Українська Академія державного управління
при Президентові України
КАЛЬНИШ Юрій Григорович
УДК 35.01:261.7
Пріоритетні напрями, шляхи реалізації і перспективи
державної політики України
в галузі релігійно-церковного життя
спеціальність 25.00.01 – теорія та історія державного управління
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління
Київ – 2001
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Українській Академії державного управління при Президентові України.
Науковий керівник - доктор філософських наук, професор БОНДАРЕНКО Віктор Дмитрович, Голова Державного комітету України у справах релігій.
Офіційні опоненти: доктор політичних наук, доцент ШУБА Олексій Васильович, заступник начальника відділу апарату Верховної Ради України; кандидат філософських наук, старший науковий співробітник ЄЛЕНСЬКИЙ Віктор Євгенович, старший науковий співробітник Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.
Провідна установа - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра релігієзнавства філософського факультету ( м. Київ).
Захист відбудеться 7 лютого 2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Українській Академії державного управління при Президентові України ( 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, ауд. 201 ).
З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Української Академії державного управління при Президентові України
Автореферат розісланий 5 лютого 2001 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.А.Шахов
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Вступ. Загальна демократизація українського суспільства, повноцінне забезпечення реалізації громадянами конституційного права на свободу світогляду і віросповідань, створення сприятливого правового статусу для церкви, обумовлюють необхідність визначення пріоритетів державної політики в галузі релігійно-церковного життя.
Сучасний стан наукових знань про релігійно-церковне життя ґрунтується на чималій кількості історичних фактів. Однак, поняття релігійно-церковного життя є набагато ширшим за свої репрезентанти і не зводиться до звичайної їх суми. Лише у межах цілісної системи, яка враховує взаємозв’язок, взаємозалежність та взаємодію окремих елементів, можливим стає продуктивний опис феномену релігійно-церковного життя і розробка пропозицій щодо формування і ефективного впровадження державної політики в цій, досить специфічній, сфері суспільних відносин.
Актуальність теми дослідження. Прагнення демократичної держави до всебічної гармонізації суспільного життя, зокрема його духовної сфери, ставить завдання якісного наукового забезпечення процесу реалізації державної політики. З огляду на це виникає потреба оцінити на базі вітчизняного і зарубіжного досвіду можливості існуючих моделей державно-церковних відносин, виявити з них найбільш ефективні, системно розвинути їх основні ідеї, враховуючи найбільший спектр особливостей релігійно-церковного життя, та розробити концептуальні основи дієвої моделі системи державно-церковних відносин в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження розробляється в межах науково-дослідної роботи Української Академії державного управління при Президентові України – “Державне управління і місцеве самоврядування в Україні" (НДР № 0199U00282) і безпосередньо пов’язана з науковою темою кафедри політології – “Становлення та розвиток культури державного управління”. Результати особистої участі автора у цих дослідженнях публікувалися в наукових виданнях та у вигляді тез доповідей.
Об’єкт дослідження: релігійно-церковне життя в Україні.
Предмет дослідження: державна політика України в галузі релігійно-церковного життя.
Мета дослідження: виявити евристичні особливості діючих в світовій практиці моделей систем державно-церковних відносин та оцінити на базі вітчизняного досвіду можливості їх продуктивного використання в умовах етнорелігійності, поліконфесійності та правового поля України й розробити концептуальні основи узагальненої моделі системи державно-церковних відносин в Україні, яка може бути ефективно застосована для формування, вдосконалення і впровадження державної політики в галузі релігійно-церковного життя.
Завдання дослідження:
·
визначити найбільш актуальні на сучасному етапі напрями наукового забезпечення державної політики України в галузі релігійно-церковного життя;
·
узагальнити світовий досвід побудови систем державно-церковних відносин, виявити і застосувати їх особливості для опису моделі існуючої в Україні системи державно-церковних відносин та прогнозування перспектив її розвитку;
·
виявити особливості вітчизняного історичного досвіду розвитку державно-церковних відносин та з їх урахуванням дослідити сучасний стан релігійно-церковного життя в Україні;
·
провести аналіз правового поля релігійно-церковного життя в Україні та діючої системи державно-церковних відносин, окреслити пріоритетні напрямки їх модернізації, розробити пропозиції щодо шляхів і механізмів вдосконалення державної політики в цій галузі;
·
сформулювати концепцію і принципи побудови узагальненої моделі системи державно-церковних відносин в Україні;
·
уточнити та збагатити основні поняття категоріального апарату державного управління, що застосовуються в галузі релігійно-церковного життя;
·
продовжити розробку управлінських механізмів впровадження державної політики в галузі релігійно-церковного життя в Україні.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що при всебічному аналізі сучасного стану, проблем і перспектив релігійно-церковного життя, з урахуванням особливостей вітчизняного і зарубіжного історичного досвіду побудови систем державно-церковних відносин, будуть виявлені евристичні можливості діючої в Україні моделі системи державно-церковних відносин та сформульвані концептуальні основи й принципи державної політики в галузі релігійно-церковного життя.
