НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. Драгоманова

На правах рукопису

ШПАК ОЛЕКСАНДР ТИХОНОВИЧ

УДК 372.211

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ

ДО ЕКОНОМІЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

У СИСТЕМІ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, кафедра теорії та історії педагогіки, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор

Маслов Валентин Іванович,

Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти, професор кафедри менеджменту освіти

Офіційні опоненти: член-кореспондент АПН України, доктор педагогічних наук, професор Кузь Володимир Григорович, Уманський державний педагогічний університет імені П.Г.Тичини, ректор

доктор педагогічних наук, професор Сиротенко Анатолій Йосипович, Інститут проблем виховання АПН України, головний науковий співробітник

доктор економічних наук, професор Дмитренко Геннадій Анатолійович, Міжрегіональна академія управління персоналом, завідувач кафедри управління персоналом

Провідна установа: Вінницький державний педагогічний університет імені М.Коцюбинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Вінниця

Захист відбудеться “__15_” __лютого__ 2001 року о _1430 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.053.01 в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова за адресою: 01601, м.Київ, вул.Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (01601, м.Київ, вул.Пирогова, 9)

Автореферат розісланий “_10_” ____січня__ 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Приходько Ю.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження визначається переходом економіки України на ринкові засади, який супроводжується значними труднощами, болісним процесом адаптації громадян до нових реалій економічної дійсності.

Процес трансформації неминуче спричиняє зміну різних соціальних структур, наповнює їх функціонування новим змістом. Зазнає змін і система освіти, яка повинна забезпечити підготовку молоді до праці в умовах нових економічних відносин. Тим самим вагомо підвищується роль економічної підготовки молоді як важливого компоненту всебічної освіти особистості, однієї з умов успішного виконання нею професійних функцій. Настав час, коли органам освіти необхідно привести процес навчання у відповідність до нових вимог суспільства, наповнити його новим змістом, не лише співзвучним з сьогоденними реаліями економіки, але й спрямованим на випереджуюче реагування на зміни в потребах суспільства. Ключовим чинником дієвості такого реформування є перегляд змісту, форм і методів підготовки педагогічних кадрів.

Прогнозування та визначення конкретних шляхів реалізації економічної освіти на сучасному етапі розвитку нашої держави має ґрунтуватися на врахуванні особливостей, іманентно притаманних самому економічному розвитку, передусім – переплетення еволюційних і революційних змін. Кардинальним змінам в економіці й усьому суспільстві відповідають докорінні зміни у підходах до економічної освіти школярів. Особливої ваги вони набирають сьогодні: школа починає працювати у новому законодавчому просторі відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту".

Матеріали багаторічного дослідження з проблем економічної освіти та виховання в різних закладах освіти України переконують у тому, що за останні роки була проведена робота з ініціації, вдосконалення та поглиблення економічної освіти уч-нів. Чимало загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, коледжів домагаються певних результатів в озброєнні учнів економічни-ми знаннями та вміннями, у формуванні в них навичок практичної реалізації здобутих знань, у забезпеченні їх входження та адаптації до діючої системи економічних стосунків, у запровадженні компаративного аналізу основ світового економічного досвіду. Проте має місце ерозія суспільно важливої стратегії цілеспрямованої підготовки - йдеться, зокрема, про послаблення конкурентноспроможності вітчизняної економіки внаслідок проявів економічної некомпетентності.

Проте було б очевидним перебільшенням стверджувати, що лише на перетині двох тисячоліть проблема економічної освіти у нашій державі постала у всій своїй гостроті. Вона була об’єктом уваги багатьох видатних вітчизняних просвітників – Г.Сковороди, В.Каразіна, Я.Козельського, М.Драгоманова, І.Франка, М.Туган-Барановського та багатьох інших. Економічна освіта розглядалася цими вченими як невід’ємна частина освіти і виховання в цілому.

Гносеологічний аспект проблеми економічної освіти і виховання, їх сутність, місце в системі розвитку свідомості, понятійний апарат визначили філософи В.Демічев, А.Дроздов, І.Іткін, В.Попов, А.Уледов, В.Фофанов. Економічне виховання й освіту як складову частину виховання особистості виділив М.Болдирєв, а їх важливість і необхідність у зв‘язку з висвітленням економічного аспекту життя та організації дитячого колективу відзначав Б.Лихачов.

Оскільки процес формування особистості підлітка залежить від його індивідуальних психо-фізіологічних особливостей, важливе значення для дослідження проблеми економічної освіти й виховання мають праці І.Кона, В.Крутецького, Д.Фельдштейна. У дослідженнях Д.Богоявленського, Л. Виготського, В.Давидова, О.Кабанової-Меллер, О.Леонтьєва та інших психологів розкрито проблеми розумової діяльності, що сприяє усвідомленню учнями соціальних та економічних явищ суспільства. На базі цих напрацювань можуть бути побудовані процесуальні схеми формування в учнів економічного мислення.

У педагогічному аспекті питання економічної освіти і виховання учнів трактуються у роботах А.Абрамової, О.Аменда, Ю.Васильєва, Н.Грами, Л.Куракова, М.Малишева, Л.Мельникової, В.М’яснікова, А.Нісімчука, І.Прокопенка, В.Розова, Н.Рябініної, І.Сасової, Д.Тхоржевського, Б.Шемякіна та інших учених.

