ВСТУП
Інститут аграрної економіки
Української академії аграрних наук
УДК 631:155
Плющ Іван Степанович
Реформування економічних відносин
в агропромисловому виробництві України
08.07.02. – економіка сільського господарства і АПК
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ – 2001
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті аграрної економіки УААН
Науковий керівник: доктор економічних наук, академік УААН,
професор, заслужений діяч науки і техніки
України Саблук Петро Трохимович,
директор Інституту аграрної економіки УААН
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, академік УААН,
професор Гайдуцький Павло Іванович,
заступник глави Адміністрації
Президента України
доктор економічних наук, професор
Стельмащук Антон Михайлович,
Тернопільська академія народного
господарства
Провідна наукова установа: Інститут економіки НАН України
Захист відбудеться “25” травня 2001 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 в Інституті аграрної економіки УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, конференц-зал, 3-й поверх.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту аграрної економіки УААН.
Автореферат розісланий “25” квітня 2001 року.
Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради, доктор
економічних наук, професор М.Й. Малік
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Глибокі соціально-економічні перетворення на селі, які здійснюються у Україні у процесі демократичного державотворення, набули незворотного характеру. Завершено роздержавлення та приватизацію земель сільськогосподарського призначення, сформовано землі запасу та резервного фонду, здійснено грошову оцінку та передано землі у власність недержавних сільськогосподарських підприємств.
Практика показала, що сутність і темпи аграрної реформи визначаються характером та змістом докорінної перебудови земельних відносин, трансформацією колективних сільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові структури ринкового типу, застосуванням орендних відносин у використанні земельних часток та майнових паїв.
Особливість новостворених сільськогосподарських формувань полягає у тому, що вони функціонують на основі приватної власності на землю і майно та колективних формах організації праці і є правонаступниками реформованих колективних сільськогосподарських підприємств, широко застосовують оренду земельних та майнових паїв.
Безумовно, пошук раціональних організаційно-правових форм господарювання не завершено. Він перебуває у постійній динаміці.
Назріла необхідність законодавчого врегулювання ринку земельних ділянок, часток (паїв) та їх оренди. Вимагає подальшого врегулювання питання взаємовідносин орендарів з орендодавцями. Для захисту прав власника на землю потрібно запровадити тимчасове обмеження розміру земельних ділянок, які можуть придбати у приватну власність громадяни України. Важливого значення набуває законодавче забезпечення земельними ділянками працівників соціальної сфери села. Вимагає обгрунтованого підходу включення землі в економічний оборот з урахуванням при цьому вартості землі в собівартості продукції, а також у системі ціноутворення та оподаткування. Потребують врегулювання майнові відносини у реформованих сільськогосподарських підприємствах при широкому застосуванні оренди майна.
У здійсненні аграрної реформи особливе місце займає формування цінової політики, спрямованої на забезпечення еквівалентного обміну між промисловістю і сільським господарством. Нинішня ситуація вимагає невідкладного формування сприятливої цінової політики в аграрному секторі економіки, яка б грунтувалася на вільному ціноутворенні в поєднанні з державним регулюванням та посиленням антимонопольного контролю за цінами на споживані ним матеріально-технічні ресурси і послуги.
Державні органи повинні спрямувати зусилля на здійснення заходів щодо підвищення платоспроможного попиту населення, регулювання цін на ринках основних видів сільськогосподарської продукції і продовольства на основі товарних інтервенцій, застосування заставних операцій за декларованими державою цінами та інших важелів впливу на ринкову кон’юнктуру.
У розробці та запровадженні економічного механізму створення рівних умов господарювання для всіх галузей виробництва і сфер діяльності слід виходити з об’єктивних економічних законів, сезонності сільськогосподарського виробництва, оборотності капіталу.
У формуванні умов розвитку сільськогосподарських підприємств на ринкових засадах особливе місце посідає податкова система, в якій відбулися певні позитивні зрушення. Запроваджені заходи значною мірою знизили податковий тиск на сільськогосподарських товаровиробників, але це не означає, що існуюча податкова система в аграрному секторі досконала. Поки що вона, на жаль, виконує не стимулюючу, а переважно фіскальну функцію.
Протягом тривалого періоду гострою залишається проблема кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, яке вже набуло критичної межі. Формування сучасної системи кредитного забезпечення аграрного сектора потребує значного удосконалення правової бази.
На особливу увагу заслуговує розвиток інвестиційного процесу в аграрній сфері.
Для подолання кризової ситуації в системі матеріально-технічного постачання необхідно перейти до формування ринку конкурентоспроможних вітчизняних матеріально-технічних ресурсів, запровадження ефективних механізмів лізингу. Слід практично забезпечити рівні економічні умови у взаємовідносинах споживачів матеріально-технічних ресурсів з їх виробниками, постачальниками та структурами технічного обслуговування.
Ці та ряд інших актуальних проблем потребують удосконалення й обгрунтування нових підходів до розвитку економічних відносин у постреформованому агропромисловому виробництві, що слугувало підставою для вибору теми дисертаційного дослідження.