Методи дослідження. Загальна концепція спрямовує дослідження на методологічний аналіз історичного досвіду і сучасного стану релігійно-церковного життя в Україні та побудову універсальної моделі системи державно-церковних відносин.
На рівні філософського узагальнення виявлено основоположні принципи соціокультурної феноменологізації релігії та її політична експлікація, цьому присвячено частину четвертого розділу дисертації. Соціологічний аналіз процесів, пов’язаних з релігійно-церковним життям, зроблено в третьому розділі. Спеціальні рівні дослідження зорієнтовувалися на пошук механізмів вироблення і впровадження державної політики в галузі релігійно-церковного життя, цьому присвячені частини першого, другого і четвертого розділів.
При дослідженні застосовано ряд методів, зокрема: системний підхід – систематизація сукупності взаємодіючих об’єктів релігійно-церковного життя, виявляння їх зв’язків і взаємодій; структурно-функціональний аналіз – структуризація системи державно-церковних відносин, зв’язків і взаємодії її об’єктів; порівняльно-історичний метод - пошук в історичному досвіді аналогів і детермінант сучасного суспільно-політичного стану церкви в Україні, спостереження динаміки розвитку історичних ситуацій; порівняльно-правовий метод - пошук правових прецедентів та механізмів їх розв’язання; математико-статистичний аналіз - представлення складних процесів релігійно-церковного життя у вигляді спрощених схем, виявлення тенденцій, динаміки тощо.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослід-ження полягає у тому, що:
·
найбільш повно визначено пріоритетні напрями наукового забезпечення державної політики України в галузі релігійно-церковного життя, завдяки чому в роботі розгорнуто системне дослідження цього унікального історико-культурного феномену;
·
розроблено оригінальну класифікацію сучасних моделей систем державно-церковних відносин та висвітлено їх евристичні можливості, що дозволило детальніше систематизувати і узагальнити існуючий в цій галузі світовий досвід. На основі запропонованої класифікації зроблено прогноз щодо напрямів і перспектив державної політики України в галузі релігійно-церковного життя;
·
вперше проведено комплексне дослідження розвитку системи державно-церковних відносин в історії української державності, виявлено історичні детермінанти сучасного стану релігійно-церковного життя в Україні та найбільш повно визначено пріоритети державної політики України в цій галузі;
·
дістали подальший розвиток формулювання концепції і принципів побудови системи державно-церковних відносин, генеза якої простежується в Україні на сучасному етапі, та розробка пропозицій по вдосконаленню управлінських механізмів діяльності органів, що впроваджують державну політику в галузі релігійно-церковного життя;
·
уточнено і збагачено зміст основних понять категоріального апарату державного управління, що широко застосовуються в галузі релігійно-церковного життя на даному етапі.
Практичне значення результатів дослідження полягає в:
·
сприянні розробці пріоритетних напрямів державної політики України щодо релігії і церкви та застосуванні при цьому нових прогресивних управлінських механізмів і технологій;
·
застосуванні для методологічного аналізу концептуальних засад державної політики в гуманітарній сфері, зокрема – релігійно-церковному житті суспільства;
·
вдосконаленні навчальних програм з державного управління, політології, соціально-гуманітарної політики, правознавства та підготовці спеціалізованих курсів з релігієзнавства тощо;
·
уточненні і збагаченні категоріально-понятійного апарату науки з державного управління;
·
використанні в процесі подальших наукових досліджень з пробле-матики релігійно-церковного життя і державно-церковних відносин.
Апробація результатів дисертації:
Основні ідеї і положення роботи розкрито у виступах і обговорено на науково-практичних конференціях УАДУ при Президентові України (Київ, травень 1997, травень 1998, травень 1999, травень 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи України” (Київ, лютий 1998), Першому Всеукраїнському християнському конгресі “Примирення – дар Божий, джерело нового життя” (Київ, вересень 1999), в двох спеціалізованих курсах лекцій, прочитаних автором в Академії Служби безпеки України: “Світова практика побудови державно-церковних відносин” і “Концепція моделі державно-церковних відносин в Україні” (Київ, грудень 1998, лютий 2000), та в наукових публікаціях.
Публікації результатів дослідження. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових праць, із яких 6 у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
Загальний обсяг дисертації становлять 205 сторінок і 20 сторінок додатків (37 ілюстрацій і 12 таблиць). Список використаних джерел містить 224 найменування.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У “Вступі” обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, розкрито його зв’язок з науковими програмами, визначено мету, гіпотезу дослідження та його завдання, розкрито їх методологічну основу, подано наукову новизну та практичне значення роботи, вказано у який спосіб оприлюднені результати дисертації.