Однак аналіз літературних джерел, вивчення масового та передового педагогічного досвіду свідчать про те, що загальноосвітня школа, незважаючи на певні зрушення, не забезпечує належних умов для економічної освіти й виховання учнів. Однією з головних причин цього є те, що наявні у вчителів економічні знання сформовані почасти однобічно, без необхідної проекції на практичну реалізацію в умовах нових економічних відносин. Тим самим дедалі загострюється суперечливість: з одного боку, підвищується рівень вимог до економічної освіти й виховання учнів, а з іншого – відсутня належна готовність педагогічних кадрів до вирішення вкрай важливого для сьогодення соціально-педагогічного замовлення суспільства. Ось чому теоретичне опрацювання та практична апробація питань економічної підготовки педагогічних кадрів є надто актуальними в умовах створення нової системи освіти в Україні, яка б органічно включала економічне виховання учнівської молоді. Ця обставина й зумовила вибір теми дисертації “Теорія та практика підготовки педагогічних кадрів до економічного виховання школярів у системі безперервної освіти”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану наукових досліджень Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (напрям : Теорія та технологія навчання і виховання в системі освіти ; проблема – зміст, форми, методи і засоби фахової підготовки вчителя (протокол № 5 від 25 грудня 1994 р.).

Тема затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 7 від 24 лютого 2000 р.), узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології України (протокол № 3 від 13 квітня 2000 р.)

Об‘єкт дослідження - економічна освіта як структурний компонент системи безперервної професійно-педагогічної підготовки вчителя загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження – соціально-педагогічні та організаційно-методичні умови, що забезпечують зміст і процес підготовки вчителя загальноосвітньої школи до економічної освіти й виховання учнівської молоді.

Мета дослідження – науково обґрунтувати та визначити шляхи реалізації цілісної педагогічної безперервної системи підготовки освітянських кадрів до здійснення економічної освіти й виховання учнівської молоді.

Концепцією дослідження є положення про соціально-орієнтовану сутність економічної освіти як одного із компонентів інтелектуального потенціалу суспільства. Постановка та вирішення комплексної соціально-педагогічної проблеми економічної підготовки розглядається через об’єктивну необхідність суб’єктного розвитку в педагога таких цінностей, як знання, компетентність, професіоналізм. Економічна освіта будується на основі органічної єдності загального, особливого та індивідуального. Як загальна - вона є складовою професійно-педагогічної підготовки вчителя; як особлива - має свою специфіку, зумовлену сучасною економічною теорією, редуційованою до умов формування економічно свідомої особистості; як індивідуальна - розкриває залежність підготовки від бази економічних знань, умінь і навичок, теоретико-методологічної, психолого-педагогічної і методико-практичної готовності до їх реалізації. Готовність визначається як інтегральна характеристика, яка відображає особистісну позицію педагога, його професійні знання та вміння, формування стійкого мотиваційно-ціннісного ставлення до організації економічної підготовки учнів. Як цілісне педагогічне утворення, економічна підготовка освітянських кадрів розглядається в трьох аспектах: теоретичному, практичному і методичному. Структурно вона є трьохрівневою системою, яка передбачає економічну освіту і виховання школярів (пропедевтичний рівень), вузівську підготовку студентів вищих педагогічних закладів (формуючий рівень) і післядипломну освіту (коригуючий рівень). Кожний з цих рівнів ґрунтується на принципі наступності, що забезпечує безперервність та передбачає інваріантну й варіантну складові.

Провідна ідея дослідження: доцільність організації економічної підготовки, спрямованої на формування у педагога позиції своєї економіко-педагогічної діяльності. Досягти цього можна за умови, якщо професійно-педагогічний компонент буде основою формування у педагога усвідомленої необхідності економічних знань і умінь для забезпечення успішної життєдіяльності в нових умовах господарювання.

Реалізація провідної ідеї сприятиме застосуванню базових положень економічної теорії, дидактичному і методичному використанню економічного потенціалу навчальних дисциплін, системи позааудиторних та позакласних заходів на всіх рівнях свого втілення (цільовому, змістовому, технологічному).

Основні положення дослідження знайшли своє відображення в гіпотезі.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що мета економічної підготовки педагогічних кадрів буде досягнута в разі виконання таких умов:

Ё

Ё

Ё

Ё

Ё

Відповідно до мети і гіпотези були поставлені такі завдання дослідження:

1. Обґрунтувати теоретико-методологічні та методичні основи безперервної економічної освіти педагогічних кадрів.

2. Проаналізувати зумовленість змін в економічній освіті педагогічних кадрів реформуванням соціально-економічного устрою України, спрогнозувати його подальший можливий вплив на зміст та методи економічного навчання.

3. Розкрити сутність економічної освіти й виховання як засобу соціалізації особистості школяра, його адаптації до умов суспільного життя.

4. Створити й експериментально перевірити науково-обґрунтовану модель економічної підготовки педагогічних кадрів.

5. Розробити й експериментально перевірити систему методичного забезпечення процесу економічної підготовки педагогічних кадрів.

Методологічна основа дослідження визначається положеннями діалектики про загальний зв’язок, взаємозумовленість і цілісність явищ та процесів історичного розвитку суспільства, про діяльнісну роль особистості в розвитку його матеріальних і духовних основ, про соціальну детермінованість і сутність особистості як суб’єкта історичного процесу й розвитку матеріальної і духовної культури.

