Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Проскурова Світлана Володимирівна

УДК 902.7

ЧУМАЦТВО ЯК УКРАЇНСЬКЕ

СОЦІОКУЛЬТУРНЕ ЯВИЩЕ

Спеціальність 09.00.12 -Українознавство

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття вченого ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ПОНОМАРЬОВ Анатолій Петрович,

головний науковий співробітник Інституту політичних

і етнонаціональних досліджень НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

БОРИСЕНКО Валентина Кирилівна, завідувач кафедрою

етнології та краєзнавства Київського національного

університету ім. Тараса Шевченка

кандидат історичних наук

ПОШИВАЙЛО Ігор Володимирович,

завідувач інформаційно-видавничим відділом

Українського центру народної культури “

Музей Івана Гончара”

Провідна установа Інститут історії України НАН України,

відділ історії культури українського народу

Захист відбудеться 25 квітня 2001 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 при Центрі українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 107).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано “24” березня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук Піскун В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації зумовлена метою дослідження та поставленими завданнями. Її обсяг становить 194 сторінки. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, переліку джерел і літератури (6 сторінок, 129 назв), двох додатків (креслення, ілюстрації).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Чумацтво протягом тривалого періоду української історії (з XVI до останньої чверті ХІХ сторіччя) було своєрідною формою існування національного купецтва, фактором, який об’єктивно сприяв створенню єдиного національного ринку на українських землях. Це явище втілювало як пізнавально-трудові навички українців, так і їхні психологічні особливості. У зв’язку зі зростанням у суспільстві інтересу до витоків української нації назріла потреба в комплексному вивченні чумацтва як соціокультурного явища та концептуальному осмисленні його впливу на націотворчі процеси.

Об’єктом дослідження є чумацтво як соціокультурний феномен етнічної історії українського народу.

Предметом дослідження є історичні та соціально-економічні витоки чумацтва, його матеріальна, духовна та соціонормативна культура, психологічний тип чумака.

Мета дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на напрацювання попередників, нову джерельну базу, показати витоки чумацтва, особливості й закономірності його розвитку та занепаду, місце чумацтва в етнічній історії українського народу, оригінальність цього соціокультурного явища.

Виходячи з цього, основними завданнями дослідження є:

- оцінка стану дослідженості чумацтва та повноти джерельної бази;

- періодизація історії чумацького промислу;

- визначення основних особливостей матеріальної, духовної та соціонормативної культури чумаків;

- реконструкція психологічного типу чумака.

Хронологічні рамки дослідження обмежуються XVI - останньою чвертю XIX сторіччя. У ХVI сторіччі промисел, пов’язаний із соляною та рибною торгівлею, набув значного поширення на українських землях. До представників промислу в українських писемних джерелах цього періоду вперше застосовано назву коломийці. На останню чверть ХІХ сторіччя припадають останні згадки про вияви чумацтва як традиційного торгівельно-візницького промислу українського населення. У цей період відбулася остаточна трансформація чумацтва у візництво, зникли характерні риси його соціальної організації.

Методологічну основу дослідження склали науково-дослідницькі принципи історизму, об’єктивності, системного підходу.

Застосовано такі методи дослідження, як проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, комплексного підходу та типологічних порівнянь.

Наукова новизна дисертаційного дослідження та його результатів полягає в тому, що воно є першим в сучасній українській етнології комплексним висвітленням цілісної картини еволюціонування чумацького промислу на тлі історичних та соціально-економічних реалій, що складалися на українських землях протягом понад восьми сторіч. Запропоновано нову періодизацію історії чумацького промислу, яка грунтується на історичних та фольклорних джерелах. Матеріали з рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України, а також Кіровоградського обласного державного архіву залучено до наукового обігу вперше, що дає змогу познайомити широкий науковий загал як із доробком маловідомих нині дослідників - членів Етногра********************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************я вдосконалення методичного забезпечення музейної справи в Україні.

Апробація результатів і основних положень дисертаційного дослідження здійснювалася у формі доповідей на звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка (Кіровоград, 2000) та на міжнародному симпозіумі “Україна та Фінляндія: західні та східні впливи на історичний та культурний розвиток” (Київ, 2000). Основні результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні відділу етнології Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України, засіданнях кафедри правознавства та спеціальних історичних дисциплін Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Історичні аспекти осмислення феномену чумацтва” оцінено стан дослідженості проблеми та повноту джерельної бази, викладено основні чинники, що спричинили зародження чумацтва та впливали на його розвиток протягом усього періоду існування, розглянуто версії щодо походження промислу, введено його періодизацію, викладено закономірності розвитку в залежності від історичних та соціально-економічних обставин.

