КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

СИДЕЛЬНИКОВА Лариса Вікторівна

УДК 81` 35 –112 = 133.1

ФОНЕТИКО-ГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ПІКАРДІЙСЬКОГО ДІАЛЕКТУ СТАРОФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ

(НА МАТЕРІАЛІ ПОЕЗІЇ ХІІІ СТОЛІТТЯ)

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі французької філології Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор

Крючков Георгій Георгійович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра французької

філології, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гетьман Зоя Олексіївна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра теорії та

практики перекладу романських мов, професор

кандидат філологічних наук, доцент

Ігнатова Ольга Іванівна,

Дипломатична академія України при Міністерстві

закордонних справ України, кафедра

іноземних мов, доцент

Провідна установа Львівський національний університет

імені Івана Франка, кафедра французької

філології, Міністерство освіти і науки

України, м. Львів

Захист відбудеться 10.01.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ–150, вул. Червоноармійська, 73)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (03680, МПС, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73)

Автореферат розісланий 09.12.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Калита А.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На сучасному етапі розвитку мовознавства актуальними залишаються питання становлення писемно-літературної мови та впливу різних діалектів на її формування у зв'язку зі зростанням інтересу до етнології та культурології. Одним із основних напрямків розвитку романістики є розробка питань, пов'язаних із визначенням часу виникнення загальнонародної писемно-літературної французької мови та ролі діалектів у становленні та унормуванні графіки й орфографії. Існує гіпотеза, що початок формування французької мови можна віднести до кінця ХІІІ ст., коли Іль-де-Франс став центром територіального і політичного об'єднання Франції (В.Байо, М.О. Бородіна, Ф.Брюно, Ш. Брюно, Е. Бурсьє, Н.О.Катагощина, Г.Фалькхоф). В інших джерелах (Г.Вакер, Е.Морф, Г.В. Сюш'є, К. Фослер) виникнення французької писемно-літературної мови датується ХІ ст. Така ж розбіжність спостерігається й в питанні визначення діалектної основи: висловлюється думка (В. Вартбург, Г. Паріс, К. Фослер) про те, що основою французької мови став франсійський діалект, але в сучасній лінгвістичній літературі є багато інших досліджень, присвячених вивченню діалектної бази французької мови, де розглядаються основні особливості функціонування нормандського, пікардійського та інших французьких діалектів. Не можна вважати остаточно доведеним те, що франсійський діалект був первинною або єдиною діалектною основою французької мови. Безсумнівним є факт, що в різні часи певні діалекти впливали як на сусідні територіальні діалекти, так і на діалект Парижа (М.О.Бородіна, З.М.Волкова, В.Г.Гак, Н.О.Катагощина, М.Дельбуль, Н.О.Шигаревська). Нормандський діалект ХІ-ХІІ ст. вважався першою діалектною основою французької мови (Ф. Брюно, Г.Вакер, Н.О. Катагощина, Г. Суш'є). Як відомо, більшість стародавніх літературних творів виникає в Нормандії та Пікардії (З.М. Волкова, Ю.В. Очерет, Г. Щерба). Головними літературними діалектами ХІІ-ХІІІ ст. стали нормандський, пікардійський та франсійський. Для ХІІІ ст. найхарактернішим мовним явищем, за свідченням літературних пам'яток (художні твори Жана Боделя, Жібера де Монтереля, Адама де ля Аля, Філіппа де Бомануара), є пікардійський діалект. У ХІІІ ст., до унормування французької мови, Пікардії належало центральне місце в літературному та економічному житті середньовічної Франції. Пікардійський діалект того періоду відігравав домінуючу роль серед інших діалектів і конкурував з діалектом Парижа (Р.Дебрі, Ю.В.Очерет, С.Сахадзе). Зокрема, перші літературні твори середньовіччя були написані пікардійським діалектом.

Проблеми визначення часу виникнення загальнонародної писемно-літературної французької мови та впливу на її розвиток пікардійського діалекту взаємопов'язані. Без спеціального дослідження, у якому було б враховано фонетичні та графічні особливості пікардійського діалекту ХІІІ ст., ці проблеми вирішити неможливо. Поглиблення знань про стародавній стан мови на наукових засадах є реальним тільки через вивчення графіки писемних пам'яток, тому ми звернулися до поезії – єдиної групи літературних пам'яток, що збереглася з часів розвитку пікардійського діалекту.

Актуальність цієї роботи зумовлена спрямуванням сучасного мовознавства до вивчення проблем формування національних мов, зокрема загальнонародної писемно-літературної французької мови, участі у її становленні окремих діалектів, їх впливу на нормування французької графіки й, у подальшому, орфографії.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах комплексної наукової теми “Дослідження когнітивних та комунікативно-функціональних аспектів системи одиниць французької мови”, що розробляється кафедрою французької філології Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою Київського державного лінгвістичного університету, протокол №4 від 30.11.1998 року).

Метою дослідження є виявлення особливостей функціонування пікардійського діалекту шляхом встановлення основних фонетико-графічних властивостей, фонографічного інвентаря пікардійського діалекту ХІІІ ст. і його зіставлення із сучасною французькою графікою та орфографією для визначення ступеня впливу пікардійського діалекту на розвиток французької загальнонародної мови.

