ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НЕЖИВА ЛЮДМИЛА ЛЬВІВНА

УДК 821. 161. 2 – 3. 08 Загірня

ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКІ ТА НАУКОВІ ПОШУКИ

МАРІЇ ЗАГІРНЬОЇ

Спеціальність 10.01.01 – українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Запоріжжя – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Галич Олександр Андрійович,

Луганський державний педагогічний

університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Шевченко Віталій Федорович,

Запорізький державний університет,

завідувач кафедри української літератури;

кандидат філологічних наук, доцент

Кіраль Сидір Степанович,

Національний авіаційний університет,

декан факультету лінгвістики і права,

завідувач кафедри української мови,

літератури та культури.

Провідна установа: Харківський національний університет

імені В.Каразіна, кафедра української літератури,

Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться “ 02 ” липня 2001 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 при Запорізькому державному університеті (69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус 2, ауд. 230).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького державного університету (69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66).

Автореферат розіслано “ 29 ” травня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Хом’як Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В історії української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття помітну роль відіграли письменники, про яких до недавнього часу говорилося тільки епізодично, нерідко не виділяючи їх посутнього внеску в розвиток літературного процесу. У сучасному літературознавстві переосмислюються десятиліттями замовчувані важливі історичні події, їх значення, роль митців, які активно сприяли суттєвим зрушенням в епоху національно-визвольного руху в Україні. Завдяки цьому маємо можливість ознайомитися з маловідомими художніми та публіцистичними творами, мемуарами й листами письменників визначеного періоду. А тому виникають непоодинокі дослідження творчості знецінених у роки фізичних та духовних репресій митців української культури, несправедливо проігнорованих як “другорядних”, “дрібних талантів”. Нині спростовуються помилкові концепції літературознавців, з’являються нові потрактування творчої спадщини, громадської діяльності таких письменників, як Олена Пчілка, Т.Зіньківський, Н.Кобринська, Є.Ярошинська, К.Малицька (Чайка Дністрова).

До цієї плеяди письменників належить Марія Миколаївна Грінченко, яка більше відома в літературі як Марія Загірня. Відомі й інші, менш уживані псевдоніми і криптоніми: Чайченко М., Чайченко Маруся, Доленко М., М.Г., М.З., П.З.Р-ой (що мало б означати переклад з російської), О.К. – М. (спільно з Олексою Коваленком).

В історії української національної культури ця письменниця найчастіше згадується в контексті дослідження творчої спадщини Б.Грінченка. Такий підхід уважаємо виправданим, адже остаточному формуванню світоглядних концепцій Марії Загірньої сприяв тоді ще молодий народний учитель Б.Грінченко, який заохочував її писати літературні твори, спонукав до перекладацької діяльності, дослідницько-наукових пошуків. Завдяки йому Марія Загірня мала змогу спілкуватися з представниками літературного середовища, познайомилася з корифеями української літератури, зокрема з І.Франком, І.Нечуєм-Левицьким, М.Коцюбинським, В.Самійленком, І.Липою, Т.Зіньківським та ін. Крім того, Борис та Марія Грінченки постійно співпрацювали, виконуючи освітні, наукові, громадські справи. Не заперечуючи їхньої плідної, титанічної спільної праці, ми вирішили зосередитися саме на творчості Марії Загірньої, адже до цього часу залишалися маловідомими і недослідженими її самобутні літературні твори, переклади й науково-популярні праці, мемуарна та епістолярна спадщина, літературознавчі й фольклористичні студії, робота педагога й видавця, - багатогранна діяльність в ім’я розвитку національної духовної культури українського народу.

Актуальність роботи обумовлено необхідністю наукового аналізу творчості Марії Загірньої для визначення її місця в історії української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття, а також з’ясування значення творів письменниці у вивченні літературного краєзнавства Луганщини.

До цього часу Марію Загірню тільки побіжно згадували в сучасних історико-літературних дослідженнях, проте її творчість є помітним явищем в українській культурі визначеного періоду. Твори письменниці містять найважливіші ознаки народницького напрямку. В аспекті його творчість Марії Загірньої є реалістичним відбитком особливостей її доби. Поглиблене дослідження творчої спадщини письменниці передбачає осягнення діалектики її світогляду, впливу ідейно-естетичних і громадсько-культурних поглядів на художньо-мистецькі пошуки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до теми “Актуальні проблеми літературознавства”, над якою працює кафедра української літератури Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, а також пов’язано з проблематикою “Література рідного краю” регіонального науково-дослідного центру – Інституту грінченкознавства. Тему дослідження затверджено на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України 15 грудня 1998 року.