У першому розділі “Історіографія і огляд літератури за темою дослідження”, що складається з двох підрозділів, досліджено історичний розвиток наукової думки про відносини між державою і церквою та проаналізовано сучасну наукову і політичну полеміку про шляхи і перспективи побудови системи державно-церковних відносин в Україні.
Зокрема показано, як на ґрунті античних і середньовічних концепцій державно-церковних відносин формувалися сучасні погляди на роль і місце церкви в державотворчому процесі.
В Україні існує велика кількість наукових праць, серед яких є такі, що за своїм змістом наближаються до об’єкту дослідження в запропо-нованій роботі, і не зводяться лише до історичного матеріалу. Наприклад, монографії І.Огієнка (1942), В.Липківського (1959), К.Панаса (1992), в яких питання державно-церковних відносин в Україні висвітлені досить детально, вілповідно періодові їх написання. Не обминули своєю увагою питання державно-церковних відносин в ряді наукових праць М.Грушевський (1900) та В.Липинський (1933). Крім того, кожен історик, який зробив своїм дослідженням фундаментальний внесок в історію України, присвятив окремі його сторінки релігійно-церковному життю українського народу. Найбільш ґрунтовно це зроблено у працях Д.Дорошенко, М.Костомарова, О.Субтельного та інших. На сучасному етапі, питання релігійного життя і державно-церковних відносин в Україні висвітлюють в своїх публікаціях провідні історики, релігієзнавці і політологи: В.Бондаренко, П.Яроцький, А.Колодний, В.Єленський, М.Рибачук, О.Шуба, В.Любчик, О.Уткін, М.Новиченко, Ю.Калінін, В.Лубський, П.Толочко та інші. Крім зазначених вчених, на рівні більш високого філософського узагальнення щодо релігії, як загальнолюдської цінності, ролі церкви в житті світової спільноти та розвитку міжнародних відносин працювали сучасні вітчизняні і зарубіжні вчені й діячі церкви: К.Войтила, М.Вебер, Л.Крізберг, В.Вернадський, О.Мень, Дж.Луіджи, В.Танчер, Є.Дулуман, Н.Лобковиць, В.Ребкало та інші. Практика державно-церковних відносин в країнах Західної Європи і США висвітлювалася в публікаціях: Р.Торфса, Х.Папостратоса, Г.Моран, С.Феррарі, Г.Робберса, К.Дьюрема, К.Брінкмана, Р.Ціппеліуса тощо.
Завдяки детальному аналізові наукових джерел, виявлено пріоритети сучасної державної політики України в галузі релігійно-церковного життя.
У другому розділі “Теоретичне обгрунтування державної політики в галузі релігійно-церковного життя та аналіз світової практики побудови систем державно-церковних відносин”, що складається з трьох підрозділів, розкрито методологію та обгрунтовано вибір методів дослідження, визначено специфіку та пріоритети наукового забезпечення - досліджень і обґрунтувань - державної політики України в галузі релігійно-церковного життя.
Специфіка наукового забезпечення державної політики в галузі релігійно-церковного життя полягає у тому, що тут, в ідеалі, повинен прийматися і виконуватися одразу оптимальний варіант політичного рішення з урахуванням особливостей самих державно-церковних відносин в демократичному суспільстві, де не припускається прямий адміні-стративний вплив на церкву з боку державних органів. Отже - головним завданням наукового забезпечення в цій сфері є вироблення єдиної концепції державної політики України щодо свободи совісті, релігії та церкви взагалі і, зокрема, державно-церковних відносин. Шляхи науко-вого обґрунтування цієї концепції передбачають дослідження принаймні в чотирьох галузях наук:
·
теорія та історія державного управління й державно-церковних відносин;
· політологія і соціологія;
· релігієзнавство і загальна філософія;
· менеджмент (вироблення та застосування конкретних технологій прийняття і впровадження політичних, державно-управлінських та адміністративно-організаційних рішень).
Проаналізовано приклади з світової практики побудови сучасних систем державно-церковних відносин (Західна Європа), розкрито їх зміст і евристичну цінність. При методологічному аналізі прослідковано загаль-ний зразок державно-церковних відносин в Західній Європі, що коливаються від сприятливого відділення до співробітництва. Виявлено його основні елементи, це:
·
нейтральне відношення держави до різних релігійних суб’єктів і окреслення в межах “суспільного” сектору “релігійного” підсектору, де різні релігійні суб’єкти можуть відчувати переважне ставлення по відношенню з нерелігійними суб’єктами;
· обмеження державного втручання у справи релігійних суб’єктів діями по встановленню основних правил або по спостереженню.