Для досягнення поставленої мети у дисертаційному дослідженні передбачається вирішення таких конкретних завдань:

·

·

· виявити та систематизувати основні його орфограми;

· встановити співвідношення між літерами та звуками;

· розкрити основні графічні розбіжності між пікардійським діалектом та старофранцузькою мовою;

· здійснити порівняльну характеристику пікардійської, старофранцузької та сучасної французької фонетичних систем;

· визначити основні характеристики пікардійського скрипту;

· встановити ступінь впливу пікардійського діалекту на розвиток фонетико-графічної системи французької мови.

Об'єктом дослідження є пікардійський діалект ХІІІ століття.

Предметом дослідження є фонетико-графічні особливості та фонографічний інвентар пікардійського діалекту.

У роботі комплексно використовуються такі методи мовознавчого дослідження: методи зіставлення мовних явищ – для встановлення взаємозв'язку між старофранцузькою мовою, пікардійським діалектом і сучасною французькою мовою; дескриптивний метод, за допомогою якого встановлювалися основні фонетико-графічні особливості пікардійського діалекту ХІІІ століття; метод лінгвістичного спостереження – для інвентаризації, систематизації та класифікації графічних одиниць.

Матеріалом дослідження слугували літературні тексти відомих пікардійських поетів: Ж. Боделя (“Гра про Святого Миколая “, “Прощання” “Пісня про Саксонців”), А. де ля Аля (“Гра в альтанці”, “Гра про Робіна і Маріон”, “Прощання”), поезія Ф. де Бомануара та роман “Про Віалету” Ж. де Монтереля. Обсяг проаналізованих та систематизованих орфограм становить понад 1000 одиниць.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше, за допомогою апробованої системи класифікації орфограм (від однолітерних написань – монограм – до складних, багатолітерних комбінацій – диграм, триграм, тетраграм), проаналізовано фонографічний інвентар пікардійського діалекту. Уперше було встановлено фонетико-графічні особливості пікардійського діалекту ХІІІ ст. і визначено його роль у формуванні загальнонародної писемно-літературної французької мови.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є певним внеском у вивчення проблем діалектології, орфографії та історії французької мови. Висновки роботи мають теоретичне значення зокрема для встановлення часу виникнення французької літературної мови, впливу окремих діалектів на її розвиток. Результати аналізу можуть бути використані під час подальших досліджень впливу територіальних різновидів мови на становлення національних літературних мов.

Практична цінність дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів у курсах викладання історії французької мови (розділи “Система вокалізму старофранцузької мови”, “Система консонантизму старофранцузької мови”, “Графічна система старофранцузької мови”, “Діалекти середньовічної Франції”), теоретичної фонетики (розділи “Чергування приголосних”, “Чергування голосних”, “Орфоепія у французькій мові”), лексикології (розділ “Діалектологія”), а також у спецкурсах з філології.

Апробація роботи. Матеріали дослідження обговорювалися на кафедрі французької філології Київського державного лінгвістичного університету. Основні положення дисертаційного дослідження було представлено на науково-практичних конференціях Київського державного лінгвістичного університету (1999, 2000, 2001) та на конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Традиції філологічних досліджень і сучасний стан романістики”, присвяченій 100-річчю від дня народження О.О.Андрієвської (2000).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження було опубліковано в 6 наукових статтях.

Структура і обсяг роботи. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, списку ілюстративного матеріалу та додатків. Загальний обсяг роботи – 213 с., а тексту дисертації – 185 с.

У вступі обґрунтовано актуальність, предмет і об'єкт дослідження, мета і завдання, описано методи дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації, сформульовано основні положення, які виносяться на захист.

Перший розділ – “Значення пікардійського діалекту у формуванні загальнонародної писемно-літературної французької мови” – присвячено розгляду поняття “діалект” у діахронічному та синхронічному аспектах, аналізу різновидів діалектів та їх підвидів, визначенню ролі пікардійського діалекту ХІІІ ст. у формуванні загальнонародної писемно-літературної французької мови.

У другому розділі – “Фонетико-графічні особливості голосних пікардійського діалекту ХІІІ століття” – висвітлено основні проблеми орфографії як галузі мовознавчої науки, описано етапи її історичного розвитку, розглянуто питання діалектної орфографії. У розділі здійснено порівняльну характеристику системи вокалізму зазначеного діалекту, старофранцузької і сучасної французької мов, визначено і систематизовано основні графічні еквіваленти голосних пікардійського діалекту, розглянуто його основні фонетико-графічні особливості, проведено класифікацію основного графічного інвентаря для передачі голосних фонем, охарактеризовано вплив пікардійської графічної традиції на розвиток загальнонародної французької мови.