Історіографія проблеми та її джерельна база. Українські та російські історики, етнографи, фольклористи, громадські діячі ХІХ - початку ХХ сторіччя, насамперед І.Рудченко Рудченко И.Я. Чумацкие народные песни. - К., 1874., А.Скальковський Скальковский А.А. Опыт статистического описания Новороссийского края. - Ч. 2. - Одесса, 1853., М.Сумцов Сумцов Н.Ф. К истории слободско-украинского чумачества. // Киевская старина. - 1884. - Т. VIII. - С. 493-496; Сумцов Н.Ф. Остатки чумачества (Культурные переживания). //Киевская старина. - 1889. - Т. XXV. -С. 138., Ф.Щербина Щербина Ф. Очерки южно-русских артелей, общинно-артельных форм. - Одесса, 1881., Д.Яворницький Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: У 3 т. - Львів: Світ, 1990-1992., дослідили деякі характерні риси промислу, що поступово занепадав під впливом нових соціально-економічних реалій, зібрали й певною мірою систематизували відомості про матеріальну та соціонормативну культуру промислу, зберегли значну кількість пам’яток духовної культури чумацтва.

Однак серед праць, які висвітлювали ті чи інші аспекти чумацького промислу, були практично відсутні комплексні дослідження цього унікального явища. Дослідники ХІХ сторіччя розглядали чумацтво лише як фольклорно-етнографічне явище. Крім того, більшість учених розглядали чумацтво не як самостійне явище історичного буття українського народу, а виключно крізь призму козацтва (насамперед А.Скальковський Див.: Скальковский А.А. История Новой Сечи, или последнего Коша Запорожского. - Одесса, 1845; Скальковский А.А. Наезды гайдамаков на Западную Украину в XVIII ст. (1733-1768). - Одесса, 1845.).

Прорив у розробці проблеми стався лише у 20-х роках ХХ сторіччя, коли вчені-україністи, об’єднані навколо Етнографічної комісії ВУАН (Н.Букатевич, С.Терещенко, В.Білий, Я.Риженко, Н.Малеча, І.Галюн Див.: Рукописні фонди ІМФЕ НАН України. - Ф. 1-4. Од. зб. 338, 340, 341, 343 - 346; Букатевич Н.І. Чумацтво на Україні (Історично-етнографічні нариси). //Господарство та право: Записки Одеського інституту народного господарства. - Одеса, 1928. - С. 1-89.), поставили собі за мету здійснити комплексне вивчення чумацтва з використанням новітніх, як на той час, методів дослідження. Вчені залучили широку джерельну базу, а також матеріали, здобуті в ході польових експедицій до колишніх чумацьких осередків (свідчення колишніх чумаків та їхніх нащадків, пам’ятки матеріальної та духовної культури). Дослідники, критично опрацювавши спадщину попередників, заклали основи комплексного висвітлення більшості аспектів, що стосуються виникнення, розвитку, розквіту та занепаду чумацтва, на широкому тлі історії України XVI-XIX сторіччя. Їхні наукові студії відзначалися професіоналізмом, застосуванням інструментарію сучасних європейських історичних шкіл, використанням широкої джерельної бази. Внаслідок репресій щодо представників української наукової еліти з боку тоталітарної влади на початку 30-х років українознавчі студії було згорнуто, а їхні результати на тривалий час вилучено з наукового обігу.

У радянський період І.С.Слабєєв дослідив ряд історичних та соціально-економічних аспектів чумацтва Слабєєв І.С. З історії первісного нагромадження капіталу на Україні (Чумацький промисел і його роль у соціально-економічному розвитку України XVIII - першої половини ХІХ сторіччя). - К.:Наукова думка, 1964. . Однак результати цього єдиного в своєму роді дослідження стосувалися виключно визначення ролі чумацького промислу в процесі первісного нагромадження капіталу в Україні.

Ю.Г.Гошко в узагальнюючій праці Гошко Ю.Г. Промисли й торгівля в Українських Карпатах XV - XIX ст. - К.: Наукова думка, 1991. приділив певну увагу проблемам, що стосуються виникнення та організації солевидобутку та соляної торгівлі на західноукраїнських землях, зокрема прасольського промислу - регіонального різновиду чумацького.

В українознавчій літературі ХІХ - ХХ сторіч проблему чумацтва було відображено фрагментарно. Воно розглядалося через призму козацтва, здебільшого як фольклорно-етнографічне явище, хоча певна увага приділялася й соціально-економічним аспектам промислу. Духовна культура чумаків досліджувалася поза зв’язком із соціонормативною культурою промислу, яка, без сумніву, мала суто архаїчне походження.

В сучасному українознавстві дослідженню чумацтва практично не приділяється уваги. Поодинокі праці з цієї проблеми відзначаються описовістю, містять науково некоректні або й помилкові твердження. Характерним у цьому аспекті є посібник О.Тура Тур О. Чумацькими шляхами: Посібник з народознавства. - К.: Інститут системних досліджень освіти Міністерства освіти України. - 1995..

Джерельну базу дослідження склали документи з архівних фондів, археографічні публікації, мемуари. Доповнюють її статистичні збірки, пам’ятки фольклору та матеріальної культури чумаків, результати польових досліджень.

