ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. Г.С.Сковороди

ТИМЧЕНКО ІРИНА ІГОРІВНА

УДК 37(091)(4/9)

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ

У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ПРЕДМЕТІВ ГУМАНІТАРНОГО ЦИКЛУ

13.00.04 – теорія та методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному лінгвістичному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

Євтух Микола Борисович,

Відділення педагогіки і психології

вищой школи АПН України, академік-секретар.

Офіційні опоненти - доктор педагогічних наук, професор

Подберезський Микола Кіндратович,

Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С.Сковороди,

завідувач кафедри козацької педагогіки;

- кандидат педагогічних наук, доцент,

Васильєв Іван Борисович,

Інститут педагогіки і психології професійної

освіти АПН України, м.Київ, докторант.

Провідна установа – Дніпропетровський національний університет,

кафедра педагогіки і психології,

Міністерство освіти і науки України,

м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться “ _24 ” __грудня_______ 2001 року о __13__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д64.053.04 у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61078, м.Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди за адресою: 61168, м.Харків, вул.Блюхера, 2, ауд. 215-в.

Автореферат розісланий __20 листопада__ 2001 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. В умовах динамічних соціальних перетворень одним з завдань вищої освіти в Україні є розвиток у випускників вищої школи здатності до адаптації на ринку праці, зокрема формування комунікативної культури молодих спеціалістів, оскільки вона є невід'ємною складовою професіоналізму кожного фахівця та умовою, що забезпечує самореалізацію особи в суспільних відносинах.

У наукових працях з педагогіки і психології помітне посилення уваги дослідників до спілкування як важливого компонента загальної культури та однієї з умов самореалізації й досягнення життєвих цілей особи у стосунках з оточуючими (І.О. Василенко, Т.В. Вільчинська, А. Гелен, М.Р. Гінзбург, О.Я. Гойхман, М. Коул, К.М. Левітан, Б.Ф. Ломов, В.С. Мерлін, М.В. Молоканов, Ч. Каррасс). Вагомий внесок в обгрунтування проблеми зробили Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, І.О. Василенко, Л.С. Виготський, О.Б. Добрович, О.К. Дусавицький, О.В. Петровський, які досліджували культуру міжособистісних відносин і засоби гуманізації навчального спілкування.

Останнім часом активізувались спроби вчених визначити умови й педагогічні можливості формування комунікативної культури, оскільки вона є однієї з професійних цінностей сучасного молодого спеціаліста. У зв'язку з цим викладачі вищої школи приділяють значну увагу формуванню свідомого ставлення студентів до майбутньої професійної діяльності, досягненню високої культури мовлення, розвитку навичок ділового спілкування, самовихованню та самоусвідомленню студентів. Збільшується кількість робіт, присвячених формуванню комунікативної культури педагогів як важливого чинника їхнього професіоналізму. Так, у працях В.М. Галузинського, В.М. Гриневої, М.Б. Євтуха, Л.М. Калашнікової, К.М. Левітана, Г. Мелхорна, Л.М.Мітіної, Є.І. Пасова, Е.М. Софьянець, У.Риверса розкриваються можливості підвищення педагогічної майстерності майбутніх учителів.

Незважаючи на значний інтерес дослідників до проблеми комунікації, питання про особливості формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів та розвиток складових комунікативної культури, які визначають здатність молодого спеціаліста до самореалізації й адаптації у суспільних відносинах, вимагають поглибленого вивчення. Результатом досліджень має бути створення технології і методик формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів, яким необхідна адаптація до міжособистісних відносин на робочих місцях.

Необхідність вивчити сутність педагогічних, психологічних та соціальних явищ, поєднаних поняттям “комунікативна культура”, визначити місце їх у процесі формування особистості студента як майбутнього фахівця, виявити шляхи формування комунікативної культури студентів вищої школи зумовила вибір теми дослідження “Формування комунікативної культури студентів у процесі вивчення предметів гуманітарного циклу”.

Зв'язок роботи з науковими програмами і планами. Робота виконана в межах комплексної теми кафедри педагогіки Київського державного педагогічного університету “Дослідження проблеми вдосконалення системи підготовки вчителів у контексті досягнень національної і світової педагогічної науки й освіти”. Тема затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 21.10.1999р. (протокол №5).

Об'єкт дослідження – процес формування комунікативної культури студентів вищих навчальних закладів.

Предмет дослідження – технологія формування комунікативної культури студентів у процесі вивчення предметів гуманітарного циклу.

Мета дослідження полягає в теоретичному обгрунтуванні й експериментальній перевірці технології формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів у процесі вивчення предметів гуманітарного циклу.

У ході дослідження було висунуто гіпотезу: ефективного розвитку комунікативної культури студентів вищої школи можна досягти, якщо розробити і впровадити в навчальний процес цілісну, педагогічно обгрунтовану технологію її формування, яка передбачає:

а) виховання свідомого ставлення студентів до розвитку мистецтва мовлення та культури спілкування як професійних цінностей спеціаліста;

б) стимулювання професійної спрямованості комунікативної діяльності студентів;

в) вдосконалення досвіду ділового й повсякденного спілкування;

г) теоретичне обгрунтування і перевірку комплексу дій викладача, які забезпечують гармонійне формування культури мовлення та культури спілкування майбутніх спеціалістів;

д) забезпечення постійної діагностики та контролю над динамікою формування компонентів комунікативної культури студентів.

