Залишається актуальною проблема відповідальності партій перед виборцями в повному розумінні, оскільки самі партійна та виборча системи є ще надто недосконалі, а виборці - не мають впливу саме на формування правил гри, за якими маніпулюють структурою влади елітні угруповання. Однією з «лазівок», що дозволяють суб'єктам виборчих перегонів «уникнути» відповідальності перед виборцями, залишається створення передвиборчих блоків. Показово, що жоден з виборчих блоків на протязі кількох електоральних циклів не «дожив» (принаймні, в незмінному вигляді) до кінця парламентської каденції. Можливість запобігання - підвищити виборчий бар' єр для блоків.

Незважаючи на слабкість сучасної партійної системи України, не слід забувати ще про одну небезпеку молодої демократії - можливість узурпації влади представниками однієї партії (тим більше яка матиме олігархічний характер). Достатньо серйозні передумови в нас вже є - це відсутність повного розподілу влади та політична єдність виконавчих структур і парламентської більшості. Сьогодні не уряд несе відповідальність перед парламентом, а фракції більшості знаходяться під контролем адміністративно-економічного угруповання, що впливає на діяльність уряду. Прикладом такого партійного домінування може слугувати Італія, де до 1994 р. ХДІII (Християнсько- Демократична партія Італії) була постійним стрижнем урядових коаліцій і нав'язувала парламенту та суспільству політику, вироблену її партійними органами. У кінцевому варіанті це призводило до вкорінення мафіозних зв'язків органів влади із злочинним світом [34].

На думку більшості експертів, викликає зауваження передчасне застосування суто пропорційних механізмів на виборах в місцеві органи влади. Важко уявити, як може вплинути партійна приналежність депутата під час голосування ним за питання, віднесені чинним законодавством до компетенції місцевого самоврядування. Також необхідність депутатові підкорятись партійній дисципліні дещо суперечить самому духу місцевого самоврядування, де постійно виникає необхідність вирішувати суто локальні проблеми, коли ідеологічна складова переважно відсутня як така.

Таким чином, запровадження чистої пропорційної виборчої системи на даному етапі розвитку партійної системи більшістю науковців сприймається неоднозначно. Одним з основних аргументів на користь її запровадження було намагання стимулювати перехід багатопартійної системи на якісно новий рівень шляхом зменшення фрагментованості та роздрібненості партійного поля, підвищення якості електоральних процесів, підвищення пропорційності представництва. Але може статись так, що нове виборче законодавство разом із внесеними змінами до Конституції України надасть партійним номенклатурам можливість забезпечувати інтереси своїх спонсорів через «приватизований» ними механізм призначення та звільнення членів уряду та інші важливі інструменти державної влади. Тому вибір сценаріїв подальшого розвитку політичної ситуації надмірно залежить від суб' єктивних якостей керівників партій-переможців. Намагання максимально реалізувати всі свої запити в найкоротший час, повне нехтування правами опозиції здатне спотворити саму ідею пропорційних виборів, вимушує партійних лідерів діяти за хибним мажоритарним принципом «переможець отримує все» та навіть загрожує розвалом усій системі державного управління. Штучне підвищення ролі партій за рахунок введення пропорційної виборчої системи без належної підтримки інших інститутів громадянського суспільства призводить на практиці лише до підвищення вартості послуг посередника для суспільства [35].

Очевидно, що українська партійна система ще далеко не подолала еволюційного шляху свого розвитку. Її нестабільність багато в чому визначається нестабільністю виборчої системи, тоді як позитивні наслідки застосування будь- якої системи голосування можна буде побачити тільки в умовах використання певного виборчого формату хоча б на протязі двох-трьох електоральних циклів.

У цілому проаналізувавши діяльність політичних партій і блоків як суб'єктів виборчого процесу, можемо дійти висновку, що залучення партій до організації виборчого процесу відбувається на

кількох рівнях.

Участь представників партії у розробці нового або ревізії існуючого виборчого законодавства, зокрема, через партійних представників у парламенті.

Включення представників партій в інституції, що визначають та забезпечують електоральні процедури шляхом участі у роботі виборчих комісій, інституті незалежних спостерігачів на виборах тощо.

Залучення представників партій до проведення специфічних виборчих заходів, в тому числі різного роду опитування, заходи з підвищення рівня політико-правової освіти виборців, участь у складенні та здійснення контролю під час створення списків виборців, здійснення моніторингу передвиборчих, виборчих та післявиборчих процесів.

Поступове зменшення числа ефективних партій свідчить про трансформацію вітчизняної партійно-виборчої системи в напрямку зближення з показниками в європейських країнах, що використовують аналогічні виборчі системи.

ЛІТЕРАТУРА

Фісун О. Пострадянські політичні режими: неопатримоніальна інтерпретація // Агора. Україна - нові перспективи. - К.: Стилос, 2005. - Вип.1. - С. 26.

Здіорук С.І., Бичек В.В. Проблеми функціонування політичних партій України в системі владних відносин: Монографія. - К.: НІСД, 2001. - С. 66-67.

Кынев А. Особенности системы политических партий Украины: эволюция и перспективы // Конституционное право. Восточноевропейское обозрение. - № 3 (40), 2002. - С. 31-32.

Див.: Незалежність 1991 року Україна зустріла із Законом УРСР від 27.10.1989 р. № 8304-XI «Про вибори народних депутатів Української РСР», потім він втратив чинність у зв'язку із введенням в дію Закону України від 18 листопада 1993 року № 3623-XII «Про вибори народних депутатів України» (Відомості Верховної Ради, 1993, № 48, ст. 455, за яким проводились вибори 1994 р. Вибори 1998 р. відбувались вже за новим Законом України «Про вибори народних депутатів