Рукописні фонди ІМФЕ НАН України містять матеріали В.Білого, Н.Букатевича, І.Галюна, А.Димінського, Н.Малечі, Я.Риженка, С.Терещенко (ф. 1-4), Д.Яворницького (ф. 8). Найбільш значимим з точки зору предмету дослідження є фонд 1-4, що містить унікальні матеріали, зібрані здебільшого членами та кореспондентами Етнографічної комісії ВУАН в ході польових експедицій до колишніх традиційних осередків чумацького промислу (Черкащини, Чернігівщини, Полтавщини, Одещини та Херсонщини). Цей своєрідний етнографічно-фольклорний архів чумацтва лише частково було використано при підготовці до випуску “Матеріалів до вивчення виробничих об’єднань”, присвячених чумацтву Матеріали до вивчення виробничих об’єднань. - Вип. 2: Чумаки. - К., 1931..

Наукову цінність мають зібрані названими дослідниками відомості, що стосуються соціально-економічних аспектів чумацького промислу, його матеріальної культури, фольклору, зокрема демонології, а також регіональних особливостей чумацтва в різних його осередках.

Дослідження Н.Букатевича Рукописні фонди ІМФЕ НАН України. Матеріали Н.Букатевича. - Ф. 1-4. Од. зб. 344. торкається соціально-економічних аспектів чумацького промислу на Півдні України. Автор широко використав архівні матеріали та статистичні відомості для детального аналізу соціально-економічних чинників, які впливали на розвиток чумацтва. Здобуті ним відомості дозволили визначити як ті чинники, що сприяли розвитку чумацтва на Півдні України, так і ті, що призвели до його занепаду, а також уточнити деякі аспекти взаємин чумаків з офіційною російською владою та поміщиками.

У дослідженні Я.РиженкаРукописні фонди ІМФЕ НАН України. Матеріали Я.Риженка. - Ф. 1-4. Од. зб. 345. широко використано документи Полтавського історичного архіву та Полтавського історичного музею. Детально розглянуто економічні інтереси місцевих чумаків, місце чумацької торгівлі в загальному товарообігу, зібрано наративні пам’ятки - розповіді колишніх чумаків. Здобуті Я.Риженком відомості дозволили визначити Полтавщину як основний осередок українського чумацтва, уточнити роль та місце промислу серед основних занять українського населення, зробити висновок про значну прибутковість чумакування, уточнити деякі аспекти звичаєвого права чумаків.

У матеріалах експедиції С.Терещенко Там же. Матеріали С.Терещенко. - Ф. 1-4. Од. зб. 341. зібрано значну кількість наративних пам’яток - розповідей колишніх чумаків та їх нащадків, ретельно описано пам’ятки матеріальної культури промислу (засоби пересування, тяглову силу, житло, їжу, одяг). Це дозволило реконструювати комплекси матеріальної культури промислу, уточнити деякі аспекти звичаєвого права, психологічні особливості чумаків.

У ході своїх експедицій А.Димінський Там же. Матеріали А.Димінського. - Ф. 1-4. Од. зб. 342., І.Галюн Там же. Матеріали І.Галюна. - Ф. 1-4. Од. зб. 346., Н.Малеча Там же. Матеріали Н.Малечі. - Ф. 1-4. Од. зб. 338. зібрали наративні пам’ятки, які дозволили встановити деякі аспекти соціонормативної культури промислу, матеріальної культури, особливості функціонування промислу в різних його осередках.

У матеріалах В.Білого Там же. Матеріали В.Білого. - Ф. 1-4. Од. зб. 340. містяться унікальні наративні пам’ятки, що стосуються чумацької демонології. Їх аналіз дозволив розширити уявлення про вірування та повір’я чумаків.

Опрацювання матеріалів П.Рябкова Кіровоградський обласний державний архів. Матеріали П.Рябкова. - Ф. 304. Од. зб. 212-214, 216, 217., який у ході своїх експедиційних поїздок зібрав як наративні пам’ятки (розповіді колишніх херсонських чумаків), так і унікальні пам’ятки матеріальної культури (зокрема, він навів точні креслення та обміри чумацької мажі), дало можливість визначити особливості функціонування промислу на Півдні України доби його розквіту та занепаду, реконструювати комплекс чумацьких засобів пересування.

Збірки археографічних публікацій Києво-Печерський патерик. /Вступ, текст, примітки Дм. Абрамовича. - К., 1931; Літопис Руський. - К.: Дніпро, 1989; Архив Юго-Западной России. Издание временной комиссии для разборки древних актов. - К., 1886; Описи Київського намісництва 70-80-х років XVIII ст. - К.: Наукова думка, 1989; Торгівля на Україні в XIV - середині XVII ст. (Волинь і Наддніпрянщина). - К.: Наукова думка, 1990; Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. - К.: Наукова думка, 1992; Архів Коша Нової Запорізької Січі. (Опис справ 1713-1776 рр.). - К.: Наукова думка, 1994. містять різноманітні ділові, господарські та правові документи, що дозволили визначити деякі соціально-економічні та правові аспекти функціонування промислу в різні періоди його існування, взаємини чумаків із запорожцями, татарами, литовсько-польськими та російськими властями.

