Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Тиха Еліна Вікторівна

УДК 159. 9: 575 . 1

КОРЕКЦІЯ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З АНОМАЛІЯМИ ЗОРУ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – | доктор психологічних наук, професор

Деркач Лідія Миколаївна,

Дніпропетровський філіал Української Академії державного управління при Президентові України, професор

Офіційні опоненти: | доктор психологічних наук, професор

Фомічова Людмила Іванівна,

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, завідувач кафедри сурдопедагогіки

кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник

Ілляшенко Тамара Дмитрівна,

Український науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи, провідний науковий співробітник

Провідна установа –Слов’янський державний педагогічний інститут Міністерства освіти і науки України, кафедра психології

Захист відбудеться 24 грудня 2001 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ-33, вул. Паньківська, 2.

Автореферат розісланий ’’22’’ листопада 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.О. Балл

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТEРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. За нашого часу все більший практичний та теоретичний інтерес викликають проблеми реабілітації дітей, що за певних обставин потрапляють до категорії психічно вразливих, тобто таких, для яких ситуацію існування можна порівняти з екстремальною. До соціальної дезадаптації індивіда, прояву діяльності декомпенсаторних механізмів психіки частіше за все призводить випадіння будь-якої функції (фізіологічної, соціальної). Ламка існуючих соціальних та психологічних стереотипів стає умовою негативного впливу на розвиток психіки такої дитини. Це потребує переоцінки основних альтернатив психолого-педагогічних впливів на становлення її особистості.

Останнім часом відзначається гостра нестача способів діагностики та корекції психічного розвитку дітей, які мають глибокі порушення зору. Справа полягає в тому, що переважна більшість існуючих у прикладній психології методик базується на використанні зорового каналу сприйняття як головного каналу отримання й переробки інформації. Необхідність розробки нових тренінгових технологій та адаптації існуючих стосовно умов роботи з дітьми, які мають аномалії зору, зумовлена ще й тим, що переважно ці діти більш за все підлягають ризику виникнення у них порушень психічного розвитку (Г.О.Бускіна, В.А.Тімоєв, М.І.Земцова, В.С.Матвєєв та ін.).

У цьому аспекті особливої уваги потребують діти з обмеженими візуальними можливостями, що навчаються в спеціалізованих школах-інтернатах, де послаблена роль впливу сім'ї на процес становлення особистості дитини взагалі. Саме в умовах інтернату існує небезпека виникнення відхилень від нормального розвитку психічних функцій дитини, оскільки хиби батьківської уваги та визначена умовами інтернату емоційна депривація виступають чинниками, що негативно відбиваються на процесах становлення уваги, пам'яті, мислення та ін. (Дж.Боулбi, М.І.Лісіна, Й.Лангмейєр, Р.Ю.Мещерякова, В.С.Мухіна, З.О.Матвейчик, А.М.Прихожан, Я.Піклер, Е.О.Смирнова, Н.Н.Толстих та ін.). Особливо вразливими є вихованці молодших класів шкіл-інтернатів, тому що саме на молодший шкільний вік припадає період первинної адаптації дитини до умов життя в інтернаті. На початкових стадіях звикання до школи дитина більш за все потребує пильної уваги з боку дорослих до процесу розвитку її психічних функцій.

Назріває також необхідність радикальних змін у тифлодидактиці, що викликано новими вимогами до рівня фахової підготовки учнів з глибокими порушеннями зору. Звертає на себе увагу тенденція зміни навчальних програм для спеціалізованих шкіл, де навчаються діти з хибами зору (наприклад, школа-гімназія для сліпих дітей у м. Харкові та ін.). У цьому зв'язку особливий інтерес становить розробка програм поглибленого вивчення окремих дисциплін у школах-інтернатах для сліпих та слабозорих дітей. Дотепер подібні програми успішно застосовувалися в Україні лише в школах недефектологічної спрямованості, що сприяло підготуванню фахівців високого рівня кваліфікації.

Недостатня розробленність окреслених проблем зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Корекція психічного розвитку в процесі навчання молодших школярів з аномаліями зору”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційні дослідження виконані відповідно до тематичного плану наукових досліджень факультету психології та соціології Дніпропетровського національного університету. Номер держреєстрації - 0198U003740.

Об'єктом дослідження є процес розвитку психічних функцій молодших школярів (1–3-го класів) з глибоким порушенням зору.

Предмет дослідження - психологічні особливості корекції порушень розвитку психічних функцій у дітей з обмеженими візуальними можливостями.

Мета дослідження полягає в обгрунтуванні необхідності і визначенні шляхів корекції психічного розвитку учнів спецшкіл-інтернатів для дітей з сенсорними порушеннями та у розробці технологічної схеми психокорекції в процесі навчання молодших школярів (1–3-го класів) з аномаліями зору.

Гіпотези дослідження:

1. Психологічні наслідки усвідомлення дефекту не повинні справляти негативного впливу на психічну діяльність дітей молодшого шкільного віку (1- 3-го класів) з глибокими порушеннями зору за умови включення таких дітей у систему постійних психокорекційних занять на фоні провідної дїяльності, тобто навчання. Інакше кажучи, наслідки фізичного дефекту, що виявляються у викривленні характерологічної сфери і призводять до реактивних новоутворень, повинні бути усунені своєчасною корекцією.