Той же самий зразок спостерігається і в структурі міжнародних та конституційних правових положень, щодо релігійної свободи і державно-церковних відносин в Західній Європі. Ці загальні положення гарантують неупереджене відношення до церкви з боку влади. Вони захищають внутрішню автономію церкви в ступені більшій, ніж та, яка гарантована для нерелігійних асоціацій, вміщують умови сприятливі для зовнішніх дій церков. Нарешті, в ці положення завжди включені обмеження, що сто-суються моралі, суспільного порядку, здоров’я, безпеки чи прав третіх осіб в контексті релігійної свободи.
У розділі розроблено оригінальну класифікацію моделей систем державно-церковних відносин. Виявлено евристичний зміст описаних моделей і можливості застосування деяких з них у формуванні державно-церковних відносин в Україні. Зокрема визначено, що в Україні існує тенденція до розвитку ліберально-симбіотичної моделі системи державно-церковних відносин. Вона передбачає укладення угод між державними органами і установами та релігійними організаціями на місцевому і галузевому рівні.
Основою для укладання цих угод є цивільне законодавство країни і спільність інтересів суб’єктів угоди. Загальне спрямування державної політики заохочує державні органи і установи до активного співробітництва з релігійними організаціями з метою розширення сфери їх соціального служіння, координації державних і церковних гуманітарних програм, ефективного залучення і використання коштів тощо. Така система дозволяє, не порушуючи основоположні права віруючих, запровадити певну диференціацію релігійних організацій у їх відносинах з державою, врахувати найбільший спектр можливих взаємодій між державою і церквою, не вдаючись кожного разу до законотворчості чи тлумачень існуючого універсального закону.
В кінцевому результаті застосування цієї системи може призвести до укладення державно-церковної угоди на найвищому рівну (конкордату), за умови накопичення певного об’єму місцевих і галузевих угод релігійними організаціями, що представляють визначену конфесію.
Розроблена і описана модель державно-церковних відносин таким чином майже повністю вписується в наявне на сучасному етапі правове поле релігійно-церковного життя в Україні, про що свідчить його порівняльно-правовий аналіз, проведений в роботі.
Отже, на шляху впровадження описаної моделі системи державно-церковних відносин йдеться не стільки про радикальну корекцію чинного законодавства, скільки про зміну акцентів державної політики в його застосуванні.
З огляду на це, пріоритетним напрямом подальшої модернізації державно-церковних відносин стає розробка конкретних механізмів забезпечення присутності релігійних інститутів в армії і правоохоронних органах, лікувальних установах, навчальних закладах, пенітенціарній системі, ЗМІ тощо.
Разом з тим, корисним для України є досвід “західних” систем по впровадженню процедур контролю за дотриманням релігійними інститу-тами відповідних законодавств, недопущенню зловживання релігійними свободами на шкоду інтересам особистості, суспільства і держави.
У третьому розділі “Місце і роль церкви в українському державотворчому процесі”, що скаладається з п’яти підрозділів, розгля-нуто процес історичного розвитку державно-церковних відносин в Україні, зокрема в періоди: дохристиянської релігії давніх слов’ян і прийняття християнства в Київській Русі; Польсько-Литовської держави і козаччини; Російської імперії; радянський і пострадянський.
Особливу увагу приділено огляду стану релігійно-церковного життя в сучасній Україні, визначенню соціальної і гуманітарної ролі церкви в українському суспільстві, діяльності нетрадиційних конфесій в контексті національної безпеки України.
З’ясовано що церква в Україні завжди відігравала суттєву роль державно-політичного чинника, а з падінням тоталітарно-атеїстичного режиму і початком розбудови в Україні суверенної демократичної держави - церква отримала стимулюючий імпульс до свого розвитку, ставши в очах громадськості чи не єдиним носієм потужної гуманістичної ідеології. Демократизація державної політики щодо церкви призвела до бурхливого розвитку релігійної мережі в Україні, який, триває досі. Створені державою правові умови надали можливість населенню України в повній мірі задовольняти свої релігійні потреби.
Однак, загальна демократизація суспільства, поряд з багатьма позитивними наслідками, викликала, зокрема, небезпечну “хворобу розколів” у церковному середовищі. Існуюче в українському православ’ї катастрофічне становище продовжує надалі підігріватися політичними силами. Небезпечна тенденція до розколів проявилася і в середовищі протестантських церков. На цьому фоні Україна відчуває наполегливий тиск з боку нетрадиційних конфесій і неорелігій.
Урядом України багато зроблено для того, щоб перевести релігійне життя в конструктивне русло: утворена і плідно працює Всеукраїнська Рада церков та релігійних організацій, проводяться наукові заходи з релігійної тематики тощо.