Осібно слід розглянути археографічні публікації часопису “Київська старовина” Бытовая малорусская обстановка в документах XVII-XVIII веков. //Киевская старина. - 1887. - Т. XIX. - С. 336-356; Нападение гайдамаков на карантин в Ягодной Долине в 1750 г. //Киевская старина. - 1889. - Т. XXV. - С. 332-378; Дневник генерального подскарбия Якова Марковича 1724 г. //Киевская старина. - 1891. - Т. XXXIV. - С. 17-89.. Вони містять ряд унікальних документів, опрацювання яких дозволило визначити деякі важливі складові матеріальної культури промислу, особливості взаємовідносин чумаків із запорожцями.

Опрацювання мемуарів сучасників Рубрук Г. де. Путешествие в восточные страны. - М., 1987; Мемуары Михаила Литвина. //Киевская старина. - 1889. - Т. XXVI; Боплан Г. Л. де. Опис України. //Боплан Г.Л. де. Опис України. Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький. /Пер. з фр., приміт. та передм. Я.І.Кравця. - Львів: Каменяр, 1990. - С. 17-114; Яворский Я. Воспоминания из Украины 1846 г. (Див.: Пыпин А. История русской этнографии: В 3 т. - Т. 3: Этнография малорусская. - СПб., 1891. - С. 262); Афанасьев-Чужбинский А. Поездка в Южную Россию. - Ч. 2. - СПб., 1863; Данилевський Г.П. Чумаки (З подорожніх нотаток 1856 р. про характер та звичаї українських чумаків). /Передм. В.Скуратівського. - К., 1992; Трутовский К. Из воспоминаний о поездках по Малороссии. //Киевская старина. - 1889. - Т. XXVI; Головацький Я. Мандрівка по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля. //Жовтень. - 1976. - № 6. дозволило реконструювати комплекси матеріальної культури чумаків, скласти уявлення про характерні риси духовної та соціонормативної культури.

Використання публікацій періодичних видань ХІХ ст. Битва под Кумейками. //Черниговский листок. - 1863. - № 9; Несколько слов о чумацком промысле. //Киевлянин. - 1866. - № 112; О направлении Киевско-Брестской дороги. //Киевлянин. - 1868. - № 92. дозволило визначити деякі соціально-економічні аспекти функціонування промислу в заключному періоді його існування, причини занепаду.

Опрацювання опублікованих результатів статистичних досліджень другої половини ХІХ ст. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба: Херсонская губерния. /Составил Генерального штаба полковник А.Шмидт. - СПб., 1863; Янсон Ю. Статистические исследования о хлебной торговле в Одесском районе. - СПб., 1870; Материалы для оценки земель Херсонской губернии. - Херсон, 1888. - Т. 2-3; Щербаковская волость Елисаветградского уезда Херсонской губернии (историко-этнографическое и хозяйственно-статистическое описание). /Составил Т.И.Осадчий. - Херсон, 1891. дозволило визначити місце чумацького промислу в загальному обсязі перевезень на Півдні України, уточнити проходження основних чумацьких шляхів.

Аналіз фольклорних пам’яток, зокрема чумацьких пісень зі збірок І.Рудченка, Я.Головацького, П.Чубинського, С.Тобілевич, Д.Яворницького Рудченко И.Я. Чумак в народных песнях. //Вестник Европы. - 1872. - Кн. 9; Рудченко И.Я. Чумацкие народные песни. - К., 1874; Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я.Ф.Головацким. - Ч. 1: Думы и думки. - М., 1878; Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императорским Русским Географическим обществом. Юго-Западное отделение. (Материалы и исследования, собранные действительным членом П.П.Чубинским): В 7 т. - СПб., 1872-1878; Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич. - К.: Наукова думка, 1982; Рукописні фонди ІМФЕ НАН України. Матеріали Д.Яворницького. - Ф. 8. Од. зб. 36., дозволив визначити не лише основні риси духовної культури чумаків, їхньої психології, а й віднайти в текстах пісень нашарування різних історичних епох, згадки про маршрути мандрівок.

Результати здійснених дисертантом польових досліджень Звичаї чумаків Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. - Ворона Марія Гервасіївна, 1919 року народження, народилася і все життя мешкає в с. Громуха Новоукраїнського району Кіровоградської області. - 5 с. дозволили уточнити деякі риси духовної та соціонормативної культури чумаків Півдня України, а саме колишньої Херсонської губернії.

У цілому задіяний комплекс літератури та джерел дозволяє вирішити завдання, поставлені в дисертаційному дослідженні.

Історичні й соціально-економічні витоки чумацтва. Основними чинниками, що вплинули на виникнення та розвиток чумацтва, були: відсутність на більшості території України покладів солі як одного з життєво необхідних продуктів харчування; значна віддаленість соляних промислів від густозаселених районів Центру України та Подніпров’я, що були основними споживачами солі; небезпеки та значні фізичні труднощі, пов’язані з пересуванням основними шляхами, що сполучали Центр України та Подніпров’я з Кримом, Причорномор’ям та Приазов’ям; значна тривалість весняно-літнього періоду в Степовій та Лісостеповій зонах України; економічні пріоритети українського населення - землеробство та скотарство; відсутність національної державності на українських землях; орієнтація урядів країн, до складу яких в різний час входили українські землі, виключно на сприяння своєму національному купецтву; виникнення й зміцнення козацтва як військової організації українського народу.