2. Інтенсифікація психокорекції в процесі навчання молодших школярів з аномаліями зору може бути досягнута за умови побудови змісту навчальних програм на основі використання експериментально-генетичного методу.

3. Навчання іноземної мови в школах тифлологічної спрямованності доцільно починати з 1–3-го класів при одночасному використанні прийомів навчання і психокорекції.

У відповідності до поставленної мети та висунутих гіпотез були визначені наступні завдання дослідження:

1) проаналізувати стан проблеми формування й розвитку психіки дітей в умовах зорової сенсорної депривації з урахуванням психологічних особливостей усвідомлення власного дефекту та систематизувати підходи до її розв’язання;

2) розробити інноваційну модель корекції психічного розвитку молодших школярів з глибокими порушеннями зорової сфери;

3) визначити способи інтенсифікації навчання при візуальній сенсорній депривації;

4) зробити оцінку психологічних передумов успішності проведення психокорекції в процесі навчання на основі об'єктивних кількісних і якісних характеристик когнітивної та особистісної сфер діяльності учнів;

5) сформулювати методичні рекомендації (для психологів, педагогів і батьків), які спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку учнів з аномаліями функціонування зорової системи в умовах початкового етапу навчання в спеціалізованих школах-інтернатах.

Методологічну та теоретичну основу дослідження складають основні положення вітчизняної генетичної психології щодо формування й розвитку психічних процесів і явищ, які розроблені П.П.Блонським, Л.С.Виготським, О.В.Запорожцем, Г.С.Костюком, О.М.Леонтьєвим, С.Л.Рубінштейном та іншими. Дослідження, що виконані Максименко С.Д., дали підставу для виділення серед багатьох головних принципів наступні: принцип аналізу по одиницях, принцип історизму, принцип системності та принцип проектування. Саме ці принципи були використані в даній роботі.

Методи дослідження. В основу дослідження було покладено експериментально-генетичний метод. Крім того, використовувалися метод включеного спостереження, аналіз ситуації реальної взаємодії молодших школярів, які мають недоліки зору, з оточуючими, бесіди, опитування вчителів та батьків, а також психолого-діагностичний метод, представлений стандартизованими й проективними методиками. Для обробки отриманих результатів застосовувалися методи математичної статистики.

Дослідження проводилися на базі спеціалізованих шкіл-інтернатів для сліпих і слабозорих дітей. Експериментальну групу складали 40 учнів 1–3-го класів, контрольну - 32 учня тієї ж вікової категорії.

Наукова новизна результатів дослідження.

Вперше запропоновано використовувати експериментально-генетичний метод у системі шкіл тифлологічної спрямованості. Спираючись на основні положення цього методу, обгрунтовано необхідність об'єднання прийомів психокорекції та навчання в умовах цих шкіл.

Вперше розроблено технологічну схему корекції психічної діяльності молодших школярів спецшкіл-інтернатів для дітей з глибокими аномаліями зорового аналізатора на прикладі планування навчального процесу з іноземної мови.

Встановлено, що при використанні психокорекційного навчання діти 7 – 10 років з глибокими порушеннями зору достатньо успішно оволодівають іноземною мовою. Це свідчить про доцільність введення цієї дисципліни в школах тифлологічної спрямованості з 1–3-го класів. Дотепер викладання іноземної мови у таких школах проводиться з 5–6-го класів за програмою загальноосвітньої школи.

Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні можливостей експериментально-генетичного методу щодо виявлення закономірностей формування й розвитку системи психічних новоутворень в умовах вимикання зорового каналу сприйняття. Розглянуто особливості психічної сфери дитини з аномаліями зору і виділено чинники, що впливають на її розвиток. Проаналізовано й доповнено структуру дефекту, що запропонована Л.С.Виготським.

Практичне значення дослідження полягає у розробці технологічної схеми психокорекційного навчання молодших школярів з зоровою сенсорною депривацією (на прикладі навчання з усної іноземної мови). Запропоновано прийоми групової корекції психічного розвитку дітей з аномаліями зору на фоні провідної діяльності, тобто навчання. Результати дисертаційної роботи можуть становити інтерес для практичних психологів і педагогів, що працюють у системі шкіл тифлологічної спрямованості, а також бути використані з навчальною, діагностичною та корекційною метою. Таким чином, робота може бути корисна не тільки в галузі педагогічної та вікової психології, але й у таких напрямках дефектології як тифлопсихологія та тифлопедагогіка.

Особистий внесок автора у праці, що написані у співавторстві, полягає у розробці підходів щодо здійснення психокорекції підлітків з фізичними недоліками та девіантною поведінкою, а також в обробці та якісному аналізі даних, отриманих в процесі діагностики особливостей розвитку психіки дитини в умовах негативної соціальної ситуації.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечується обгрунтованістю вихідних теоретико-методологічних положень, застосуванням стандартизованих і валідних методів дослідження, адекватних меті та завданням роботи, а також залученням достатньо репрезентативної вибірки випробуваних і використанням методів математико-статистичного оброблення отриманих результатів.

Положення, що виносяться на захист:

1. Використання експериментально-генетичного методу при побудові змісту навчальних програм надає можливість ефективно впроваджувати психокорекцію в процесі навчання учнів початкових класів спеціалізованих шкіл-інтернатів для дітей з аномаліями зору.