Стан вивчення проблеми. Проблема здійснення аграрної реформи має багатоплановий і різновекторний характер організаційно-економічного, соціально-правового і політичного спрямування. Важливою особливістю її розробки та реалізації є системний підхід до послідовного здійснення взаємопов’язаних заходів, основне завдання яких полягає у трансформації соціально-економічних відносин на селі на засадах приватної власності на землю та засоби виробництва. Це свідчить про те, що реформування агропромислового виробництва є досить динамічним процесом з чітко вираженим поетапним характером здійснення і відповідним наповненням його соціально-економічним змістом. Звідси випливає необхідність послідовного розвитку й удосконалення сутності наукового забезпечення даного процесу стосовно конкретних умов і відповідно до вимог часу.
На перших етапах розробки та проведення аграрної реформи, як відомо, науковими закладами країни, насамперед економічного профілю, був виконаний надзвичайно великий обсяг науково-дослідних робіт, який слугував основою для обгрунтування системи практичних заходів щодо здійснення глибоких соціально-економічних перетворень на селі. По мірі їх реалізації розширювались і удосконалювались теоретично-методологічні узагальнення та організаційно-методичні розробки забезпечення процесу реформування суспільного виробництва в аграрній сфері. Тут чільне місце займає творчий колектив Інституту аграрної економіки Української академії аграрних наук. Значний вклад у вирішення проблеми, спрямованої на здійснення докорінних соціально-економічних змін в агропромисловому виробництві, внесли українські вчені-економісти П.Т.Саблук, І.І.Лукінов, О.М.Онищенко, П.І.Гайдуцький, М.Я.Дем’яненко, В.Я.Месель-Веселяк, В.В.Юрчишин, О.М.Шпичак, М.Й.Малік, В.І.Бойко, О.В.Крисальний, М.М.Федоров та ряд інших.
Беручи до уваги високий динамізм і швидкоплинність процесу реформування та об’єктивність виникнення нових проблем закономірно породжується необхідність розширення і поглиблення досліджень, спрямованих на удосконалення економічних відносин в агропромисловому виробництві України, що й підтверджує важливість проблеми та актуальність теми, якій присвячена дисертаційна робота.
Зв’язок дисертаційного дослідження з науковими проблемами, планами і темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось в контексті виконання Інститутом аграрної економіки науково-технічної програми “Розробити науково-методологічні засади формування та ефективного здійснення аграрної політики в Україні на післяприватизаційному етапі розвитку АПК (номер державної реєстрації 0196V16299)” на 1996-2000 рр.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у теоретико-методологічних узагальненнях основних положень реформування економічних відносин в аграрній сфері, аналізі стану здійснення реформи земельних та майнових відносин, формуванні нових організаційно-правових структур, поєднанні особливостей розвитку багатоукладної економіки в аграрній сфері, розробці заходів щодо раціонального поєднання системи державного і недержавного регулювання ринкової економіки аграрного сектора, удосконалення цінової політики та методології визначення цін, кредитної і податкової систем, формування інфраструктури продовольчого ринку, техніко-технологічного та ресурсного забезпечення агропромислового виробництва.
Для досягнення поставленої мети передбачалось вирішити такі основні завдання:
·
поглибити наукове тлумачення загальних основ і сутності теорії ресурсної вартості й обгрунтованості її застосування в аграрному виробництві;
·
визначити основні методологічні напрями удосконалення економічних відносин у процесі розвитку реформи в аграрному секторі;
·
здійснити системний аналіз динаміки реформування земельних та майнових відносин з метою виявлення причин його стримання;
·
виявити перспективні організаційно-правові форми господарювання;
·
обгрунтувати напрями, методи і форми поєднання державного та недержавного регулювання аграрного сектора економіки;
·
розробити пропозиції щодо удосконалення економічного механізму регулювання виробничих відносин в аграрній сфері;
·
опрацювати рекомендації з формування інфраструктури продовольчого ринку.
Предмет і об’єкт дослідження. Предметом дисертаційного дослідження є економічні відносини в реформованому агропромисловому виробництві, їх основні складові та форми і методи удосконалення. Об’єктом досліджень обрано сукупність організаційно-правових структур аграрного сектора економіки.
Методологія і методика досліджень. Теоретичною і методологічною основою написання дисертаційної роботи слугувала сучасна економічна теорія ринкових відносин, загальноекономічні принципи і методи комплексного системного підходу до аналізу закономірностей розвитку суспільного виробництва на ринкових засадах, Закони України, прийняті Верховною Радою, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України з питань розвитку агропромислового виробництва держави, наукові публікації вітчизняних та зарубіжних вчених. Дослідження здійснювались із застосуванням абстрактно-логічного, монографічного, розрахунково-конструктивного, економіко-статистичного методів.
Наукова новизна одержаних результатів досліджень. В дисертації особисто автором одержані такі результати теоретико-методологічного і практичного характеру, які мають новизну і виносяться на захист:
·
поглиблене наукове тлумачення основних положень сутності теорії ресурсної вартості та обгрунтованості її застосування у сфері агропромислового виробництва;
·
обгрунтовані основні напрями і соціально-економічний зміст удосконалення виробничих відносин у процесі подальших етапів розвитку постреформованого агропромислового виробництва в Україні;
·
пропозиції щодо удосконалення форм і методів поєднання державного і недержавного регулювання ринкової економіки аграрного сектора;
·
рекомендації щодо прискорення процесу формування інфраструктури продовольчого ринку в Україні.
Практичне значення одержаних результатів досліджень полягає у можливостях широкого застосування викладених у дисертації науково обгрунтованих положень і пропозицій, пов’язаних з удосконаленням системи економічних відносин у процесі розвитку постреформованого агропромислового виробництва в умовах переходу до ринкової економіки.