У четвертому розділі “Пріоритетні напрями державної політики України в галузі релігійно-церковного життя”, що складається з чотирьох підрозділів, в першу чергу приділено увагу розробці і конкретизації категоріального апарату державно-управлінської науки: теоретичному осмисленню релігійної свободи та релігієзнавчій експлікації свободи совісті - уточненню понять – “свобода віри”, “свобода релігії” і “свобода церкви”, конкретизації змісту понять: “релігійність”, “віротерпимість” і “релігійна нетерпимість” .
Поняття “свобода совісті” відображає правове забезпечення свободи релігії і зводиться до права “бути релігійним і відправляти культ своєї релігії”. Свобода релігії в даному контексті постає як свобода вибору релігії та відправлення релігійного культу. Свобода релігії має як внутрішній, так і зовнішній аспект вияву, а саме: свободу вибору певного релігійного світогляду і публічне сповідання релігії.
Свобода церкви, як вид суспільної свободи, включає в свою структуру свободу утворення релігійних організацій та їх об’єднань, свободу внутрішньоцерковної організації і управління, свободу господар-ської, фінансової діяльності, передбачає повну рівність у правовому відношенні всіх релігійних спільнот. Свобода церкви можлива лише за умови розділення церкви і держави, коли держава не втручається у справи церкви, якщо остання виконує свої специфічні функції, тобто задовольняє релігійні потреби віруючих.
У контексті релігієзнавчої експлікації свободи совісті важливе значення має осмислення таких її проявів, як “терпимість”, “віротерпи-мість”, “релігійна нетерпимість”. Ці явища аналізувалися в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних авторів, увага яких зверталася, насамперед, на проблему зародження та генези феномену свободи совісті.
Терпимість характеризує відношення людей до різних світоглядів та життєвих орієнтацій. В її основі лежить визнання за людьми права на духовну автономію, незалежність, на власну життєву та інтелектуальну позицію. Натомість, релігійна нетерпимість знаходить своє підґрунтя в догмі, в претензіях релігійних вчень на володіння абсолютною істиною.
Віротерпимість, якщо розглядати її у історичному контексті, має власну логіку розвитку: від простої, інколи тимчасової з боку конфесійно орієнтованої держави поступки іновірцям, до надання їм обмежених громадянських прав, дозволу відправляти приватним чином релігійний культ. З розвитком демократизації суспільства межі віротерпимості розширюються: іновірці можуть бути зрівняні в політичних і громадянських правах з прихильниками пануючої релігії, їм надається право повноцінної публічної культової діяльності. Так віротерпимість переростає в свободу віросповідань, а за умов світської держави - у свободу релігії. Вона має чітку тенденцію до переростання на свободу релігії лише за умови секуляризації держави. Відокремлення церкви від держави, забезпечення рівності всіх релігій, рівних прав усіх громадян, свободи самовизначення і самореалізації їх в духовній сфері - одна з важливих принципів свободи совісті.
В розділі розглянуто законодавчу базу формування свободи світогляду і віросповідання в Україні: міжнародні акти про свободу релігій та переконань, правові гарантії свободи світогляду і віросповідання в Україні.
Найдетальнішому аналізу піддано концептуальні основи державно-церковної політики України на сучасному етапі. З’ясовано, що Українська держава дотримується таких основних принципів політики в галузі церковного життя:
·
Україна є світською державою: церква функціонує окремо від держави. Кожна людина має право на свободу совісті та вільного вибору ставлення до релігії. Усі конфесії України мають рівні права;
· кожна людина має право сповідувати будь-яку релігію рідною мовою богослужіння, у прийнятний для неї спосіб, обраний нею обряд, якщо це не суперечить законам України;
· держава не втручається у здійснювану в межах Закону діяльність релігійних організацій;
· церква стоїть поза політикою, хоча священнослужителі та віруючі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами. Усі віруючі рівні перед Законом і мають право на рівний захист;
· держава визнає і гарантує права етноконфесійних спільнот та конфесійних меншин.
Реалізація державних пріоритетів України в галузі церковного життя передбачає створення дієвих механізмів, здатних забезпечувати відповідні зміни у релігійному середовищі та коригування діяльності органів виконавчої влади на місцях у відповідності з потребами поточного моменту. Такий механізм може включати як світський, так і церковний чи, навіть, міжцерковний елемент. Зокрема:
·
У Верховній Раді України, місцевих Радах народних депутатів діють депутатські утворення з питань духовності та культури, в ком-петенцію яких входять проблеми державно-церковних відносин, забез-печення свободи віровизнання;
· формування і реалізація державної політики в галузі церковного життя покладається на Державний комітет України у справах релігій та його структури на місцях;
· при Державному комітеті України у справах релігій утворено науково-консультативну й експертну ради за участю представників релігійних організацій та спеціалістів в галузі релігієзнавства, а - у разі потреби - можуть бути утворені інші дорадчі та консультативні органи. Аналогічні структури створюються при місцевих управліннях (відділах) у справах релігій, порядок їх формування визначає Держкомрелігій.