Мету роботи визначено необхідністю підготувати аналітико-синтетичне дослідження творчої спадщини Марії Загірньої, її жанрово-стильової специфіки, окреслити місце письменниці та громадської діячки в літературному процесі й культурно-просвітньому русі кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

- подати огляд наукової літератури, об’єктом якої є характеристика різних аспектів життя і творчості Марії Загірньої з метою чіткого розмежування відомого й невідомого стосовно обраної теми;

- визначити й схарактеризувати основні сюжетні мотиви, окреслити широту тематики і проблематики творів Марії Загірньої, ввести їх у контекст літературного процесу;

- виявити жанрові особливості літературних, науково-популярних творів і мемуарів Марії Загірньої;

- дати загальну характеристику освітньої діяльності та просвітньої роботи письменниці;

- виділити основні напрямки наукової діяльності Марії Загірньої, висвітлити її внесок у розвиток вітчизняного літературознавства, мовознавства, фольклористики;

- з’ясувати витоки й реалізацію літературно-мистецьких і суспільно-культурних поглядів письменниці, довести важливість творчих пошуків Марії Загірньої для збереження історичної пам’яті та формування національної самосвідомості;

- проаналізувати епістолярій письменниці в історико-літературному, теоретичному, психологічному аспектах, показати значення листування для розуміння громадської та науково-творчої діяльності Марії Загірньої;

- визначити місце письменниці в історії української літератури.

Об’єктом дослідження стали прозові та поетичні твори, твори для дітей, науково-популярні книжки, літературні біографії, фольклористичні нотатки, мемуари, листи Марії Загірньої, а також словники, до складання яких письменниця мала безпосереднє відношення.

Предметом роботи стало виявлення специфіки творчої манери Марії Загірньої, світоглядних домінант, які мали вплив на літературно-мистецькі та наукові пошуки письменниці.

Джерельну базу склали тексти письменниці, літературознавчі розвідки І.Франка, С.Єфремова, М.Грушевського, дослідження з історії української літератури, теорії літератури, літературної критики. У дисертації було використано архівні та рукописні фонди Центральної наукової бібліотеки ім. В.Вернадського НАН України, Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (м.Київ).

Методологічною основою дисертації є літературознавчі дослідження М.Грушевського, С.Єфремова, І.Франка, що стверджують теорію про домінуючу ознаку української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття, а саме: постійний її зв’язок з національно-визвольним та культурно-освітнім рухом. У дефініціях, які були відбитком так званого художньо-методологічного комплексу на зламі століть, запропонованих українськими письменниками та літературознавцями, відбито заклик до подальшої розробки проблем реалізму й народності.

Уважаємо, що такій методології повною мірою відповідають ідеї багатогранної творчої та громадської діяльності Марії Загірньої. Взаємозалежність ідейної та естетичної тенденцій у творчості Марії Загірньої або ж інших письменників її доби констатували українські літературознавці О.Білецький, О.Гнідан, Р.Гром’як, І.Денисюк, О.Дорошкевич, М.Жулинський, О.Забужко, Н.Калениченко, С.Кіраль, М.Кодак, І.Пільгук, Ф.Погребенник, А.Погрібний, І.Приходько, Г.Сивокінь, П.Хропко, Н.Шумило, В.Яременко та ін.

У дисертації з метою багатоаспектного висвітлення особливостей творчої спадщини Марії Загірньої зроблено спробу застосувати такі методи дослідження: біографічний, культурно-історичний, описовий. Для роботи найважливішим є принцип конкретно-історичного підходу, який дає змогу прослідкувати діалектику формування і розвитку світогляду письменниці, показати взаємозалежність її творчості й діяльності, зважаючи на добу, за якої вона жила.

Наукова новизна роботи. У дисертації вперше в українському літературознавстві цілісно досліджено життя, діяльність і творчість Марії Загірньої в контексті літературно-мистецького та культурно-освітнього процесу, а також розглянуто прозові, поетичні, науково-популярні твори, літературознавчі праці, документалістику письменниці. Творчість Марії Загірньої інтерпретовано у взаємозв’язку з аналізом деяких літературних, суспільно-політичних і культурно-просвітніх проблем часу, викликаних українським національно-визвольним рухом, які мали величезний вплив на світогляд письменниці та на її діяльність.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть використовуватися у вузівському та шкільному курсах історії української літератури, при складанні спецкурсів і спецсемінарів, написанні курсових, дипломних і магістерських робіт. Вони стануть цінним доповненням до написання відповідних розділів підручників та навчальних посібників з історії української літератури, літературного краєзнавства.

Особистий внесок здобувача полягає:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладено та обговорено на семінарах, регіональних та Всеукраїнських наукових конференціях: “Українська духовна культура в системі національної освіти” (Харків, 1995), “Луганщина в системі національних духовних цінностей: До 135-річчя Б.Д.Грінченка” (Луганськ, 1999), “Розвиток освіти і культури України в ХVІІ – ХІХ ст.” (Глухів, 1999), “Слово о полку Ігоревім” і Луганщина” (Луганськ, 2000), а також на щорічних наукових конференціях Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (1997, 1998, 1999, 2000, 2001).

Матеріали та висновки дослідження апробовано на практичних заняттях з історії української літератури та літературного краєзнавства в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української літератури Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка і рекомендовано до захисту.

Публікації. Основні положення й висновки дослідження висвітлено в підручнику-хрестоматії “Література рідного краю. 10 клас”, передмові до видання спогадів Марії Загірньої, 5 статтях, 4 матеріалах конференцій та тезах доповідей на конференціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 178 сторінок, з них 160 сторінок основного тексту. Список використаних джерел становить 262 позиції і поданий на 18 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність обраної теми, зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами, визначено мету й основні завдання роботи, об’єкт, предмет, джерельну базу, методологічну основу та методи дослідження, його наукову новизну, практичне значення, з’ясовано особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію роботи та публікації результатів досліджень.