Історично-етнографічні першовитоки чумацтва сягають доби раннього Середньовіччя. Джерела свідчать про те, що солеторговий промисел існував на теренах України вже в XV сторіччі. Представники промислу в різні періоди звалися люди, соляники, уходники, коломийці. Дослідження вітчизняних істориків, зокрема І.Слабєєва, довели ідентичність цих назв. Назву чумак уперше зафіксовано в російських письмових джерелах 1637 року Див.: Сидоренко О. Ф. Українські землі в міжнародній торгівлі IX - середини XVII ст. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 135..

Історична послідовність розвитку промислу під різними назвами виглядає так:

Приблизно з другої половини XV сторіччя промислом нарівні з купцями-солеторговцями стали займатися представники інших станів тогочасного суспільства (звідси й назва - люди); пізніше, наприкінці XV - на початку XVI сторіччя, промисел набуває професійного характеру і його представники називаються соляники, а з середини XVII сторіччя - чумаки.

Одночасно мала поширення й інша назва - коломийці, тобто промисловики, які доставляли виварну сіль з Коломиї та інших місцевостей Галичини. У джерелах XVII сторіччя містяться згадки як про чумаків, так і про коломийців.

Фольклорні пам’ятки, зокрема легенди, дають певні підстави вважати, що в торгівлі часів Київської Русі брали участь попередники чумаків - солеторговці, які належали до різних соціальних станів тогочасного суспільства.

Основні періоди існування чумацтва:

- ранній, або легендарний - охоплював X - XIV сторіччя. Характеризувався виділенням солеторгового промислу в самостійну галузь, становленням його характерних рис та господарських прийомів (воли як основна тяглова сила, криті великі вози, пересування традиційними шляхами, напіввійськова організація валок тощо);

- литовсько-польський - охоплював XIV-XVI сторіччя. Характеризувався помітним посиленням ролі західного напрямку української торгівлі та її виходом на європейські ринки з одночасним збереженням важливого значення південного напрямку, виникненням традиційних ярмаркових осередків (зокрема у Києві та Луцьку), де відбувалася оптова торгівля товарами традиційного чумацького асортименту (збіжжям, сіллю, рибою, вовною), появою нових шляхів, посиленням впливу на соціальну організацію чумацьких валок норм писаного права, зокрема Литовського статуту. Внаслідок закріпачення значної частини українського селянства відбулося звуження соціальної бази чумацтва;

- козацький - охоплював XVI- кінець XVII сторіччя. Цей період було позначено переломом в національних, політичних, економічних та культурних орієнтаціях українців. Пожвавилися торговельні зв’язки між регіонами України. Виникнення козацтва та зміцнення його авторитету й сили сприяло розвитку вільної торгівлі. Головними центрами торгівлі, зокрема чумацької, стали Подніпров’я та Запоріжжя. Розширилися економічні зв’язки з Польщею та Кримом, набувши в цей період найбільшого розмаху. Запорізькі козаки захищали чумаків і брали безпосередню участь у чумакуванні. Відбувалося розширення соціальної бази чумацтва;

- період російського володарювання - охоплював початок XVIII - останню чверть ХІХ сторіччя. Характеризувався, з одного боку, відносною політичною стабільністю на українських землях, розширенням економічних зв’язків між регіонами України, появою передумов для створення єдиного господарського комплексу, значним зростанням обсягу вивозу товарів чумацького асортименту в Європу через чорноморські порти (після приєднання Новоросії); з іншого боку - протекціоністською політикою російського уряду щодо власного купецтва, переорієнтацією української торгівлі з європейських ринків на російські шляхом запровадження значних митних тарифів. Внаслідок ліквідації козацтва та повного закріпачення селянства значно звузилася соціальна база чумацького промислу. Переорієнтація чумаків на доставку збіжжя та зростання закупівельних цін на сіль викликали перехід соляної торгівлі до рук російських купців-оптовиків. Одночасно з концентрацією торгового капіталу відбулася поступова трансформація чумаків із самостійних господарів-власників на перевізників чужого товару. Під впливом нових соціально-економічних умов почалася деградація соціальної організації чумацтва. До його остаточного зникнення призвели прокладання мережі залізниць та початок парового судноплавства основними водними артеріями України.

В другому розділі “Традиційно-побутова культура чумаків” на основі порівняльного аналізу значної кількості джерел зроблено спробу реконструкції комплексів матеріальної культури й системи духовної культури чумаків.

Основу матеріальної культури чумацтва становили засоби пересування. Це було зумовлено самим характером промислу, який передбачав переміщення значних вантажів на великі відстані. Доведено, що чумацькі засоби пересування й тяглова сила (вози й воли) мали виключно архаїчне та автентичне походження. На це вказує те, що в усіх чумацьких осередках вози виготовлялися з одних і тих же сортів деревини, практично без використання металу (для скріплювання частин використовувалися дерев’яні або шкіряні деталі). В етимології термінів, що стосуються будови чумацького воза, практично відсутні західноєвропейські та тюркські впливи, і лише металеві деталі воза мають назви, що походять з німецької. Майже однаковим у різних чумацьких осередках був комплекс господарського інвентарю.