Гармонізації державно-церковних відносин, утвердженню в суспіль-стві громадянського миру і міжконфесійної злагоди, зміцненню довіри буде сприяти розробка Концепції державної політики України в галузі церковного життя, розгорнутої програми її поетапної реалізації
З метою вдосконалення методів впровадження і підвищення ефектив-ності державної політики України в галузі релігійно-церковного життя запропоновано застосувати системно-посередницьку модель управління. При застосуванні системної моделі треба більшу увагу звернути на вдосконалення зворотніх зв’язків між церквою і державою. З боку держави ефективним буде створення режиму максимального сприяння виникненню нових релігійних центрів (об’єднань) і особливо всякого роду міжконфесійних структур, які могли б не тільки забезпечувати дієвий зворотній зв’язок між державою і церквою, а і приймати участь у втіленні державної політики в галузі церковного життя. Тут знаходить вираження елемент посередницької системи, з одного боку - держава буде виступати посередником в узгодженні інтересів різних релігійних організацій, з іншого - релігійні центри, управління і міжконфесійні структури стануть посередником у побудові відносин між державою і церквою. Важливим аспектом розбудови цієї моделі є налагодження координації між державними органами в напрямку формування державно-церковних відносин. Суттєвим заходом буде утворення міжвідомчої координаційної ради у справах релігій. Тут могла б бути цікавою практика застосування колегіальної моделі прийняття політичних і управлінських рішень, як в системі державних органів, так і в системі зворотнього зв’язку (релігійних організацій). Критерієм дієвості наведеної системи є адекватність рішень на виході всіх складових системи. Критерієм її ефективності є адекватність дій створених системою загалом по відношенню до зовнішнього впливу (суспільної обстановки, що спонукає систему до роботи).
ВИСНОВКИ
Державна політика України в галузі релігійно-церковного життя - актуальна і широка тема наукового дослідження. Метою такого дослідження є визначення і обгрунтування шляхів оптимізації державно-церковних відносин та гармонізації релігійно-церковного життя і - в кінцевому результаті - формування духовного суспільсьва в Україні.
В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо визначення пріоритених напрямів, шляхів реалізації і прогнозування перспектив державної політики України в галузі релігійно-церковного життя. Зокрема:
1. На основі аналізу сучасних вітчизняних та зарубіжних наукових джерел виявлено напрями наукового обгрунтування державної політики України щодо релігії і церкви принаймні в чотирьох галузях наук. А саме:
·
дослідження й аналіз теорії та історії державного управління, зокрема, державно-церковних відносин;
·
політологічні і соціологічні дослідження щодо ролі церкви в суспільному житті;
·
релігієзнавчі і загальнофілософські дослідження в галузі релігійно-церковного життя;
·
вироблення і застосування нових механізмів й технологій прийняття та впровадження політичних, державно-управлінських і адміністративно-організаційних рішень у сфері релігійно-церковного життя.
2. Зроблено узагальнюючий аналіз світової практики побудови систем державно-церковних відносин. Ввчення можливостей цих систем дозволило розробити оригінальну класифікацію і описати ліберально-симбіотичну модель державно-церковних выдносин, розвиток якої простежується в Україні на сучасному етапі.
3. Проведено комплексне дослідження системи державно-церковних відносин в Україні протягом історичного розвитку її державності. Зокрема з’ясовано, що:
·
родові корені українського християнства, крім природного (візан-тійського) джерела, тісно пов’язані з етнокультурними особливостями українського народу;
·
з давніх часів церква в Україні виконувала певні юридичні функції, здійснювала охорону суспільного миру, налагоджувала і підтримувала зовнішньополітичні зв’язки;
·
на певному етапі історичного розвитку церкви в Україні прийняли на себе ідеолого-політичні функції та стали на захист національної самоідентифікації українського народу й національних меншин в Україні, що обумовило поліконфесійний характер її релігійно-церковного життя.
Ці історичні факти певним чином детермінують особливості суспільного стану церкви в сучасній Україні.
4. На основі аналізу правового поля релігійно-церковного життя та концептуальних засад діючої в Украні системи дерджавно-церковних відносин, окреслено пріоритетні напрями модернізації державної політики щодо релігії і церкви, вироблено пропозиції по вдосконаленню механізмів її реалізації. А саме, потрібно:
·
переглянути антагоністичний підхід до тлумачення конституцій-них норм про відокремлення церкви від держави і школи від церкви;
· провести корекцію чинного законодавства України в галузі свободи совісті з метою закріплення в ньому національних пріоритетів державно-церковних відносин;
· концептуально визначитися із поняттям “церковне майно, що підлягає поверненню релігійним організаціям” і “культова споруда” та виробити механізми їх реституції;
· виробити сприятливу фінансово-податкову політику щодо релігійних організацій і їх спонсорів;
· активно застосовувати практику договірних взаємовідносин місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, галузевих структур з релігійними організаціями;
·
легітимізувати діяльність Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій – утворивши спільний державно-церковний координаційний орган при Президентові чи Уряді України.
