Поступове зменшення цього показника свідчить про еволюцію вітчизняної партійно- виборчої системи до європейських показників.

Відбулось скорочення рівня фрагментованості партій в легіслатурі: за результатами розподілу мандатів у 2006 розі партійну систему можна охарактеризувати як систему середніх партій - дві найкрупніші фракції, Партія Регіонів (186 місць) та БЮТ (129 місць), отримали разом 315 мандатів (70 %) [31].

На думку українських дослідників, значний інституційний парадокс виборів 2006 року полягає у тому, що різке зниження кількості парламентських партій не відповідає тим механічним інституційним ефектам, які мало б спричинити застосування на виборах 2006 року суто пропорційного формату. Перехід до формату пропорційного представництва у поєднанні з високим значенням округу (М = 450), зниженням електорального порогу з 4 % до 3 % і розподілом мандатів за найбільшим залишком мав би сприяти проходженню до ВРУ малочисельних партій, а не скороченню кількості парламентських партій, як

Зазначимо, що парламентські вибори 2006 р. характеризуються, крім іншого, наступними рисами:

кожна з партій-переможців зорієнтована на певну електоральну базу, при чому виникає двосторонній зв' язок, коли електорат також чітко ідентифікує себе з визначеною політичною силою. Фактично зникає парадокс «роздільного голосування» на місцевих та загальнонаціональних виборах, тому перемога партій на загальнонаціональному рівні забезпечується належною підтримкою по всій вертикалі законодавчої влади;

намагання практично всіх учасників виборів забезпечити максимальну «диференційованість» з іншими учасниками виборчих перегонів, що значно перешкоджало створенню коаліцій. Навіть створені блоки характеризувались майже абсолютним впливом партії-гегемона. Негативний вплив також посилювався надмірною персоніфікацією партій з обличчями їх лідерів на фоні невиразних та майже не афішованих партійних списків.

Загальну ж тенденцію щодо трансформації партійної системи відповідно до змін електоральних механізмів ми можемо визначати за допомогою динаміки зміни числа ефективних партій. Зважаючи на те, що у різних дослідників цей показник дещо різниться, динаміка змін наведена за розрахунками М.П. Рагозіна у вигляді наступної таблиці [30].

сталося. Пропорційне представництво із закритими партійними списками дійсно сприяло б зміцненню партійної організації «за вертикаллю» і чіткішому окресленню ідеологічних повідомлень з «упорядкуванням» партійного поля, але лише в перспективі. Тому зменшення кількості релевантних партій не є наслідком зміцнення партій як організацій після впровадження пропорційного формату виборів, а скоріше наслідком «стратегічних» особливостей виборчої кампанії (особливо її регіоналізації та персоніфікації) [32].

Виборча реформа була покликана стимулювати розвиток партійної системи в Україні через механізм політичної відповідальності і спадкоємності. Але реальна політична практика внесла суттєві корективи в результати роботи нових електоральних механізмів. До оціночних показників змін партійної системи внаслідок застосування нової виборчої системи слід ставитися доволі критично, оскільки в реальності застосована пропорційна система виборів перебрала на себе певні ознаки мажоритарності. До них відносяться і вкрай персоніфіковані суб' єкти виборчих процесів (партії та блоки), що сприймались виборцями виключно з точки зору оцінки їх лідерів, і масовий продаж місць у партійних списках, що значно спотворило саму ідею голосування за партії та внесло суттєві корективи в процес фрагментації інститутів легіслатури. Законодавчо не виписані механізми застосування положень імперативного мандату практично унеможливили його застосування.

Застосування «закритих» списків на цих виборах можливо і досягло своєї тактичної мети - певним чином консолідувало політичні сили. Але слід зазначити, що закриті списки створюють серйозні проблеми. Такий принцип обумовлює не тільки ризик диктатури партійних лідерів, але і гальмує розвиток партій - шляхом придушення внутрішньої конкуренції, шляхом викривлення механізмів кадрової і професійної селекції, шляхом перешкоджання появі нових лідерів, несе загрозу зростанню авторитету низових та регіональних партійних організацій.

Єдиний загальнонаціональний округ з закритими партійними списками, коли виборець не може впливати на розподіл мандатів у середині партійного списку, призводить до того, що партійна еліта, яка формує списки, повністю відривається від виборців, рядових членів партії, оскільки місце в парламенті їй гарантоване практично ще до виборів.

Одним із запобіжних заходів може стати використання «відкритих» партійних списків. Застосування таких списків особливо актуальне для сучасної України, оскільки дозволяє нівелювати такий недолік вітчизняної політичної культури як закритість елітних груп, і «провокуватиме» членів політичних партій і партійну еліту проводити більш відкриту і публічну політику.

Викликає зауваження й практика застосування єдиного загальнонаціонального виборчого округу. На думку експертів, такий механізм, як правило, властивий малим державам, де питання забезпечення каналів взаємодії депутатів з виборцями взагалі не ставиться. Навпаки, для великих країн запровадження системи загальнонаціонального виборчого округу призведе до мінімізації зв'язку між партією та її електоратом. За таких умов партії не потрібно буде підтримувати постійний безпосередній