Результати досліджень впроваджувались у процесі розробки та реалізації законодавчої бази здійснення аграрної реформи в Україні, застосуванні систем цінової, кредитної та податкової політики.
Особистий внесок здобувача. Одержані результати досліджень є особистими розробками, пропозиціями і рекомендаціями автора, які адресовані державним органам та сільськогосподарським товаровиробникам різних форм власності.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати, одержані здобувачем у процесі досліджень, доповідались на Х з’їзді фермерів України (18 лютого 2000 р.), спільному засіданні Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин і вченої ради Інституту аграрної економіки (м. Київ, 31 жовтня 2000 р.), Третіх річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників (м. Київ, 29 березня 2001 р.).
Публікації результатів досліджень. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані автором у брошурі та 7 журнальних статтях загальним обсягом 8,4 друк. арк.
Обсяг та структура дисертаційної роботи. Дисертація викладена на 152 сторінках комп’ютерного тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел із 139 найменувань, містить 12 таблиць та 3 рисунки.
Структура дисертаційної роботи. Вступ. Розділ 1. Теоретико-методологічні основи аграрної реформи. 1.1. Теоретичні положення реформування економічних відносин в аграрній сфері. 1.2. Методологічні засади глибоких соціально-економічних перетворень на селі. 1.3. Формування законодавчої бази реформування економічних відносин.
Розділ 2. Трансформація відносин власності та реформування організаційно-правових структур у сільському господарстві. 2.1. Реформа земельних та майнових відносин. 2.2.Формування нових організаційно-виробничих форм господарювання. 2.3. Розвиток багатоукладної економіки в аграрному виробництві. 2.4. Демократизація системи управління в агропромисловому комплексі.
Розділ 3. Формування ринкового середовища та механізмів функціонування ринкової економіки. 3.1. Поєднання державного та недержавного регулювання розвитку ринкової економіки. 3.2. Удосконалення системи цін та ціноутворення. 3.3. Розвиток фінансово-кредитної системи та податкової політики. 3.4. Створення інфраструктури продовольчого ринку. 3.5. Техніко-технологічне переоснащення та розвиток ресурсного забезпечення агропромислового виробництва.
Висновки. Список використаних літературних джерел.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
У першому розділі “Теоретико-методологічні основи аграрної реформи” досліджуються теоретична сутність, напрями та основні організаційно-економічні положення здійснення аграрної реформи, аналізуються принципи і методи реформування земельних та майнових відносин, трансформація сільськогосподарських підприємств в організаційно-правові структури на ринкових засадах. Формування сучасної аграрної політики в Україні грунтується на докорінній перебудові економічних, соціальних та правових відносин в аграрній сфері, яка випливає з теоретичних основ розвитку приватної власності суспільного виробництва.
Дослідженнями ряду наукових установ, зокрема Інституту аграрної економіки, переконливо доведено, що обгрунтування формування і функціонування ринкової економіки в аграрній сфері тільки на засадах теорії трудової вартості призвело до необ’єктивного, економічно викривленого підходу розподілу створеної додаткової вартості лише за працею.
Автор поділяє наукову позицію дослідників, які доводять, що основними факторами створення додаткової вартості у сільському господарстві є не тільки жива праця, а також земля й уречевлена праця в основних і оборотних засобах. Адже живою працею формується тільки відносна частина додаткової вартості. Абсолютна ж її маса формується за участю землі та інших виробничих ресурсів. Тому землю необхідно вводити в економічний оборот. В противному разі, як це мало місце протягом тривалого історичного періоду, невключення землі у сферу відтворювального процесу призводить до порушення дії об’єктивних економічних законів в агропромисловому виробництві.
За цих умов розвиток економіки країни підпорядковується вимогам ринку, її соціальній орієнтації. Сутність соціально орієнтованої економічної системи і полягає саме в тому, щоб виробничі відносини та механізми господарювання забезпечували підпорядкування відтворювальних процесів інтересам розвитку кожної людини, подоланню відчуження працівників від землі, засобів виробництва і результатів праці. Це переконливо доводить багаторічний досвід зарубіжних країн.
У дисертації підкреслюється, що реформування аграрного сектора економіки є досить складним соціально-економічним процесом, діалектично тісно пов’язаним з ринковими перетвореннями в народному господарстві країни. Дослідженнями доведено, що в основу методології аграрної реформи необхідно покласти інституційний підхід, який передбачає здійснення системи принципів перебудови аграрної сфери, спрямованої на докорінну зміну сутності раніш існуючих базових складових суспільного виробництва – форм власності, форм господарювання і економічних укладів. Такий підхід передбачає здійснення впливу на реформування аграрного виробництва через такі інститути, як “держава” і “ринок”. Держава, як ініціатор і основний провідник реформи, повинна не тільки організовувати реалізацію накреслених заходів, а й забезпечити, з одного боку, адаптацію сільських товаровиробників до умов ринку, а з другого – пристосування ринкових структур до потреб села.