Теоретичну основу дослідження становлять положення і висновки щодо: закономірностей становлення і розвитку особистості (Б.Ананьєв, Л.Божович, Г.Костюк, О.Леонтьєв, С. Максименко, С.Рубінштейн, О.Скрипченко та ін.); діяльності та її суб’єкта (П.Анохін, П. Гальперін, О. Киричук, Н.Тализіна, В.Татенко, Т.Титаренко та ін.); особистісного й діяльнісного підходів у їх органічній єдності (І.Бех, Л.Виготський, В.Мадзігон, Н.Ничкало, В. Паламарчук, О. Савченко, М. Сметанський та ін.); методологічних основ економічної освіти й виховання (Ю..Васильєв, М.Горлач, Т.Грищенко, О.Камишанченко, Л.Кураков, А.Нісімчук, Н. Побірченко, В.Поляков, І.Прокопенко, І.Радіонова, В.Радченко, В.Розов, І.Сасова, Д.Тхоржевський, К.Улибін, Б.Шемякін та ін.); проблем управлінської діяльності в освіті (В.Афанасьєв, Е.Березняк, В.Бондар, Д.Гвішіані, Б.Кобзар, Ю.Конаржевський, В.Маслов, О.Мороз, О.Орлов, Н.Островерхова, В.Пікельна, В.Саприкін, С.Сисоєва, М.Сунцов, П.Худомінський, М.Ярмаченко та ін.).

Для реалізації поставлених завдань на всіх етапах дослідження застосовувався комплекс різних методів, які взаємно доповнювали один одного: теоретичний і логіко-історичний аналіз і синтез філософських, психолого-педагогічних праць, офіційних і нормативних документів, навчальних програм, підручників і навчальних посібників; вивчення, аналіз та узагальнення педагогічного досвіду економічної освіти й виховання школярів, підготовки вчителів до економічної діяльності у школі; анкетування й соціологічні опитування учнів та вчителів загальноосвітніх шкіл; метод експертної оцінки; педагогічний експеримент і статистичний аналіз його результатів.

База дослідження. Для дослідно-експериментальної роботи було обрано Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Волинський державний університет імені Лесі Українки, Криворізький, Переяслав-Хмельницький, Слов‘янський державні педагогічні інститути, Богуславський і Хмельницький педагогічні коледжі, Волинський, Донецький, Черкаський і Хмельницький обласні інститути післядипломної освіти педагогічних кадрів, Броварський і Володарський районні відділи освіти (Київська область), а також 32 школи (20 міських і 12 сільських) з різних регіонів України. Всього в різних видах експерименту брали участь 2920 учнів, 377 вчителів і 390 керівників загальноосвітніх шкіл, 2098 студентів і 52 викладачі вищих педагогічних закладів освіти.

Дослідження проводилось протягом 1984-1999 років і охоплювало кілька етапів науково-педагогічного пошуку.

На першому етапі (1984-1989 рр.) вивчався стан розробки досліджуваної проблеми в її теоретичному і практичному аспектах, визначалися підходи до реалізації поставлених завдань, створено програму і визначено методику дослідження, висунуто його гіпотезу, визначено базу дослідження та проведено констатуючий експеримент.

На другому етапі (1989-1993 рр.) опрацьовувався та узагальнювався передовий педагогічний досвід ініціації економічної освіти вчителів, проведено історіографічний аналіз цієї проблеми та вивчено здобутки її розв’язання у країнах ближнього й дальнього зарубіжжя.

На третьому етапі (1993-97 рр.) здійснювалась дослідно-експериментальна перевірка висунутої гіпотези, концептуальних положень дослідження на базі загальноосвітніх навчально-виховних та вищих педагогічних закладів різних рівнів системи освіти; систематизовано й узагальнено результати дослідно-експериментальної роботи; зроблено теоретичні висновки.

На четвертому етапі (1997-1999 рр.) систематизовано та оформлено результати дослідження у вигляді докторської дисертації, видано монографію, комплекс навчально-методичних посібників, запропоновано і впроваджено низку методичних рекомендацій та розробок для учителів та керівників загальноосвітніх шкіл і викладачів вищих педагогічних закладів освіти.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. Здійснено комплексний аналіз соціально-педагогічної проблеми підготовки педагогічних кадрів до економічного виховання учнів. На основі цього аналізу створено цілісну концепцію вдосконалення економічної підготовки педагогічних кадрів у контексті нової парадигми освіти. В межах здійсненого автором дослідження визначено і обґрунтовано поняття "економічна підготовка педагогічних кадрів", вперше означено проблему економічної підготовки педагогічних кадрів у системі безперервної освіти; обґрунтовано соціально-орієнтовану сутність економічної освіти як одного із складових елементів інтелектуального потенціалу суспільства; розроблено концепцію економічної підготовки педагогічних кадрів, спрямовану на забезпечення економічної компетентності вчителя загальноосвітньої школи; створено сучасну модель економічної підготовки педагогічних кадрів, яка розглядається як сукупність пізнавально-аналітичних та конструктивних дій педагога і забезпечує інтеґрацію форм і видів життєдіяльності економічних суб’єктів у єдину систему; розроблені діагностичні методики, які дозволили з’ясувати рівень підготовки вчителя до економічного виховання учнів; розкрито дидактичну сутність технології економічної підготовки освітянських кадрів, яка ґрунтується на взаємодії та взаємозумовленості мети, змісту, форм і методів навчання в їх сукупності.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні мети, об’єктів, принципів та створенні системи підготовки освітянських кадрів до виховання економічних суб’єктів, здатних активно впливати на економічні процеси на мікрорівні; виявленні особливостей організації і процесуального забезпечення економічного навчання кадрів освіти; обґрунтуванні готовності вчителя до економічної освіти як інтеґративну якість його особистісної соціально-світоглядної позиції і професійних знань та вмінь; визначенні організаційно-педагогічних умов, які впливають на ефективність розробки і реалізації програми економічної просвіти; розробці основних показників економічного всеобучу членів педагогічного колективу, які містять оцінку рівнів здобуття економічних знань, змін в економічній підготовці вчителя. Визначено структуру безперервної економічної освіти педагогічних кадрів, охарактеризовано її функціонування на пропедевтичному, формуючому і коригуючому рівнях. Розроблено і на практиці перевірено модульне наповнення економічної компетентності, критерії та рівні її визначення.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в можливості використання визначеної і обґрунтованої системи підготовки педагогічних кадрів, способів практичної реалізації її для підвищення ефективності комплексної підготовки вчительських кадрів. Розроблені методики визначення рівнів економічної підготовки кадрів можуть слугувати психолого-педагогічними проектами вдосконалення навчально-виховної діяльності шкіл, методичних служб освіти.

