Державне регулювання оплати праці полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету. Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.
Конвенція 131 МОП і рекомендація 135, прийняті 22 червня 1970 р. формулюють шість критеріїв, що відносяться до визначення мінімальної заробітної плати, до них відносяться: потреби працівників і їх сімей; загальний рівень зарплат у країні; вартість життя та її коливання; виплати і допомоги із соціального забезпечення; рівень життя інших соціальних груп (у порівнянні); чинники економічного характеру, включаючи потреби економічного розвитку, продуктивність праці і перевагу від досягнення і підтримки високого рівня зайнятості. Конвенція визначає порядок і умови встановлення мінімальної заробітної плати: це можуть бути закон або рішення компетентних органів, що передбачають положення про консультації з іншими органами або врахування рекомендацій, зроблених цими органами, комісіями із заробітної плати або радами із заробітної плати, вирішеннями судів по трудових спорах або рішеннями, що надають законну силу колективним договорам [16].
Якщо звернутися до аналізу економіко-правового досвіду Європи в галузі оплати праці, взагалі та встановлення порядку виплати та визначення розміру мінімальної заробітної плати зокрема, то можна виділити п' ять моделей систем. У першій моделі мінімальна заробітна плата може встановлюватися Урядом (іноді - після узгодження з підприємцями і профспілками), як у Франції, Іспанії, Люксембурзі, Нідерландах і Португалії. У другій моделі мінімальна заробітна плата встановлюється в рамках національних колективних переговорів, як у Бельгії, Данії і Греції. Третій тип, використовуваний у Німеччині, Австрії, Італії, і деякою мірою - в Швейцарії, полягає в установленні різних розмірів мінімальної зарплати в колективних угодах