Національна академія наук України

Інститут соціології

Мазурик Олег Володимирович

УДК 316.42

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ВІДТВОРЕННЯ АРМІЇ

ЯК СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ

(СОЦІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)

22.00.03 – соціальна структура, соціальні інститути

та соціальні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті соціальних наук Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Науковий керівник доктор філософських наук,

професор Попова Ірина Марківна,

Інститут соціальних наук Одеського національного університету, професор кафедри

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук Афонін Едуард Андрійович, Верховна Рада України, завідувач відділу інформаційно-бібліотечного забезпечення Інформаційного управління апарату Верховної Ради України

кандидат соціологічних наук, доцент Галєєв Вадим Алімович, Науково-дослідний центр гуманітарних проблем Збройних Сил України, начальник центру

Провідна установа

Національний університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, кафедра соціології, м. Харків

Захист відбудеться “14” грудня 2001 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26.229.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, Київ-21

Автореферат розіслано “12” листопада 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стукало С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Соціальне реформування українського суспільства здійснює суттєвий вплив на соціальні процеси функціонування і розвитку надзвичайно складного і важливого для суспільства соціального інституту – армії. Збройні сили країни призначені не тільки для виконання зовнішньої функції – захисту супільства від нападу ззовні. Армія як соціальний інститут виконує і не менш важливу внутрішню функцію стабілізації та гармонізації суспільного життя. Тому вона повинна не просто існувати, її необхідно відтворювати, причому з означеними, заданими якостями.

Процес відтворення армії як соціального інституту полягає, передусім, у відтворенні практики соціальних відносин і системи цінностей даного соціального інституту. Важливе значення при цьому відіграє позиція і стан кадрового складу збройних сил і, передусім, офіцерського корпусу. Тому у дослідженні розглядаються переважно ті процеси відтворення армії, які пов’язані з підготовкою офіцерських кадрів як основної ланки, головної фігури у військовій справі. Сьогодні відтворення військових кадрів має специфічні риси: масштабні процеси вивільнення офіцерських кадрів внаслідок загального скорочення збройних сил, перерозподіл звільнених офіцерів, що вимагає нової спеціальної підготовки або більш високої кваліфікації, розширення професійно-кваліфікаційних меж військових фахівців внаслідок модернізації армії і ускладнення військової праці та ін.

Одним з основних напрямків у справі раціонального відтворення армії та її кадрового складу є вдосконалення системи підготовки офіцерів. Реформа системи військової освіти, яка здійснюється сьогодні, спрямована на підвищення відтворюючої функції військової освіти. Успішною ця реформа буде тільки в тому випадку, якщо будуть максимально узгоджені інтереси не тільки суспільства (держави) в створенні армії, яка відповідає сучасним вимогам, але й особистості, для якої служба в такій армії була б престижною та привабливою. В результаті повинні бути створені якісно нові можливості для підвищення соціальної мобільності як всередині армії в зв’язку з посадовою та професійною кар’єрою, так і за її межами, коли військовослужбовець закінчує службу в лавах Збройних Сил. Потреба в дослідженні сучасних тенденцій відтворення офіцерського складу і соціально-професійної мобільності курсантів та випускників вищих військових навчальних закладів (ВВНЗів) стає невідкладною не тільки у зв’язку з процесами, які відбуваються в армії, але й тими, які відбуваються в усьому суспільстві: загостренням проблеми працевлаштування, структури зайнятості, раціонального використання молодих спеціалістів у процесі зміни економічних відносин.

Вивчення процесів відтворення командного складу армії надає можливість створити наукові передумови для більш обгрунтованої оптимізації процесу залучення, відбору та підготовки офіцерів Збройних Сил України. Актуальність дисертаційного дослідження, таким чином, визначається:

-

-

-

-

-

Наукова проблема, таким чином, полягає у необхідності виявлення механізму відтворення офіцерського складу збройних сил, у розробці методологічного підходу щодо дослідження даного процесу.

Запропонований в дисертації теоретичний підхід до вивчення відтворення армії як соціального інституту та її командного складу розробляється в рамках соціологічної теорії соціальних структур і стратифікації суспільства, а також концепції соціальної мобільності. Теоретичні та методологічні основи вивчення соціальних процесів відтворення соціальних структур закладені в працях М.Вебера, К.Маркса, Т.Парсонса, К.Девіса, У.Мура, Л.Уорнера, П.Сорокіна та ін. в них були розроблені поняття класу, страти, соціального статусу, соціальної структури, стратифікації. Класичними в області аналізу соціальної мобільності є роботи П.Сорокіна, Р.Бендикса, П.Блау і О.Данкена, Д.Фезермана, Р.Хаузера.