2. Об'єднання психокорекції і навчання дозволяє своєчасно уникнути відхилень психічного розвитку молодших школярів, що зумовлені наслідками усвідомлення їми наявності свого дефекту, і, тим самим, значно інтенсифікувати процес навчання.

3. За умови психокорекційного навчання викладання іноземної мови в школах тифлологічної спрямованості доцільно починати з 1 – 3-го класів.

Апробація роботи. Основні результати дисертації доповідалися на засіданнях кафедри технології та психології навчання іноземним мовам факультету психології та соціології Дніпропетровського національного університету; на семінарах з дефектології, що проводилися на базі спеціалізованої школи-інтернату для слабозорих дітей м. Дніпропетровська; на 3-й Національній TESOL конференції “Multiplicitу and Diversity of TESOL Experiences” (м.Вінниця,1998); на Міжнародній конференції “Сучасні технології навчання англійській мові (м. Дніпропетровськ, 1997). Результати дослідження використовувалися у процесі читання лекцій, проведення семінарських та практичних занять за темою ’’Медичні та соціальні проблеми психічного здоров’я людини’’ зі студентами факультету психології та соціології Дніпропетровського національного університету; при проведенні занять студентського наукового гуртка “Практична психологія” вищезазначенного факультету; при розробці тренінгових програм корекції психічного розвитку дітей з психосенсорними порушеннями, що проводилися на базі Дніпропетровського міського центру соціальних служб для молоді, а також в Освітньому Ресурсному центрі на базі жіночого педагогічного училища ”БЕТ-ХАНА” м. Дніпропетровська; при розробці та проведенні тренінгу соціалізації дітей з обмеженими фізичними можливостями на базі Дніпропетровської обласної молодіжної консультативної служби “ОМІКС” та “Товариства захисту дитини”; при розробці та проведенні в рамках програми “Співпричасність” (Дніпропетровський обласний комітет у справах неповнолітніх) групової та індивідуальної психокорекції дітей, що опинилися в екстремальній ситуації.

Впровадження результатів дослідження у практику. Отримані в ході дослідження результати були використані у навчанні англійської мови за авторською програмою молодших школярів спецшколи-інтернату для слабозорих дітей м. Дніпропетровська. За розробленою програмою психокорекційного навчання проводяться заняття з дітьми, що мають спеціальні потреби, в Освітньому Ресурсному центрі на базі жіночого педагогічного училища ”БЕТ-ХАНА” м. Дніпропетровська. Розроблено спецкурс лекцій, а також цикл семінарських і практичних занять за темою ‘‘Медичні та соціальні проблеми психічного здоров’я людини’’ для студентів факультету психології та соціології Дніпропетровського національного університету,

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження відображено у 10 наукових публікаціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 227 найменувань. Робота викладена на 182 сторінках друкованого тексту, ілюстрована 6 таблицями та 6 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначені об'єкт, предмет, мета, наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, сформульовані гіпотези, завдання дослідження та основні положення, що виносяться на захист, наведенo дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Проблема дитинства у вітчизняній та зарубіжній психології”- розглянуто різноманітні підходи, наявні у вітчизняній та зарубіжній літературі, до вивчення проблеми дитинства, насамперед, молодшого шкільного віку.

Дитинство - усім добре відоме, але мало зрозуміле явище соціального світу. Його спеціального визначення немає в психологічних та педагогічних словниках, однак термін “дитинство” широко використовується.

З появою в психологічній науці різних напрямків дослідження процесу розвитку дитини усе більшу актуальність набуває вибір методу, що спроможний адекватно відобразити це явище. У дисертаційній роботі зроблена спроба проаналізувати внесок у психологічну науку психоаналітичної школи та Женевської школи генетичної психології Ж.Піаже і порівняти з досягненнями вітчизняної генетичної психології, яскравим представником якої є Л.С.Виготський. Вибір шкіл психоаналізу та Ж.Піаже - не випадковий. У теорії психоаналізу вперше було запропоновано динамічну модель розвитку індивіда, а відкриття ролі підсвідомого наочно показало зв'язок між дитячими травмами й особливостями їх впливу на увесь життєвий шлях особистісті. Ці важливі моменти не можна не враховувати при підборі та діагностиці умов розвитку дитини. Тим більшого значення вони набувають при вивченні характерних особливостей формування дитини з явними органічними порушеннями психосенсорної сфери, зокрема, зорової.

Виходячи з постулату Л.С.Виготського про невплив недоліку зору безпосередньо на становлення особистості сліпих та слабозорих людей, були проаналізовані зовнішні чинники, що обумовлюють можливість відхилень розвитку в дитячому віці, з метою пошуку методів і прийомів корекції можливих порушень особистісної і когнітивної сфер.

Ідеї Женевської школи генетичної психології Ж.Піаже найбільш за все наближені до розробок, що запропоновано у вітчизняній генетичній психології. Тому доцільно освітити величезний внесок одного з самих найбільших дослідників дитячого розвитку - Ж.Піаже - в психологію молодшого шкільного віку. Цей внесок безсумнівно цінний для поданої роботи, тому що він містить знання про процеси становлення особистості дитини з точки зору розвитку її інтелекту.