Отримані емпіричні дані і висновки покладені в основу науково-методичних рекомендацій з організації і процесуального забезпечення економічного всеобучу членів педагогічного колективу у загальноосвітній школі, спецкурсу з економічного виховання учнів у педагогічному університеті, варіативних планів економічного навчання для закладів післядипломної освіти. Результати дослідно-експериментальної роботи дозволили розробити програму “Безперервна економічна освіта учнів І-ХІ класів” з методичним забезпеченням кожної теми, діагностичну карту інтеґрального оцінювання позицій учнів в економічній діяльності та методичні рекомендації для вивчення стану економічного виховання у школі.

За результатами дослідження видано навчально-методичні посібники “Учителю про економічне виховання учнів: питання генезису та компетентності”, “Основи економіки і бізнесу”, “Сучасні педагогічні технології” та ін., низку методичних рекомендацій для керівників шкіл, вчителів, класних організаторів, які знайшли широке застосування в практиці органів освіти, закладів післядипломного навчання, шкіл України.

Вірогідність і обґрунтованість результатів дослідження забезпечувалися: методологічною і теоретичною обґрунтованістю його вихідних позицій; багатовимірним аналізом соціально-економічних і психолого-педагогічних явищ; застосуванням комплексу різноманітних взаємопов’язаних методів реалізації мети, гіпотези та завдань дослідження; належною тривалою дослідною перевіркою теоретичних ідей; репрезентативністю вибірки, значним обсягом емпіричних даних, коректністю їх статистичної оцінки; об’єктивністю критеріїв оцінювання кількісних та якісних показників результатів експерименту.

Особиста участь дисертанта в одержанні наукових результатів полягає в розробці і теоретичному обґрунтуванні вихідних положень дослідження, в багаторічному самостійному вивченні теоретичних і методичних аспектів проблеми; у безпосередньому здійсненні експериментальної роботи в закладах освіти і створенні ефективних навчально-методичних посібників; у наданні наукових консультацій і методичної допомоги педагогічним колективам закладів освіти, в яких проводилася дослідно-експериментальна робота; в організації та забезпеченні умов функціонування лабораторії "Економіка освіти" при Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова; брав участь у створенні концепції безперервної економічної освіти й виховання учнівської молоді, в експертній оцінці державного стандарту середньої загальної освіти (економіка), а також в підготовці навчально-програмних документів на замовлення Міністерства освіти і науки України.

Апробація і впровадження результатів. Результати дослідження доповідались і обговорювались на конференціях: а) міжнародних: “Проблеми формування загальнолюдських цінностей в процесі психолого-педагогічної підготовки майбутнього вчителя (Київ, 1991р.), “Педагогічна технологія у сучасному вузі” (Луцьк, 1995р.), “Університетська педагогічна освіта як шлях гуманізації суспільства” (Київ, 1999р.); б) всеукраїнських: “Актуальні проблеми розвитку творчих можливостей учнів” (Київ, 1994р.), “Педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського і розбудова національної освіти” (Кіровоград, 1993р.), “Шляхи розвитку та вдосконалення системи післядипломної освіти” (Київ, 1995р.); в) міжвузівських: “Науково-педагогічні проблеми підготовки вчителя у вузі” (Київ, 1990р.), “Формування педагогічної майстерності в системі професійної підготовки майбутнього вчителя (Київ, 1991р.), “Проблеми трудового навчання, виховання і профорієнтації учнівської молоді” (Рівне, 1993р.), “Ступенева система вищої освіти: досвід, проблеми, перспективи” (Київ, 1996р.), “Формування національної самосвідомості молоді” (Київ, 1996р.),.

Хід і результати дослідження на різних його етапах обговорювались і були схвалені на засіданнях кафедри теорії та історії педагогіки (1990-1998р.р.) і на науково-методичних Радах факультету післядипломної освіти (1992-1996р.р.) НПУ імені М.П.Драгоманова, на засіданнях кафедр педагогіки і психології Переяслав-Хмельницького педагогічного інституту ім. Г.С.Сковороди (1996р.), Черкаського і Хмельницького інститутів післядипломної освіти педагогічних кадрів (1997р.), на семінарах Хмельницького педагогічного коледжу (1997р.), на обласних курсах підвищення кваліфікації вчителів географії, математики, трудового навчання (Київ, 1995-1998р.р.; Луцьк, 1995р.; Хмельницький, 1997р.; Черкаси 1997р.), на семінарах директорів інститутів післядипломної освіти (Київ, 1996р.).