Проблеми розвитку соціальної структури на основі відтворення її основних елементів і соціальної мобільності знайшли відображення в роботах В.Семенова, Н.Аітова, Н.Антонова, М.Руткевича, Г.Слесарева, М.Тітми, О.Шкаратана та ін. Особлива увага була приділена впливу освіти на соціальну мобільність і відтворення соціальних інститутів (П.Кенкманн, А.Кірх, А.Матульоніс, Б.Павлов, В.Г.Подмарков, Ф.Філіпов та ін.).

Проблема вибору професії і соціально-професійної орієнтації розроблялася в трудах Ю.Волкова, С.Макеєва, В.Матусевича, В.Шубкіна, Е.Фетісова, В.Чорноволенка, В.Оссовського, В.Паніотто. У цих та ряді інших робіт вивчається вплив різних факторів на спрямованість та характер просування молоді в залежності від соціального походження, освіти, професії, посади батьків, виробничого колективу тощо; встановлені певні закономірності соціальних переміщень.

В останні роки вітчизняна соціологічна наука поповнилася дослідженнями, які характеризують функції вищої освіти, соціальний статус студентської молоді, її соціальну захищеність, життєві орієнтації і плани в контексті соціально-політичних змін. Ці проблеми стали сферою соціально-філософських та соціологічних досліджень багатьох соціологів, серед яких значне місце займають соціологи України: О.Смирнов, О.Якуба, В.Астахова, М.Головатий, В.Лозовий, Н.Ничкало, В.Даніленко, Н.Черниш, Н.Осипова, Н.Бура, О.Балакірева та інші.

Проте проблема відтворення армії, її командного складу недостатньо розроблена вітчизняною соціологічною наукою. Основний масив військово-соціологічних досліджень радянського періоду присвячений питанням зміцнення бойової готовності, військової дисципліни, підвищенню соціальної активності особового складу, вдосконаленню ідеологічного, правового, морального виховання військовослужбовців, з’єднанню багатонаціональних військових колективів. Афганська війна та її наслідки спричинила необхідність вивчення проблеми соціальної адаптації її ветеранів. З кінця 80-х років увага соціологів переключається на проблеми низької соціальної захищеності і зниження престижу військової служби. Ні в Україні, ні в Росії не проводилися комплексні соціологічні дослідження військовослужбовців як специфічної соціально-професійної групи, яка займає особливе місце в соціальній структурі суспільства. Перші спроби описати соціальний статус військовослужбовця в умовах трансформації українського суспільства були розпочаті в дослідженнях Е.Афоніна та В.Галєєва. Але проблеми відтворення кадрового складу збройних сил, впливу на нього різних факторів як власне армійських, так і з боку суспільства в цілому, залишаються нерозглянутими. Залишаються невивченими чинники, які зумовлюють порушення відтворюючої функції вищої військової освіти, відрахування курсантів і звільнення молодих офіцерів, яке набуло катастрофічних розмірів на початку 90-х років і є актуальним і на сьогодняшній день.

Зв’язок роботи з науковими темами. Тема дисертації відповідає темі науково-дослідницької роботи (НДР) Одеського інституту Сухопутних військ (ОІСВ) “Якість підготовки випускників військових навчальних закладів: аспекти проблеми і шляхи їх розв’язання” (шифр “ВИПУСКНИК”), співавтором програми та активним учасником якої є дисертант.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є виявлення факторів, які обумовлюють привабливість військової спеціальності і визначення ролі військової освіти в системі цих факторів в умовах реформування суспільства і армії.

Досягнення поставленої мети потребує вирішення низки взаємопов’язаних теоретичних і прикладних завдань:

-

-

-

-

-

-

-

Автор бачить своє завдання також у приверненні уваги вчених, керівництва держави і Міністерства оборони до подальшого розроблення даних проблем, вважаючи, що їх розв’язання має важливе значення для молодої української держави.

Об’єкт дослідження – курсанти ВВНЗів, молоді офіцери, які проходять службу протягом перших п’яти років, а також молоді офіцери, які звільнилися з лав збройних сил.

