексу є фінансування програм із захисту та використання пам'яток. Фінансові організації розподіляють кошти між адміністративними, комерційними, промисловими, освітніми інституціями на виконання пам'яткоохоронної діяльності. Програми поділяються не лише за масштабами та засобами фінансування, а й за функціональними ознаками на науково-дослідні, навчально-виробничі, освітні.

Однак діяльність державних програм охоплює не всі напрями охорони пам'яток. Тому все більше ваги набуває розповсюдження недержавних, неурядових інституцій та приватних фондів. Неурядові організації здійснюють програми, які носять локальний характер, вирішують конкретні завдання щодо захисту нерухомих пам'яток. Активну участь в них беруть Національні трасти Великобританії та США, Громадський траст Великобританії, фундація "Канадська спадщина", канадська Асоціація з технології збереження та інші.

Таким чином, основними джерелами фінансування є державні, муніципальні кошти, внески компаній і окремих громадян. Саме вони становлять матеріальну основу збереження історико-культурної спадщини. Відрізняючись за розмірами, ці джерела спрямовуються на здійснення різних програм: державних, що складаються з масштабних проектів національного рівня; місцевих, що розраховані на збереження пам'яток регіонального значення; приватних, що встановлюють догляд за групами пам'яток чи окремими об'єктами.

У другому підрозділі - "Вдосконалення засобів використання пам'яток з урахуванням розвитку індустрії туризму" - визначені пріоритетні напрями використання пам'яток в означених країнах.

Система збереження пам'яток історико-культурного значення крім своєї освітньої та культурно-естетичної функції має досить утилітарний характер. Розвинена система та досить широкі можливості, які мають країни з ринковою економікою дозволяють проаналізувати проблему використання пам'яток і виявити найбільш важливі сторони цього процесу.

За останні 30 років в багатьох країнах заходу йде процес стрімкого розвитку інфраструктури туризму та зростання уваги до налагодження туристичного сервісу. Туристична індустрія поділяється на рекреаційний туризм - відпочинок на лоні природи і заняття спортом; релігійний туризм - надає можливість паломникам дістатися релігійних святинь; культурний - відвідування історико-культурних об'єктів, ознайомлення з історією країни та її культурними цінностями. Крім того, у США та Канаді досить продумано здійснюють політику щодо корінних народів та етнічних меншин. До складу реєстрів культурної спадщини штатів та провінцій включені історичні об'єкти й поселення, культурні пам'ятки корінних жителів континенту. У США особливе місце займає визначення та дослідження культури афро-американців. Крім того, створені музеї-скансени українських, російських емігрантів. Кожна з етнічних культур входить до розробки тематичних етнологічних екскурсійних маршрутів.

В цілому, культурна спадщина вважається частиною культурно-соціальних ресурсів. Своєчасне визначення, поцінування та дбайливе використання цих ресурсів несе країнам економічну користь. Збереження об'єктів історико-культурного значення цілком можливо поєднати з поліпшенням умов економічного розвитку місцевостей з низьким розвитком промислового або сільськогосподарського потенціалу.

ВИСНОВКИ:

1. З'ясовано, що в період 1960-80 років соціально-політичного, економічного розвитку Великої Британії, США та Канади, який характеризувався активним формуванням промислової інфраструктури, посиленням урбанізації, кризою та занепадом центрів великих міст, відбулися зміни в екологічній свідомості суспільства. Це стало чинником піднесення пам'яткоохоронної діяльності. Свідченням цього стала розробка національних концепцій захисту та збереження культурної спадщини, до складу якої увійшли нерухомі пам'ятки. Була створена правова база пам'яткоохоронної діяльності. Прийняті закони захищали не лише окремі пам'ятки, а їх комплекси, навколишнє середовище, забороняли руйнування, обмежували права власників історико-культурних об'єктів на перебудову.