Відмінність комплексів матеріальної культури чумаків, насамперед одягу, житла (як постійного, так і тимчасового - таборів) та харчування від селянських обумовлено значним впливом матеріальної культури козацтва та інших народів, з представниками яких чумаки мали справу під час подорожей.

Із самоідентифікацією чумаків як окремої соціальної групи були пов’язані певні обмеження в одязі (як і козаки, чумаки не носили іншого головного убору, крім смушевої шапки), заняттях (чумаки, як і козаки, уникали участі в сільськогосподарських роботах), а також традиційна орнаментація засобів пересування та елементів житла.

Духовний світ чумаків був насиченим. Будучи частиною українського етносу, вони в той же час складали езотеричну групу, що було характерним для всіх професійних об’єднань доби раннього Середньовіччя.

На це вказують певні відмінності в демонології (наділення надприродною силою традиційних тварин - вола й півня), забобонах та оберегах, наявність пережитків втаємничених чоловічих громад (наділення надприродними здібностями отамана, кругова порука), ретельно розроблений і суворо регламентований ритуально-обрядовий бік повсякденного життя чумаків.

Доведено, що на духовну культуру чумаків значною мірою вплинула духовна традиція козацтва. Завдяки цьому впливу в ній присутній яскраво виражений християнський елемент.

Порівняльний аналіз текстів чумацьких пісень, незважаючи на певну умовність та гіперболізованість сюжетів, а також неможливість у більшості випадків точного їх датування, водночас дає змогу визначити нашарування конкретних історичних епох, окреслити географію чумацьких подорожей, реконструювати деякі соціопсихологічні риси чумаків, зокрема їхнє ставлення до сім’ї, віри тощо.

У пісенній творчості чумаків простежується певна психологічна суперечливість, що характеризує чумацтво як явище, загалом неоднорідне за своєю соціальною природою. На це вказує те, що ліричні герої чумацьких пісень є носіями двох різних психологічних типів - козака-звитяжця і колишнього селянина, носія установки “моя хата з краю”. Отже, в чумацькій пісенній творчості побутували дві традиції - козацька й селянська. Носіями першої, характерної для періоду XVI-XVIII сторіч, були як “корінні” чумаки, так і козаки, які стали чумаками вимушено, але зберегли свої життєві принципи та основні психологічні риси. Вони ж були й носіями психологічного архетипу професії. Другу традицію було привнесено значно пізніше, у ХІХ сторіччі, селянами, які починали чумакувати, щоб вирватися з-під гніту панщини, але несли в собі риси зовсім іншого психологічного типу.

В третьому розділі “Особливості соціонормативної культури чумацтва” проаналізовано вплив норм українського звичаєвого та писаного права на громадський побут чумаків, їх взаємовідносини з представниками інших суспільних верств та націй, реконструйовано психологічний тип чумака.

Чумацьку корпоративну громаду було побудовано на принципах напіввійськової організації купецьких караванів доби раннього Середньовіччя. Купецькі корпорації часів Київської Русі утримували наймані озброєні загони для захисту своїх караванів у чужих землях. Так само і чумацькі валки XVI-XVIII сторіч являли собою озброєні та належним чином організовані загони, готові в будь-який час до захисту свого майна та життя від численних нападників.

Значний вплив на формування чумацької корпоративної громади справили організація Війська Низового Запорізького та середньовічних ремісничих цехів.

Чумацька валка була об’єднанням рівноправних господарів. Її організація базувалася на особистій відповідальності кожного за успіх спільної справи. Управління повсякденним життям валки здійснював отаман, якого обирали загальним голосуванням із суворим дотриманням стародавніх ритуалів. Отаман мав значні повноваження. В козацький період на нього перш за все покладалися обов’язки військового ватажка; пізніше він став адміністратором, який мав забезпечувати належний порядок під час подорожі та гарантувати надійний прибуток для кожного чумака.

Відносини між чумаками грунтувалися на взаємодопомозі та взаємовиручці й передбачали оберігання особи та майна товаришів. Ці риси були характерними передусім для соціальної організації ремісничого цеху. Проявами її впливу були явне виокремлення чумаків із сільської громади, їх відносна незалежність, перш за все економічна, сувора регламентація повсякденного життя як у дорозі, так і вдома (спільна каса, право товариства на втручання в приватні економічні інтереси ватажан, спільні свята, кругова порука, опікування вдовами й сиротами). Як і ремісники, чумаки брали активну участь у житті церковних громад; мали вони й небесного покровителя - Матір Божу Одигітрію.

На відміну від ремісничого цеху з його чітким поділом на учнів, підмайстрів та майстрів, письмовим статутом, розвиненим самоврядуванням, чумацька валка не мала визначеної ієрархічної структури. До неї практично на рівних правах входили наймити. Вони мали навіть право голосу під час виборів отамана.

Організація чумацької корпоративної громади була настільки життєздатною, що змогла проіснувати практично без змін до середини ХІХ сторіччя. До її трансформації призвели такі чинники, як зміни в економічних умовах існування промислу, насамперед переорієнтація з самостійного ведення торгівлі на візництво, поява залізниць і пароплавів; соціально-майнове розшарування чумацтва; зміни в суспільній психології. Починаючи з другої половини ХІХ сторіччя, валку традиційного “запорізького” типу (з виборним отаманом і самостійними ватажанами-господарями) витіснили валки “хазяйська” (на чолі з хазяїном) та “наймитська” (на чолі з отаманом-артільником, який був довіреною особою купця-наймача).