Результати дослідження в різних формах використовувались автором при проведенні занять на природничо-географічному і педагогічно-індустріальному факультетах та факультетах української філології і післядипломної освіти НПУ імені М.П.Драгоманова, у виступах перед викладачами Переяслав-Хмельницького педагогічного інституту ім. Г.С.Сковороди, слухачами Волинського і Черкаського інститутів післядипломної освіти, керівниками загальноосвітніх шкіл та завідуючими методичними кабінетами районних і міських відділів освіти м. Києва, м. Черкас, Києво-Святошинського, Броварського і Володарського районів Київської області.

Апробація та впровадження результатів дослідження здійснювались шляхом їх публікацій у 48 наукових і науково-методичних працях загальним обсягом 95,2 друкованих аркушів для учнів, вчителів загальноосвітніх шкіл і вищих педагогічних закладів освіти, слухачів післядипломних закладів освіти та науково-педагогічних працівників.

Результати дослідження покладено в основу затверджених Міністерством освіти України навчальних програм, навчальних і методичних посібників. Видані автором навчально-програмні документи та навчальні посібники знайшли застосування в 52 загальноосвітніх навчально-виховних закладах (серед яких Володарська СШ №1 і Пархомівська СШ Володарського району, Ставищанський ліцей, СШ №1 і №2 м. Вишневе, Боярська СШ №5, Тарасівська СШ Києво-Святошинського району Київської області; Теплицька СШ №2 та Степанівська СШ Вінницької області; СШ №3 і № 11 м. Сніжне Донецької області; СШ №13 м. Керчі та СШ №2 м. Євпаторії Автономної Республіки Крим) та у 7 вищих педагогічних закладах України.

Зміст роботи представлено в 56 публікаціях автора

Структура роботи визначена завданнями і зумовлена логікою дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку основної використаної літератури (охоплює 326 найменувань) та додатків. Зміст дисертації викладений на 458 сторінках комп’ютерного набору і містить 26 таблиць та 15 рисунків

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначені ступінь її наукової розробки, об’єкт і предмет, мету і завдання, сформульовано гіпотезу, розкрито теоретико-методологічні і концептуальні основи та методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну, теоретичну та практичну значущість одержаних результатів дослідження, особистий внесок автора, наводяться дані про структуру дисертації.

У першому розділі “Об’єктивні і суб’єктивні передумови підготовки педагогічних кадрів до економічної освіти й виховання школярів” розкрито об’єктивні і суб’єктивні фактори економічної підготовки педагогічних кадрів, її теоретичні основи, а також історичні та інституційні чинники перегляду форм та змісту економічної освіти в Україні, аналіз доробку вітчизняних учених з проблеми дослідження. Автор дійшов висновку, що вона поліаспектна і розв’язує: 1) історичні аспекти економічного виховання в зв’язку з трудовим (А.Вихрущ, Н.Калініченко, М.Левківський, Г.Левченко, В.Мадзігон, Д.Сметанін, Д.Тхоржевський); 2) систему шкільної освіти і виховання (О.Камишанченко, А.Нісімчук, І.Прокопенко, Л.Мачулко, Р.Пустовійт, О.Собчук); 3) організаційні і методичні засади використання економічного потенціалу навчальних предметів (І.Носаченко, О.Плахотнік, А.Сиротенко, І.Смолюк, М.Тименко); 4) теоретико-методологічні основи економічного виховання учнів ПТУ (І.Лікарчук, Н.Ничкало, І.Носаченко, В. Пікельна, В.Сидоренко); 5) окремі аспекти економічної підготовки майбутніх вчителів (П..Бойчук, Н.Грама, Г.Ковальчук, О.Кравчук, Ю.Палкін, О.Падалка); 6) проблему економічної підготовки у системі післядипломного навчання (М.Баб'як, Л.Каращук, С.Крисюк, В.Маслов, Н.Протасова, В.Стрельніков); 7) управлінські аспекти економічної освіти і виховання (Л.Даниленко, Г.Дмитренко, Н.Островерхова, В.Пікельна); 8) проблему економіки освіти (Б.Андрієвський, В.Затуренська). Останніми роками інтенсивно стверджуються організаційно-педагогічні і матеріально-технічні основи економічної підготовки майбутніх вчителів – відкриття спеціальних факультетів і відділень (В.Кузь, І.Прокопенко, В.Скотний, М.Шкіль). Водночас відсутні дослідження, в яких би цілісно піднімались питання оптимального вибору змісту, форм, методів підготовки педагогічних кадрів до економічного виховання учнів у системі школа – ВНЗ – заклад післядипломної освіти – школа. Дисертант виокремлює ці компоненти, детально аналізує їх. На основі об’єктивних експериментальних даних доводить, що сьогодні існує діалектичне протиріччя між соціальною потребою в економічній підготовці педагога на етапі його вузівського становлення, а вчителів, які працюють, - у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Це призводить до того, що вчителі не можуть повною мірою використати сприятливі умови, які створюються в сучасній школі для економічної підготовки.