5. Сформульовано концепцію і принципи побудови узагальненої моделі ситеми державно-церковних відносин в Україні основою якої є ліберально-симбіотична парадигма, що передбачає взаємовигідність та рівноправність суб’єктних стосунків держави і релігійних організацій.
6. Уточнено і адаптовано до державно-управлінської науки зміст основих понять категоріального апарату, що використовуються в галузі релігійно-церковного життя і державно-церковних відносин.
7. При впровадженні державної політики України в галузі релігійно-церковного життя запропоновано використовувати механізми системно-посередницької моделі управління, провідною ланкою якої є налагодження систем зворотнього зв’язку та утворення координаційного органу між суб’єктами управління.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1.
Кальниш Ю. Пріоритетні напрямки розвитку системно-посередницької моделі державно-церковних відносин в Україні // Зб. наук. пр. Української Академії державного управління при Президентові України. – К.: Видавництво УАДУ, 1998. - Випуск 1. – С. 200–204.
2.
Кальниш Ю. Конституційні гарантії свободи світогляду і віросповідання в Україні // Зб. наук. пр. Української Академії державного управління при Президентові України. – К.: Видавництво УАДУ, 1999. - Випуск 1. - С. 229–234.
3.
Кальниш Ю. Наукове забезпечення державної політики України в галузі релігійно-церковного життя // Зб. наук. пр. Української Академії державного управління при Президентові України. – К.: Видавництво УАДУ, 1999. Випуск 2., Ч.1. - С. 243–247.
4.
Кальниш Ю. Перспективи розвитку системи державно-церковних відносин в Україні: регіональний рівень // Зб. наук. пр. Української Академії державного управління при Президентові України. - К.: Видавництво УАДУ, 2000, Випуск 2. Ч.1., - С. 97-101.
5.
Кальниш Ю. Державно-церковні відносини: світова практика і досвід України // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 1999. - № 1. - С.171–180.
6.
Кальниш Ю. Соціальна і гуманітарна роль церкви в українському суспільстві // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - № 1. - С. 166–175.
7.
Кальниш Ю. Концепція моделі державно-церковних відносин в Україні // Матеріали щорічної науково-практичної конференції Україн-ської Академії державного управління при Президентові України “Актуальні проблеми реформування державного управління”. - К: Видавництво УАДУ, - 1999. - С. 273-275.
8.
Кальниш Ю. Політична культура і нова філософія державно-церковних взаємовідносин в Україні // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Политична культура демократичного суспіль-ства: стан і перспективи в Україні”. - К.: Гнозис, - 1998. - С. 182-185.
9.
Кальниш Ю. Соціальна і гуманітарна роль церкви в українському суспільстві // Матеріали Першого Всеукраїнського християнського кон-гресу “Примирення - дар Божий, джерело нового життя”. - К. - 1999.
- С. 107-109.
АНОТАЦІЯ
Кальниш Ю.Г. Пріоритетні напрями, шляхи реалізації і перспективи державної політики України в галузі релігійно-церковного життя. –
Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. - Українська Академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2001.
В дисертації досліджено і класифіковано моделі систем державно-церквоних відносин, що впроваджені в світовій практиці у співставленні з історичним розвитком і сучасним станом системи державно-церковних відносин в Україні та розкрито їх евристичну цінність для формування державної політики України. Внаслідок чого запропоновано вдосконалення механізмів реалізації державної політики України в галузі релігійно-церковного життя шляхом впровадження системно-посеред-ницької моделі управління. Уточнено і розкрито зміст окремих понять категоріального апарату державно-управлінської науки. Визначено пріоритетні напрями, шляхи реалізації і перспективи державної політики України в галузі релігійно-церковного життя.
Ключові слова: держава, церква, політика, державно-церковні відносини, релігійно-церковне життя, система, свобода совісті.
АННОТАЦИЯ
Кальниш Ю.Г. Приоритетные направления, пути реализации и перспективы государственной политики Украины в области религиозно-церковной жизни.
- Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.01 – теория и история государственного управления.
Украинская Академия государственного управления при Президенте Украины. – Киев, 2001.