Корпоративна психологія чумаків була близькою і зрозумілою для більшості українського населення. Тому їхні взаємини з сільськими громадами базувалися на взаємоповазі та взаємодопомозі. Широко відомою була благодійність чумаків стосовно вдів і сиріт.

З представниками панівних верств суспільства чумаки прагнули підтримувати взаємовигідні стосунки. В своїх традиційних осередках чумацтво відігравало, певною мірою, роль регулятора соціальних відносин, пом’якшуючи їхній антагонізм.

Що стосується взаємовідносин чумаків із запорожцями, то економічна політика Війська Низового Запорізького полягала у створенні сприятливих умов для торгівлі, зокрема чумацької. Але це не заважало запорізькій старшині всіляко визискувати чумаків під час пересування останніх землями “військового скарбу” (збирання “мостового”, сплата за охорону військовим конвоєм тощо). До того ж військова адміністрація не завжди могла захистити чумаків від нападів гайдамаків з числа самих запорожців.

Чумаки в цілому більш толерантно, ніж решта населення, ставилися до іноземців та іновірців. Стереотипна упередженість українців стосовно татарів, поляків та євреїв не була характерною для чумаків.

Чумакам була притаманна надзвичайна професійна чесність, що робило практично непотрібним укладання з ними офіційних угод.

Взаємини між ватажанами всередині чумацької корпоративної громади регулювалися виключно “чумацьким звичаєм”, що був уособленням психологічного типу чумака і являв собою систему норм звичаєвого права, інтерпретованих відповідно до реалій промислу. Він ніс на собі також вплив норм писаного права, зокрема Литовського статуту. При врегулюванні конфліктних ситуацій вирішальне слово належало отаману. Його влада була значною і простягалася аж до застосування фізичних покарань стосовно правопорушників. Однак такі повноваження він мав лише в дорозі.

Етикетна культура промислу базувалася на притаманному чумакам почутті гідності та непідробній пошані до отамана і старших. Кожен чумак культивував у собі риси “почесної” поведінки, для якої були характерні стримана пластика рухів, урочистість поз, скупість міміки, велич ходи, небагатослів’я. Це викликалося тим, що за вибором громади кожен чумак міг стати отаманом.“

Чумацький звичай” був притягальним для значної частини українського населення. Він обумовлював мотивацію участі пересічного українця в чумацькому промислі.

Доведено, що психологічний тип чумака сформувався за тих же умов, що й психологічний тип західноєвропейського купця доби Середньовіччя. Але визначальний вплив на нього справили географічні (ландшафтно-кліматичні) умови українських Степу та Лісостепу, а також основні шари ментальності українського народу - хліборобський та козацький. Сукупна дія цих факторів призвела до появи людського типу, який був уособленням таких чеснот, як патріотизм, професійна чесність, альтруїзм, працелюбність, дух взаємодопомоги та колективізму (за наявності значної самостійності й приватного інтересу), жертовність в ім’я громади. Водночас йому були притаманні також негативні риси, а саме фаталізм, різкі зміни настрою (від ентузіазму до апатії й розпачу), саморуйнівні тенденції, прояви жорстокості.

У висновках узагальнено результати дослідження, які виносяться на захист:

1. Значний внесок у дослідження чумацтва зробили українські науковці - члени та кореспонденти Етнографічної комісії ВУАН. Ними протягом 1921-1931 років із застосуванням сучасних і передових, як на той час, методів досліджень було зроблено спробу відтворення цілісної картини виникнення, існування та занепаду чумацтва як соціокультурного явища.

2. Період виникнення чумацтва, насамперед як промислу, пов’язаного із соляною торгівлею, сягає не XVI сторіччя, коли з’являються перші писемні згадки про розвиток соляної та рибної торгівлі на українських землях, і тим більше не середини XVII сторіччя, коли в писемних джерелах вперше згадуються чумаки, а значно віддаленішої доби української історії.

Історія чумацтва як економічного й насамперед соціокультурного явища нараховує чотири періоди: ранній, або легендарний - Х - ХІV сторіччя; литовсько-польський - XIV-XVI сторіччя; козацький - друга половина XVI - кінець XVII сторіччя; період російського володарювання - початок XVIII - остання чверть ХІХ сторіччя.

3. Матеріальна культура чумацтва сформувалася за доби раннього Середньовіччя.

На традиційні комплекси одягу, харчування та житла чумаків значний вплив справила матеріальна культура козацтва.

Духовна культура чумаків була культурою окремої езотеричної групи. Про це свідчить наявність певних відмінностей чумацьких демонології, ритуалів, обрядів та звичаїв від загальноукраїнських, розгалужена ритуалізація повсякденного життя чумаків. Порівняльний аналіз текстів чумацьких пісень свідчить про наявність у їхній пісенній творчості двох традицій - селянської й козацької. Це є відображенням соціальної бази чумацтва та двох основних складових психотипу українця.