Вивчення розвитку понять, суджень та умовиводів дитини не дає повного уявлення про її розвиток в цілому, а відповідно, і не може задовольняти вимогам, що пред’являються до цього дослідження. Тому виникає необхідність у більш комплексному підході щодо дослідження особливостей функціонування психіки дитини.

Предмет вітчизняної генетичної психології має більш широкий і глибокий зміст. Основний її метод - експериментально-генетичний, запропонований Л.С.Виготським, - дозволяє з максимальною адекватністю відбити процеси формування та розвитку вищих психічних функцій. Тому можна вважати, що цей метод найбільш повно відповідає меті і завданням , які поставлені у дисертаційному дослідженні.

В роботі проведено порівняльний аналіз основних підходів до вивчення дитячого віку, а також розглянуто психологічні особливості розвитку дітей з глибокими порушеннями функціонування зорового аналізатора. Показано переваги експериментально-генетичного методу як методу вивчення процесів становлення вищих психічних функцій, що дозволяє використовувати його в якості базового методу побудови даного дослідження. Розглянуто відмінні риси розвитку дітей молодшого шкільного віку, знання яких сприяло встановленню критеріїв оцінки рівня розвитку дітей з аномаліями психосенсорної сфери. Уявлення про особливості дитячого розвитку в нормі уможливлюють розуміння психологічних відмінностей розвитку дітей при випаданні певного каналу сприйняття. Це допомагає встановити причинний зв'язок між виникненням окремих новоутворень і особливостями психічної діяльності в процесі розвитку дитини з глибокими порушеннями зору.

Було розглянуто два чинники, що впливають на розвиток особистості сліпих і слабозорих дітей - ставлення до дитини з боку сім'ї і ставлення до дитини з боку найближчого оточення в спеціалізованій школі-інтернаті, де така дитина навчається з семирічного віку. Ці ставлення, за Л.С.Виготським, поступово стають внутрішніми ставленнями до самого себе і навколишньої реальності. Проведено аналіз соціальних відношень, до яких залучена дитина з глибокими порушеннями зору від моменту народження і до закінчення школи. Показано, що результатом неадекватного ставлення до такої дитини може бути сформованість неадекватного усвідомлення себе, викривлення самосприйняття, розвиток навичок непродуктивної взаємодії з оточуючими. Розглянуто п'ять типів ставлення сім'ї до дитини з аномаліями зорової аналізаторної системи, чотири з який не є конструктивними і перешкоджають гармонійному розвиткові дитини.

Проаналізовано й узагальнено дані про становлення психіки дитини в умовах її перебування в школі-інтернаті. На підставі цього аналізу виявлено ряд закономірностей, що викликають відхилення від нормального розвитку.

Все сказане вище свідчить про необхідність своєчасної корекції порушень розвитку дітей з обмеженими візуальними можливостями, зміни підходу до процесу їх виховання як повноцінних громадян держави. Психокорекційні заняття повинні бути спрямовані на забезпечення нормаль-ного розвитку психічних процесів, а також на формування належного рівня особистісної сфери дитини.

Як показав огляд вітчизняної та зарубіжної літератури, дотепер не розроблено спеціальних психокорекційних програм, які б враховували особливості психосенсорної сфери дитини, що має глибокі порушення зору.

У другому розділі - “Психологічна структура дефекту” - розглянуто психологічні характеристики такого утворення як дефект, іншими словами, психологію дефекту.

Вітчизняна дефектологія має у своєму розпорядженні достатньо велику кількість даних в сфері вирішення проблем розвитку дітей з глибокими порушеннями зору. Досліджувався вплив зорової депривації на перебіг психічних процесів, прояви особистісної сфери, оволодіння комунікативними навичками дітей з відхиленнями функціонування зорового аналізатора. У медичній психології В.С. Матвеєвим, В.А.Тімоєвим, К.Мікермутовим, О.Чистовичем та іншими було проведено ряд досліджень патологічних змін психічної діяльності людини з тотальними або парціальными дефектами зору. Як відзначають дослідники (Л.С.Виготський, А.Г.Літвак, Р.Б.Березін, М.А.Вербух, С.Кірк, О.В.Суворов та інші) само по собі порушення зору не призводить до викривлення внутрішніх особистісних структур і процесів.

Складно було б заперечувати, що в нашій культурі дитина з аномаліями функціонування візуальної сенсорної сфери відчуває на собі трохи інше ставлення з боку оточуючих людей ніж його однолітки (Ф.П.Сілкін, Л.И.Солнцева). Згодом таке ставлення стає його власним ставленням до себе і визначає критерії вибору мотивів при постановці цілей, пошуку засобів розв’язання зовнішніх і внутрішніх конфліктів. В цьому випадку, якщо сформоване оточенням ставлення до себе є викривленним, подібні вади на фоні порушення зв'язків з середовищем, що виникають внаслідок сенсорної депривації, можуть послужити причиною формування негативного індивідуального досвіду.

Дотепер, на жаль, розроблено порівняно мало методик, у яких були б по-справжньому враховані особливості внутрішніх рушійних сил, що допомагають людині виходити з екстремальних ситуацій (у даному випадку - це ситуація, що викликана випадінням однієї з фізиологічних функцій).