Предмет дослідження – військова освіта як чинник відтворення армії.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань в дослідженні використовувались методи історичного аналізу, аналізу документів, здійснювався вторинний аналіз результатів соціологічних опитувань різних груп населення, використовувалось також напівструктуроване інтерв’ю.

Робота спирається на розробки і досягнення ряду наукових дисциплін: соціології, політології, воєнної історії. Теоретико-методологічною основою дисертації є труди вітчизняних і зарубіжних соціологів, які працюють в руслі стратифікаційної концепції, проблем соціальної мобільності, престижу і привабливості професій. Особливе значення при проведенні дисертаційного дослідження та розробки методик емпіричного дослідження мали роботи В.Ядова, В.Шубкіна, В.Чорноволенка, В.Оссовського, В.Паніотто, С.Макеєва.

Емпіричною базою дослідження є документи органів державного управління з питань освіти, статистичні дані різних військових відомств (Головного управління військової освіти Міністерства оборони України, Управління кадрів і Організаційно-мобілізаційного управління Південного оперативного командування), документи по прийому та відрахуванню курсантів, а також особові справи відрахованих курсантів ОІСВ, матеріали соціологічних опитувань випускників одеських шкіл у 1997 році, мешканців Одеської області у 1998 році та випускників технікумів м.Одеси у 1999 році.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Значущість дисертації полягає в розширенні наукових уявлень про характер і спрямованість процесів відтворення армії в умовах реформування суспільства, а також ролі військової освіти в даних процесах.

Практична значущість результатів пов’язана з тим, що аналіз реформи військової освіти в Україні та реальних соціальних переміщень курсантів у ВВНЗах і молодих офіцерів дозволив сформулювати ряд рекомендацій, які можуть бути використані в практиці державних і військових організацій при обгрунтуванні, розробці та аналізі державної політики в сфері військової освіти. Викладені в дисертації результати дослідження використані при розробці програми НДР “Соціальний механізм реалізації “Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України до 2005 року”” (шифр “Соціальний механізм”), яка розроблена Науково-дослідним центром гуманітарних проблем ЗС України. Запропоновані в роботі положення можуть стати основою для подальших досліджень в області військової освіти, престижу і привабливості професії офіцера, а також при розробці навчального курсу “Актуальні проблеми відтворення армії” для курсантів.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення дисертації були представлені на міжвузівських науково-практичних конференціях “Сучасна наука. Проблеми світоглядної і методологічної підготовки спеціалістів у вищій школі” (Одеса, 1995), “Проблеми підвищення якості підготовки випускників інституту та шляхи їх вирішення” (Одеса, 2000).

Структура дисертації. Дисертація містить вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел (153 найменування), 15 додатків. Повний обсяг дисертації – 155 с. Список джерел, додатки займають 36 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність і зв’язок з науковими темами, охарактеризовано об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, розкрито наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації.

Перший розділ “Армія і військова освіта” присвячений аналізу армії як соціального інституту, соціального статусу військовослужбовця, зв’язку соціальних та військових реформ, а також аналізу військової освіти як чинника відтворення армії в умовах соціального реформування. Основну увагу приділено з’ясуванню понять, пов’язаних з аналізом таких соціальних явищ, як армія, соціальний статус військовослужбовця, соціальне реформування. Розглядаючи армію як соціальний інститут, звертається увага на зовнішню, формальну структуру, а також його внутрішню змістовну діяльність.

На історичному матеріалі доведено значення виникнення армії для суспільства. Роль армії в житті суспільства в різни періоди історії була неоднаковою, змінювались і її функції. До числа основних функцій, які визначають значущість армії для суспільства, віднесено функції стабілізації і гармонізації соціальних відносин в суспільстві, підтримання спокою та впевненості громадян в силі і непохитності своєї держави, трансляція (передавання) системи цінностей та норм та інші. Означені функції відіграють позитивну роль в умовах ефективної організації військової системи, продуманої політики держави та військового відомства, в періоди стабільного розвитку суспільства. В протилежному випадку ці функції обертаються на дисфункції, які наносять серйозну шкоду як армії, так і суспільству.

Зазначено, що однією з специфічних характеристик армії як соціального інституту є її історично усталена закритість від суспільства. Маючи значні матеріальні та людські ресурси, високу організованість та дисциплінованість, налагоджену систему санкцій і норм, армія набуває форму “держави в державі”. В певних умовах ця організована сила може вийти з-під контролю керівництва держави та стати загрозою для внутрішньої безпеки. Виходячи з цього, держава повинна всіляко сприяти нормальному функціонуванню арміі як одного з своїх найважливіших інститутів.