Соціонормативна культура чумацтва формувалася під впливом норм як українського звичаєвого, так і писаного права (насамперед, Литовського статуту). Соціальна структура чумацької валки мала в своїй основі напіввійськову організацію купецьких караванів доби раннього Середньовіччя. Водночас вона зазнала значного впливу з боку як козацької, так і цехової організацій.

4. Психологічний тип чумака сформувався за тих же умов, що й психологічний тип західноєвропейського купця доби Середньовіччя. Але на нього справили визначальний вплив географічні (ландшафтно-кліматичні) умови Степу й Лісостепу України і два основні шари ментальності українського народу - хліборобський та козацький.

У результаті дослідження чумацтво постає як цілісне явище, як етносоціокультурний феномен. Воно було унікальним породженням географічних, економічних, історичних умов України, ментальності українського народу.

Чумацтво протягом кількох сторіч відігравало значну роль в націотворчих процесах, сприяючи створенню національного ринку на українських землях, встановленню взаємовигідних зв’язків із зарубіжжям, підтриманню та збереженню духовних традицій українців.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Статті та брошура, в яких відображено зміст і основні результати дослідження:

1. Науковий доробок Н.І.Букатевича та його значення. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. - 1999. - Вип. 45. - К.: ВЦ “Київський університет”, 1999. - С. 72-76.

2. Видатний дослідник чумацтва 20-30-х років. // Народна творчість та етнографія. - 2000. - № 1. - С. 98-104.

3. Етнографічна комісія ВУАН та її роль у вивченні чумацтва (1921-1931). // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. праць. - 2000. - Вип. 4. - К.: Унісерв, 2000. - С. 75-80.

4. Чумаки як виразні носії ментальності та етнічного архетипу українців. // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. праць. - 2000. - Вип. 5. - К.: Унісерв, 2000. - С. 94-99.

5. Історіографія чумацтва: Навчальний посібник для студентів гуманітарних спеціальностей. - Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 1999. - 42 стор.

Проскурова С.В. Чумацтво як українське соціокультурне явище. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.12 - Українознавство. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено проблемі комплексного дослідження такого традиційного промислу українського народу, як чумацтво. Воно розглядається як етносоціокультурний феномен. Введено періодизацію історії чумацтва, яка нараховує протягом Х - ХІХ сторіч чотири періоди, кожен з яких має характерні особливості в залежності від історичних та соціально-економічних умов. Проаналізовано роль Етнографічної комісії ВУАН (1921-1931) у фундаментальному дослідженні чумацтва. Введено в обіг результати наукової діяльності маловідомих дослідників чумацтва, а також нові документальні джерела. Доведено архаїчність матеріальної, духовної та соціонормативної культури чумацтва. На основі наявних джерел зроблено спробу реконструювати психологічний тип чумака, який був похідною природних умов українських Степу й Лісостепу та двох історичних шарів ментальності українського народу - хліборобського й козацького.

Ключові слова: чумацтво, чумацький промисел, матеріальна культура, духовна культура, соціонормативні відносини, чумацький звичай, корпоративна громада, психологічний тип чумака.

Проскурова С.В. Чумачество как украинское социокультурное явление. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.12 - Украиноведение. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

Диссертация посвящена комплексному исследованию такого традиционного промысла украинского народа, как чумачество. Опираясь на анализ историографии, документальных и архивных источников, диссертант осуществил попытку реконструировать целостную картину зарождения, становления, расцвета и упадка чумацкого промысла как оригинального социокультурного явления этнической истории украинцев.

В диссертации впервые в украиноведении введена периодизация истории чумачества, насчитывающая на протяжении Х - ХIX столетий четыре периода, каждый из которых имеет характерные особенности в зависимости от исторических и социально-экономических условий.

Проанализирована организующая роль Этнографической комиссии ВУАН (1921-1931) в фундаментальном исследовании чумачества. Введены в оборот результаты научной деятельности малоизвестных исследователей.

В результате исследования материальной культуры промысла сделан вывод о том, что в её основе лежат традиции древней земледельческой цивилизации, основной тягловой силой которой был вол. Определяющими в материальной культуре чумачества являлись средства передвижения. Об архаичности конструкции чумацкого воза свидетельствует использование для его изготовления в различных центрах чумачества одних и тех же сортов древесины, отсутствие в этимологии терминов, касающихся устройства воза, западноевропейских и тюркских влияний. Установлено значительное влияние казацкой традиции на комплексы материальной культуры чумаков, отличающие их от основной массы украинцев (одежду, еду, жилье и лагеря).

В области духовной культуры чумаки, являясь составной частью украинского народа, в то же время представляли собой обособленную эзотерическую группу с собственными демонологией, системой ритуалов, обрядов и обычаев. Это позволяет сделать вывод о том, что промысел сформировался в эпоху раннего Средневековья. Духовная традиция запорожского казачества привнесла в духовную культуру чумаков ярко выраженный христианский элемент. Исследование песенного творчества чумаков позволяет установить наличие в нем напластований различных исторических эпох, определить географию