У школах-інтернатах для дітей з аномаліями зору, що є закладами закритого типу, нерідко спостерігається однобічний розвиток особистості дитини. Надмірна опіка, знижена критичність поряд зі створенням умов, що усувають дію чинників, які викликані життєво-критичними ситуаціями, формує у випускників таких шкіл низький рівень адаптації до реально існуючих складностей, невміння тверезо оцінити ситуацію. “Тепличні умови”, а такожі відсутність повноцінного спілкування з однолітками, що мають нормальний зір, можуть бути причиною формування психологічного інфантилізму, остраху зробити небажане враження.

Тому забезпечення педагогічного процесу в спеціальних закладах, де навчаються і живуть діти з аномаліями розвитку психосенсорної сфери, потребує абсолютно нового підходу, що спирався б на глибокі знання особливостей перебігу процесів, які зумовлені наявністю дефекту. Необхідно уникати формального, стереотипного ставлення, черствості й емоційної сухості у спілкуванні з такими дітьми. Тільки жвавий інтерес до своєї професії, високий рівень рефлексії й емпатії, глибокі знання дефектології як науки про дефект допоможуть педагогу знайти ефективні способи продуктивної взаємодії з дитиною, що має глибокі порушення функціонування психосенсорної системи.

Л.С.Виготський виділив у структурі дефекту три складові: фізичний дефект як особистісне надбання, потребу у формуванні компенсації, а також само явище компенсації. Автором дисертаційної роботи така структура дефекту доповнена ще однією складовою - ставленням до себе і власного дефекту як интеріорізованим ставленням найближчого оточення до людини, що має психосенсорні відмінності, та її дефекту. Це ставлення визначає увесь хід особистісного розвитку людини з аномаліями зору. Проте, розгляд структури дефекту був би неповним, якщо не зупинятися на особливостях репрезентованності сенсорного досвіду у свідомості такої людини. З цією метою розглянуто засоби прийому й переробки сенсорного досвіду при випаданні візуальної системи одержання інформації, що дозволило більш повно проаналізувати всі можливі наслідки дефекту й обгрунтувати основні шляхи і засоби проведення психокорекції.

Все викладене вище свідчить про необхідність створення психокорекційних моделей, спрямованих на усунення негативних наслідків усвідомлення власного дефекту.

Одним із завдань даної роботи було визначення психологічних особливостей впливу дефекту на психічний розвиток дитини. Поставлена мета вимагала розгляду дефекту як особистісного надбання. Це визначило потребу в аналізі стуктури дефекту, умов, що забезпечують появу певного типу індивідуальних реакцій на існування дефекту, та пошуку шляхів відвернення негативних наслідків психологічного сприйняття свого дефекту. Показано особливості впливу наявності дефекту на розвиток дитини на прикладі дітей з аномаліями функціонування зорової аналізаторної системи. На перший план виступають психологічні наслідки існування дефекту, тобто набуття психiки, що формуються в результатi наявностi дефекту як функцiонального обмежувача певних психiчних можливостей суб'єкта. Слід вважати наявнiсть дефекту чинником, що зумовлює виникнення фрустрацiйних ситуацiй, перепон, здатних надати особистiсному розвитку несприятливого напряму. В цьому випадку соціальна-психологічна адаптація можлива тiльки за умови включення в дiяльнiсть компенсаторних механiзмiв.

Автор роботи виходить саме з того, що ставлення дитини до свого дефекту (і, у цьому аспекті, до самої себе) займає провiдне мiсце в структурi дефекту як психологiчної системи. Це дозволяє пояснити виникнення характерних особливостей психiчного розвитку в умовах iснування психосенсорного недолiку, а також зрозумiти, чим зумовлений той чи iнший вибiр форм компенсацiї, вiд чого залежить виникнення потреби в компенсацiї. Ставлення дитини до самої себе і свого дефекту виступає iнтерiорiзованим ставленням близького оточення як у сiм'ї, так i у спецiалiзованих школах-iнтернатах, де навчаються дiти з недолiками психосенсорного розвитку. Поступово воно перетворюється iз зовнiшнього ставлення до дитини та її дефекту на внутрiшнє ставлення дитини до самої себе. На підставі розгорнутого у внутрiшньому планi ставлення формуються самосприйняття, самовiдношення та самооцiнка. При побудовi психолого-педагогiчного процесу це інтеріорізоване відношення слід брати до уваги не тiльки вчителям та вихователям спецiалiзованих шкiл тифлологічної спрямованності, але й батькам дiтей, які там навчаються.

Розглянуто залежність сприйняття самого себе дитиною, що має аномалії зору, від самовідношення її батьків. Проведений кількісний та якісний аналіз результатів оцінки самовідношення батьків сліпих та слабозорих дітей, що отримані при їх діагностуванні за методиками ”Тест–опитувальник самовідношення” та ”Опитувальник батьківських відношень”. В експерименті приймала участь 31 сім’я (26 повних і 5 неповних) у віці від 31 до 48 років, в яких виховуються діти з глибокими порушеннями зору.