Як специфічний соціальний інститут армія має чітко визначену ієрархічну систему соціальних позицій і ролей, яка розглядається через поняття соціальної стратифікації. В дослідженні розкриваються основні елементи соціальної стратифікації, простежений генезис поглядів на сутність та зміст найважливішого з них – соціального статусу. В роботі використані теоретичні здобутки як західних, так і вітчизняних соціологів про те, що соціальний статус є важливою характеристикою соціальної структури, про його інтегративний характер, про об’єктивні (рівень доходу, матеріального добробуту, характер праці, кваліфікації, соціальне походження) та суб’єктивні (престиж професії, задоволеність собою, своїм матеріальним, сімейним становищем, станом здоров’я тощо) показники соціального статусу.

В дисертації соціальний статус розглядається як місце індивіда в суспільстві, що визначається його рівнем освіти, доходу, влади та престижу професії. Перші три ознаки є об’єктивними характеристиками. Престиж професії є суб’єктивною ознакою, характеристикою суспільної свідомості. Дисертант посилається на роботи М.Тітми, О.Шкаратана, В.Чорноволенка, В.Паніотто, В.Оссовського та ін., в яких престиж професії частіше за все розглядається як один з феноменів суспільної свідомості, котрий активно впливає на життєві шляхи молоді, її соціальні пересування. Важливим для даного дослідження є висновок про можливість регулювання масових потоків молоді за допомогою престижу професії.

Подальший розгляд даної проблеми зумовив чіткий розподіл понять престижу та привабливості професії. Якщо престиж характеризує в певному розумінні опосередковане ставлення до об’єктів культури, виражаючи уявлення індивіда про “еталонну” групу, якій приписуються різноманітні схвалені та бажані якості (гарні умови життя, цікаве дозвілля, захоплюючі види діяльності тощо), то привабливість – це бажаність. Приваблива професія та, яка подобається індивіду. Доводиться, що оцінки привабливості, на відміну від оцінок престижу, носять більш особистісний характер та будуються з врахуванням об’єктивних та суб’єктивних обставин.

Детальний аналіз теоретичних засад соціальної стратифікації та соціального статусу дозволив перейти до розгляду означених понять стосовно армії та військовослужбовців. Показано, що соціальна стратифікація в армії є достатньо стабільною та відносно незалежною від стратифікаційних змін в суспільстві. Підвищення в суспільстві матеріальних чинників, зміни в позиціях престижу професій суттєво не впливають на статусну систему в армії. Це пояснюється специфікою армії як соціального інституту, в якому переважають організаційні (владні) відносини.

Процеси відтворення армії як соціального інституту розглядаються в аспекті соціального реформування. Реформування відрізняється від інновацій тим, що передбачає інституційні зміни, тобто будь-яке соціальне реформування – це перетворення соціальних інститутів. Оскільки армія є одним з основних соціальних інститутів держави, всі соціальні процеси, в тому числі і соціальне реформування суспільства, обов’язково відбиваються і на військовій організації. В результаті військові реформи виявляються немовби “вбудованими” в загальні соціально-політичні реформи. В дослідженні здійснено екскурс в історію військових реформ з метою показати їх зв’язок з загальнодержавними реформами, які проводилися в певних конкретно-історичних умовах.

Особливо виділяється значення періоду національно-визвольних змагань 1917-1922 рр., а також періоду відновлення незалежності України в 1991 р. Обгрунтована необхідність проведення реформ в сучасній українській армії. Підкреслюється, що в результаті проведення військової реформи можливе не тільки створення безпечної, раціональної, ефективної військової системи, але й вирішення ряду міжнародних та внутрішніх проблем. Реформа в армії, таким чином, потрібна не тільки як засіб самозбереження останньої, але й як засіб стабілізації всього суспільства. Враховуючи те, що стан Збройних Сил України та їх спроможність виконувати покладені на них завдання повністю залежать від кадрового складу, для його ефективного відтворення потрібний випереджальний розвиток системи військової освіти в рамках військових реформ.