Згідно з об'єктом, предметом та метою дослідження поставлені такі завдання:

1. Проаналізувати стан досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній літературі та практиці викладання у вищій школі.

2. Здійснити науковий аналіз сутності, змісту, основних характеристик комунікативної культури як професійної цінності сучасного студентства.

3. Виявити і схарактеризувати особливості формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів.

4. Теоретично обгрунтувати і розробити технологію формування комунікативної культури студентів у процесі вивчення предметів гуманітарного циклу, експериментально перевірити її ефективність.

Методологічну основу дослідження становлять найважливіші наукові положення філософії, соціології, педагогіки, психології про загальну культуру як рівень розвитку суспільства, творчості та здібностей людини; про спілкування як визначальну умову існування й соціалізації особистості, фактор її формування й розвитку, сферу самоствердження та реалізації можливостей, засіб виховання її системи цінностей; а також положення психології спілкування, психологічної теорії особистості, психолінгвістики, які висвітлюють системний підхід до процесів і явищ, взаємозв'язок практичної й розумової діяльності, комунікативно-діяльнісний підхід до формування особистості, взаємозв'язок діяльності та спілкування, теорію формування особистості і закономірності її розвитку, гуманістичний підхід до особистості як суб'єкта виховання та до колективу.

Теоретичну основу дослідження становлять праці філософів, педагогів, психологів які досліджували: становлення загальної культури особистості (І.А. Василенко, А.Гелен, В.С. Давидович, М.С. Каган, М. Коул, К.М. Левітан, М.В. Молоканов, К.Нельсон та ін.), закономірності розвитку особистості (Ю.К. Бабанський, Л.І. Божович, О.О. Леонтьєв, Л.С. Нечипоренко, Дж.Флауд, Г.П. Шевченко), культуру мови та роль спілкування і педагогічної взаємодії в розвитку професіоналізму майбутнього спеціаліста (Б.Г. Ананьєв, Т.В. Вільчинська, В.А. Кан-Калик, Б.Ф. Ломов, В.М. Мясищев, А.В. Петровський, Ю.О. Сорокін, Є.Ф. Тарасов, А.М. Шахнарович та ін.), лінгвістичні та психолінгвістичні особливості процесу комунікації (П. Лайтбоун, Т.В. Рябова, Н. Спада, Л.Я. Цвет), основи теорії комунікації (О.Я. Гойхман, Т.М. Надіїна), спеціально організовану діяльність особистості та її розвиток у процесі діяльності (Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Н.Ф. Тализіна та ін.), системний підхід і загальну теорію систем (М.О. Амінов, Н.Н. Моісєєв, Н.Г. Олексіїв, І.Є. Тимченко, О.І. Уємов, Дж. Форестер, Є.Г. Юдін та ін).

З метою виконання накреслених завдань були використані теоретичні й емпіричні методи дослідження: аналіз та узагальнення психолого-педагогічної, соціологічної, навчальної, методичної літератури і періодичних видань з питань формування комунікативної культури для визначення її сутності й компонентів; зіставлення та порівняння даних теоретичного аналізу з метою обгрунтування системи формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів; педагогічний прогноз і моделювання експериментальних даних, систематизація теоретичного та емпіричного матеріалу для вивчення особливостей формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів; діагностичні методи (анкетування, тестування, опитування, експертної оцінки, бесіди, спостереження) з метою встановлення рівнів сформованості компонентів комунікативної культури; прогностичні методи (узагальнення досвіду організації навчальної та методичної роботи викладачів вищої школи), експеримент констатуючий, формуючий і контрольний з метою перевірки технології формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів, метод якісного і кількісного аналізу експериментальних даних, статистична обробка експериментального матеріалу для визначення валідності та надійності одержаних результатів, порівняння експериментальних даних з вихідними.

Експериментальна база дослідження: Інститут сходознавства і міжнародних відносин “Харківський колегіум”, м.Харків, Сімферопольський державний університет, студентські клуби та курси іноземних мов “Севтур”, м.Севастополь, “Поліметод”, м.Сімферополь, АТ “Інтерфейс”, м.Харків. Дослідження проводилося протягом 6-ти років, ним було охоплено понад 900 студентів та абітурієнтів вищих навчальних закладів. З них в експерименті брало участь 507 студентів.

Наукова новизна одержаних результатів:

- вперше розроблено, науково обгрунтовано, експериментально перевірено технологію фрормування комунікативної культури майбутніх спеціалістів у процесі вивчення предметів гуманітарного циклу;

- виявлено і схарактеризовано особливості формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів в умовах гуманітарного навчання у вищій школі;

- здійснено подальшу розробку дефініції “комунікативна культура”, уточнені показники сформованості комунікативної культури майбутніх спеціалістів та відповідні засоби й методи педагогічного керівництва процесом її формування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення і висновки використані у рекомендаціях щодо впровадження технології формування комунікативної культури студентів для викладачів іноземних мов з теорії та практики перекладу, ділової англійської мови. На основі результатів дисертаційного дослідження автором побудовані програми курсів “Англійська мова: комунікативний аспект”, “Основи іншомовної комунікації”, “Викладання англійської мови студентам спеціальностей “Міжнародні відносини” та “Міжнародні економічні відносини”, “Ділова англійська мова”, “Викладання англійської мови з використанням мережного спілкування”. Висновки з дослідницько-експериментальної роботи реалізовані під час розробки навчальних посібників з теорії та практики перекладу з англійської мови (“Англійська мова. Частина 1: Як ми живемо та працюємо”).