Таблиця 1

Результати дослідження за методикою: ”Тест-опитувальник самовідношення”

№№

п/п |

Назва шкали |

Середнє арифметичне значення за шкалами

у жінок, % | Середнє арифметичне значення за шкалами у чоловіків, %

1. | Спрямованість ”за” чи ”проти” власного ”Я” | 78,0 | 89,0

2. | Самоповага | 46,7 | 83,4

3. | Аутосимпатія | 36,8 | 68,2

4. | Чекання позитивного відношення від інших | 23,4 | 25,1

5. | Самовпевненість | 46,3 | 69,4

6. | Відношення з боку інших | 51,1 | 85,2

7. | Самосприйняття | 95,1 | 95,4

8. | Самокерівництво | 58,6 | 90,8

9. | Самозвинувачення | 88,3 | 23,4

10. | Самоінтерес | 41,5 | 67,8

11. | Саморозуміння | 62,2 | 83,4

Як свідчать дані дослідження самосвідомості батьків, що переживають психотравмуючу ситуацію (табл.1), найбільші показники отримані за шкалою ”самосприйняття” (у матерів - 95,1 %; у батьків - 95,4 %), а найменші – за шкалою ”чекання позитивного відношення від інших” (у матерів - 23,4 %; у батьків - 25,1 %). Провідним типом батьківських відношень у жінок виступає ”симбіоз” (77,5 бал.), а у чоловіків – ”прийняття-відкидання” (86,3 бал.).

У третьому розділі - “Психокорекційна основа навчаючих програм для дітей з порушенням зору” - експериментально обгрунтовується доцільність та ефективність розробленої технологічної схеми щодо корекції психічного розвитку в процесі навчання дітей з аномаліями зору.

Кардинальні відмінності середовищного впливу на дитину, що навчається в інтернаті, зумовлюють необхідність приділення особливої уваги процесам її виховання. Завдання даного дослідження полягало у вивченні умов привласнення й переробки суб'єктивного досвіду як бази для виникнення особистісних новоутворень, а також розробці системи виховних впливів, спроможних скоригувати відхилення в розвитку психіки індивіда й забезпечити його повноцінне існування в суспільстві після закінчення навчання в інтернаті. З цією метою було розроблено модель психокорекції та проведено психолого-педагогічний експеримент. Висунуто гіпотезу, згідно якої психокорекційні заняття доцільно проводити на фоні провідної діяльності, що відповідає певній віковій групі. Це забезпечує сприятливі умови для "врощення" досвіду, отриманого в процесі психокорекції, у структуру внутрішнього досвіду індивіда. Позаяк учбова діяльність в молодшому шкільному віці є провідною (Л.І.Божович, Ю.З.Гільбух, Д.Б.Ельконін, В.В.Давидов та інші), індивідуальний досвід, який при цьому отримується, набуває значної цінності. Інакше кажучи, з'являється можливість забезпечити процес наділення особистісним змістом досвіду, який отримується в результаті психокорекції.

В дисертаційній роботі запропоновано шляхи здійснення корекції індивідуального розвитку молодших школярів з аномаліями зору в процесі їх навчання, що стало можливим лише завдяки використанню експериментально-генетичного методу. Оскільки для учнів молодших класів процеси саморозвитку ще не є актуальними, в даній роботі використовувалося навчання нерідній мові як чинник, що підвищує мотивацію участі в психокорекційних заняттях дитини.

Для здійснення психолого-педагогічного експерименту було відібрано дві групи (експериментальну та контрольну) учнів молодших класів спеціалізованих шкіл-інтернатів для дітей з глибокими порушеннями зору. Експериментальну групу складали 40 учнів 1 – 3 класів, контрольну – 32 учня тієї ж вікової категорії. Психокорекційне навчання проводилося протягом одного року на базі школи-інтернату для слабозорих дітей м. Дніпропетровська. Програма формуючого експерименту включала 78 занять по 45 хвилин кожне з розрахунку трьох занять за учбовий тиждень.

В рамках проведеного дослідження розроблено технологічну схему психокорекційного навчання англійської мови молодших школярів. Було поставлено завдання з формування основних психічних новоутворень, властивих молодшому шкільному віку, і усунення наслідків негативного впливу на психіку дитини перебування її в інтернаті. Виходячи з цього, було підібрано систему навчальних задач, прийомів й методів, спрямованних на формування у дитини належного рівня розвитку операційної сторони мислення (зокрема, теоретичного аналізу і теоретичного узагальнення), довільності психічних процесів, емоційно-вольового і мотиваційного компонентів психічної діяльності, а також особистісних новоутворень.

Прийоми й методи, що використовувалися в даній схемі, можна умовно поділити на дві групи. До першої групи були віднесені ті, що забезпечують формування й розвиток психічних процесів, до другої (допоміжної) – що забезпечують формування й корекцію особистісно-характерологічних новоутворень. Було поставлено завдання не тільки навчити дитину з аномаліями діяльності зорового аналізатора вчитися, але й змоделювати процес повноцінного її розвитку.

Експериментально-генетичний метод дозволив по-новому підійти до організації процесу навчання в школах тифлологічної спрямованності. В разі використання цього методу процес навчання за запропонованою схемою передбачає активне оволодіння змістовною стороною психічних функцій за допомогою виконання заданих операцій, що є складовими розгорнутої моделі внутрішніх проявів кожної з цих функцій. Таким чином, відбувається перехід зовнішнього утворення на внутрішній план.