Основним завданням на нинішньому етапі демократичного державотворення, здійснення аграрної реформи є гарантування продовольчої безпеки країни, освоєння ринкових відносин в аграрному секторі економіки, формування реального власника землі, засобів виробництва і результатів праці. Реалізація цих завдань пов’язана з поетапним її здійсненням, трансформуванням виробничо-господарських структур у нові формування на засадах приватної власності, нарощування обсягів продовольчих ресурсів. Здійснення глибоких соціально-економічних перетворень на селі вимагає відповідного законодавчого поля, спрямованого на створення реальних умов переходу агропромислового виробництва до ринкових відносин. В Україні в основному розроблена законодавча база проведення аграрної реформи, а по ряду неврегульованих положень видані Укази Президента країни. В процесі дисертаційного дослідження обгрунтована необхідність розробки і прийняття ряду рамкових законів, які повинні забезпечити прискорення процесу реформування агропромислової сфери, сприяти удосконаленню організаційно-правових, економічних та соціальних відносин у діяльності новостворених виробничо-господарських структур. Це стосується насамперед розвитку системи орендних відносин, кредитної системи, цінової та податкової політики.
У другому розділі “Трансформація відносин власності та реформування організаційно-правових структур у сільському господарстві” здійснено аналіз процесів реформування земельних та майнових відносин, розкрито організаційно-правову сутність нових форм господарювання на селі, дається соціально-економічна оцінка багатоукладної економіки в аграрному виробництві, а також процесів демократизації системи управління в агропромисловому комплексі.
Як встановлено дослідженням, земельна реформа започаткована в Україні на основі Земельного кодексу УРСР та Постанови Верховної Ради “Про земельну реформу”, прийнятих Верховною Радою України 18 грудня 1990 р. За оцінками багатьох економістів та правознавців, метою цих документів була спроба реформування виробничих відносин без оновлення законодавства, оскільки основні інститути, що існували раніше, у земельному законодавстві були збережені. Це виявилось стримуючим фактором проведення земельної реформи, що зумовило необхідність формування нового законодавства. Так виникли Земельний кодекс України в редакції Закону України “Про форми власності на землю” від 30.01.1992 р., Закони “Про колективне сільськогосподарське підприємство” від 14.02.1992 р., “Про селянське (фермерське) господарство” від 20.12.1991. Однак, лише з прийняттям низки Указів Президента України, починаючи з 1994 і до 2000 р., визначився новий підхід, який забезпечив пріоритетне право на приватизацію сільськогосподарських угідь тим, хто їх безпосередньо обробляв.
Практично в усіх регіонах країни активно здійснюється подолання державної монополії на земельну власність.
В дисертаційному дослідженні на підставі наукового аналізу визначаються реальні результати реалізації Концепції земельної реформи. В країні утверджується інститут приватної власності на землю, долається відчуження землі від тих, хто її обробляє, забезпечується вільний вибір форми господарювання. Процес формування багатоукладної економіки вступив у стадію завершення.
Нові економічні основи АПК, як визначається в дисертації, поставили господарюючих суб’єктів, і насамперед сільськогосподарське виробництво, в залежність від вибраних ними організаційно-правових форм господарювання, уміння господарів - власників організувати його на високому технологічному рівні на основі досягнень науки і техніки, переважно на самодостатній основі. Незважаючи на такий узагальнюючий принцип, в дисертації обгрунтовується, як важливе наукове завдання, концепція державного регулювання сільськогосподарського виробництва та його фінансової підтримки, виходячи з потреб внутрішнього ринку та продовольчої безпеки країни.
Реформаційні процеси, як встановлено дослідженням, ще далекі від свого завершення. Правовий статус земель у кожному господарстві повинен відповідати чинному законодавству. Належить завершити процес передачі земель у приватну власність. На цій основі потрібно розвивати нові виробничі відносини. Історичне значення має Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 року. Цим документом засвідчується право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своєю земельною ділянкою. Важливими, але ще до кінця не вирішеними, залишаються питання щодо реєстрації прав на землю як на нерухоме майно, а також визначення майнових паїв кожного працівника колективних підприємств.
Потрібно завершити також реформування суспільних відносин в аграрному секторі. Основу їх має складати правове забезпечення розвитку сільськогосподарських підприємств, заснованих переважно на приватній формі власності, правовому визначенні відносин власності на засоби виробництва, землю та майно.
Така концепція сприятиме ефективному здійсненню аграрної реформи та формуванню аграрного законодавства.
В дисертації на конкретних прикладах доводиться, що юридичне врегулювання майнових прав селян, які працювали в сільському господарстві, завершено. Так, затверджено Методику уточнення складу і вартості пайових фондів колективних сільськогосподарських підприємств, в тому числі реорганізованих; Порядок визначення розміру майнових паїв членів КСП та їхнього документального посвідчення; Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають в процесі реформування аграрного сектора економіки. Ці документи визначатимуть подальший хід паювання і персоніфікації майна, його використання колишніми членами КСП.
До речі, порядком визначення розмірів майнових паїв та їх документального посвідчення встановлено форми свідоцтва на право власності на майновий пай або майновий сертифікат. Нині в більшості господарств проведені роботи з виконання Указу Президента України щодо цих питань.
У реалізацію нововведень вагомий внесок зроблено фахівцями Інституту аграрної економіки УААН. Зокрема, опрацьовано ряд рекомендацій, застосування яких на практиці дає змогу розв’язати суперечливі ситуативні проблеми.
За останніми даними, вартість майна господарств становить 16,5 млрд. грн. (без урахування майна, яке перебувало у податковій заставі, а це понад 2,5 млрд. грн.). Ці кошти також потрібно залучити до пайового фонду і розподілити між членами колишніх колективних сільськогосподарських підприємств.