В диссертации исследованы и классифицированы модели систем государственно-церковных отношений, применяемые в мировой прак-тике, в сравнении с историческим развитием и современным состоянием системы государственно-церковных отношений в Украине. В этом контексте предложено усовершен-ствование механизмов разработки и воплощения государственной политики Украины в области религии и церкви путем внедрения системно-посреднической модели управления. Уточнено и раскрыто содержание отдельных понятий категориального аппарата государственно-управленческой науки. Определены приоритет-ные напрявления, пути реализации и перспективы государственной политики Украины в области религиозно-церковной жизни.
Но основе сравнительного анализа современных отечественных и зарубежных научных источников выделены наиболее актуальные на современном этапе направления научного обеспечения государственной политики в области религиозно-церковной жизни:
·
история и теория государственного управления, в частности – государственно-церковных отношений;
· социо-политологические исследования роли церкви в обществе;
· религиоведческие и общефилософские исследования в области религиозно-церковной жизни;
· разработка новых механизмов и технологий принятия государственно-управленческих и административно-организационных решений в сфере государственно-церковных отношений.
В работе проведено комплексное исследование системы государственно-церковных отношений в Украине на протяжении исторического развития ее государственности. Выявлены особенности, обусловившые поликонфессиональный характер религиозно-церковной жизни, детерминирующие специфику общественного состояния церкви в современной Украине.
Исследование исторического опыта Украины достигло завершен-ности благодаря обобщающему анализу мировой практики систем государственно-церковных отношений.
Изучение возможностей этих систем, выявление их эвристических особенностей, позволило разрабо-тать оригинальную модель, развитие которой прослеживается в Украине. В ее основу положено либерально-симбиотическую парадигму и концепцию равноправных субъектных отношений государства и церкви. Она предусматривает заключение договоров между государственными органами и религиозными организациями на местном и отраслевом уровнях. Основой подобных договоров является гражданское законодательство страны и общьность интересов субъектов договора. Национальная направленность политики поощряет государственные органы к активному сотрудничеству с религиозными организациями с целью расширения сферы их социального служения, координации гуманитарных программ, эффективного использования средств и т.д.
Такая система позволяет, не нарушая основные права верующих, осуществить определенную дифференциацию религиозных организаций в отношениях с государством, учитывая наиболее широкий спектр эффективного взаимодействия, не прибегая каждый раз к коррекции или комментированию существующего универсального закона.
В конечном результате это приводит к заключению государственно-церковного договора на наивысшем уровне (конкордата). Разработанная модель полностью вписывается в действующее правовое поле Украины, о чем свидетельствует проведенный в работе сравнительный анализ. При ее внедрении речь идет не столько о радикальной коррекции действующего законодательства, сколько об изменении акцентов государственной политики в этой области.
Модель верифицирована на примерах возрастания социальной и гуманитарной роли церкви в украинском обществе, модернизационных изменений в традиционной религиозности, развития веротерпимости конфессий и экуменизма. Приоритетными направлениями модернизации действующей в Украине системы государственно-церковных отношений являются:
·
пересмотр антагонистического подхода в толковании норм Конституции об отделении церкви от государства и школы от церкви;
·
коррекция действующего законодательства Украины с целью закрепления в нем национальных приоритетов в области религиозно-церковной жизни;
·
выработка механизмов реституции церковного имущества;
·
благоприятная налогово-финансовая политика в отношении религиозных организаций и их спонсоров;
·
активное применение практики договорных отношений между мастными органами государственной власти, учреждениями и организациями государственных отраслевых и функциональных структур и религиозными организациями;
·
легитимизация деятельности Всеукраинского совета церквей и религиозных организаций как совместного государственно-церковного органа при Президенте или Правительстве Украины.
В ходе написания работы уточнено и адаптировано к государственно-управленческой науке содержание некоторых понятий категориального аппарата философских и правовых наук. В частности: “свобода мировоззрения”, “свобода совести”, “свобода веры”, “свобода религии”, “веротерпимость и религиозная нетерпимость”, “фундаментализм, клерикализм и модернизм в религии”.
Ключевые слова: государство, церковь, политика, государственно-церковные отношения, религиозно-церковная жизнь, система, свобода совести.
SUMMARY
Y.G.Kalnish. Priority directions, ways to realization and prospects of Ukraine state policy in the field of religious-church life.
- Manuscript.
Thesis on seeking of candidate of science scientific degree of state management on speciality 25.00.01 - a theory and history of state management. The Ukrainian academy of state management at the President of Ukraine. - Kyiv, 2000.
Main models of systems state-church relations applicable in the world practice are classified and considered in thesis, in the comparison with the history development and modern condition of system state-church relations in the Ukraine. In this context offered improvement of mechanisms of development and realization of this policy by using of system-intermediary models of state policy governing. Elaborated and revealed contents of some notions of state-management science categorical device. Determined main prospects of Ukraine state policy in the field of religious-church life.
Keywords: state, church, policy, state-church relations, religious-church life, system, freedom of religion.