В дисертації показано, що єдиним навчальним предметом економічного спрямування у вищій педагогічній школі залишається економічна теорія, яка не забезпечує належної практичної підготовки вчителя до економічної освіти й виховання школярів. Наслідок цього – економічна компетентність вчителів складає лише 17,3 відсотка.

На думку дисертанта економічна підготовка педагогічних кадрів, з одного боку, повинна бути спрямована на формування світогляду, переконаності і суспільно-політичної активності студентської молоді та виступати в якості відносно самостійного напрямку діяльності вищого закладу освіти по формуванню економічних рис особистості, а з іншого – бути складовою частиною загального та професійного навчання, підготовки членів суспільства до активної економічної діяльності.

У процесі дослідження встановлено, що економічна підготовка педагогічних кадрів повинна розглядатись в трьох аспектах: теоретичному, практичному і методичному.

Теоретичний аспект передбачає формування у студентів економічних понять і категорій, вивчення ними економічних законів розвитку суспільства, економічної політики, освіти як продуктивної сили суспільства.

Практичний аспект має за мету формування економічних умінь і навичок аналізу економічної ситуації, здійснення об’єктивної оцінки економічних явищ і фактів економічної дійсності, раціональної організації навчальної та трудової діяльності.

Методичний аспект відображає специфіку економічної освіти студентів педагогічних закладів освіти і характеризується знаннями теорії економічного виховання школярів, шляхів та засобів, методів і прийомів здійснення економічної освіти та виховання школярів у навчальному процесі, в позакласній роботі, в суспільно корисній продуктивній праці, знаннями й уміннями раціональної організації різних видів діяльності учнів.

У процесі дослідження аналізувалися й вивчалися результати як вітчизняних, так і зарубіжних вчених у сфері бізнесу, економічної психології, соціальної психології. Вони дали можливість зробити висновок про актуальність проблеми гармонізації прагматичних та етичних основ економічної діяльності. Тому ми враховували об‘єктивний факт впливу на формування економічного мислення, ціннісних орієнтацій не тільки процесу економічної підготовки в педагогічних вузах, в системі післядипломної освіти, самоосвіті, але і протиріч перехідного періоду в країні.

Визначаючи структуру і зміст підготовки педагогічних кадрів до економічної освіти та виховання учнів, у роботі обґрунтовано необхідність інтеграції особистісної позиції майбутнього спеціаліста та його професійних знань і вмінь. На думку автора, ця єдність є окремою самостійною категорією, внутрішня структура якої детермінує ступінь готовності вчителя до економічної освіти та виховання учнів.

Зміст такої готовності цілісно інтегрує в собі: 1) психологічну готовність вчителя до реалізації завдань економічної освіти й виховання учнів у нових умовах суспільного розвитку; 2) науково-педагогічну готовність, тобто необхідний обсяг економічних, методичних, спеціальних і психолого-педагогічних знань, що забезпечують ефективний вплив його діяльності на економічну підготовку учнів; 3) практичну готовність, тобто наявність сформованих на потрібному рівні професійно-педагогічних умінь та навичок.

У процесі дослідження теоретично обґрунтовано необхідність виділення п’яти основних рівнів готовності вчителів до економічної освіти й виховання школярів: повсякденний, інформаційний, науково-методичний, продуктивно-моделюючий, інноваційний. Кожен з них забезпечений відповідними навчальними планами і програмами економічної підготовки.

У розділі діяльність учителя розглядається як діяльність управлінська, яка зорієнтована не тільки на змістовий компонент економічної підготовки учнів, але і на вирішення управлінських завдань: діагностичних, аналітико-прогностичних, конкретизації завдань економічної освіти і виховання, конструктивно-проектуючих, комунікативних, організаційних завдань, завдань контролю і корекції навчально-виховного процесу.

Аналіз літератури і особисте дослідження підтвердили, що лише 3,8 відсотка вчителів оцінюють свою підготовку до вирішення цих завдань як високу; недостатньою вважають 47 відсотків респондентів, а 49,2 відсотка не дали відповіді.

У структурі готовності до економічної освіти і виховання школярів найслабші позиції вчителів з діагностики і прогнозування, визначення мети, аналізу і коректуванню діяльності.

Спираючись на концептуальні засади, підготовка вчителя до вирішення цих завдань повинна вестись як у ВНЗ, так і в системі післядипломної освіти. Організаторами останньої є обласні інститути післядипломної педагогічної освіти і пов’язані з ними районні методичні служби, які можуть у процесі підвищення кваліфікації сформувати в учителя орієнтовну основу дій з економічного виховання учнів, забезпечити наступність навчання на курсах, сприяти методичній роботі, самоосвіті і практичній діяльності.

Експериментальні дані підтвердили, що ці структурні підрозділи не завжди ефективно вирішують завдання оперативної і якісної підготовки вчителів-предметників, класних керівників до економічного виховання учнів. Не склалася цілісна система, в якій би оптимально враховувались потреби, рівні підготовки, необхідність диференційованого підходу до економічної підготовки вчителя, його орієнтація на творчу діяльність.

Дослідження показують, що витоки недоліків економічної підготовки беруть свій початок з ВНЗ, в якому пріоритетне місце з цієї проблеми обмежується в основному предметом економічної теорії.