65 відсотків господарств уклали договори оренди із 3 млн. 800 тис. власниками майнових паїв. Всього скористалися правом власності більш як 5 млн. 900 тис. селян. За результатами господарської діяльності в 2000 році власникам майнових паїв виплачено 37 млн. грн. (53 % від суми укладених договорів оренди майна), а передбачалося виплатити 73 млн. 731 тис. грн.
Дослідження показало, що правове забезпечення функціонування аграрного сектора має досить високий рівень. Нині проблема не в тому, щоб збільшувати кількість законодавчих актів, а в тому, щоб поліпшити якісні параметри взаємозв’язку численних законів, нормативно-правових актів. Потрібна кодифікація аграрного законодавства, що прискорить розвиток нових економічних відносин в АПК.
Доцільно прийняти Аграрний (сільськогосподарський) кодекс, яким би визначались загальні правові межі державного регулювання відносин у сільському господарстві, правові основи діяльності сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм тощо.
За нашими оцінками, на основі державотворчих процесів останніх років вдалося створити на селі принципово нову соціально-економічну ситуацію, яка забезпечить обнадійливі перспективи подальшого господарювання. Вже можна говорити про суттєві результати (рисунок).
У 2000 р. вперше за останні п’ять років сільськогосподарське виробництво стало прибутковим. Якщо в 1999 р. загальна сума збитку становила 3,4 млрд. грн., то в 2000 р. одержано 747,8 млн. грн. прибутку. За цей же рік підприємства АПК сплатили до державного бюджету 4,6 млрд. грн. податків, що на 1 млрд. грн. більше, ніж у 1999 році.
Рівень сукупної рентабельності (збитковості)
сільськогосподарських підприємств
Нами з’ясовано що в умовах ринкової економіки державі потрібно виключити зі свого арсеналу адміністративні методи впливу і перейти на економічні методи управління та впливу. В дисертації пропонується ряд заходів, які потребують, на нашу думку, невідкладного вирішення, а саме:
·
забезпечення сільськогосподарських товаровиробників сучасною технікою;
·
створення новітніх технологій вирощування та підвищення урожайності сільськогосподарських культур, забезпечення приросту поголів’я худоби;
·
фінансування сільськогосподарського виробництва та забезпечення фінансової підтримки виробників насіннєвого матеріалу, науково-дослідних установ, сортовипробувальних станцій;
·
підготовка висококваліфікованих кадрів для села;
·
удосконалення цінової політики;
·
урахування специфіки виробництва сільськогосподарської продукції в регіонах.
Зусилля держави повинні концентруватися на сприянні розвитку і збільшенні обсягів продукції аграрного виробництва, перетворенні АПК у високоефективний, експортоспроможний сектор економіки. У цьому зв’язку необхідно прискорити проведення робіт з формування і гармонізації національної бази стандартів якості та безпеки продуктів харчування до вимог країн – членів ЄС. Потрібні докорінні зміни в аграрній політиці, а це – основа для більш оптимістичних варіантів розвитку агропромислового виробництва в прогнозованому періоді. На вирішенні саме цих проблем і повинно концентруватись управління.
У третьому розділі “Формування ринкового середовища та механізмів функціонування ринкової економіки” увага дослідження зосереджується на питаннях державного та недержавного регулювання розвитку ринкової економіки, системи цін, фінансово-кредитної і податкової політики. Поряд з цим, аналізуються процеси створення ринкової інфраструктури, техніко-технологічного оснащення агропромислового виробництва та його ресурсного забезпечення.
Як вже відмічалося у попередніх розділах, перетворення у відносинах власності та докорінної зміни економічних основ АПК вимагають не тільки адекватної системи управління, але й суттєвої переорієнтації державного та недержавного регулювання розвитку ринкової економіки. Останні, як підтверджує дослідження, повинні визначатися тими змінами, які є пріоритетними для розвитку агропромислового виробництва на перспективу враховувати тенденції, пов’язані з розвитком ринкових відносин, багатоукладністю аграрного сектора, його входженням у світовий економічний простір.
Така постановка питання в науковому плані вимагає передусім доцільності та чіткого обгрунтування функцій органів державного управління АПК, перерозподілу їх на користь Мінагрополітики України, яке повинно стати головним органом управління АПК, володіти необхідними для цього правами і фінансовими ресурсами, нести відповідальність за розвиток аграрного сектора економіки країни. На загальнодержавному рівні до числа пріоритетних завдань належить:
·
гарантування продовольчої безпеки країни. Відповідальність за моніторинг, розробку та здійснення заходів щодо її забезпечення повинна бути покладена на Мінагрополітики України. Необхідно створити спеціальну інформаційну систему і законодавчо визначити комплекс заходів, які вводяться для створення механізму продовольчої безпеки країни;
·
організація функціонування всього комплексу інфраструктури ринку – розподільчої, інформаційної, розрахунково-банківської та ін., проведення маркетингу;
·
розробка прогнозів, програм, індикативних планів функціонування АПК, організація управління державними програмами;
·
нормативне супроводження зовнішньоекономічної діяльності в АПК, моніторинг світового і держав – учасниць СНД продовольчого та сировинного ринків, а також ринку матеріально-технічних ресурсів;
·
здійснення всього спектра контрольних функцій – щодо якості продукції та екології, ветеринарно-санітарних заходів, захисту рослин та ін.;
·
спеціальна освіта і підвищення кваліфікації працівників агропромислового комплексу на державному рівні.