Третій розділ – “Фонетико-графічні особливості приголосних пікардійського діалекту ХІІІ століття” – містить аналіз основних графічних еквівалентів приголосних фонем. У розділі здійснено порівняльний аналіз приголосних фонем пікардійського діалекту, старофранцузької та сучасної французької мов, встановлено основні розбіжності між графемами пікардійського діалекту і старофранцузької мови, виявлено основний графічний інвентар для передачі приголосних фонем, охарактеризовано основні особливості пікардійського діалекту ХІІІ ст., визначено рівень його впливу на розвиток загальнонародної французької мови.

У висновках узагальнено сформульовані в розділах положення та результати проведеного дослідження.

Список використаної літератури містить 300 праць вітчизняних та зарубіжних дослідників.

У додатках наводяться глосарій основних термінів, що використовуються у дослідженні, та таблиці, що містять порівняльні характеристики транскрибування голосних і приголосних фонем у міжнародній та романській транскрипціях, а також порівняльні характеристики приголосних фонем за способом та місцем творення у пікардійському діалекті, старофранцузькій мові та сучасній французькій мові.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ І. “Значення пікардійського діалекту у формуванні загальнонародної писемно-літературної французької мови”. Як відомо, у романській діалектології було два погляди на діалекти французької мови – прихильників та противників визнання їх існування. Теоретики (Ж.Жильєрон, П.Мейер, Г. Паріс, Ш.Брюно) вважали, що діалектів не існує, у той час як практики (Ж.Пассі, Ш.Туртулон, Д. ле Гро, А.Хорнінг, В.Фйорстер та деякі представники так званої “Швейцарської школи”: Л.Гоша, А.-Л.Терраше, Е.Тапполе) намагалися науково обґрунтувати наявність діалектів. Сучасні мовознавці вважають діалект різновидом національної мови, обмеженим сферою розмовного мовлення, оскільки він функціонує, головним чином, в усній формі, хоча може мати і письмову форму (В.Г. Гак, Ф.П.Філін). Незважаючи на те, що кожен діалект має свої специфічні фонетичні, граматичні та лексичні риси, він є складовою частиною загальнонародної мови. В діахронічному плані діалект є початком, вихідною основою мови. Якщо уявити співвідношення форм існування мови у вигляді піраміди, то діалекти будуть розташовані в її основі, у середині – койне (узагальнений тип усного мовлення, засіб спілкування, який гарантує постійну комунікативну єдність будь-якого регіону), арго та професійні жаргони. На вершині піраміди – літературна мова. Таким чином, діалект є особливою формою існування мови, яка має свої лінгвістичні та соціоісторичні функції.

У роботі розглянуто проблеми впливу територіальних діалектів Франції на розвиток загальнонародної писемно-літературної французької мови. Більшість французьких лінгвістів (наприклад, Е.Морф, Г.В.Сюш'є, Г.Вакер, К.Фослер) вважали, що загальнонародна французька писемно-літературна мова існувала вже в ХІ-ХІІ ст. і її основою був франсійський діалект. Але водночас висловлювалися думки про формування загальнонародної писемно-літературної мови на основі інших діалектів (Г. Фалькхоф, В. Байо). На думку А. Бріона, в цей час функціонували тільки діалекти, бо перші тексти французькою мовою свідчили про наявність кількох типів писемних мов, які панували у середньовічних провінціях, зокрема в Нормандії, Пікардії, Іль-де-Франсі. Той факт, що французька мова стає на той час мовою не тільки Парижа, але й провінцій, є незаперечним. Діалектний вплив на розвиток французької мови здійснювався залежно від економічного, політичного та культурного стану тієї чи іншої провінції. Як відомо, у ХІІІ ст. відбувалося переміщення літературного центру Франції: роль Парижа стала значно менш помітною, а на авансцену літературного та економічного життя Франції виходять Пікардія, Артуа та Аррас.

Пікардійський діалект – територіальний діалект, ареалом якого є північ Франції. Він сформувався у ХІІ ст. і продовжує своє існування у сучасній Франції. З ХІІ ст. у Пікардії починають виникати і бурхливо розвиватися міста, відбувається розвиток торгівлі та ремесел. За рахунок досить сприятливого географічного положення Пікардія активно веде торгівлю з Німеччиною, Італією, Англією та іншими країнами, саме з цього регіону починає свій розвиток світовий ринок Франції. З появою міст тут уперше виникає міська література, народжуються нові літературні жанри: фабліо, міраклі, містерії, комедійні твори, з'являється значна кількість поетів-пікардійців (понад 180). До найпопулярніших жанрів міської літератури належить фабліо (fabliaux – пікардійська назва, яка закріпилася у літературознавстві). У ХІІІ ст. у промислових містах північних районів Франції виникають поетичні об'єднання городян – гуртки “пюї”.