Перший розділ дисертації – “Марія Загірня – письменниця, перекладач, видавець. Життя та творчість у контексті її доби та з погляду сучасності” – присвячено дослідженню літературної творчості та виявленню специфіки художньої манери Марії Загірньої й містить такі підрозділи: “Стан досліджуваної проблеми”, “Художні твори”, “Науково-популярні твори. Видавнича діяльність”, “Літературні переклади”.

Марія Загірня (Марія Миколаївна Гладиліна, в одруженні Грінченко) народилася 1 червня 1863 року в місті Богодухові на Харківщині. Після закінчення Богодухівської прогімназії з 1881 року вчителювала в місцевій школі. У 1883 році Марія Гладиліна потрапила на літні педагогічні курси народних учителів у Змієві, де й познайомилася із своїм майбутнім чоловіком. Ця зустріч була дуже важливою в житті молодої вчительки. Спілкуючись з Б.Грінченком, Марія Загірня переконалася у важливості навчання рідною мовою. Росіянка за походженням, вона гаряче сприйняла ідею національного відродження українського народу.

У 1884 році Борис Грінченко та Марія Гладиліна одружилися. Того ж року з’явилася українська письменниця Маруся Чайченко (один із псевдонімів М.Грінченко), яка видала у Львові переклад Л.Толстого “Чим люди живі?”. З того ж часу Марія Миколаївна стала помічницею й однодумцем у всіх літературних, громадських, видавничих та наукових справах свого чоловіка.

Марія Загірня є автором самобутніх художніх творів. Разом з Б.Грінченком, письменниця приїхала в Олексіївку на Катеринославщину (тепер Луганщина). Спілкування з мешканцями цього краю стало поштовхом до написання деяких творів. Вагомим здобутком у художній творчості Марії Загірньої періоду перебування на Луганщині (1887-1893рр.) став літературний твір “Під землею” (Чернігів, 1897) з підзаголовком “Оповідання про шахти”, що за жанровими ознаками більше тяжіє до повісті. Це дозволяють стверджувати особливості твору, а саме: композиційна організація, обсяг, проблематика, розгалуження сюжетної лінії (кохання, взаємовідносини у сім’ї - з одного боку, стосунки між шахтарями - з іншого).

Заслуга письменниці полягає в тому, що вона однією з перших в українській літературі звернулася до тематики шахтарського життя, реалістично зобразивши соціальні протиріччя, побутові негаразди в шахтарських поселеннях. Повість “Під землею” має не лише історико-літературне, а також краєзнавче значення. З мовно-стилістичного боку характеризується широким вживанням народного мовлення, зокрема діалектної лексики півдня Луганщини, відображенням явищ інтерференції української та розмовної російської мов.

Творчість Марії Загірньої мала народницьке спрямування, що було досить поширеним в українській літературі другої половини ХІХ століття. Саме тому художній манері письменниці притаманні такі особливості, як об’єктивне, широке зображення картин дійсності, матеріального та соціального оточення героїв, докладне змалювання їх побуту, обставин життя та праці. Важливо, що Марія Загірня зосереджує увагу на нових явищах, породжених економічним розвитком країни, у тому числі вугільної промисловості.

У повісті Марія Загірня змальовує початки робітництва “вугільного краю”. Закономірним є художній пошук письменниці; об’єктом її творчості стали шахтарські поселення. Авторка повісті “Під землею” продовжує традиції так званого виробничого жанру. Письменниці вдалося поєднати промислові проблеми шахтарства з психологічними аспектами, дослідити вплив оточення на особистість.

Одна з особливостей поетики повісті “Під землею” визначається сентиментальним пафосом. Завдяки сентиментально-емоційній характеристиці образів письменниця передає їх здатність до духовної рефлексії. Моральна гідність головних героїв, їх внутрішня значущість виразно контрастують з трагічною реальністю, передбаченою сюжетом.

Метою свого життя Марія Загірня вважала просвіту народу. У творах письменниці відчутно тенденції посилення не тільки естетичної, але й інформативної функції змісту. Мова повісті “Під землею”, попри всю її зорієнтованість на художню умовність, має елементи науково-популярного стилю.

У дисертації розглянуто оповідання “Два горя”, “Оришка в наймах”, “Через віщо не вподобав Максим у Харкові жити”, які є своєрідними психологічними образками з народного побуту. У них надзвичайно проникливо відображено морально-етичну проблематику, протиріччя матеріального та духовного, що притаманно більшості творів малої прози кінця ХІХ - початку ХХ століття. Характерною ознакою цих творів є контрастний показ психологічного світу героїв-наймитів, їх безправності та поневіряння на фоні буяння природи, панської самовдоволеності. Класичним прикладом є оповідання “Два горя”, у якому протиставлено життєву філософію наймита та власника.

Марія Загірня прагнула художньо осягнути безправність і аморальність використання дитячої праці, а тому відображала у своїх оповіданнях дітей-наймитів. У світосприйнятті письменниці довкілля виявляється надзвичайно бездушним, байдужим до наймита і вдвічі жорстокішим до дитини, яка заробляє на життя у наймах (оповідання “Оришка в наймах”). Особливістю зображення дитячого життя в оповіданнях Марії Загірньої є наголошення на передчасній дорослості. Ворожий світ наймитування залишив слід і на долі дітей. Наймитство цікавило письменницю не тільки як категорія соціальна, адже у своїх творах авторка подає психологічні спостереження за поведінкою дітей, намагається передати найменші порухи душі. Вона високо оцінює моральні якості своїх героїв, насамперед людяність, доброту, родинні почуття, що дає підстави досліджувати поетику її творів в аспекті морально-етичних шукань.