Важливо забезпечити побудову вертикалі державного управління в АПК, посилення взаємодії державного і регіональних рівнів в управлінській сфері.
Дослідження показало, що насиченість продовольчого ринку вітчизняною продукцією, особливо у великих містах, низька, а це зумовлює необхідність випереджаючого нарощування виробництва сільськогосподарської продукції по відношенню до росту платоспроможного попиту населення. Для цього потрібно поетапно розробляти і реалізовувати на державному і регіональному рівнях цільові продовольчі програми. Слід реально розпочати організацію закупівель у сільськогосптоваровиробників не реалізованих на вільному ринку основних видів продукції з наступним продажем їх (інтервенцією) для підтримання рівня цін або стабілізації ринку в зонах з дефіцитом товару. Закупівельні операції необхідно проводити і в тому випадку, якщо ціни на сільськогосподарську продукцію опускаються нижче мінімального рівня, що відшкодовує нормальні затрати товаровиробників. З цією метою належить сформувати спеціальний фонд регулювання ринку сільськогосподарської продукції і продовольства.
Необхідний новий підхід до формування економічного механізму ринку сільськогосподарської продукції і продовольства. Поліпшення цінових співвідношень слід здійснювати за кількома напрямами, зберігаючи водночас принцип формування ринкової ціни на основі попиту і пропозиції шляхом введення механізму гарантованих цін при товарних закупках сільськогосподарської продукції, не реалізованої з якихось причин на вільному ринку. На першому етапі через обмеженість фінансових ресурсів кількість видів продукції, що закуповується на такій основі, може бути обмеженою (зерно і молоко), а в наступному розшириться з урахуванням кон’юнктури ринку.
Враховуючи тривалість періоду можливої нормалізації економічних відносин і наближення до рівня паритету, який існував до початку лібералізації цін, доцільно розробити відповідну програму, яка б орієнтувала сільськогосподарських товаровиробників насамперед на розвиток господарської діяльності на засадах самофінансування.
Одним з першочергових завдань є створення умов для забезпечення доступності кредиту для основної маси сільськогосподарських товаровиробників на період відновлення паритету цін. Доцільно сформувати спеціальний фонд довгострокового кредитування агропромислового виробництва. Право користування його засобами мусить визначатися на конкурсній основі для реалізації найбільш ефективних проектів або участі в цільових загальних і регіональних програмах.
Важливим напрямом в удосконаленні системи кредитування є створення кооперативних банків при підтримці з боку бюджету для нагромадження початкового статутного капіталу. В цілому необхідно виробити національну стратегію формування кредитної системи в аграрному секторі України. Деякі основи цієї стратегії вже застосовувалися в 2000 р. і дали перші позитивні результати (таблиця).
За прогнозними розрахунками загальні кредитні вкладення комерційних банків у національну економіку країни зростуть до кінця 2001 р. від 12356 млн. грн. до 22052 млн. грн., в тому числі у сільське господарство від 818,5 млн. грн. до 2200 млн. грн. Разом з тим процентна ставка знизиться до кінця 2001 р. в середньому до 30 %. Зміцнюється фінансовий стан аграрної галузі, посилюються тенденції до стабілізації національної валюти. Тут позитивно вплинуло підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. В результаті сільськогосподарські товаровиробники в 2000 р. додатково одержали 7 млрд. грн. обігових коштів. Велике значення має бюджетна підтримка. За нашими оцінками, аграрна сфера в 2000 р. за рахунок реструктуризації, списання та пролонгація заборгованості загалом становить 10 млрд. грн., що суттєво вплинуло на ріст сільськогосподарського виробництва в 2000 р. Практично ліквідована бартерна схема взаєморозрахунків.
Кредитна забезпеченість сільськогосподарських
товаровиробників у 2000 році
№ п/п | Показники | млн. грн.
1. | Надано кредитів, всього | 818,5
1.1. | в тому числі сільськогосподарським товаровиробникам | 455,2
у % до загальної суми | 55,6
2. | Компенсація відсотків за кредитами | 50,3
2.1. | в тому числі сільськогосподарським товаровиробникам | 35,2
у % до загальної суми | 70,0
3. | Повернуто кредитів, %, всього | 86,0
3.1. | в тому числі сільськогосподарськими товаровиробниками | 92,0
4. | Виділено для компенсації відсотків за кредитами коштів з бюджету | 175,0
4.1. | Використано виділених для компенсації коштів з бюджету, % | 28,7
В сільському господарстві виробники мають найбільш сприятливу податкову систему, сукупне оподаткування галузі становить 7 %. В Російській Федерації цей показник дорівнює 21 %, а в інших галузях української економіки – 35 %. Відновлення банківського кредитування в 2000 р. дозволило сільському господарству отримати майже 2 млрд. грн. кредитів, або в 4,6 раза більше проти попереднього року.
Завдяки заходам держави щодо зміцнення аграрної економіки, як показують дослідження, майже в 4 рази збільшились розміри сплати податків від сільських товаровиробників до місцевих бюджетів, що сприяло стабільності виплати пенсій, а також заробітної плати працівникам бюджетної сфери.