Використання розробленої дисертантом технології сприяє активізації комунікативної, творчої, пізнавальної діяльності студентів, забезпечує формування в студентів свідомого ставлення до вдосконалення навичок професійного спілкування, створює умови для ефективного розвитку комунікативної культури як моделі орієнтації молодих спеціалістів у суспільних відносинах. Отримані результати і узагальнений досвід практичної підготовки студентів до професійної діяльності можуть бути використані в навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації при розробці й викладанні курсів навчальних предметів, спецкурсів, підготовці курсових і дипломних проектів.

Вірогідність та обгрунтованість основних положень і результатів дослідження забезпечується методичною обгрунтованістю їх, критичним аналізом стану досліджуваної проблеми в теорії та педагогічній практиці, відповідністю методів дослідження його меті й завданням; експериментальною перевіркою гіпотези; позитивними результатами формування комунікативної культури в експериментальних групах.

Апробація та впровадження у практику матеріалів дослідження. Початкові, проміжні та кінцеві результати дослідження були висвітлені на міжнародній науково-практичній конференції “Випускники вузів України на ринку праці” (Харків, 1999), ІІІ, IV, V міжнародних наукових конференціях “Актуальні проблеми гуманітарних наук та їх інформаційне забезпечення” (Харків, 1997–1999), конференції “Актуальні проблеми викладання мов на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки” (Харків, 1999), науковому семінарі “Курси моделювання та Інтернет у соціальних науках” (Дніпропетровськ, 2000, 2001).

Результати дослідження втілені у практику роботи кафедри англійської мови ІСМВ “Харківський колегіум”. Технологія формування комунікативної культури пройшла апробацію у викладанні предметів: “Країнознавство”, “Ділова англійська мова”, “Мова ділових документів”, “Теорія і практика перекладу” та у процесі викладання англійської, японської, китайської, арабської, турецької мов в ІСМВ “Харківський колегіум”.

Результати дослідження знайшли відображення у 13 публікаціях автора, серед яких 2 монографії, 2 навчальних посібники, 5 статей, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях, 4 - у збірниках наукових праць (загальним обсягом 42,2 др. арк.).

Структура дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел і 3 додатків. Рукопис її включає 160 машинописних сторінок, 3 малюнки та 7 таблиць. Список літератури становить 179 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, сформульовано гіпотезу, повідомлено методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну й практичну значущість дослідження, наведено дані про апробацію результатів та втілення матеріалів дослідження в педагогічну практику.

У першому розділі “Проблема формування комунікативної культури в педагогічній і психологічній літературі” подано теоретичний аналіз стану проблеми в сучасних вітчизняних та зарубіжних дослідженнях. На підставі вивчення педагогічної, психологічної, соціологічної літератури проаналізовано сутність, зміст, основні характеристики комунікативної культури як професійної цінності сучасного студентства, розглянуто наукові підходи до розкриття складових компонентів цієї культури, виявлено і схарактеризовано специфіку її формування в майбутніх спеціалістів, розроблено технологію формування комунікативної культури у процесі вивчення студентами предметів гуманітарного циклу.

Комунікативна культура в дослідженні розглядалася як сутнісна характеристика особистості майбутнього спеціаліста, один з показників рівня його фахової підготовки. Під час вивчення джерел наукової літератури, які описують сутність і зміст комунікативної культури у складі загальної культури особистості, виявлено існування двох напрямків у сучасних дослідженнях проблем комунікації. Деякі автори (Т.В. Вільчинська, О.Я. Гойхман, Т.М. Надіїна та ін.) акцентують увагу на тому, що професійна освіта молодої людини не може бути завершеною без сформованої культури мови, мистецтва мовлення, етики комунікативної поведінки, високих моральних якостей та гуманістичного світогляду. Згідно з другим підходом (В.М. Молоканов, Ю.О. Сорокін, Є.Ф. Тарасов та ін.) комунікативна культура передбачає наявність у кожного фахівця певних якостей і стратегій поведінки, які сприяють досягненню цілей у спілкуванні з іншими людьми: скласти позитивне враження про себе, продуктивно спілкуватися, орієнтуватися на успіх у професійній діяльності, прагнути до самореалізації в суспільних відносинах, адаптуватися до нових стосунків у трудовому колективі. Дисертант розглядає комунікативну культуру в єдності її функціональних характеристик як цілісне, динамічне особистісне утворення, що забезпечує адаптацію та самореалізацію особистості в сучасному суспільстві.

Базуючись на порівняльному аналізі праць Д. Банностера, К. Гірца, Дж. Брунера, М. Коула, В.М. Молоканова, В.Н. Мясищева, К. Нельсон, Н.Ф. Тализіної, Ф. Франселлі, Ч.Л. Каррасса, автор визначає комунікативну культуру майбутнього спеціаліста як систему поглядів і дій, котрі служать індивіду моделлю орієнтації для задоволення потреб самореалізації та способом досягнення цілей під час спілкування з іншими людьми. Це визначення підкреслює соціальну зумовленість проблеми дослідження.

Виходячи з оновленого розуміння комунікативної культури майбутнього спеціаліста, автор виділяє в її складі два головних компоненти – мовленнєву культуру і культуру спілкування. Мовленнєва культура є інструментом самореалізації особистості в контактах з іншими людьми, а культура спілкування – це набір стратегій поведінки, які накопичені попереднім досвідом спілкування та використовуються індивідом для досягнення зазначених цілей під час спілкування.