Твори Марії Загірньої пройняті глибокою симпатією до народу, в них порушено гострі соціальні та культурні проблеми часу. Так, в оповіданні “Через віщо не вподобав Максим у Харкові жити” тема неосвіченості, обмежених можливостей отримати елементарні знання стає головною. Прикметним для прози письменниці є типологічне увиразнення людини, яка перебуває в стані соціальної загрози: підліток Вася повсякчас може втратити роботу і залишитися без коштів на існування (“Два горя”), Оришка і Ганна з дитинства злидарюють у наймах (“Оришка в наймах”), Максим не має змоги вчитися (“Через віщо не вподобав Максим у Харкові жити”). Загалом названі оповідання виражають трагізм, яким пройнята вся їх тканина. Це відчутно у самій суті конфліктів, у характерах образів, у суперечностях між ідеальним та реальним. Якщо конфліктна ситуація в оповіданнях “Два горя”, “Оришка в наймах” базується на біографічно-побутовому рівні (ущемленість становища дітей-робітників), то підґрунтям конфлікту в оповіданні “Через віщо не вподобав Максим у Харкові жити” є моральні чинники (розкриття соціальної та національної обмеженості).

Мові оповідань Марії Загірньої притаманні лаконічність, змістовність, що відповідає запитам доби. У швидкоплинній розповіді, яка більше схожа на народну оповідь, немає влучних фразеологізмів, вишуканих тропів, асоціативних образів, письменниця користується живим народним мовленням. Природно звучать розмовні інтонації у мові оповідача - представника з народу. Таким чином, оповідання Марії Загірньої повинні посісти належне місце у вивченні української соціально-психологічної прози початку ХХ століття.

Найменше відома для сучасників Марія Загірня як поетеса. Її поетичний доробок невеликий і одночасно різноплановий: від громадянської лірики до поезії для дітей. Одним з перших помітив здібності письменниці І.Франко, який вмістив поезії “Моє щастя” та “Я для краю свого працював...” в антологію української лірики під назвою “Акорди”, що була видана у Львові 1903 року. Також вірші Марії Загірньої було вміщено в поетичній антології “Українська муза” (К., 1908) та декламаторі “Розвага”. Неодноразово її поезії друкувалися в періодичних виданнях, у тому числі в журналах “Зоря”, “Правда”, “Дзвінок”.

У літературному процесі кінця ХІХ - початку ХХ століття поезія Марії Загірньої стоїть в одному ряду з творчістю таких поетес, як Уляна Кравченко, Надія Кибальчич, Христя Алчевська, Марія Підгірянка та ін. Усі вони неодмінно співвідносили літературу із соціальним і національним визволенням народу. Досягненню цієї мети значною мірою сприяло художнє слово. Своєю поезією Марія Загірня намагалася брати участь у загальновизвольному русі українського народу і тим самим прилучитися до громадського життя. Поезії “До сестер-українок”, “Я для краю свого працював...”, “З боєвих пісень” є кращими зразками громадянської лірики Марії Загірньої. Знаменням часу соціальної і національної визвольної боротьби є заклик поетеси до включення у громадський рух жіноцтва, яке стає на рівні з “братами-українцями”. Незважаючи на деякі недоліки стилю, поезії Марії Загірньої посіли помітне місце в історії української літератури, адже вони свідчать про світоглядні позиції жіноцтва громадського руху на зламі століть.

Маловідомими в українській літературі залишаються дитячі твори Марії Загірньої. Прихід письменниці в дитячу літературу був важливим явищем для подальшого розвитку культурного життя нашої нації. Творчість Марії Загірньої не визначала шлях нової літератури, але своїм тематичним і жанровим різноманіттям (оповідання, казки, поетичні твори, переклади) стала складовою частиною письменницьких пошуків початку ХХ століття.

У Києві в 1917 році окремим виданням вийшла книжка “Загадки віршовані”, складена письменницею. Віршовані загадки Марії Загірньої вважаємо продовженням традицій, започаткованих Л.Глібовим. Спираючись на народну творчість, письменниця створила цикл оригінальних загадок, кожна з яких стала своєрідним віршованим оповіданням. Їх композиційні особливості виражені розповіддю про явища природи, пори року, рослини, тварин тощо. Попри те, що сюжети загадок Марії Загірньої не завжди веселі та жартівливі, їх цікавий образний світ, створений письменницею за допомогою народнопоетичної традиції й авторської фантазії, став доступним для дітей. У дитячих поезіях Марії Загірньої відчувається гармонія колоритних зорових і слухових образів, віршового ритму, гри.

Домінуючим художнім методом у творчості Марії Загірньої є реалізм, хоч у дитячих творах відчутний вплив нових літературно-мистецьких тенденцій. Прикладом є оповідання “Чередник і дівчина”. У першу чергу автора цікавить людина у найменших подробицях особистісного життя. Природними у цьому аспекті, на нашу думку, стали елементи психологізму в оповіданні, імпресії, іманентною властивістю яких є передача тонкощів внутрішнього світу людини.