У Пікардії формується перша писемна мова – скрипт, якою було написано перші ділові й літературні твори середньовічної Франції. Вперше концепція скрипту була сформульована бельгійським ученим Л.Ремаклем, який охарактеризував його як регіональний варіант писемної мови, що протистоїть розмовній мові і є характерним для певного ареалу. У наш час більшість лінгвістів (З.Н. Волкова, С. Сахадзе та інші) поділяють погляд Л. Ремакля, відносячи скрипт до певного письмового стандарту, не позбавленого діалектних рис. У середньовічній Франції існувало декілька скриптів, а саме: західний, центральний, східнофранцузький, пікардійський, шампанський. Пікардійський скрипт, який використовувався для написання як літературних творів, так і адміністративних документів, був писемною мовою, яка шліфувалася клерками та поетами і була вже загальною, основні елементи якої вже почали проникати у більшість діалектів мови “oпl”. Ця писемна мова була зрозумілою для середньовічної Франції, оскільки відрізнялася від старофранцузької мови невеликою варіативністю фонетичних та морфологічних рис. Пікардійська писемна традиція була вже на той час апробованою, зрозумілою і доступною, а її елементи використовували як інші скрипти, так і старофранцузька мова. Пікардійський скрипт ХІІІ ст. був не просто однією з перших писемних мов середньовічної Франції, він значною мірою впливав на розвиток інших середньовічних скриптів, на становлення французької орфографічної системи та на формування французької літературної мови.

Розділ ІІ. “Фонетико-графічні особливості голосних пікардійського діалекту ХІІІ століття”. Французька орфографія Х-ХІ ст. була повністю фонетичною: кількість звуків і букв, що вживалися на їх позначення, збігалась. Старофранцузька мова використовувала для зображення народного мовлення латинський алфавіт, який мав на той час 24 літери: a, b, c, d, e, f, g, h, і, k, l, m, n, o, p, q, r, s, t, u ,v, w, x, y, z. З ХІІ-ХІІІ ст. у французькій мові з'являються нові звуки, яких вже не знала латинська мова. Для графічного відтворення цих звуків переписувачі не насмілювалися вводити нові букви чи знаки і тому для їх позначення пристосовували латинські букви. З цього часу було порушено абсолютну відповідність між буквами і звуками. Тому з ХІІІ ст., коли з'являється все більше рукописів, написаних народною мовою, писемність набуває нечіткого характеру. Мова Парижа мала водночас традиційну і змішану вимову, що було наслідком впливу різних діалектів. Графіка варіювала залежно від регіону, школи, де скрипт був сформований. У різних скриптах та сама фонема могла мати різні графічні відповідники.

Як відомо, діалекти середньовічної Франції мали свою писемність, яка, щоправда, не відзначалася нормативністю. Будь-яка діалектна писемність базується на нормах загальної орфографії, переймаючи всі її непослідовності. Діалектна орфографія за часи середньовіччя була не просто ненормованою, а певним чином “індивідуалізованою”, бо кожен автор мав свій погляд на написання слів, особливо слів іншомовного походження. Це призвело до того, що читач погано орієнтувався в написанні навіть тоді, коли чув цей діалект і розумів почуте. Літературні тексти були графічно неоднорідні, й читач не знав, як вимовляти ці гібридні форми. Орфографія варіювала у межах одного документа, та ж сама фонема могла передаватися різними графемами, іноді несумісними з місцевою вимовою. Письменники, що послуговувалися діалектом, не вважали за потрібне адекватно відтворювати почутий звук. Спроби французьких науковців (абат Г.Корбле, Е.Паріс) унормувати діалектну орфографію зазнавали невдачі. Французька орфографія відставала від фонетичного розвитку мови, і тому всі спроби реформувати її, врахувати зміни у вимові, зробити більш логічною зазнавали краху. На сучасному етапі розвитку мови деякі дослідники (Р.Дебрі) пропонують застосувати таку методику для написання діалектних слів, головним критерієм якої має бути простота. Основне правило дослідників орфографії діалектів – необхідність найточнішого відтворення звуків при їх транскрибуванні.

У роботі здійснено порівняльну характеристику системи вокалізму пікардійського діалекту, старофранцузької і сучасної мови. Система вокалізму старофранцузької мови мала 9 чистих, або ротових голосних: [а], [к], [?], [?], [е] випадне, [і], [о], [?], [и]. Класична латинська мова мала 8 голосних, з них 5 чистих, чи ротових: [a], [e], [i], [o], [u] та 3 дифтонги: [ае], [ое], [аи]. У старофранцузькій мові ще не було фонеми [ь]. До складу вокалізму старофранцузької мови також входили 5 носових голосних: [г], [?], [х], [i], [и]. У пікардійському діалекті нараховувалося 11 голосних: [а], [?], [к], [?], [о], [ц], [ц], [е] випадне, [і], [и], [ь] та 4 носових фонеми: [г], [?], [х], [њ]. Сучасна французька мова має 11 голосних: [а] заднього ряду, [а] переднього ряду, [к], [?], [њ], [њ], [о] заднього ряду, [о] переднього ряду, [і], [у], [и] та 4 носових: [г], [?], [х], [њ]. Таким чином, вокалізм пікардійського діалекту мав більшу кількість голосних (11), ніж старофранцузька мова (9). На відміну від старофранцузької мови, у пікардійському діалекті існувало дві фонеми [ц], [ц], які є і в сучасній французькій мові, та звук [ь], якого у старофранцузькій мові не було, але він є в сучасній французькій мові. Носові голосні пікардійського діалекту також більше співвідносяться з сучасною французькою мовою, ніж зі старофранцузькою. Як відомо, і сучасна французька мова, і пікардійський діалект ХІІІ ст. мають однакові 4 носові голосні фонеми: [г], [?], [х], [њ].