Основним способом, що забезпечує "врощення" процесів, які моделюються, стала навчальна задача. Знання і навички не даються дітям у завершеній формі, вони засвоюються в процесі діяльності, що спрямована на оволодіння дитиною прийомами розв’язання навчальних задач. При цьому вона навчається переносити одержувані навички на інші сфери власної діяльності, перетворюючи їх у надбання власного досвіду.

В даній роботі було виділено дві категорії задач, що включені до запропонованої технологічної схеми. До першої категорії були віднесені задачі, за допомогою яких формувалися психічні новоутворення, притаманні молодшому шкільному віку, до другої категорії - задачі, що забезпечували розвиток вже наявних функцій психіки дитини.

У рамках дисертаційного дослідження було проведено констатуючий та контрольний діагностичні зрізи з метою порівняльного аналізу характеристик когнітивної та особистісної сфер психічної діяльності учнів, що дозволило кількісно та якісно оцінити успішність психокорекційного навчання. Кожний зріз складався з трьох тестових блоків. До першого тестового блоку були віднесені завдання, що оцінюють рівень розвитку фонематичного слуху, який забезпечує певний рівень засвоєння мовного матеріалу. Другий діагностичний блок містив у собі набір психодіагностичних проб, які демонструють перебіг психічних процесів, що відповідає різнобічному розвиткові психіки дитини. Як відомо, новоутвореннями молодшого шкільного віку є довільність процесів пам'яті й уваги, операційної сторони мислення. У третій діагностичний блок увійшли проективні тести, які оцінювали стан особистісної сфери школярів.

За допомогою -критерію встановлено наявність статистично значущих змін (при рівні значущості 0,05) в частотному розподілі оцінок учнів експериментальної групи в порівнянні з контрольною як наслідок психокорекційного навчання. Одночасно, за даними констатуючого діагностичного зрізу частотні розподіли оцінок в обох групах статистично достовірно не відрізняються.

Дані про динаміку рівнів розвитку психічних функцій учнів експериментальної та контрольної груп наведені в табл.2.

Як свідчать отримані результати, рівень розвитку фонематичного слуху учнів експериментальної групи підвищився на 40,6 %, процесів пам'яті й уваги – на 33,6 %, операційної сторони мислення – на 48,3 %. Підвищення рівнів розвитку відповідних психічних функцій учнів контрольної групи склали 22,3 %, 18,9 % і 30,8 %. Таким чином, психокорекційне навчання покращує показники рівня розвитку психічних функцій у 1,6 – 1,8 рази.

Таблиця 2

Показники динаміки рівнів розвитку психічних функцій учнів

Психічні

функції, що

діагностуються |

Експериментальна група | Контрольна група

Середня оцінка до провед. експерим.,

, бал. | Середня оцінка після провед. експер.,

, бал. | Зміна рівня розвитку психічних функцій, % | Середня оцінка до провед. експерим.,

, бал. | Середня оцінка

після

провед. експер.,

, бал. | Зміна рівня розвитку психічних функцій, %

Фонематичний слух | 3,18 | 4,47 | 40,6 | 3,19 | 3,90 | 22,3

Пам'ять та

увага | 5,99 | 8,00 | 33,6 | 6,08 | 7,23 | 18,9

Мислення |

2,69 | 3,99 | 48,3 | 2,72 | 3,56 | 30,8

За даними констатуючого та контрольного діагностичних зрізів психокорекційне навчання позитивно впливає також на особистісно-характерологічні особливості дітей експериментальної групи (табл. 3).

Таблиця 3

Результати діагностики за проективними методиками

"Неіснуюча тварина" та “Малюнок сім’ї”.

Особистісно-характерологічні особливості учнів | Частка випробуваних , %

Результати констатуючого

діагностичн. зрізу, бал. | Результати контрольного

діагностичн. зрізу, бал.

Тривожність | 91,3 | 38,7

Почуття внутрішньої

нестабільності | 74,6 | 23,5

Проблеми комунікативної сфери | 43,8 | 26,1

Потреба в емоційному

теплі | 72,7 | 33,6

Незадоволення власним становищем | 81,8 | 37,1

Банальність мислення | 83.0 | 36,4

Відзначається помітне зниження частки учнів, у яких спостерігалися високий рівень тривожності (від 91,3 % до 38,7 %), почуття внутрішньої нестабільності (від 74,6 % до 23,5 %), проблеми комунікативної сфери (від 43,8 % до 26,1 %), потреби в емоційному теплі (від 72,7 % до 33,6 %), незадоволення власним положенням (від 81,8 % до 37,1 %), банальність мислення (від 83,0 % до 36,4 %).

У висновках дисертаційної роботи підводяться підсумки проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальшого вивчення проблеми. На основі отриманих результатів, що підтверджують висунуті гипотези дослідження, формулюються та узагальнюються головні висновки:

1. Проведено аналіз стану проблеми формування й розвитку психіки дітей з глибокими порушеннями зору, а також систематизовано підходи до її розв’язання. Виходячи із задач даного дослідження, показано, що найбільш повно процес становлення психічних функцій і новоутворень дитини може бути розкритий з позицій вітчизняної генетичної психології.

2. Розглянуто особливості структури дефекту, способи його компенсації, а також запропоновано його додатковий елемент – самоставлення дитини з обмеженими візуальними можливостями як інтеріорізоване ставлення до нього найближчого оточення.