Відзначимо непересічну роль Марії Загірньої у створенні літературної казки. Її казковий епос співвідноситься з казковою та фольклорно-фантастичною прозою сучасного їй покоління письменників, зокрема Олени Пчілки, Б.Грінченка, Н.Кобринської, Л.Яновської, І.Липи, Є.Ярошинської, Грицька Григоренка та ін. Казки Марії Загірньої досі не втратили своєї цінності і свого читача. Серед авторів кращих літературних казок упорядником збірника “Срібна книга казок” (К., 1992) Ю.Винничуком було названо й ім’я письменниці, а також репрезентована казка “Як чоловік конем був”.

Письменниця, стилістично оформлюючи й надаючи більш витонченої літературної форми, збагачуючи народний сюжет елементами авторського фантазування, популяризувала народні твори у своїй інтерпретації. Схожі відповідники сюжетів казок Марії Загірньої зустрічаємо в народному епосі. Оригінальність казки полягає у її наближенні до реального життя. Традиційно Марія Загірня писала казки у вигляді “фабули-мораліте”, таких собі історій з повчанням. Кожній казці призначено викривати якісь негативні риси людини (заздрісність, глупство, бездушність, байдужість та ін.) і виховувати найкращі морально-етичні якості, усталені людським співіснуванням (доброту, співчуття, милосердя, чесність та ін.).

Якісно оновленим, систематизованим є жанр науково-популярної літератури в творчості Марії Загірньої. Письменниця створила цілісну бібліотеку цієї серії, яка сприяла популяризації серед широкого кола читачів наукових знань українською мовою з політекономії, історії, географії, медицини, природознавства тощо. У цій серії вийшли книжки: “Орлеанська дівчина Жанна д’Арк”(Л., 1893), ”Добра порада” (Чернігів, 1896), “У сніговому краї” (Чернігів, 1899), “Страшний ворог. Книжка про горілку” (Чернігів, 1900), “Під морськими хвилями” (Л., 1901), “Мудрий учитель. Оповідання про Сократа” (СПБ, 1903), “Оборонець покривджених” (СПБ, 1905), “Про державний лад у всяких народів” (Л., 1905), “Хто народові ворог” (Л., 1905), “Земельна справа у Новій Зеландії” (К., 1905), “Олександр Македонський, великий войовник ” (К., 1906), “Як визволилися Північні Американські Штати” (К., 1907), “Про виборче право” (К., 1917) та ін.

Ідейно-тематичне спрямування названих творів дає змогу класифікувати їх як історично-політичні (“Земельна справа у Новій Зеландії”, “Оборонець покривджених”, “Орлеанська дівчина Жанна д’Арк”, “Про виборче право” та ін.); історично-етнографічні (“У сніговому краї”, ”Чорноморці у неволі”); медично-валеологічні (“Страшний ворог”, ”Давня пригода”); географічно-природничі (“Під морськими хвилями”).

Метою створення такої серії було підвищення загального рівня морально-етичної, політичної, естетичної культури, подолання межі між простим народом та інтелігенцією, забезпечення елементарної підготовки читача з народу до сприйняття високомистецьких художніх творів. Книжки, видані рідною українською мовою, протистояли шовіністичній політиці російського уряду та денаціоналізації.

У роботі досліджено активну діяльність Марії Загірньої у царині художнього перекладу. Завдяки її зусиллям український читач познайомився з творами німецького драматурга Г.Зудермана (драми соціальної тематики “У рідній сім’ї”, “Кінець Содомові”), а також з драматургією бельгійського письменника, одного з лідерів світового модернізму М.Метерлінка (п’єса “Монна Ванна”). Захоплюючись літературою реалістичного звучання, письменниця перекладала драми Г.Ібсена, який вважається одним із засновників норвезького національного театру. У 1907-1908 роках у Києві Б.Грінченком було видано соціальні драми “Нора”, “Примари”, “Ворог народові”, комедію “Підпори громадянства”, перекладені Марією Загірньою. Драми “Нора” Г.Ібсена та “Монна Ванна” М.Метерлінка було вміщено також в антологію всесвітньої літератури, в збірку поезії та прози для читання й декламування під назвою “Досвітні огні”, куди увійшли кращі твори української, російської та зарубіжної літератури.

Переклади Марії Загірньої репрезентують твори світової дитячої літератури. Завдяки перекладацькій та видавничій діяльності письменниці з’явилися книжки Марка Твена “Пригоди Тома Сойєра”, Г.Бічер-Стоу “Дядькова Томова хата, або життя рабів-негрів”, повість для дітей “Серце” італійського письменника Е.Амічіса.

Високої оцінки заслуговує робота Марії Загірньої над перекладами творів російських письменників: М.Салтикова-Щедріна “Як мужик двох генералів прохарчив”, “Дикий пан” (К., 1907), Д.Маміна-Сибіряка “Лісова казка” (К., 1917), М.Лєскова “Оповідання про Федора християнина і про друга його Овраама жидовина” (Л.,1898), оповідання Л.Толстого та ін.

Заслуговує на увагу й видавнича діяльність Марії Загірньої, яка в складних цензурних умовах сприяла публікації творів українських і зарубіжних письменників, зокрема Т.Шевченка, Марка Вовчка, М.Коцюбинського, Б.Грінченка, Л.Яновської, А.Тесленка, а також Марка Твена, Г.Бічер-Стоу, Е.Амічіса, Г.Андерсена українською мовою.