Дослідження підтвердило необхідність реорганізації органів управління АПК обласного та районних рівнів. Поряд з господарськими функціями їм належить здійснювати захист інтересів сільськогосподарських та інших товаровиробників АПК. У зв’язку з цим належить розробити організаційно-правові основи взаємодії підприємств і організацій АПК з органами місцевого самоуправління. особливо на районному рівні.
Потрібно також створити систему інформаційно-консультаційного обслуговування АПК, доступну для всіх учасників аграрного ринку. На першому етапі вона повинна працювати переважно за підтримки держави, а у наступному – із зростаючою часткою – на госпрозрахунковій основі.
ВИСНОВКИ
Дисертаційні дослідження дають підстави зробити такі висновки:
1.
Основні напрями і форми здійснення аграрної реформи спрямовані на глибокі соціально-економічні перетворення на селі, перехід галузей агропромислового виробництва на ринкові засади, гарантування продовольчої безпеки країни. В результаті реформування земельних відносин переважна більшість земель сільськогосподарського призначення передана у власність тих, хто обробляє землю. Формуються нові сільськогосподарські підприємства ринкового типу на засадах приватної власності.
Разом з тим, у діяльності реформованого агропромислового виробництва є багато невирішених проблем. З цією метою в загальноекономічному плані державі необхідно:
·
забезпечити формування еквівалентних міжгалузевих відносин сільського господарства з іншими галузями країни;
·
створити доступну для основної маси сільськогосподарських товаровиробників систему короткострокового і довгострокового кредитування;
·
розробити стабільну систему державної підтримки агропромислового виробництва, спрямовану на забезпечення сприйнятливості його галузей до науково-технічних досягнень, розвитку ринкових відносин та високої доходності сільськогосподарських товаровиробників;
·
досягти послідовного формування матеріально-технічної бази з метою прискореного переходу до застосування нових технологій, технічних типів засобів, прогресивних форм соціально-економічних відносин.
2.
Посилювати екологізацію агропромислового виробництва з метою збереження природних ресурсів та одержання екологічно чистої продукції; домогтися зниження витрат енергоресурсів та інших витрат виробництва на одиницю продукції в сільському господарстві і харчовій промисловості; забезпечити підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції.
3.
В розвитку інвестиційного процесу:
·
створити сприятливі економічні умови для відтворення інвестиційної активності як на основі посилення ролі держави, так і через ринкові важелі регулювання (субсидії і субвенції, непрямі механізми – ціни, розмір ставки банківського процента, оподаткування, законодавчі акти щодо захисту вітчизняних і зарубіжних інвесторів тощо); розробити ефективні заходи здійснення амортизаційної політики;
·
розробити пріоритетні державні і регіональні програми розвитку АПК та забезпечити їх фінансування за рахунок бюджетних коштів і коштів товаровиробників.
4. В інституційному плані:
·
забезпечити розвиток вертикальної і горизонтальної кооперації як одного з важливих напрямів ефективного господарювання;
·
упорядкувати систему і функції державного управління, розвиток різних форм господарського управління та сільського самоуправління;
·
сприяти розвитку державної підтримки сільськогосподарських підприємств, які мають важливе значення у відтворювальному процесі – племінні господарства, селекційні і насіннєві підприємства, ветеринарні, агрохімічні та інші організації.
5. В галузі соціального розвитку села:
·
досягти рівня доходів сільськогосподарських працівників до середнього рівня в економіці країни;
·
забезпечити підвищення рівня професійних знань працюючих в агропромисловому виробництві на основі повного охоплення на селі сільської молоді середньою і середньоспеціальною освітою, систематично здійснювати перекваліфікацію керівних працівників та фахівців системи АПК;
·
постійно збільшувати кількість робочих місць у сільській місцевості, в тому числі на базі розвитку несільськогосподарської діяльності.
Здійснення заходів щодо реалізації пріоритетів повинно мати поетапний характер, поступово нарощувати обсяги і розширювати сфери їх діяльності шляхом розробки та реалізації цільових і середньострокових програм розвиту АПК.
6. В умовах ринкової економіки та приватної власності на землю вимагає вирішення проблема формування аграрного капіталу, для чого необхідно забезпечити введення землі в економічний оборот країни та створення інституту іпотеки, земельного банку та ринку землі. При цьому формування стартового капіталу може відбуватися за рахунок наявних в господарствах ресурсів, а також шляхом залучення нових позичкових ліквідних коштів. В подальшому нарощування аграрного капіталу, його оборот і відтворення повинні відбуватися на основі теорії додаткової вартості. Для цього необхідно запровадити сприятливий економічний механізм, однакові правила гри в різних галузях на ринку, постійно відстежувати економічні процеси із застосуванням механізмів регулювання і підтримки.
7. Основною метою аграрної політики є відновлення агропромислового виробництва і на цій основі забезпечення продовольчої безпеки країни при постійному підвищенні душового споживання продовольства, створення організаційно-економічних умов для рентабельної роботи сільськогосподарських товаровиробників і підприємств переробної промисловості.
СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1.
Плющ І.С. Механізми функціонування ринкової економіки. – К.: Ін-т аграрної економіки, 2000. – 101 с.
2.
Плющ Іван: “Земля буде наша, українська” // Україна і світ сьогодні. – 2000. – 11-17 березня. – С. 4.
3.
Плющ И. Жаркая осень: (Прогноз развития политической и экономической ситуации в стране) // Компаньон.- 2000. – 17-18 июля. – С.12-14.