3. Досліджено залежність сприйняття самого себе сліпою та слабозорою дитиною від самовідношення його батьків. За результатами діагностування 31 сім’ї, за допомогою методики ”Тест-опитувальник самовідношення”, найбільші показники отримані за шкалою ”самосприйняття” ( у матерів - 95,1 %; у батьків - 95,4 %), а найменші – за шкалою ”чекання позитивного відношення від інших” (у матерів - 23,4 %; у батьків - 25,1 %). Провідним типом батьківських відношень (при діагностуванні за методикою ”Опитувальник батьківських відношень”) у жінок виступає ”симбіоз” (77,5 бал.), а у чоловіків – ”прийняття-відкидання” (86,3 бал.).

4. Виявлено умови психокорекції на початковому її етапі, заснованної на оволодінні перцептами невізуальних модальностей. Запропоновано використання експериментально-генетичного методу при розробці навчальних програм для учнів молодших класів шкіл тифлологічної спрямованості як найбільш адекватного методу, що дозволяє відобразити реальний перебіг і генезис психічних процесів, а також забезпечити ефективність психокорекції за рахунок своєчасного усунення відхилень психічного розвитку школярів.

5. Спираючись на основні положення експериментально-генетичного методу, вперше запропоновано проводити корекцію психічного розвитку молодших школярів з аномаліями зору на фоні їх провідної діяльності, тобто навчання. Така форма психолого-педагогічного впливу в роботі отримала умовну назву ”психокорекційного навчання”. Розроблено технологічну схему проведення психолого-педагогічного експерименту, яка включала програми констатуючого та контрольного діагностичних зрізів.

6. Проведено відпрацювання моделі психокорекційного навчання на прикладі навчання англійської мови молодших школярів 1 – 3 класів школи-інтернату для слабозорих дітей м. Дніпропетровська. Встановлено, що діти 7 - 10 років з глибокими порушеннями зору сприйнятливі до іноземних мов, тобто при відповідному проведенні навчання достатньо успішно оволодівають навичками іноземної усної мови, що свідчить про доцільність введення цієї дисципліни в школах тифлологічної спрямованості з 1 – 3 класів. Дотепер навчання іноземної мови у таких школах проводиться з 5 - 6 класів за програмою загальноосвітньої школи.

7. Оцінено психологічні передумови успішності проведення психокорекційного навчання на основі об'єктивних кількісних та якісних характеристик когнітивних і особистісно-характерологічних особливостей діяльності учнів. Порівняльна оцінка результатів основної групи учнів, що проходили навчання за розробленою схемою, показала значне підвищення рівня розвитку фонематичного слуху на 40,6 %, процесів пам'яті й уваги - на 33,6 %, сформованності операційной сторони мислення - на 48,3 %. Результати контрольної групи учнів склали 22,3 %, 18,9 % і 30,8 % відповідно. Таким чином, проведення психокорекційного навчання поліпшує показники рівня розвитку психічних функцій в 1,6 – 1,8 рази.

Дані психолого-педагогічного експерименту свідчать про позитивний вплив психокорекційного навчання на особистісно-характерологічні особливості учнів експериментальної групи (табл. 3). Відзначається помітне зниження частки учнів, у яких спостерігалися високий рівень тривожності (від 91,3 % до 38,7 %), почуття внутрішньої нестабільності (від 74,6 % до 23,5 %), проблеми комунікативної сфери (від 43,8 % до 26,1 %), потреби в емоційному теплі (від 72,7 % до 33,6 %), незадоволення власним положенням (від 81,8 % до 37,1 %), банальність мислення (від 83,0 % до 36,4 %).

8. Сформульовані методичні рекомендації (для психологів, педагогів і батьків), що спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку молодших школярів (1- 3 класів) з аномаліями функціонування зорової систем.

Проведені дослідження підтвердили можливість корекції розвитку психічних процесів молодших школярів з аномаліями зору з метою усунення негативних наслідків наявності дефекту. Такий вплив став можливим при об'єднанні психокорекції та навчання в умовах спеціалізованих шкіл-інтернатів. Перспективи подальшого дослідження убачаються в розробці на основі експериментально-генетичного методу технологічних схем психокорекційного навчання з інших дисциплін для спецшкіл тифлологічної спрямованості.

Основний зміст роботи відображено у таких публікаціях:

1. Тиха Е.В. Особливості психокорекційної роботи в процесі навчання молодших школярів з аномаліями зору // Проблеми загальної та педагогічної психології. - 2000. - Т.1. - Ч.3. - С. 37 - 41.

2. Тиха Е.В. Психокорекційний аспект педагогічної діяльності в спецшколах для дітей з порушенням зору // Проблеми загальної та педагогічної психології. - 2000. - Т.2. - Ч.1. - С.102-105.

3. Тиха Е.В. Вплив дефекту зору на психічний розвиток дитини // Проблеми загальної та педагогічної психології. - 2000. - Т.2. - Ч.4. - С.168-172.

4. Tihaya E. Innovative Techniques of English Language Teaching of Sight - Disabled Children // 3rd National TESOL Ukraine Conference “Multiplicity and Diversity of TESOL Experiences”. - Vinnytsia, Pedagogical Institute (Ukraine).