Таким чином, творчість Марії Загірньої доцільно розглядати в контексті народницького напрямку, який продовжував функціонувати в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття, незважаючи на виникнення нової модерної літератури. Художню манеру письменниці визначено як реалістичну, хоч у деяких творах відчутні впливи сентименталізму (повість “Під землею”) й імпресіонізму (оповідання “Два горя”, “Чередник і дівчина”).

Творчість Марії Загірньої є складовою частиною важливого етапу в розвитку української літератури, який забезпечував безперервність національно-культурних і літературно-мистецьких традицій у період репресивних заходів проти всього українського, а також сприяв поглибленню ціннісних орієнтацій українського народу та пробуджував національну свідомість.

У другому розділі – “Літературно-естетичні погляди та наукова діяльність Марії Загірньої” – досліджено роль педагогічних ідей у розвитку національної школи, а також різні галузі наукової діяльності письменниці. Діапазон педагогічних пошуків Марії Загірньої досить широкий: вчителювання, створення та видання підручників українською мовою, видання та переклади світової дитячої літератури, діяльність у товаристві “Просвіта” та педагогічних журналах. Усі ці аспекти розглянуто в першому підрозділі.

У 1883 році Марія Миколаївна приєдналася до педагогічного гуртка, яким керував Борис Грінченко. Цей гурток виконував важливу функцію видання та поширення літератури. Такі погляди Бориса і Марії Грінченків були прогресивними не тільки для того часу. Адже насильництво в насадженні освіти нерідною мовою зумовлює не лише денаціоналізацію, але й цілковитий занепад моральності, шкодить навчанню і вихованню.

Погляди Марії Загірньої реалізувалися у вихованні власної доньки. Складовою частиною виховного процесу в сім’ї Грінченків було спілкування рідною мовою, залучення дитини до пізнання українського побуту і традицій. Батьки сприяли оволодінню кращими духовними надбаннями українського народу, розвивали почуття гордості за приналежність до нього.

Надзвичайно тяжким недоліком навчання шкіл України була відсутність українських підручників та книжок як наслідок суворих заборон російської цензури. Головним досягненням Грінченків у педагогічній практиці є те, що в умовах національного гноблення вони складають і видають підручники українською мовою. У педагогічних роботах особливо відчутне своєрідне життєве кредо подружжя Грінченків, у підручниках та посібниках простежується глибоке знання й розуміння творчої спадщини Г.Сковороди, Т.Шевченка, К.Ушинського.

У 1912 році вперше вийшов друком підручник, написаний Б.Грінченком і відредагований Марією Загірньою, - “Рідне слово. Українська читанка” з підзаголовком “Перша після граматки книга для читання”. Читанка реалізувала прагнення Грінченків до ідеї національного виховання, що ґрунтується на традиціях народознавства, разом з цим автори не виявляють національної обмеженості, вчать любити й поважати всі народи та мови світу. Проте через заборону українських шкіл ця книга в той час не могла потрапити до класу і була приречена лише для домашнього вжитку. Вдруге читанку “Рідне слово” було видано в Києві у 1917 році, коли на території України почали створюватися перші національні навчальні заклади. Наступного 1918 року М.Грінченко видає у двох книгах читанку “Наша рідна мова”, яка була логічним продовженням “Рідного слова”. Підручник було написано в роки створення нової держави, а видано в Києві Всеукраїнським учительським видавничим товариством (“Всеувито”) у 1918 році (тиражем 30 тисяч примірників). Читанка призначалася на друге півріччя для тих шкіл, у яких велося навчання за букварями Б.Грінченка і С.Русової.

Тексти в підручнику дібрані таким чином, що містять матеріал родинно-побутового характеру, враховано аспект національного виховання. Домінував у доборі матеріалу для читанки фольклорний матеріал, що давало змогу навчити дітей рідної мови на її найдосконалішому і найпрекраснішому вияві - народній творчості.

У читанці, крім своїх творів (оповідань, загадок, віршів), Марія Загірня подала твори відомих письменників, насамперед твори Т.Шевченка, П.Куліша, Марка Вовчка, Л.Глібова, Панаса Мирного, Олени Пчілки, Лесі Українки, М.Коцюбинського, Б.Грінченка, О.Олеся, С.Васильченка, В.Винниченка, М.Вороного, Л.Яновської та ін., що знайомили учнів з кращими надбаннями української літератури. До читанки було включено й переклади світової літератури, зокрема твори Л.Толстого, Д.Маміна-Сибіряка, Е.Амічіса, Г.Андерсена та ін.

Популяризація дитячих творів рідною мовою, прилучення до кращих надбань зарубіжної літератури свідчить про розуміння Марією Загірньою світової педагогічної думки, необхідності формувати естетичний та морально-етичний ідеали на кращих зразках вітчизняного та світового мистецтва слова. Педагогічною працею, створенням і виданням українських підручників, таких необхідних національній школі, науковими дослідженнями Марія Загірня сприяла поширенню національних ідей, національному самоусвідомленню, ставала на захист національних культурних і соціальних прав українців. Зміст підручників письменниці є відбитком її літературно-мистецьких поглядів.