Аналіз військової освіти в аспекті відтворення армії як соціального інституту передабачає, перш за все, вивчення механізмів відбору молоді у вищу школу. Прослідковано функціонування даного механізму на прикладі радянської освітянської системи, яка є достатньо показовою як з точки зору позитивних результатів, так і недоліків. Вивчаючи вплив системи військової освіти на зміни соціальної структури того часу, звернено увагу на соціальну роль деяких форм загальноосвітньої підготовки молоді, які сприяли вирівнюванню шансів молоді на подальше соціальне просування. В результаті такої освітянської політики були досягнені значні, визнані світовим співтовариством, успіхи. На матеріалах аналізу документів органів державного та військового управління показано схожість систем регулювання соціальних джерел поповнення вищої цивільної та військової школи. Результати дослідження свідчать про прояв певної уваги держави до захисників Вітчизни, патріотичного виховання молоді, необхідності підтримки військового престижу армії як гаранта незалежності та цілісності суспільства.

В дисертації показано також, що в теперішній час система освіти не тільки відчуває на собі вплив поляризації суспільства, але й завдяки розвитку приватного сектору та збільшення платних освітянських послуг виступає одним із чинників поглиблення та розширення соціальної і економічної диференціації населення, визначає тенденції зміни становища військової освіти та її ролі у відтворенні армії. Наприкінці розділу зроблено висновок, що військові реформи є складовою частиною соціального реформування, їх успішність безпосередньо залежить від перебігу інших реформ.

У другому розділі - “Реформа військової освіти в Україні в умовах трансформації суспільства” – досягається безпосередня мета дослідження.

В дисертації проведено ретельний аналіз структурної та змістовної сторони реформи військової освіти, висвітлені основні проблеми її сучасного стану. На основі аналізу зарубіжних систем освіти зроблено висновок про намагання керівництва держави і Збройних Сил реформувати сучасну систему військової освіти, яка враховувала б світовий досвід. Основна увага при цьому зосереджується на інтегруванні вищої військової освіти у загальнодержавну.

При розгляді проблеми комплектування армії офіцерським складом виділено два основні аспекти: державний і особистісний. Державний аспект передбачає діяльність держави щодо створення умов для залучення і утримання на військовій службі необхідних (з точки зору держави) людей. Для цього держава використовує різні політичні, правові, матеріальні, соціальні та інформаційні засоби і методи регулювання. Підкреслено, що всі ці заходи прямо чи опосередковано впливають на формування в суспільній думці певного образу (іміджу) військовослужбовця, що відбивається на рівні престижу професії офіцера, місці її серед інших професій. Особистісний аспект – це ставлення окремої людини до професії офіцера, на основі якого відбувається свідомий вибір громадянином цієї професії. На цей вибір впливає престиж професії офіцера в суспільстві; привабливість цієї професії для певних соціальних груп; історичні або сімейні традиції; сучасна соціальна ситуація в державі тощо. Розглядаючи проблему комплектування ВВНЗів, автор виходить з того, що мотивами вступу до них останнім часом стають не покликання, інтерес до праці за фахом, а міркування престижу, кар’єри, доступність даного навчального закладу, бажання продовжити учнівство.

Відзначається, що армія продовжує зберігати високий рівень довіри з боку населення держави, але служба в армії є малопривабливою. Падіння престижу військової служби і привабливості професії офіцера зумовлено рядом причин та факторів. Однією з головних причин є те, що військова служба перестала бути засобом досягнення високого соціального становища в суспільстві. Якщо раніше офіцерська служба виступала в якості одного з “соціальних ліфтів”, за допомогою якого можна було набути певних соціальних висот, матеріального забезпечення тощо, то зараз її можливості вкрай обмежені.

В роботі показано, що на зниження престижу військової служби впливають також недостатня увага з боку держави до професії офіцера, низький рівень грошового забезпечення військовослужбовців та постійні затримки його виплат, безперспективність вирішення житлової проблеми, відсутність реальних механізмів реалізації законів про соціальні права та гарантії військовослужбовців і членів їх родин, невизначеність службових перспектив у зв’язку зі скороченням чисельності армії, соціально-побутові труднощі служби тощо. Але, незважаючи на це, конкурс до ВВНЗів продовжує залишатися стабільно високим, що свідчить про привабливість військової освіти і професії військового для деяких верств населення певних регіонів. Так, дослідження життєвих орієнтацій та настроїв випускників одеських шкіл показало, що військова освіта є привабливою для дітей з малозабезпечених родин. Доведено також, що існує пряма залежність між бажанням поступити до ВВНЗу та близьким розташуванням даного навчального закладу до місця проживання абітурієнтів. Показово, що цей показник характерний для всіх ВВНЗів України.

