У середині 70-х рр. ХХ ст. Конгрес повернувся до проблем кодексів та запровадив відомчі інститути контролю, в тому числі й інститут так званих "головних інспекторів". До обов'язків головних інспекторів було введено проведення перевірок програм і напрямків того відомства, яке він курує, підготовка рекомендацій щодо підвищення рівня економності та ефективності таких програм діяльності, а також попередження та виявлення зловживань в рамках таких програм та діяльності. Однак лише механізму контролю за виконанням законів, які регулюють діяльність інститутів та поведінки службовців, виявилося недостатньо. Існувала необхідність і в запровадженні профілактичних заходів. У 1978 р., одночасно з прийняттям Закону про головних інспекторів, Конгрес ухвалив закон про службову етику в державних органах і створив відповідне Управління (УСЕДО).

На відміну від аналогічних установ в інших державах УСЕДО відразу створювалося як орган, який відповідає за реалізацію програм превентивних заходів (надання інформації про особисте фінансове положення, консультативна та інформаційна діяльність), а також за формування політики, яка забезпечує дотримання етичних норм у всіх органах виконавчої гілки влади. Розслідування та правозастосування здійснюють інші органи у структурі виконавчої гілки влади, наприклад управліннями головних інспекторів окремих відомств та Міністерством юстиції. Таким чином, УСЕДО уникає подвійності в компетенції, не поєднуючи ролі консультанта та поліцейського.

Найбільш розвинутою є система кодексів поведінки в рамках функціонування судової гілки влади. Існують окремі кодекси поведінки для федеральних суддів та інших службовців судових органів, також функціонують комітети, які покликані тлумачити норми даних кодексів. Розроблено та встановлено процедуру розгляду та заслуховування скарг на дії федеральних суддів. У випадку серйозних порушень судді мають право зняти з посади за результатами рішення Палати представників та процедури імпічменту з боку Сенату. По відношенню до знятих таким чином суддів Міністерство юстиції має право порушити кримінальну справу. За менші порушення до суддів можуть бути застосовані інші санкції - наприклад, може бути винесена оприлюднена чи неоприлюднена догана або перелік справ, що передаються на розгляд.

У рамка законодавчої гілки влади не існує як таких окремих кодексів. Американський парламент зобов'язаний згідно з Конституцією і в Сенаті, і в Палаті представників займатися визначенням кваліфікації осіб, що там працюють, установлювати для них певні стандарти поведінки. На сьогодні в кожній палаті Парламенту існує власний комітет з етики, який сформовано з представників палати, кожна палата має свої правила поведінки, які доповнюють норми, що закріплені в кримінальних законодавчих актах. Дані комітети надають консультації членам Конгресу, приймають скарги, за необхідності рекомендують своїм палатам запровадження відповідних санкцій. Незважаючи на виборність посад, які вони займають, члени Палати представників або Сенату можуть бути звільненими самими парламентарями за негідну поведінку або вчинок.

Окрему сферу регулювання формують механізми оприлюднення інформації фінансового характеру. Високопосадовці судової, виконавчої та законодавчої гілок влади зобов'язані надавати інформацію про своє фінансове становище, доступ до такої інформації є відкритим для будь-якої особи без жодних обмежень. Такі дані необхідно подавати по прибутті на федеральну державну службу або при висуненні кандидатури на чергові посади в даній службі, а також щорічно та при звільненні з державної служби. За допомогою такого механізму суспільство отримує змогу формувати думку про майбутню або колишню безпристрасність посадової особи, наявності в неї конфліктів інтересів та правдивості наданих відомостей про свій фінансовий стан та фінансові зобов'язання.

Такі звіти повинні містити інформацію про більшість видів майна та джерела прибутків; про зобов'язання, подарунки, кадрові посади, які займає посадовець; про збереження бізнесових зв'язків з колишнім роботодавцем; про придбання, продаж чи обмін певних видів майна. Ті особи, що надають визначені дані вперше, повинні позначити і імена своїх основних клієнтів, якщо до зарахування на державну службу вони займалися наданням платних послуг. Посадові особи середньої ланки в установах та органах виконавчої гілки влади надають дещо коротші звіти про своє фінансове становище, які зберігаються у відомчих архівах та не оприлюднюються.

Надання даних фінансового характеру посадовими особами та службовцями федеральних державних установ забезпечує уряду один із найнадійніших механізмів превентивного контролю. Вивчення таких даних дозволяє уряду попередити потенційні конфлікти між фінансовими інтересами та діями службовців і його службовими обов'язками. В умовах виявлення можливості такого конфлікту установа може змінити обов'язки службовця або запропонувати йому заходи, які покликані попередити виникнення реальних конфліктів. Серед таких найпопулярнішими є: відвід (відсторонення від участі у прийнятті рішень, які потенційно можуть викликати конфлікт інтересів), позбавлення певних повноважень, відмова від недержавних посад або від участі у створенні довірчого фонду, який не надає інформації про свою діяльність.

Фінансові звіти державних службовців можуть бути використані і при розслідуванні кримінальних та адміністративних справ, якщо в них міститься інформація, яка розкриває порушення будь-якого закону або є неправдивою. При цьому така система фінансового звітування не покликана виявляти випадки незаконного збагачення, бо вказувати загальну суму накопичень і майна дана форма не вимагає.

Обмеження на політичну діяльність державних службовців почали законодавчо запроваджуватися в середині ХХ ст. Вони отримали назву Закону Хетча - за назвою першого комплексного закону в даній галузі. Запровадження таких обмежень мало подвійну