Пікардійська вокалічна система ХІІІ ст. має більше спільного з сучасною французькою мовою, ніж зі старофранцузькою, тобто вокалічна система пікардійського діалекту ХІІІ ст. була більш розвинутою, ніж старофранцузька, і певною мірою впливала на розвиток вокалічної системи французької мови. Співвідношення між звуком та літерою у пікардійському діалекті було встановлено на основі праць Т.Госсена. Проведений фонетико-графічний аналіз голосних пікардійського діалекту ХІІІ ст. дозволяє дійти висновків, що в системі вокалізму пікардійського діалекту відбулися такі основні фонетичні процеси:

а) зменшення кількості дифтонгів, наприклад старофранцузький дифтонг [ie] у пікардійському діалекті перетворився у монофтонг [е]:

Si vous aiderйs a par vous (Le jeu de la Feuillйe, 197)

(від лат. adjutare > aidier > aider > aider),

а старофранцузкий дифтонг [еі] розвинувся у пікардійському діалекті у монофтонг [і]:

Signeur, che trouvons en le vie (Le jeu de Saint Nicolas, 104)

(від лат. seniorem > seignor > signeur > seigneur);

б) назалізація голосних, у результаті якої у пікардійському діалекті з'явилися носові звуки [г], [?], [х], [њ], велика кількість орфограм am, an, em, en, im, in, om, on, un і триграми aim, ain:

Tu ne sйs? Marote te mande (Le jeu de Robin et de Marion, 263)

(від лат. mandare > mander > mander > mander);

Las! dont j`ai despendu le fleur (Congй d`A. de la Halle, 8)

(від лат. dispendere > despendre > despendre > dйpenser);

Se chascuns estoit mors tous frois (Le jeu de la Feuillйe, 217)

(від нар. лат. casquunus > chascun > chascun > chacun);

Tant fu sage et courtoise et de gente faзon (La Chanson des Saisnes, 50)

(від лат. factio, -ionis > faзon, faceon > faзon > faзon);

в) вокалізація [l]:

De vous et des autres m`eschiu (Congй de J. Bodel, 112)

(від лат. alter > altre > autre > autre);

г) перехід закритого [?] у [u]:

Chou c`on n`i volroit trouver (Le roman de la Violette, 1321)

(від нар. лат. tropare > trover > trouver > trouver).

В основу класифікації графічних елементів пікардійського скрипту було покладено прийнятий в орфографії принцип розрізнення простих, однолітерних написань – монограм – і складних, багатолітерних комбінацій – диграм, триграм, тетраграм.

Фонографічний інвентар для передачі голосних пікардійського діалекту ХІІІ ст. складається з дванадцяти монограм, двадцяти трьох диграм, шести триграм, десяти сполучень монограм, двох сполучень монограми з диграмою, двох сполучень диграми з монограмою та однієї тетраграми. Пікардійські орфограми для передачі голосних фонем були поліграфами, тобто одна фонема могла мати декілька графічних відповідників. Так, звук [к] передавався такими рівноцінними графемами: монограмами е, й та диграмами ее, аі, ie:

Nonmeement a l`aisnй frere – (Congй d`A. de la Halle, 99)

(від лат. frater, -tris > frere > frere > frиre);

A un fossй s`est apoiie (Conte de fole larguece, 257)

(від пізньої лат. fossatum > fosse > fossй > fosse);

Que, se vous saviй mon afaire (Le roman de la Violette, 1193)

(від лат. а + facere > afaire > afaire > affaire);

Et donner ordeneement (Conte de fole larguece, 420)

(від лат. ordinare > ordenement > ordeneement > ordonnance);

La le truevent li mes un jour de dпemaine (La Chanson des Saisnes, 729)

(від християнської лат. dies dominica > diemaine, diomeine, diemenche > dіemaine > dimanche).

Носовому звуку [г] відповідали дві рівноцінні диграми am та an:

Tout en seront couvert li champ et li hertiu (La Chanson des Saisnes, 576)

(від лат. campus > champ > champ > champ);

Ne point ne set cui ele avanche (Le jeu de la Feuillйe,777)

(від нар. лат. abantiare > avancer > avancher > avancer).

Носовий звук [?] відображався рівноцінними диграмами en, em, in, im, а також триграмою аіn:

Trouvai gentil bergiere (Le jeu de Robin et de Marion, 99)

(від лат. gentilis > gentil > gentil > gentil);

Ice que jou ai emportй vous rench je bien (Lai d`Amours, 100)

(від нар. лат. portare > emporter > emporter > emporter);

Moult estoit avenans et simple (Le roman de la Violette, 685)

(від лат. simplus > simple > simple > simple > simple);

Chi vient au vespre et au matin (Le jeu de Robin et de Marion, 63)

(від імператорської лат. matutinum > matin > matin > matin);

Sui mis, mais trop avroie a plaindre (Congй de J. Bodel, 138)

(від лат. plangere > plaindre > plaindre > plaindre).