В розділі прослідкована динаміка проходження абітурієнтами різних етапів при вступі до ВВНЗу від подання заяви до зарахування. Для цього автором були виведені коефіцієнти “відсіву за особовими справами”, “прибуття”, “вдачі”. Доведено, що близьке розташування ВВНЗу суттєво впливає не тільки на вибір конкретного навчального закладу, але й на успішність вступу до нього. Більший коефіцієнт “вдачі” для місцевих абітурієнтів пояснюється протекціонізмом з боку місцевого керівництва, членів приймальних комісій та інших осіб у відношенні до своїх родичів, друзів або знайомих. Головну роль тут відіграють не гроші (чинник багатих батьків), а корисні зв’язки, знайомства. Спостерігається явна динаміка до збільшення з кожним роком частки “місцевих” в загальній кількості абітурієнтів.

В дисертаційному дослідженні значну увагу приділено змінам в Правилах прийому до вищих військових навчальних закладів, які визначають пільги для певних категорій населення. В ході аналізу вітчизняної системи пільг для вступаючих у ВВНЗи виділені дві основні тенденції: 1) до розширення, при якій система стає все більш громіздкою та забюрократизованою; 2) до збільшення кількості абітурієнтів, які користуються пільгами. В теперішній час частка пільговиків в деяких ВВНЗах складає більше 50%.

В роботі досліджено питання про збільшення кількості абітурієнтів з родин військовослужбовців. В цілому по Україні цей показник складає близько 24%, а в деяких столичних ВВНЗах досягає 35%. Порівнюючи коефіцієнт “вдачі” для цієї соціальної групи з аналогічними показниками для інших груп, показано, що він значно перевищує останні. Це є одним із свідоцтв протекціонізму, корпоративності в системі військової освіти. Деформація професійного відбору до ВВНЗів породжує 2 серйозні соціальні проблеми:

1)

2)

Відповідно до цього звернено увагу на те, що робітничо-селянська армія, офіцерські кадри, які складаються переважно з дітей військовослужбовців та селян, не можуть представляти, а отже і захищати інтереси всього суспільства. Якщо ми будуємо демократичне суспільство, то на подібних демократичних принципах повинна будуватися і армія.

Для дослідження ефективності відтворюючої функції військової освіти були проаналізовані особові справи відрахованих курсантів, вивчені статистичні матеріали різних військових відомств щодо відрахованих курсантів та звільнених молодих офіцерів. Аналіз показав пряму залежність інтенсивності відрахування курсантів та звільнення офіцерів від соціально-економічного та політичного становища в державі та армії. Аналіз особових справ відрахованих курсантів проводився методом наскрізної вибірки. Вивчено 572 особові справи курсантів трьох факультетів ОІСВ: загальновійськового, тилового та ракетно-артилерійського озброєння за останні 5 років. Відсоток відповідей “немає даних” на деякі питання анкети не перевищує 5,4%, що дозволяє говорити про достатню достовірність отриманої інформації. Обробка і аналіз отриманих результатів здійснювалися за допомогою програми ОSA.

Для підвищення інформативності результатів дослідження за аналогією з коефіцієнтом текучості кадрів і коефіцієнтом інтенсивності текучості кадрів автором були виведені коефіцієнт відрахування і коефіцієнт інтенсивності відрахування курсантів. Коефіцієнт відрахування (КВ) – це відсоткове відношення числа відрахованих курсантів певної соціальної групи до загального числа курсантів даної групи. Під коефіцієнтом інтенсивності відрахування (КІВ) розуміється відношення коефіцієнта відрахування певної групи до коефіцієнту відрахування по масиву в цілому. Він характеризує рівень відрахування курсантів певних груп в порівнянні з середнім коефіцієнтом відрахування. Аналіз двомірного розподілу відповідей на запитання анкети показав залежність причин відрахування від обраної спеціальності, наявності та роду занять батьків, пільг при вступі до ВВНЗу, місця проживання тощо. Найбільш стійкими до навчання в ОІСВ виявилися курсанти тилового факультету, сироти та всі категорії пільговиків, діти робітників та службовців, мешканці центральних та південних областей України, а також “місцеві” курсанти.

В результаті аналізу причин відрахування курсантів з ВВНЗів було зафіксовано зменшення частки відрахованих за небажанням навчатися, що на фоні щорічного загального зниження рівня відрахованих курсантів (починаючи з 1996 року) є свідоцтвом стабілізації ситуації навколо системи військової освіти. “Розклад” відрахованих курсантів по факультетах показав, що самий низький показник відрахування через небажання навчатися зафіксований на факультеті тилу, що свідчить про намагання курсантів отримати більш привабливу (на сьогодні) економічну освіту.