Результати експериментальних досліджень актуалізували висновок про необхідність розробки моделей безперервної підготовки освітянських кадрів до економічного виховання учнів на основі виявлених умов оптимального функціонування цих моделей і психолого-педагогічних механізмів.

У другому розділі “Формування економічного мислення – невід’ємна складова професійно-педагогічної підготовки освітянських кадрів” чільна увага автора зосереджена на аналізі соціально-орієнтованої сутності економічної освіти особистості в умовах поступового переходу до ринкових відносин, утвердження рівноправності різних форм власності, структурної перебудови економіки. Ускладнення соціальних та економічних проблем України не могло не позначитися і на стані освіти, яка запізно почала реагувати на життєво важливі потреби суспільства, на підготовку кадрів, що забезпечили б економічне зростання в нових умовах господарювання. Ключовим у подоланні кризової ситуації в державі є освітній рівень населення, який є фундаментом інтелектуального потенціалу суспільства, надбанням української спільноти.

Наведений у дисертації об’єктивний аналіз подій у суспільно-політичному житті України показує, що навіть створення належної ринкової економіки саме по собі ще не виведе Україну із кризового становища і поставить її на рівень сучасної цивілізованої країни.

З огляду на це, дисертант вмотивовує мету, яка постає перед школою: інтенсифікація роботи з підготовки молоді до вільного входження у трудову діяльність, яка забезпечить їй економічну (матеріальну) незалежність, готовність вирішувати проблеми, що постають перед суспільством, можливість продовжити навчання у професійних навчальних закладах різних типів; створення належних умов, завдяки яким школярі набудуть уміння орієнтуватися в економічних ситуаціях, приймати вірні рішення з конкретних економічних проблем та критично аналізувати й оцінювати їх; формування в школярів економічної культури.

У дисертації детально аналізуються історичні та конституційні чинники, які посилюють вимоги інноваційних підходів до перегляду форм та змісту економічної освіти, яка є основою економічного виховання особистості школяра. Здобувач прагнув довести, що економічна підготовка школярів повинна розглядатись не тільки як обов’язковий елемент середньої загальної освіти, але і як засіб соціалізації школяра до умов суспільного життя.

Дослідно-експериментальна робота та аналіз практичного вирішення проблеми економічної освіти й виховання учнівської молоді дозволили визначити соціально-педагогічні чинники, які негативно впливають на стан економічної освіти школярів: відсутність єдиної науково-обґрунтованої системи економічної освіти й виховання школярів; невизначеність ролі й місця економічної освіти й виховання у підготовці учнівської молоді до свідомого вибору свого місця у суспільному виробництві; невідповідність змісту навчання потребам формування у школярів системи знань та умінь економічного характеру, соціальної відповідальності та професіоналізму; недостатнє забезпечення процесу вивчення економічних дисциплін в освітніх закладах необхідними навчально-методичними матеріалами; нестача кваліфікованих педагогічних кадрів, що мають підготовку у сфері економіки.

Вирішення стратегічних завдань у справі економічного виховання неможливе без критичного аналізу негативних тенденцій, помилок, проявів формалізму в практиці загальноосвітніх шкіл. З цією метою було вивчено проблему в двох аспектах: ставлення суспільства до проблеми економічного виховання школярів і стан готовності педагогічних кадрів до реалізації цієї проблеми. З цією метою було проведено соціологічне опитування окремих груп населення різних регіонів України. Респондентами (біля 500 осіб) стали вчителі, керівники органів освіти, виробничники, підприємці, батьки, яким пропонувалися спеціальні тести, інтерв’ю, напівзакриті анкети із запитаннями щодо актуальності, доцільності і змісту економічної освіти й виховання школярів. Результати опитування засвідчили, що 87 відсотків респондентів вважають економічну освіту й виховання школярів актуальною проблемою сьогодення; біля 12 відсотків опитаних не зовсім чітко дали відповіді на запитання анкети, а 1 відсоток не підтримав потребу здійснення економічної освіти й виховання школярів. 62 відсотки опитаних батьків вважають, що економічною освітою й вихованням повинні займатись вони самі. Біля 15 відсотків опитаних зазначили, що буде краще, коли ця робота здійснюватиметься спільними зусиллями школи і батьків, а 23 відсотка не дали відповіді.

Всі опитані вчителі вказали на актуальність проблеми економічної освіти й виховання школярів, але більшість з них зводять їх переважно до формування звичок економії і ощадливості. Слід підкреслити, що, віддаючи належне здійсненню економічного виховання школярів у межах змісту свого навчального предмета, понад 88 відсотків вчителів вважають себе некомпетентними у реалізації цієї проблеми. Правильне уявлення про спрямованість і сутність економічної освіти й виховання школярів мають не більше 24 відсотків учителів, біля 33 відсотків з них лише частково орієнтуються у цій проблемі, а решта опитаних (майже 43 відсотка) взагалі не могли дати однозначних відповідей щодо їх позиції та готовності здійснювати економічну освіту й виховання школярів. На запитання анкети “Які економічні поняття слід формувати у школярів?” 87 відсотків вчителів показали цілковиту розмаїтість у своїх відповідях; 13 відсотків проігнорували відповідь.