Другий підрозділ - “Внесок у розвиток літературознавства, фольклористики, лексикографії”. Помітною є діяльність письменниці у різних галузях вітчизняної філологічної науки. Літературознавчі погляди Марії Загірньої виражають одну з головних народницьких тенденцій того часу: нерозривний зв’язок митця з народом, підпорядкування творчої діяльності письменника національно-визвольній ідеї, широке прилучення сільського населення до високомистецьких творів рідною мовою.

Фольклористична діяльність письменниці свідчить про широчінь її наукових інтересів, прагнення підпорядкувати їх важливим світоглядним, культурологічним проблемам. Усе своє життя Марія Загірня здійснювала фольклористичні записи, систематизувала та разом з Б.Грінченком готувала їх до друку. Така діяльність сприяла розвиткові фольклористики, яка функціонувала в надзвичайно складних умовах насильницької денаціоналізації і заборони рідного слова.

“Словарь української мови” Б.Грінченка, до створення якого безпосередньо причетна Марія Загірня, є найвидатнішим досягненням вітчизняної лексикографії. Продовженням цієї лексикографічної роботи стало академічне видання “Російсько-українського словника”, над створенням якого у складі авторського колективу працювала письменниця.

Наукові пошуки Марії Загірньої свідчать про широке поле її діяльності, а значущість її надбань – про високу ерудицію, вірність переконанням, безмежну любов до України й відданість народу.

Третій розділ - “Документалістика в творчій спадщині Марії Загірньої”. В Інституті рукописів НБУ ім. В.Вернадського зберігаються зошити з рукописами спогадів Марії Загірньої про І.Франка, Б.Грінченка, І.Нечуя-Левицького, В.Самійленка, які стали об’єктом дослідження підрозділу “Мемуари письменниці”.

За жанром спогади про письменників-сучасників Марії Загірньої тяжіють до своєрідних літературознавчих нарисів. Окремо в дисертації визначено як літературний портрет спогади “Сивенький”, що найповніше інтерпретують творчу особистість В.Самійленка. Спогади “Чернігівська Українська Громада” та “Школи, де вчителював Борис Грінченко” вважаємо документально-історичними нарисами, адже авторка, спираючись на життєвий досвід та документальні матеріали (спогади та листи сучасників), побудувала ланцюг історичних подій стосовно роботи громадської організації – у першому випадку, і педагогічної діяльності Б.Грінченка – у другому.

Тематика мемуарних творів письменниці стосується суспільно-історичних подій (спогади “Чернігівська Українська Громада”, “Біографія Грінченко Насті Борисівни”), а також історико-біографічних фактів, де відбито різнопланові тематичні аспекти, зокрема побутовий, психологічний, описово-портретний (“В Оспедалетті”, “Спогади про Івана Франка та про його сімейне вогнище”, “Про Івана Нечуя-Левицького”, “Сивенький”). Спогади “Школи, де вчителював Борис Грінченко” розглядаємо як документальний твір суспільно-культурної тематики.

Жанровою особливістю мемуарної прози Марії Загірньої є документальність, яку художньо відтворено через авторські монологи, цитування думок, спостережень, діалогів суб’єктів спогадів. Важливим також у мемуарних творах письменниці є чітко виражене особистісне начало. Тому певною мірою спогади мають суб’єктивний характер, особливо нариси про І.Франка та Б.Грінченка, але саме суб’єктивність дозволяє читачеві познайомитися не тільки з фактами життя письменників, а й отримати загальну оцінку окремих подій, які мають значення в історії української літератури.

Епізодично нариси набувають художніх ознак, особливо це відчутно в спогадах про В.Самійленка “Сивенький”, де мемуаристка неодноразово використовує художні засоби для змалювання портрета письменника, описів ситуацій з його життя. Марія Загірня влучно поєднує спроби показу художнього феномена митця, його духовного світу, психології творчості, інтерпретуючи життя видатних діячів минулого в контексті літературно- мистецького та громадсько-культурного процесу.

Фактичний матеріал, зібраний у спогадах Марії Загірньої, є поліфункціональним. Насамперед мемуари відіграють інформативно-гносеологічну функцію. Адже письменниці вдалося зафіксувати найсуттєвіші події в літературному житті певного періоду на основі особистих спостережень і досвіду, завдяки чому факти набули смислового навантаження, і передати цю інформацію майбутньому поколінню. Важливим є залучення мемуарів письменниці при вивченні відповідних тем у шкільному та вузівському курсах історії української літератури.

Виходячи з напрямків авторського інтересу, спогади Марії Загірньої про письменників-сучасників можна віднести до об’єктних, бо вони відтворюють об’єкт авторської уваги – постаті митців. Спогади про Чернігівську Громаду, про Бориса та Настю Грінченків суб’єктно-об’єктні. Крім змалювання подій і постатей, письменниця розповідає в них про себе.

Історико-літературне значення мемуарів письменниці полягає в тому, що вони відтворюють один з періодів історії літератури. Це своєрідні пам’ятки літературного процесу доби, незважаючи на те, що більшість з них є документальними свідченнями особистого життя. У своїх спогадах Марія Загірня не зосереджується на міфічному возвеличуванні митців. Віддаючи належне їх творчості, вона оприлюднює невідомі сторінки біографії, додає нові штрихи до їх самобутніх образів.