Мовленнєвий компонент концентрує в собі мистецтво мовлення і слухання, володіння навичками рідної (іноземної) мови та мовлення. На основі вивчення праць Є.В. Арцишевської, І.О. Василенко, Т.В. Вільчинської, О.Я. Гойхмана, М.К. Кабардова, К.М. Левітана, М.В. Молоканова, Т.М. Надіїної, У. Риверса та ін. дисертантом виявлено показники, які характеризують мовленнєву культуру майбутнього спеціаліста: різнобічність словника, граматична правильність, образність, чистота, багатство мовлення, зрозумілість мовлення, техніка мовлення, загальна комунікабельність, логічність висловлювань, стилістична цілісність.

Культуру спілкування майбутніх спеціалістів, як свідчать джерела науково-педагогічної літератури (Б.Г. Ананьєв, О.О. Брудний, О.О. Леонт'єв, Б.Ф. Ломов, В.С. Мерлін, В.М. Мясищев, Ю.О. Сорокін, Є.Ф. Тарасов, А.М. Шахнарович, Ч. Каррасс), характеризують такі показники: вміння слухати, досвід планування, стратегічне мислення, здатність ясно мислити в умовах стресової ситуації, особиста проникливість, самовпевненість, здатність до об'єктивного аналізу й самоаналізу, до класифікації та розподілу знань, внутрішнє прагнення досягти мети, натхнення, образне мислення, здатність до ризику, наполегливість у досягненні мети, націленість на самоосвіту, вміння переконувати, а також міміка, жести, зовнішній вигляд, загальне враження, швидкість реакції на репліку партнера в ході комунікації.

Аналіз практики викладання у вищій школі свідчить про те, що більшість викладачів традиційно приділяють значну увагу розвитку мовленнєвої культури студентів, а формування культури спілкування обмежується вихованням моральних та етичних норм спілкування. Однак, динаміка суспільного розвитку потребує вдосконалення саме тих навичок, які характеризують здатність випускників вищої школи до самореалізації й адаптації на ринку праці. Оцінюючи якості, які передусім необхідні молодому спеціалісту для успішної адаптації на ринку праці після закінчення навчання, опитані автором дослідження студенти (236 чоловік) на перші місця поставили такі показники, як наполегливість у досягненні мети (63,7%), самовпевненість (54%), загальна комунікабельність (51,3%), внутрішнє прагнення досягти мети (47,2), здатність до об'єктивного аналізу та самоаналізу (43,5%), здатність до ризику (31,7%). Більшість із них є показниками сформованості культури спілкування. Акцентування уваги студентами на необхідності формування цих якостей пояснюєтся їхньою невпевненістю в майбутньому, невизначеністю соціальних орієнтацій, прагненням до самореалізації в суспільних відносинах, усвідомленням необхідності адаптуватися до динаміки ринку праці.

У дослідженні доведено, що ефективного розвитку комунікативної культури майбутніх спеціалістів у вищій школі можна досягти, якщо розробити і впровадити науково обгрунтовану технологію її формування, яка сприяла б поступовому розвитку її базових компонентів – мовленнєвої культури і культури спілкування. Технологія має забезпечити таку організацію навчальної діяльності, яка допоможе студентам засвоїти знання, вміння, цінності, мотиви, способи діяльності, необхідні для подальшої самореалізації та досягнення ефективної професійної діяльності в майбутньому.

На основі аналізу наукових праць з досліджуваної проблеми теоретично обгрунтовано й розроблено технологію формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів, яка передбачає:

1) розвиток у студентів свідомого ставлення до необхідності вдосконалення навичок комунікативної культури (роз'яснення ролі комунікації в сучасному суспільстві, формування позитивної та активної позиції у спілкуванні, акцентування уваги студентів на особливостях ділової комунікації, надання допомоги студентам в оволодінні досвідом взаємодії, ознайомлення студентів з положеннями теорії комунікації);

2) стимулювання професійної спрямованості навчання шляхом керівництва комунікативною діяльністю студентів (організація семінарів, бесід, диспутів з питань професійної діяльності, практик на робочих місцях за фахом, проведення факультативних занять, спрямованих на розвиток ділового спілкування, формування вмінь працювати в колективі, зустрічі з відомими спеціалістами за фахом, імітація й розв'язання ситуацій ділового спілкування під час вивчення гуманітарних предметів професійної спрямованості);

3) вдосконалення досвіду ділового та повсякденного спілкування (залучення студентів до активної комунікації, творчої навчальної діяльності, впровадження у практику викладання рольових ігор і вправ-ситуацій ділового спілкування, здійснення індивідуальної допомоги студентам щодо розвитку навичок спілкування рідною та іноземними мовами, організація комунікативних тренінгів);

4) розробку комплексу дій викладача, які забезпечують поступове формування культури мовлення й культури спілкування майбутніх спеціалістів (тестування рівнів сформованості комунікативної культури студентів, впровадження системи діагностичних завдань та контрольних робіт для контролю за динамікою розвитку комунікативної культури студентів, обгрунтування комплексу дій з розвитку в студентів здатності до самооцінки, самовиховання, самоусвідомлення);

5) забезпечення постійної діагностики та контролю за динамікою формування компонентів комунікативної культури студентів, розробка діагностичних контрольних завдань, які передбачають визначення рівнів сформованості компонентів комунікативної культури студентів.