У носового звука [х] було два рівноцінні відповідники – диграми on та om:

Les douves sont esprises, si rompent li cercel (La Chanson des Saisnes, 237)

(від лат. rumpere > rompre > rompent > rompre);

Je ne voi qui vous reconcile (Congй d`A. de la Halle, 18)

(від лат. conciliare > reconcilier > reconciler > rйconcilier).

Деякі графеми були поліфонами, тобто одна графема мала декілька звукових відповідників. Пікардійська диграма ou була графічним аналогом двох різних звуків [u] та [?]:

Ou on n`a point mis de coutel (Le jeu de la Feuillйe, 629)

(від лат. cultellus > coltel > coutel > couteau);

Quant li roys l' ot ensi prouvй (Le jeu de Saint Nicolas, 95)

(від лат. probare > prover > prouver > prouver).

Диграма eu – двох звуків [ц], [ц]:

Et dist: “Honnie soit cele heure” (Salu d`Amours, 704)

(від лат. hora > ore, eure > heure > heure);

Puis i mettent le feu, tout rasй un tonnel (La Chanson des Saisnes, 236)

(від лат. focus > feu, fou > feu > feu)

Основними графічними засобами, які використовувались у пікардійському скрипті для передачі голосних фонем, були такі:

а) вживання надрядкового діакритичного знаку “трема” для підкреслення роздільної вимови:

Qui mout cantent joliёment (Le jeu de Robin et de Marion, 30)

(від скандинавського jфl > jolivement > joliёment > joliment);

Et de haпne et de detrait (Congй d' A. de la Halle, 14)

(від франсійського hatjan > haine > haпne > haine);

Mais ne salьez mie Charlon de nostre part! (La Chanson des Saisnes, 712)

(від лат. salutare > saluer > salьer > saluer);

Alemaigne ont destruite, le grant paяs plenier (La Chanson des Saisnes, 367)

(від пізньої лат. pagensis > pais > paяs > pays);

б) використання accent aigu й aсcent grave для підкреслення роздільної вимови:

A un fossй s`est apoiie (Conte de fole larguece, 257)

(від пізньої лат. fossatum > fosse > fossй > fosse);

L`une aprиs l`autre a li s`adrece (Conte de fole larguece, 104)

(від пізньої лат. ad pressum > apres > aprиs > aprиs);

в) вживання подвоєних літер (аа, ее, іі, оо) з цією ж метою:

Cele doute iert de meskaance (Salu d`Amours, 539)

(від нар. лат. cadentia > mescheance > meskaance > malchance);

Et donner ordeneement (Conte de fole larguece, 420)

(від лат. ordinare > ordenement > ordeneement > ordonnance);

Looяs ot li rois a non (Le roman de la Violette, 78)

(від лат. lex, legis > loi, lei > looя > loi).

Кількість графічних засобів передачі голосних у пікардійському скрипті є більшою, ніж у старофранцузькій мові, за рахунок вживання пікардійським діалектом діакритичних знаків та подвоєних літер.

Окремо слід виділити використання у пікардійському діалекті монограми у замість старофранцузької і:

Avra en soi en liu d`ymage (Salu d`Amours, 559)

(від лат. imago,-ginis> image >ymage >image);

D`ymagenier lor le fas sage (Salu d`Amours,560)

(від пізньої лат. imaginari > imaginer > ymagenier > imaginer).

Поява монограми у у пікардійській писемності була зумовлена необхідністю уникнути можливої плутанини при читанні. Як відомо, французька орфографія не встигала фіксувати всі фонетичні зміни, що відбувалися у мові, і, оскільки букви втратили свої функції, у пікардійському скрипті почалося використання букв у функції діакритичних знаків для уточнення читання, для надання слову індивідуального образу. Такий спосіб використання букв у функції діакритичних знаків бере свій початок з ХІІІ ст. саме у пікардійському діалекті. Таким чином, у досліджуваному діалекті для передачі голосних фонем використовується фонетичний принцип правопису.

Фонетико-графічний аналіз голосних дозволив стверджувати, що пікардійський діалект ХІІІ ст. впливав на розвиток фонетико-графічної системи французької мови. Про це свідчить насамперед те, що вокалізація l, процес розвитку закритого [?], назалізація голосних звуків у пікардійському діалекті відбулися раніше, ніж у старофранцузькій мові.