Аналіз причин відрахування курсантів в залежності від курсу навчання показав, що майже 70% відрахованих приходиться на перший та другий курси. Це пояснюється в першу чергу бажанням деяких молодих людей використати навчання в військовому інституті як засіб запобігти строкової служби в армії або переводу в цивільний навчальний заклад (можливе поєднання цих двох причин). В зв’язку з цим є всі підстави говорити про необхідність створення ряду обмежень, які дозволили б звільнити військові інститути від “непотрібного баласту”.

В роботі звертається увага на недосконалу систему обліку даних відрахованих курсантів у військових навчальних закладах та Головному управлінні військової освіти, що ускладнює проведення моніторингу цих процесів на належному рівні.

Значний негативний вплив на процеси відтворення армії чинить звільнення молодих офіцерів з лав збройних сил. Аналіз статистичних даних Управління кадрів Південного оперативного командування по звільненню офіцерів показав щорічне зростання частки молодих офіцерів серед загальної кількості звільнених. Це свідчить про незадоволеність службою та неможливість використання служби в армії як засобу самоствердження, досягнення певних матеріальних та соціальних висот. Розгляд когорти звільнених молодих офіцерів за різними групами віськових спеціальностей зафіксував, що найменше серед звільнених офіцерів – тиловиків. А найбільше, як не парадоксально, представників однієї з найпрестижніших та романтичних спеціальностей – десантників. Отже, престижні міркування, дуже важливі при виборі професії, не є значимими, коли виникає бажання залишити армію. Романтика служби, притаманна курсантам, проходить, змінюється більш реальними, матеріальними міркуваннями. В цьому плані тилова спеціальність, безумовно, знаходиться в кращому становищі, оскільки дає більший доступ до матеріальних благ.

Аналіз документів про звільнення офіцерів показав, що формулювання, за якими можна звільніти офіцера згідно з сучасним законодавством, не відбивають всієї різноманітності причин звільнення. Наприклад, молодий офіцер не може звільнитися за власним бажанням – він повинен відслужити в армії 5 років. Це змушує офіцерів “вписуватися” в існуючі рамки причин звільнення і приводить до підроблення документів про стан здоров’я чи сімейне становище або до скоєння дрібних правопорушень для того, щоб звільнитися за службовою невідповідністю.

Для більш глибокого аналізу причин було проведено напівструктуроване інтерв’ю зі звільненими молодими офіцерами, яке дозволило встановити мотиви звільнення. Всього було опитано 16 “молодих” (тобто таких, які прослужили в армії після закінчення ВВНЗу не більше 5 років) офіцерів. Подальше опитування було припинено в зв’язку з повторенням відповідей на основні питання, включені в схему інтерв’ю. Тактика дослідження поєднувала елементи історії життя та кейс-стаді.

Використання так званих “якісних методів” дало можливість більш глибоко обміркувати причини звільнення молодих офіцерів з армії, отримати інформацію немовби “з середини”, через почуття та переживання учасників цих подій. Схема проведення інтерв’ю передбачала:

-

-

-

Аналіз, проведений за результатами інтерв’ю, дозволяє констатувати наступні мотиви вступу до ВВНЗу: намагання отримати гарну освіту, цікава служба, продовження сімейних традицій, престиж професії військового.

Основними причинами звільнення з армії респондентами названі: розчарування у військовій службі та втрата її сенсу; послаблення уваги до армії та військовослужбовців з боку держави; тяжке матеріальне становище родини, побутові та соціальні проблеми; стан здоров’я; невпевненість у завтрашньому дні тощо.

Після звільнення з армії ніхто з опитуваних не працював за фахом, отриманим у ВВНЗі. Зі слів респондентів відомі лише одиничні випадки, коли звільнений молодий офіцер поступав на роботу за спорідненою спеціальністю. Незважаючи на це, всі опитані висловили думку про необхідність цивільної спеціальності для офіцера як з метою забезпечення соціальної захищеності у випадку звільнення по скороченню штатів або стану здоров’я, так і для підтримки престижу військової освіти та професії офіцера в суспільстві.