Технологія формування комунікативної культури забезпечила гармонійне доповнення до професійного навчання й особистісного виховання студентів. Під час дослідження автором виявлено і схарактеризовано особливості формування комунікативної культури, урахування яких забезпечує ефективність технології: акцентування уваги студентів на необхідності гармонійного розвитку професійних навичок, особистісних якостей, культури мовлення та культури спілуквання для подальшої адаптації в суспільних відносинах і на ринку праці; впровадження комунікативних, рольових, ігрових методів; забезпечення творчої, продуктивної спільної діяльності студентів; методично обгрунтоване варіювання різних видів навчальної діяльності; реалізація дій, спрямованих на зміцнення міжособистісних стосунків у групах студентів; використання розвивального потенціалу, орієнтованого на індивідуальність студентів, вдосконалення навичок мовленнєвої культури й культури спілкування як професійних цінностей майбутніх спеціалістів.

У роботі дисертантом показано, що найбільш доцільним і раціональним є впровадження технології формування комунікативної культури у зміст гуманітарних предметів у зв'язку зі спрямованістю викладання цих предметів на:

- формування свідомого ставлення студентів до розвитку навичок комунікації як моделі орієнтації та засобу досягнення цілей у спілкуванні з іншими людьми;

- розвиток гуманістичного світогляду, ціннісних орієнтацій, здатності до аналізу, класифікації та узагальнення культурної інформації;

- залучення студентів до активної комунікації;

- досягнення творчої, продуктивної навчальної діяльності студентів, яка передбачає методично обгрунтоване варіювання індивідуальної, парної, мікрогрупової, групової навчальної діяльності, імітацію ситуацій ділового спілкування, формування навичок ділового етикету та стилю мовлення;

- використання великої кількості комунікативних, рольових, ігрових методів навчання;

- формування цінностей універсальної культури сучасного світу.

Базуючись на проведеному науковому аналізі, і враховуючи специфіку формування комунікативної культури студентів під час вивчення гуманітарних предметів, автор дійшов висновку, що впровадження запропонованої технології у практику викладання сприяє розв'язанню таких педагогічних завдань, як:

·

· формування у студентів ціннісних орієнтацій і мотивів професійної діяльності;

· здійснення міжпредметного підходу у викладанні гуманітарних предметів;

· впровадження комунікативних методів навчання у цикл предметів професійної спрямованості;

· організація аудиторної та позааудиторної діяльності студентів, спрямованої на розвиток комунікативної культури.

Для перевірки технології формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів був проведений педагогічний експеримент.

У другому розділі “Експериментальна робота з формування комунікативної культури студентів у вищому навчальному закладі” розкрито структуру, послідовність і результати педагогічного експерименту, спрямованого на розробку та перевірку ефективності технології формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів. Експериментальна робота базувалася на важливому науковому положенні про те, що особистість майбутнього спеціаліста треба розглядати не тільки як носія знань, умінь, навичок професійної діяльності, але й як носія складного, динамічного комплексу індивідуально-особистісних якостей, що в сукупності, у практиці суспільного життя, складається в цілісну модель сприйняття навколишнього світу молодим спеціалістом. Виходячи з цього, дисертантом поставлено практичне завдання: технологія має забезпечити таку організацію навчальної діяльності студентів, за якої набуті ними знання, вміння, навички і способи діяльності сприятимуть розвитку комунікативної культури як моделі орієнтації для задоволення потреб самореалізації та засобу досягнення цілей у спілкуванні з іншими людьми.

Педагогічний експеримент проводився протягом 1995–2001рр. на базі Інституту сходознавства і міжнародних відносин “Харківський колегіум”. Вивченню підлягала навчальна діяльність студентів відділень “Міжнародні відносини” та “Міжнародні економічні відносини” у процесі фахової підготовки 30 академічних груп (загальною кількістю 507 чоловік), з яких 15 були визначені як контрольні (260 студентів), а інші 15 груп - як експериментальні (247 студентів). Велика кількість учасників експерименту сприяла збиранню об'єктивної інформації про стан досліджуваної проблеми.

На констатуючому етапі експерименту визначені три послідовно пов'язаних рівні сформованості комунікативної культури майбутнього спеціаліста: низький, середній і високий, опис яких подається в дисертації. Рівні сформованості культури мовлення і культури спілкування виявлені на основі критеріїв, які розроблені у працях педагогів і психологів Ю.К. Бабанського, Н.В. Гришиної, Д. Марлоу, Р. Крауна, Т.М. Шамової, В.Ф. Ряховського, М. Снайдер, К.Н. Томаса, І.М.Юсупова. Диференціацію рівнів зроблено за сукупним балом показників. Діагностичні методики підготовлені й перевірені за участю автора викладачами ІСМВ “Харківський колегіум”, зокрема виявлені індивідуальні рівні сформованості культури мовлення та культури спілкування, на цьому етапі експерименту зроблено діагностику мовної/мовленнєвої компетентності студентів (за методикою М.К. Кабардова і Є.В. Арцишевської), оцінку загальної комунікабельності (за методикою В.Ф. Ряховського).

Якісний аналіз даних, які отримано під час констатуючого експерименту, дав можливість встановити причини недостатньо ефективного розвитку комунікативної культури студентів, які мають низький та середній рівні її сформованості. Це невизначеність ціннісно-мотиваційних орієнтацій студентів, відсутність науково обгрунтованих підходів до питань формування навичок комунікації як показників професіоналізму, відсутність зв'язків між матеріалом предметів гуманітарного циклу і предметів професійної спрямованості; ігнорування індивідуальних особливостей розвитку студентів під час навчального спілкування; нерозробленість (чи відсутність) методичних рекомендацій, практикумів з питань професійного і ділового спілкування; зосередження уваги на розвитку мовних/мовленнєвих навичок та ігнорування динаміки показників культури спілкування; послаблення уваги до гуманізації взаємин між викладачем і студентами; епізодичне використання активних групових та індивідуальних форм діяльності.