2. Розкрита сутність функціонування пам'яткоохоронної діяльності, зокрема облік, реставрація, консервація, відновлення, популярізація. Визначені конкретні форми та методи реалізації системи захисту та збереження нерухомої культурної спадщини, зокрема характерні принципи класифікації, ідентифікації, оцінки, систематизації та використання пам'яток.

3. На основі фактичного матеріалу розкрито еволюцію концептуальних засад, розповсюдження зонального принципу охорони пам'яток, який складається із захисту історико-культурних об'єктів та історичних ландшафтів. Положення концепції, як комплексної системи знань, яка існує на базі багатьох спеціальних дисциплін, дозволяють віднести діяльність із захисту пам'яток до міжгалузевої області знань.

4. Виявлено, що за функціональним принципом діяльність організацій у сфері обліку, відновленню та використанню пам'яток розподіляється на контрольно-організаційну, науково-освітню, філантропічну та комерційну. Це зумовлює участь в цій діяльності не тільки урядових, але й широкого спектру громадських, а також комерційних організацій.

5. Показано важливе значення державних органів у справі збереження пам'яток як гарантів виконання прийнятого законодавства. Запропоновані шляхи удосконалення координаційної роботи з боку державних інституцій в сфері захисту та використання об'єктів культурної спадщини та їх роль у збільшенні об'ємів фінансування пам'яткоохоронної діяльності.

6. Виявлено позитивний досвід регулювання стосунків громадськості з приватними власниками пам'яток, а також діяльності неурядових і доброчинних організацій. Запропоновані шляхи удосконалення засобів використання історичного майна в інтересах широких кіл громадськості.

7. Доведено, що збереження пам'яток сприяє вирішенню певних соціальних проблем. До них належать: трудоустрій громадян, особливо у сфері туристичного бізнесу, та пожвавлення економічного розвитку занедбаних регіонів.

8. Виявлено, що пам'яткоохоронна справа використовується як інструмент поліпшення відносин між різноманітними етнічними, соціальними групами, які мешкають в одній місцевості й впливає на налагодження процесів міжетнічного сполучення і взаєморозуміння.

9. Проаналізовано особливості кожної з країн, які виявляються у підходах до визначення та обліку, критеріях відбору пам'яток, в організаційній структурі державного контролю, діяльності неурядових організацій з охорони визначних історико-культурних комплексів

10. Досліджені можливості використання позитивного досвіду зарубіжних країн у поліпшенні пам'яткоохороної справи в Україні в період переходу до ринкової економіки. В цілому, можна констатувати, що на сучасному етапі в Україні сформульована концепція збереження пам'яток історії та культури, яка в порівнянні з іншими країнами відповідає системі загальнолюдських цінностей й впроваджує принципи й методи поцінування, визначені в міжнародних документах. Недоліки проявляються в правовому колі питань щодо захисту та використання пам'яток, в організаційній структурі та недостатньому розвитку можливостей недержавних організацій у вирішенні нагальних питань вдосконалення охорони пам'яток.

Основний зміст дисертації викладено у 10 публікаціях.

1.Охорона історичних пам'яток у США, Великобританії і Канаді // Український історичний журнал. -1991. - №10. - С.121-130 (у співавторстві з В.О. Горбиком, автором написані сторінки 121-125).

2. Зарубіжний досвід збереження пам'яток історії та культури і його використання в Україні // Київська старовина. - 1996. - №4/5. - С.134-146 (у співавторстві з В.О. Горбиком, автором написані сторінки 134 - 140).

3. Зарубіжний досвід збереження нерухомої історико-культурної спадщини // Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження та збереження. - К., 1998. - С. 91-103.

4. Історія виробництва і техніки в пам'ятках // Актуальні питання виявлення і дослідження пам'яток історії та культури (на матеріалах Зводу пам'яток історії та культури України). - К., 1999. - Ч. 2. - С. 52-60 ( у співавторстві з Л. О. Гаврилюк, автором написані сторінки 57-60).

5. Використання пам'яток історії та культури у процесі викладання спецкурсів