У цьому розділі дисертації ґрунтовно аналізується рівень економічних знань учнів, сформованості умінь і навичок у цій сфері. Дослідження показало, що вчителі недостатньо володіють педагогічними уміннями. Зокрема, у них відсутні чіткі уявлення про зміст, форми і методи здійснення економічного виховання з різними віковими групами школярів. Вони не можуть оцінювати економічні знання та уміння школярів; організовувати різні види економічної діяльності учнів; творчо застосовувати ефективні форми і методи економічної освіти і виховання школярів; видозмінювати форми навчально-виховної роботи у відповідності із корекцією рівня економічної підготовки учнів; організовувати економічно доцільну продуктивну працю школярів.

Спрямованість і мету економічної освіти й виховання школярів недоцільно зводити лише до засвоєння економічних понять - головне навчити їх застосовувати одержані знання на практиці в різноманітній діяльності з урахуванням умов, що змінюються.

Знання вчителем основних закономірностей здійснення економічної освіти й виховання школярів є важливим складовим елементом його професійної підготовки. Він включає три етапи: засвоєння економічних знань; перетворення їх у переконання; набуття реальних умінь реалізовувати знання у педагогічно-економічній діяльності. Здобувач доводить, що ефективність економічної підготовки залежить від раціонального здійснення кожного етапу. У дисертації вони реально програмовані і методично забезпечені.

На основі всебічного аналізу численних першоджерел встановлено, що на різних етапах соціально-політичного розвитку України економічна освіта мала свої особливості, змістову значущість, економічне обґрунтування. Економічна освіта і виховання, маючи глибокі історичні корені, упродовж всієї історії України вдосконалювалися. У цьому плані значну роль відігравали письменницькі сили України другої половини XIX та початку XX століття. Особливу роль має наукова і педагогічна діяльність видатних вітчизняних педагогів, які не лише понятійно обґрунтували економічну освіту і виховання, а науково і практично збагатили її зміст, систему, структуру, засоби і напрямки розвитку.

Третій розділ “Науково-теоретичне обґрунтування змісту економічної підготовки педагогічних кадрів і його дидактично-управлінські основи” присвячено характеристиці концептуальних основ безперервної освіти, методиці моделювання ідеалізованих об’єктів, особливостям управління процесом економічної освіти вчителів. Значна увага дослідника зосереджена на науково-теоретичному обґрунтуванні поняття "безперервність освіти", її суттєвих ознаках, логіці етапності (окремі частини або підрозділи) і завершеності ( ціле або програма) з чітко окресленою метою й шляхами реалізації. У роботі доведено, що основні ознаки, притаманні педагогічній системі в цілому, екстраполюються на безперервну економічну освіту. Такими ознаками є: цілісність, визначена мета, внутрішня ієрархічна структура, взаємозалежні підсистеми, функціональні зв”язки, управління. Це дозволяє стверджувати правомірність функціонування економічної освіти як важливої складової цілісної педагогічної системи. Безперервну економічну освіту слід розуміти як процес систематичного накопичення і поновлення економічних знань, формування економічного мислення та культури, їх перманентної актуалізації згідно нових змістових та інституційних вимог економічного середовища всередині країни та на глобальному ринку, виховання ініціативності, підприємливості, відповідальності за власну економічну поведінку, раціонального прийняття рішень з метою досягнення найкращого результату з максимальним застосуванням інтелектуального потенціалу індивідууму та оптимальними затратами наявних ресурсів. Компонентами системи економічної підготовки педагогічних кадрів є: науково-теоретичні засади безперервності; основні концептуальні положення економічної компетентності педкадрів; притаманні системі теоретично обґрунтовані функції і принципи; її змістова основа, характеристика структур (суб’єктів) економічної підготовки, а також її технологія і методичне забезпечення.

Центральною ідеєю економічної підготовки педагогічних кадрів у дослідженні виступає постійний розвиток їх як суб‘єктів, які спрямовують свою економічну компетентність на організацію економічної освіти й виховання учнів, входження їх у систему ринкових відносин.

Результати проведеного дослідження дали підстави визначити, що структурно економічна підготовка педагогічних кадрів є трьохрівневою системою, яка передбачає безперервну економічну освіту й виховання школярів (пропедевтичний рівень), вузівську підготовку студентів вищих педагогічних закладів освіти до економічної освіти й виховання школярів (формуючий рівень) і післядипломну освіту педагогічних кадрів (коригуючий рівень). Кожний з цих рівнів є динамічним і передбачає інваріантну та варіативну складові ( Таблиця 1).

Успішність запровадження системи безперервної економічної підготовки педагогічних кадрів залежить від вирішення багатьох взаємопов’язаних теоретичних проблем. До них насамперед слід віднести: визначення пріоритетних напрямків наукових досліджень, спрямованих на забезпечення умов професійного самовизначення учнівської молоді в сучасних соціально-економічних умовах; забезпечення варіативного підходу до економічної освіти в державі з урахуванням вертикальної (базова освіта) і горизонтальної (додаткові та неформальні види) освітянських структур; психолого-педагогічне забезпечення змісту, форм і методів безперервної економічної освіти, спрямованої на розвиток ініціативної, підприємливої особистості з новим економічним мисленням; стандартизація структури і змісту всіх елементів системи безперервної економічної освіти на державному рівні; наукове обґрунтування системи підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів для здійснення економічної освіти й виховання учнівської молоді.

Таблиця 1

У дисертації обгрунтовано, що економічна підготовка педагогічних кадрів як цілісне педагогічне утворення є багатоаспектною. До таких аспектів віднесено: загальноекономічний, дидактичний, психологічний, соціально-педагогічний, організаційно-педагогічний,