За даними констатуючого експерименту найвищий рівень сформованості комунікативної культури у контрольних групах мали 26% студентів, середній - 38%, низький -36%, а в експериментальних групах відповідно: найвищий – 24%, середній - 40%, низький - 36% студентів.

Зібрані дані підтвердили необхідність проведення формуючого експерименту, який включав розробку й запровадження технології формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів у процес викладання гуманітарних предметів. Технологія передбачала організацію навчальної діяльності студентів експериментальних груп відповідно до такого алгоритму:

1. Створення умов для розвитку в майбутніх спеціалістів свідомого ставлення до необхідності вдосконалення навичок комунікативної культури. Для розв'язання цього завдання здійснено:

·

· роз'яснення студентам ролі комунікації як професійної цінності спеціалістів у сучасному суспільстві в ході дискусій, лекцій, семінарів;

· формування позитивної й активної позиції у спілкуванні завдяки залученню студентів до продуктивного діалогу;

· створення атмосфери довіри, взаємодії, взаємодопомоги та творчості;

· акцентування уваги студентів на особливостях ділової комунікації, надання допомоги студентам в оволодінні досвідом ділового спілкування та кореспонденції;

· викладання навчальних курсів “Англійська мова: комунікативний аспект”, “Ділова англійська мова”, “Теорія і практика перекладу” і спецкурсів “Основи іншомовної комунікації, “Викладання англійської мови з використанням мережного спілкування”, до яких включені методики діагностики й формування якостей, що характеризують розвиток культури мовлення та культури спілкування.

2. Стимулювання професійної спрямованості в комунікативній діяльності студентів, що було здійснено завдяки організації практик на робочих місцях за спеціальністю; проведенню факультативних занять, спрямованих на розвиток ділового спілкування; формуванню вмінь працювати в колективі, зустрічам студентів з відомими спеціалістами за фахом, імітації та розв'язанню ситуацій ділового спілкування під час вивчення гуманітарних предметів професійної спрямованості; вдосконаленню досвіду ділового й повсякденного спілкування, залученню студентів до активної комунікації і творчої навчальної діяльності на кожному занятті, впровадженню до практики викладання рольових ігор та вправ-ситуацій ділового спілкування, здійсненню індивідуальної допомоги студентам щодо розвитку навичок спілкування рідною й іноземними мовами, організації комунікативних тренінгів. На цьому етапі дослідницько-експериментальної роботи підготовлено і впроваджено у практику викладання спецкурс “Ділове спілкування і кореспонденція”.

3. Урахування педагогічних умов, які сприяють ефективному формуванню комунікативної культури студентів у процесі вивчення предметів гуманітарного циклу, а саме:

·

· керівництво позааудиторною діяльністю студентів з метою розвитку комунікативної культури (організація позааудиторних практикумів тематичного спілкування, брейн-рингів, клубу іноземних мов, зустрічі і культурний обмін з носіями іноземних мов, практикуму мережного спілкування англійською мовою);

· підготовка методичних засобів керівництва навчальною діяльністю студентів з питань удосконалення навичок спілкування рідною та іноземними мовами (розробка тематичних завдань, ігор, вправ-ситуацій);

4. Теоретичне обгрунтування і перевірка комплексу дій викладача, який забезпечує послідовне формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів:

·

· активізація творчого мислення через методично розроблені завдання, тематичні бесіди, дискусії, конкурси;

· впровадження факультативного курсу з формування системного мислення, орієнтованого на формування логічного мислення й мови, здатності до класифікації інформації, послідовності мислення та мовлення;

· проведення психологічних тренінгів та ділових ігор, розробки інтенсивних методів розвитку рідної та іншомовної комунікації, посилення уваги до комунікативного аспекту у викладанні іноземних мов;

· підвищення професійного самоусвідомлення студентів-гуманітаріїв, для яких спілкування рідною й іноземною мовами є основою професійної діяльності. Це було досягнуто шляхом розробки програм підготовки до професійних практик зі спеціальності та практик з іноземних мов; організації зустріч з відомими спеціалістами за фахом; підготовки студентів до участі в міжнародних і вітчизняних конференціях, олімпіадах, конкурсах з іноземних мов та гуманітарних предметів;

· здійснення щомісячного тестування рівнів сформованості комунікативної культури студентів;

· роз'яснення студентам ролі систематичного тестування, опитування, анкетування з метою розвитку в них здатності до самооцінки, самовиховання, самоусвідомлення.

5. Забезпечення постійної діагностики та контролю над динамікою формування компонентів комунікативної культури студентів в межах технології здійснено шляхом:

·

· впровадження системи діагностичних завдань і контрольних робіт з метою визначення рівня повноти та систематичності професійних знань, зокрема сформованості комунікативної культури студентів;

· розробки і впровадження методичних вправ, які спрямовані на активне спілкування між студентами, а водночас – на діагностику рівнів сформованості тих чи інших навичок комунікативної культури.