4.
Плющ І. Ми всі беремо участь у суспільних процесах // Віче. – 2000. - №12. – С. 3-12.
5.
Плющ І.С. Основні напрями удосконалення економічних відносин в аграрному секторі України // Економіка АПК. – 2001. - №2. – С. 3-7.
6.
Плющ І.С. Напрями розвитку аграрної політики в Україні // Економіка АПК. – 2001. - №4. – С. 4-6.
7.
Плющ І.С. Напрями розвитку сучасних аграрних відносин в Україні // Вісник аграрної науки. – 2001. - №3. – С. 5-8.
8.
Плющ І.С. Перспективи розвитку аграрного сектора економіки та важелі його регулювання // Агроінком. – 2001. - №4-6. – С. 2-5.
АНОТАЦІЇ
Плющ І.С. “Реформування економічних відносин в агропромисловому виробництві України”. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК. – Інститут аграрної економіки УААН. Київ, 2001.
Досліджено проблеми реформування економічних відносин в агропромисловому виробництві України, теоретично-методологічні основи аграрної реформи.
Основна увага автора при цьому зосереджується на вивченні та узагальненні практики реформування економічних відносин в агропромисловому виробництві України. Це дозволило сформулювати основні теоретичні положення, на підставі яких здійснюється реформування економічних відносин. Визначені методологічні засади соціально-економічних перетворень. Розкривається зміст законодавчої бази, на підставі якої відбувається трансформація економічних відносин відповідно до вимог ринкової економіки.
Узагальнена практика та аналітичні дані сутності механізму реформування земельних і майнових відносин та формування нових організаційно-виробничих форм господарювання. Досліджуються основні принципи та економічні основи розвитку багатоукладної економіки в аграрному виробництві. Обгрунтовується необхідність демократизації системи управління, створення поряд з державними органами управління АПК, недержавних самоврядних органів, які формуються безпосередньо товаровиробниками за професійними ознаками в рамках місцевих самоврядних органів влади.
За визначенням дослідника модель багатоукладної економіки підпорядковується ринковим відносинам. Тут обгрунтовується необхідність та основні складові формування ринкового середовища і механізмів функціонування ринкової економіки.
Обгрунтовуються основні напрями вдосконалення системи цін та ціноутворення. Розкривається новий зміст організації фінансово-кредитної системи та податкової політики. Визначаються їхні переваги та їх стимулюючий вплив не тільки на ефективність агропромислового виробництва, а й на весь відтворювальний процес, на поліпшення взаємовідносин з бюджетом. Обов’язковою умовою є створення інфраструктури продовольчого ринку. Обгрунтовуються основні напрями техніко-технологічного переоснащення та ресурсного забезпечення агропромислового виробництва.
Ключові слова: аграрна реформа, приватна власність, форма господарювання, майно, нерухомість, іпотека, багатоукладність, доход, управління, кредит, податок, ринок, інфраструктура, ресурс, ефективність, ціна, фінанси.
Плющ И.С. “Реформирование экономических отношений в агропромышленном производстве Украины”. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 - экономика сельского хозяйства и АПК. - Институт аграрной экономики УААН. Киев, 2001.
Исследуются проблемы реформирования экономических отношений в агропромышленном производстве Украины, теоретико-методологические основы аграрной реформы.
Основное внимание сосредоточено на изучении и обобщении практики реформирования экономических отношений в агропромышленном производстве Украины. Это позволило сформулировать основные теоретические положения, на основании которых происходит реформирование экономических отношений. Определены методологические основы социально-экономических преобразований. Раскрывается содержание законодательной базы трансформации экономических отношений соответственно требованиям рыночной экономики.
Разработана проблема трансформации отношений собственности и реформирования организационно-правовых структур в сельском хозяйстве. На основании обобщений практики и аналитических данных раскрыт механизм реформирования земельных и имущественных отношений, формирование новых организационно-производственных производственных структур хозяйствования. Исследуются основные принципы и экономическая основа развития многоукладной экономики в аграрном производстве. Обосновывается необходимость демократизации системы управления, создания наряду с государственными органами управления АПК негосударственных органов самоуправления.
По определению исследователя модель многоукладной экономики подчиняется рыночным отношениям. Поэтому, наряду с производственной структурой, обосновывается необходимость и основные составные формирования рыночной среды и непосредственно механизмов функционирования рыночной экономики. К основным составляющим автор относит объединение государственного и негосударственного регулирования развития рыночной экономики.
Обосновываются основные направления совершенствования системы цен и ценообразования, раскрывается новое содержание организации финансово-кредитной системы и налоговой политики. Определяются их преимущества по сравнению с предыдущими, их стимулирующее влияние не только на эффективность агропромышленного производства, но и на весь процесс воспроизводства, на улучшение взаимоотношений с бюджетом, улучшение социально-экономического положения крестьян. Наряду с производственной сферой обязательным условием является создание инфраструктуры продовольственного рынка. Обосновываются направления технико-технологического переоснащения и ресурсного обеспечения агропромышленного производства.
Государственная политика, по выводам автора, на ближайшие годы должна строится с учетом перехода сельского хозяйства на интенсивные, а не экстенсивные методы хозяйствования.
Для преодоления вышеуказанных негативных процессов в агропромышленном комплексе необходимо решать следующие задачи:
обеспечить