Об’єктом дослідження другого підрозділу “Епістолярна спадщина” стали листи Марії Загірньої, адже вони є важливою складовою частиною усієї літературної та громадської праці письменниці. Епістолярій Марії Загірньої в основному складається з листів до Б.Грінченка, Н.Грінченко (доньки), І.Липи, А.Тесленка, Л.Яновської, В.Дурдуківського, С.Єфремова. Відомі й нечисленні листи до А.Кримського, М.Кропивницького, Ганни Барвінок, В.Доманицького, В.Левицького (Василя Лукича), Христі Алчевської, М.Грушевського, О.Косач-Кривинюк, Н.Кибальчич-Козловської, до редакцій періодичних видань. Усі вони розпорошені, зберігаються в різних архівах, зокрема Інституту рукописів НБУ ім. В.Вернадського, Інституту літератури ім.Тараса Шевченка НАН України, а також у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (м.Київ).

Листування Марії Загірньої є ключем до розкриття світогляду письменниці, її взаємин із сучасниками. Отже, для визначення справжньої ролі письменниці в історії літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століття варто звернутися до її епістолярної спадщини, яка є одним з найоригінальніших зразків епістолярію того часу. Листовій розмові письменниці притаманна широта тематики, адже в її листах досить повно розкрито літературно-мистецьке та суспільне життя, долі українських письменників. Усе це було предметом її пильної уваги, однією з головних тем.

Безперечно, біографічна цінність листування Марії Загірньої є важливим джерелом дослідження життя і творчості письменниці. Листування між Марією Загірньою та Борисом Грінченком засвідчує їх усеперемагаюче кохання один до одного, безмежну любов до України, до рідного народу. Романтичні, натхненні, захоплюючі листи випромінюють величезний потенціал творчої енергії, наснаги, їх громадський пафос надихає на боротьбу за високі загальнолюдські суспільні ідеали. З родинного листування велике значення мають листи Марії Загірньої до доньки, які є унікальними зразками материнського виховання. Специфічність цієї частини епістолярію полягає в дидактичному спрямуванні, вираженому в порадах, співпереживаннях, нарешті - сподіваннях. Тон листів спокійний, розсудливий, спонукає до пошуку власних відповідей на життєво важливі запитання.

Однак цінність епістолярію Марії Загірньої не вичерпується інформаційно-біографічним змістом. Безперечна публіцистична спрямованість листування письменниці, адже найпоширенішою темою листів було обговорення літературних, громадських, а інколи й суспільно-політичних питань. Здебільшого це були авторські відгуки на події, важливі проблеми часу, які хвилювали демократично налаштовану інтелігенцію. Кращими прикладами епістолярію такого стилю є кореспонденції письменниці, адресовані друзям-однодумцям: І.Липі (новини літературного життя), С.Єфремову (новини громадського життя, стану української періодики). Марія Загірня у найменших подробицях подає огляд новин, які відбуваються у редакціях газет “Рада”, “Рідний край”, “Світова зірниця”, журналів “ЛНВ”, “Нова громада”, “Україна”, що характеризують етап певного періоду видавничих справ української періодики.

Епістолярій Марії Загірньої постає також як самобутній відбиток історіографічного жанру, позначений особистісним ставленням авторки до дійсності. Дослідження листів у цьому ракурсі розкриває не тільки світогляд письменниці, але й дає можливість огляду деяких історичних подій. Публіцистичність кореспонденцій Марії Загірньої пов’язана також з власним баченням авторкою актуальних для початку ХХ століття виявів демократичної думки в Україні. Таку специфіку епістолярію простежено у листах письменниці до Н.Грінченко, датованих 1903 – 1905 рр.

Листування письменниці, як і загалом письменницький епістолярій зазначеного періоду, виконувало важливу комунікативну функцію, значною мірою сприяло поширенню важливої інформації суспільно-культурного значення, яка в часи репресивних заходів цензури розповсюджувалася здебільшого листовно.

Не менш важливі в епістолярній спадщині письменниці й вітальні адреси, загальноприйняті й найбільш поширені саме у той час. Марія Загірня надсилала їх друзям, письменникам, громадським діячам, у тому числі В.Дурдуківському, О.Косач-Кривинюк, Л.Яновській, Василю Лукичу та ін.

У “Висновках” узагальнено результати роботи. У дисертації здійснено аналітико-синтетичний аналіз творчої спадщини Марії Загірньої, її жанрово-стильової та ідейно-тематичної специфіки з урахуванням світоглядних, літературно-мистецьких, громадських позицій письменниці та в залежності з вимогами доби.

Багатогранна творчість її, як письменниці, перекладачки, літературознавця, дослідниці фольклору, лексикографа, педагога, організатора численних видань, громадської діячки, - помітне явище в історії української літератури кінця ХІХ - першої чверті ХХ століття. Марія Загірня репрезентує своєю особою представника науково-творчої інтелігенції, тип діячів культури, котрі невтомно працювали в різних галузях в ім’я майбутнього українського народу.

Результати дослідження підтверджують самобутній характер творчої спадщини Марії Загірньої, її значимість в історії розвитку української літератури. Творчість письменниці багатогранна і різножанрова, підпорядкована оригінальній авторській системі, кожна складова якої