Протягом усього часу експерименту динаміка розвитку комунікативної культури вивчалася як шляхом тестувань, так і шляхом спостережень за комунікативною поведінкою студентів. Це дозволило докладно проаналізувати специфіку комунікативної поведінки кожної групи та виявити раціональні шляхи педагогічного керівництва навчальною діяльністю. За результатами експерименту дисертантом складено класифікацію засобів навчання, які сприяють ефективному розвитку показників культури спілкування. Дані об'єднані в таблицю 1.

Таблиця 1

Показники культури спілкування студентів

у навчальному процесі

Показники розвитку культури спілкування Засоби, спрямовані на формування культури спілкування

Вміння слухати Інтерв'ю, бесіда, тематичні дискусії

Досвід планування, стратегічне мислення Опис явищ, предметів, процесів, компонентний аналіз інформації, твори, складання анотацій, написання статей

Здатність ясно мислити в умовах стресової ситуації Дискусія, рольова гра, конкурс, брейн-ринг, організація олімпіад, тести

Особиста проникливість Підстановка, зміна даних; евристичні завдання, кросворди, інтерв'ю, граматичні вправи з іноземних мов

Самовпевненість Вибір варіантів відповіді, тест, виконання завдань, які обмежені за часом

Здатність до об'єктивного аналізу та самоаналізу Ігри, які передбачають аналіз, класифікацію та розподіл інформації, переказ, реферування, опис, дискусія, диспут

Здатність до класифікації та розподілу знань Граматичні вправи (протягом занять з мов), переклад текстів, реферування, опис схем і процесів

Внутрішнє прагнення досягти мети Конкурс, розв'язання комунікативних ситуацій, виконання завдань, які обмежені часом

Натхнення Твори, гра у команді, конкурс

Образне мислення Опис схем і процесів

Рефлексивне мислення Граматичні вправи, підстановка даних, моделювання

Наполегливість у досягненні мети Переклад, граматичні вправи, гра в команді

Націленість на самоосвіту та самовдосконалення Вправи, які потребують індивідуальної роботи; різноманітні види самостійної позааудиторної роботи

Вміння переконувати Дискусія, рольова гра, конкурс, брейн-ринг, тести

За результатами дослідження в експериментальних групах рівень володіння культурою мовлення підвищився на 15%, а рівень культури спілкування - на 20%. Зіставлення результатів експериментальних і контрольних груп дозволяє говорити про ефективність розробленої технології. Протягом експерименту на 20% зросла націленість студентів на самоосвіту, здатність до класифікації та розподілу знань, внутрішнє прагнення досягти мети, натхнення, здатність до об'єктивного аналізу й самоаналізу, самовпевненість, здатність ясно мислити в умовах стресу, швидкість реакції на мову партнера, логічність висловлювань. Позитивний ефект мали педагогічні дії, спрямовані на розвиток невербальних умінь і навичок, загальної комунікабельності. Загальний підсумок результатів дозволив встановити, що в експериментальних групах високий рівень сформованості комунікативної культури мають 41% учасників експерименту, середній – 38%, низький – 21%.

Серед контрольних груп виявлено 31% студентів, які мають високий рівень сформованості комунікативної культури, 42% - середній та 27% - низький рівень. Якісні показники культури мовлення підвищили 7% учасників, більш сформовану націленість на самоосвіту продемонстрували 6%, самовпевненість –3%, швідкість реакції на мову партнерів з комунікації - 2% студентів. Інші показники у контрольних групах залишились практично без змін.

Формуючий експеримент показав ефективність запропонованої технології. Впровадження її у навчальний процес сприяло усвідомленню студентами ролі комунікативної культури як професійної цінності молодого спеціаліста. Апробація технології формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів у процесі викладання гуманітарних предметів показала, що в ході навчальної діяльності студенти виявляють і вдосконалюють ті якості професійної та комунікативної діяльності, які вищий навчальний заклад прагне сформувати в кожного випускника. Набуті студентами знання, вміння, мотиви і способи діяльності збагатили професійну підготовку та сприяли формуванню в кожного студента комунікативної культури як моделі орієнтації для задоволення потреб самореалізації і досягнення цілей в сучасному суспільстві.

Використання технології забезпечило розв'язання педагогічних завдань з: послідовного, цілеспрямованого розвитку мовленнєвої культури та культури спілкування як професійних цінностей майбутнього спеціаліста; використання міжпредметного підходу у викладанні мов та гуманітарних предметів; впровадження комунікативних методів у цикл предметів професійної спрямованості; забезпечення особистісної спрямованості навчання; досягнення гуманітаризації навчання та гуманізації міжособистісних стосунків у студентських групах.

Раціональне керівництво навчальною діяльністю студентів в межах запропонованої технології з урахуванням особливостей формування комунікативної культури забезпечило виконання завдань дисертаційного дослідження. Теоретичний аналіз проблеми формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів, а також проведений педагогічний експеримент підтвердили висунуту дисертантом гіпотезу.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне обгрунтування і нове вирішення проблеми формування комунікативної культури студентів вищої школи завдяки підходу, згідно з яким комунікативна культура розглядається як одна із професійних цінностей майбутнього спеціаліста та шлях до самореалізації в суспільних відносинах. Теоретичний аналіз проблеми дослідження та проведений експеримент підтвердили гіпотезу і дозволили дисертантові зробити такі висновки:

1. Обгрунтовано, що комунікативна культура молодого спеціаліста з вищою освітою являє собою систему поглядів та дій, яка слугує індивіду моделлю орієнтації для задоволення потреб самореалізації та способом досягнення цілей у спілкуванні з іншими людьми. Згідно із запропонованим підходом, мовленнєва культура включається до складу комунікативної культури як інструмент досягнення цілей особою в контактах з людьми, а культура спілкування – як набір стратегій поведінки, накопичених попереднім досвідом спілкування.