Розділ ІІІ. “Фонетико-графічні особливості приголосних пікардійського діалекту ХІІІ століття”. У розділі здійснено порівняльний аналіз приголосних фонем пікардійського діалекту, старофранцузької та сучасної французької мов за місцем і способом творення та за участю голосу й шуму. Не існує суттєвих розбіжностей у поділі приголосних порівнюваних систем за участю голосу й шуму. За способом творення в сучасній французькій мові, у старофранцузькій мові та в пікардійському діалекті розрізняють зімкнені, щілинні й дрижачі. Залежно від положення м'якого піднебіння приголосні поділяються на ротові і носові. Аналіз носових приголосних у порівнюваних об'єктах дослідження довів, що пікардійський діалект, старофранцузька мова та сучасна французька мова мали такі носові звуки: n, m та т. Крім того, пікардійському діалекту та старофранцузькій мові, на відміну від сучасної французької мови, були властиві африкати – приголосні, артикуляція яких складається з двох нерозривно злитих елементів. Йдеться про старофранцузькі африкати м (dю) і c (ts) та африкату ж (tch), яка була властива тільки пікардійському діалекту. Зімкнені приголосні не збігалися у порівнюваних об'єктах дослідження. Щодо щілинних звуків, то можна відзначити, що старофранцузька фонетична система відрізнялася від пікардійської наявністю в ній щілинного звука h. Дрижачі приголосні цих двох систем також суттєво різнилися. У пікардійському діалекті відомі дрижачі приголосні п та l, які не були властиві старофранцузькій і сучасній французькій мові.

Таким чином, у пікардійському діалекті система приголосних за способом творення ближча до сучасної французької мови. Виняток становить лише пікардійські дрижачі (за Т. Госсеном) звуки п та l.

За місцем творення у порівнюваних об'єктах дослідження виділяють такі основні групи: губні, які, у свою чергу, поділяються на губно-губні та губно-зубні; язикові, серед яких виокремлюють зубно-язикові та піднебінно-язикові; існують також увулярні, які характерні тільки для сучасної французької мови, та гортанні приголосні (у старофранцузькій мові існував тільки один гортанний – h). Губно-губні, губно-зубні та зубно-язикові у порівнюваних мовах збігаються. Щодо піднебінно-язикових, то пікардійський діалект і старофранцузька мова мали однаковий піднебінно-язиковий приголосний п, якого немає в сучасній французькій мові. У пікардійському діалекті ХІІІ ст. система приголосних за місцем творення суттєво не відрізнялася від старофранцузької (крім гортанного приголосного h) та сучасної французької мови (крім передньоязикового приголосного п). Слід згадати й увулярний r, якого ще не було у старофранцузькій мові і пікардійському діалекті: він з'явився у французькій мові пізніше.

Проведений аналіз приголосних пікардійського діалекту дає можливість стверджувати, що в системі консонантизму відбулися такі фонетичні процеси:

а) збереження латинського вибухового приголосного [k], який у старофранцузькій мові перетворився у [љ]:

Quant je vois aprйs se karue (Le jeu de Robin et Marion, 76)

(від імператорської лат. carruca > charue > karue > charrue);

б) збереження звука [g] перед [a], який старофранцузька мова претворила на [ћ]:

Plate hanque, ronde gambete (Le jeu de la Feuillйe, 147)

(від пізньої лат. gamba > jambe > gambete > jambette);

в) існування метатези – re/ - er:

Amour, qui m`est u cuer fremee(Salu d`Amours, 8)

(від лат. firmare > fermer > fremer > fermer);

г) старофранцузьке –able перетворилося у - avle, - aule:

Fust ore assise a ceste tavle (Le jeu de la Feuillйe, 565)

(від лат. tabula > table > tavle > table);

д) існування африкати [ж], на місці якої у старофранцузькій мові вживається приголосний [s]:

Et une grand pieche de pain ( Le jeu de Robin et Marion, 67)

(від нар. лат. pettia > piece > pieche > piиce);

е) тривале збереження німецької початкової літери w:

Fait est. Rewarde en ceste crois (Le jeu de la Feuillйe, 263)

(від франсійського wardфn > regarder > rewarder > regarder);

ж) збереження архаїчного закінчення t:

Mais je voeil a vous tous avant prendre congiet (Le jeu de la Feuillйe, 4)

(від лат. commeatus > congiй > congiet > congй).

Останні два приклади свідчать про те, що пікардійський скрипт мав досить архаїчний характер.

Фонографічний інвентар для передачі приголосних пікардійського діалекту ХІІІ ст. складається з дев'ятнадцяти монограм, шістнадцяти диграм, двох сполучень монограм та однієї триграми. Пікардійські орфограми для передачі приголосних фонем у деяких випадках були поліграфами, тобто одна фонема могла мати декілька графічних відповідників. Так, зімкнений звук [k] відображався чотирма рівноцінними графемами: монограмами с, k та диграмами qu і сс:

La cambre ouvri, en la sale entre (Le roman de la Violette, 765)

(від лат. camera > chambre > cambre > chambre);

Une viйs kemise (II Fatrasie, 10,1)

(від пізньої лат. camisia > chainse > kemise > chemise);

Pour ti souspremdre a occoison (Le jeu de Saint Nicolas, 43)

(від лат. occasio > ochoison, -aison > occoison > occasion);

Et uns clers si pert se franquise ( Le jeu de la Feuillйe, 449)

(від назви народу Franc > franchise > franquise > franchise).