Наприкінці розділу робиться висновок, що теперішня ситуація в державі і армії, яка характеризується зниженням уваги до Збройних Сил та падінням престижу військової служби і професії офіцера, невпевненість у завтрашньому дні, котра зумовлена незавершеністю реформ в армії, важкі матеріально-економічні умови служби та побуту військовослужбовців, - всі ці та інші обставини роблять службу офіцера нецікавою та малопривабливою. Цей комплекс чинників зумовлює відрахування курсантів з ВВНЗу та звільнення молодих офіцерів, що значно ускладнює процес відтворення кадрових офіцерів та армії в цілому.

Таким чином, відтворююча функція військової освіти в сучасних умовах характеризується такими особливостями:

1. Для певної категорії молоді навчання у ВВНЗі та подальша офіцерська служба є скоріше тимчасово вигідним ніж професійно привабливим заняттям.

2. Вибір навчання для певної частки курсантів визначається скоріше не патріотичними настроями чи інтересом до військової професії, а матеріальними міркуваннями, які і “примушують” багатьох до вступу у ВВНЗ.

3. Для багатьох курсантів навчання в системі військової освіти виступає як засіб позбавлення від строкової служби.

4. Курсантам ВВНЗів притаманне бажання набути додаткову (цивільну) спеціальність для більшої соціальної захищеності у випадку звільнення з армії.

5. В армії посилюється роль неформальних зв’язків, які заважають мобільності одних і сприяють просуванню інших соціальних груп, що робить систему військової освіти більш закритою та кастовою. Автор привертає увагу до можливих соціальних наслідків цього процесу, оскільки відомо, що будь-яка система може ефективно розвиватися лише в тому випадку, коли вона відкрита для людей з відповідними здібностями.

У висновках наведено основні підсумки проведеного дослідження, визначено перспективи подальшого вивчення проблеми. Здійснений соціологічний аналіз сучасних тенденцій відтворення армії дозволяє стверджувати, що існуюча система військової освіти, як один з основних чинників відтворення армії, є результатом реформування Збройних Сил, а також невід’ємною складовою соціального реформування суспільства в цілому, тому містить в собі всі переваги і недоліки цих процесів. В дисертації звертається увага на те, що проголошені цілі та пріоритети розвитку військової освіти свідчать про намагання української держави створити сучасну за світовими стандартами систему підготовки військових кадрів. Але не завжди наголошені цілі співпадають з тими реальними процесами, які є наслідком реформ, що відбуваються в державі, та результати яких не співпадають з інтересами особистості і суспільства.

Аналіз організаційно-структурних змін та змістовного компоненту системи військової освіти свідчить про незавершеність реформи військової освіти та її недостатнє наукове обгрунтування, а також про прояв суб’єктивізму при здійсненні даної реформи. Не завершений процес оптимізації мережі ВВНЗів та системи управління ними.

Особливо відзначається, що не до кінця прораховуються соціальні наслідки реформи військової освіти. Скорочення терміну навчання у ВВНЗах призвело до неможливості отримання більшістю випускників ВВНЗів цивільної спеціальності, а це ще більше знизило соціальну захищеність офіцерів та престиж професії військового взагалі. Проте, незважаючи на зниження престижу військової служби і професії офіцера в українському суспільстві, конкурс до ВВНЗів продовжує залишатися стабільно високим, що свідчить про відносну привабливість військової освіти та професії військового для певних верств населення деяких регіонів. Привабливою професія офіцера є, в основному, для вихідців з тих соціальних груп, які знаходяться на одному статусному рівні з офіцерами або нижче.

У висновках подаються практичні рекомендації для підвищення ефективності військової освіти та її ролі в відтворенні армії.

Основні положення дисертації відображені у 4 статтях у наукових фахових виданнях, 1 статті та 2 тезах конференцій:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Мазурик О.В. Сучасні тенденції відтворення армії як соціального інституту (соціологічний аспект). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.03 – соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини. – Інститут соціології Національної академії наук України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню сучасних тенденцій відтворення армії як соціального інституту та її офіцерських кадрів в умовах соціального реформування. Здійснено аналіз військових реформ та показано їх зв’язок з соціальними реформами. Проаналізовано реформу системи військової освіти в Україні, її структурний та змістовний компонент. Запропоновано ряд практичних рекомендацій для підвищення ефективності військової освіти як основного чинника відтворення української армії, які можуть бути використані в практиці державної політики в сфері військової освіти.

Ключові слова: армія, соціальний інститут, офіцерські кадри, соціальне реформування, військова реформа, військова освіта як чинник відтворення армії.

Мазурик О.В. Современные