2. З'ясовано, що ефективність формування комунікативної культури забезпечується за умови цілеспрямованого, гармонійного розвитку показників, які характеризують сформованість її компонентів. Показниками розвитку мовленнєвої культури є різнобічність словника, граматична правильність, образність, чистота, багатство мовлення, зрозумілість мовлення, техніка мовлення, загальна комунікабельність, логічність висловлювань, стилістична цілісність. Культуру спілкування майбутніх спеціалістів характеризують такі показники: вміння слухати, досвід планування, стратегічне мислення, здатність ясно мислити в умовах стресової ситуації, особиста проникливість, самовпевненість, здатність до об'єктивного аналізу й самоаналізу та до класифікації й розподілу знань, внутрішнє прагнення досягти мети, натхнення, образне мислення, здатність до ризику, наполегливість у досягненні мети, націленість на самоосвіту, вміння переконувати, а також міміка, жести, зовнішній вигляд, загальне враження, швидкість реакції на репліку партнера в ході комунікації.

3. Установлено, що формування комунікативної культури майбутніх спеціалістів має свої особливості: акцентування уваги студентів на необхідності гармонійного розвитку в них професійних навичок, особистісних якостей, культури мовлення та культури спілуквання для подальшої адаптації на ринку праці; впровадження великої кількості комунікативних, рольових, ігрових методів навчання; забезпечення творчої, продуктивної навчальної діяльності студентів; методично обгрунтоване варіювання різних видів навчальної діяльності; реалізація дій, спрямованих на зміцнення міжособистісних відносин у групах студентів; використання розвивального потенціалу, орієнтованого на індивідуальність студентів, вдосконалення навичок мовленнєвої культури та культури спілкування як професійних цінностей майбутніх спеціалістів.

4. Виявлено педагогічні умови, які сприяють ефективному формуванню навичок комунікації у процесі вивчення гуманітарних предметів: інтеграція знань з різних навчальних дисциплін; досягнення комунікативної спрямованості у викладанні; зміцнення міжособистісних відносин у групах студентів, а також між студентами й викладачами; стимулювання творчої діяльності студентів; насичення навчальних курсів загальнокультурною інформацією; стимулювання до спілкування іноземними мовами; впровадження в навчальний процес засобів і методів навчання, які сприяють зростанню комунікативної активності та реалізації певних психологічних якостей студентів у процесі навчання.

5. Розроблено й апробовано технологію формування комунікативної культури студентів, яка націлена на розвиток комунікативної культури майбутніх спеціалістів і на соціалізацію та адаптацію студентів до міжособистісних відносин в навчальному/трудовому середовищі.

Проведене дослідження не вичерпує всієї різноманітності питань, пов'язаних із формуванням комунікативної культури як професійної цінності майбутніх спеціалістів. Однак, вона дозволяє окреслити коло проблем, які потребують додаткового вивчення: це питання подальшого реформування системи вищої освіти, адаптації молодих спеціалістів з вищою освітою на ринку праці, створення нових особистісно-орієнтованих методик професійного навчання.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:

1. Тимченко І.І. Формування професійно – важливих якостей студентів у вузівському навчальному процесі // Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наукових праць. Випуск 6.- Суми: “Наука”, 1999.- С.161-164.

2. Тимченко І.І. Побудування методології формування комунікативної культури студентів у вищому навчальному закладі // Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наукових праць. Випуск 7.- Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2000, С.125-130.

3. Тимченко І.І. Формування комунікативної культури студентів як шлях до підготовки спеціалістів // Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наукових праць. Випуск 10.- Київ:КДЛУ, 2000.- С.141-144.

4. Тимченко І.І. Мовне навчання у вузі як засіб формування загальної культури сучасного студентства// Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наукових праць. Випуск 11.- Київ:КДЛУ, 2000.- С.21-24.

5. Тимченко І.І. Формування комунікативної культури сучасної людини// Гуманізація навчально-виховного процесу: Наук.-метод. Зб.- Випуск 9.- Слов'янськ, 2000.- С.260-269.

6. Тимченко И.И., Игумнова Е.М., Тимченко И.Е. Системный менеджмент и АВС-технологии устойчивого развития. НАН Украины, МГИ.- Севастополь: "ЭКОСИ-Гидрофизика", 2000. – 250c.

7. Теорія і практика перекладу: Навчальний посібник. / І.І. Тимченко, Г.Т. Головченко, І.В. Дерев'янко, Г.І. Остапенко/ Харків: "Знання ЛТД", 1998.- 340 c.

8. Англійська мова. Частина 1. Як ми живемо та працюємо: Навчальний посібник / Тимченко І.І., Головченко Г.Т., Остапенко Г.І., Дерев'янко И.В., Полатай Є.Г. –Харків: "Знання ЛТД", 1999. – 150с.

9. Приватная высшая школа в объективе времени: украинский вариант: Монография / М-во образования Украины; / ХГИ”НУА”; Под общ. ред. В.И.Астаховой.- Х., 2000.– 464 с.

10. Тимченко И.И. Психологическое исследование типов личностной ориентации в вузовском обучении английскому языку.//Актуальные проблемы гуманитарных наук и их информационное обеспечение.-Харьков, ХГИ "НУА", 1998.-с78-79.

11. Тимченко И.И. Психолингвистические аспекты