Звук [g] мав 3 графічні аналоги: g, gh, gu:

A pourchacier ma garison (Le Congй de J. Bodel, 520)

(від франсійського warnjan > garison > garison > garnison);

Que fox larghes pert son avoir ( Conte de fole larguece, 404)

(від лат. largus > large > larghes > large);

Franзois se deffendirent com noble guerroiier (La Chanson des Saisnes, 71)

(від франсійського werra > guerrer > guerroiier > guerroyer);

Носовий звук [т] мав рівноцінні орфограми, що заміняли одна одну, а саме диграми gn та ng:

Dame, besoigne m`a carquie (Le jeu de la Feuillйe, 619)

Ma besoigne mis desseur lui (Salu d`Amours, 107)

Vous trouvoie a mon besoing (Congй de J. Bodel, 438)

A men besoing, se venu fussent (Salu d`Amours, 224)

(від франсійського bisunnia > besoing, bosuing > besoigne, besoing > besoin)

Деякі графеми були поліфонами, тобто одна графема мала декілька звукових відповідників. Пікардійська диграма ch одночасно могла передавати африкату [ж] та щілинний зубно-язиковий звук [љ]:

Mais ch`a fait forche de signeur (Congй d`A. de la Halle, 10)

(від нар. лат. fortia > force > forche > force);

Chascuns ot en son chief chapiel (Le roman de la Violette, 709)

(від нар. лат. cappellus > chapel > chapiel > chapeau).

Основними графічними засобами, які використовувалися у пікардійському діалекті при передачі приголосних фонем, були:

а) використання літерної діакритики, у цій ролі виступають монограма h та усталені буквосполучення qu, gu:

Ho! Biaus hostes, je ne di plus (Le jeu de la Feuillйe, 927)

(від лат. hospes, -itis > oste > hoste > hфte);

A qui la querele est entiere (Conte d`Amours, 15,12)

(від лат. querela, -ella > querele > querele > querelle);

Franзois se deffendirent com noble guerroiier (La Chanson des Saisnes, 71)

(від франсійського werra > guerrer > guerroiier > guerroyer).

б) широке використання субграфемного знаку “седій”:

Tastes, tel venз par eschienins (Le jeu de la Feuillйe, 910)

Je faз le ban le roy d`Aufrike (Le jeu de Saint Nicolas, 227)

Conmenзa la haяne entre Saisnes et Frans (La Chanson des Saisnes, 111)

Salemons se dreзa, en cui manoit valours (La Chanson des Saisnes, 663);

в) використання подвоєння літер. У пікардійському діалекті майже половина літер, що передавали приголосні звуки, подвоювалися:

Pour ti souspremdre a occoison (Le jeu de Saint Nicolas, 43)

(від лат. occasio > ochoison, -aison > occoison > ocasion);

Je vous pri, douce dame, que vous ne souffrйs mie (Ave Maria, 1,4)

(від нар. лат. sufferire > sofrir > souffrir > souffrir);

Dis paines. Chascune iert nommee (Salu d`Amours, 527)

(від лат. nomare > nomer > nommer > nommer);

Mais ma bouce mot ne sonna (Conte d`Amours, 33,10)

(від лат. sonare > soner > sonner > sonner);

Son appareil ne ses conrois (Le romаn de la Violette, 792)

(від нар. лат. appariculum > apareil > appareil > appareil), і так далі.

Кількість графічних засобів передачі приголосних фонем у пікардійському скрипті є більшою, ніж у старофранцузькій мові, за рахунок уживання пікардійським діалектом діакритичних знаків та подвоєння літер.

Для передачі приголосних фонем у пікардійському діалекті використовується етимологічний принцип, що витісняє зі старофранцузької мови фонетичний принцип правопису. Це стосувалося вживання монограми h та подвоєння літер, які існували у пікардійському слові, у етимоні і не зустрічалися у старофранцузьких відповідниках. Існування пікардійської диграми ph, замість старофранцузької монограми f, було типовим завдяки збереженню етимології слова.

Пікардійська графічна традиція вплинула на розвиток орфографічної системи французької мови. Подвоєння літер, що існувало у пікардійському діалекті, залишилось незмінним у сучасній графіці, в той час як старофранцузька мова уникала таких написань або використовувала їх безсистемно. Пікардійський діалект почав відходити від фонетичного принципу правопису і використовувати етимологічні написання.

Висновки

Фонографічний інвентар пікардійського діалекту був представлений тридцяти двома монограмами: а, е, ё, й, и, і, ї, о, и, ь, у, я, b, c, з, d, f, g, h, j, k, l, m, n, p, r, s, t, v, w, x, z. За їх кількістю пікардійський діалект перевищував старофранцузьку мову, яка не мала монограм ё, и, п, ь, y, я, w. Під час дослідження було виявлено та проаналізовано тридцять дев'ять пікардійських диграм, сім триграм, одну тетраграму, дванадцять сполучень монограм, два сполучення монограми з диграмою та два сполучення диграми з монограмою. Пікардійський скрипт не має у своїй графіці пентаграм.

Таким чином, фонетична та графічна системи пікардійського діалекту формувалися у взаємозв'язку з фонетичною і графічною системами старофранцузької мови. Графічний інвентар пікардійського діалекту використовував характерні засоби позначення звуків на письмі, насамперед літерну діакритику, діакритичні знаки та подвоєння літер, які раніше не вживалися у старофранцузькій мові. Це дозволяє стверджувати, що старофранцузька мова запозичила певну кількість