Ця концепція — бездіяльності влади щодо примушування людей бути моральними — була сформульована ще в сиву давнину. Автором її вважають давньокитайського філософа Лао-цзи1 (VI-V ст. до н. е.), чиї погляди донесені до нас історією. Він стверджував, що мудрий керівник не повинен прагнути переробити світ відповідно до власних уявлень про справедливість і благо, тому що зло все одно проб'ється і дасть у підсумку ще пишніші паростки своїх проявів. І чим більшими є благі зусилля, тим могутнішим — відповідне зло. Який поклик — така (за силою) і відповідь. Цю думку було підтверджено в античній філософії, блискуче розвинуто також Дж. Тойнбі у праці "Збагнення історії"; над нею плідно працювали і мислителі новітньої доби, особливо Вл. Соловйов і С. Франк.

С. Франк, юрист і видатний філософ, інтерпретував задум примусової досконалості світу як утопію, неспроможність якої виявляється на практиці через зовнішньоорганізаційні заходи (протиставляються внутрішнім спонуканням та інтересам), через "примусове управління людською поведінкою". "Найбільш разюче і парадоксальне в долі утопізму, — писав він, — те, що не тільки фактично, усупереч первісному задумові, він завжди призводив не до добра, а до зла, не рятував, а занапащав життя, а що на цьому шляху самі рятувальники людства і самовіддані служителі благу якимось незрозумілим і несподіваним чином перетворювалися на безсовісних лиходіїв і кровожерливих тиранів. Утопічні рухи завжди розпочинаються революціонерами із самовідданою, палаючою любов'ю до людей, готовими віддати своє життя за благо ближніх. Такі люди не тільки видаються святими, а й певною мірою дійсно причетні, хоча і до якоїсь перекрученої, святості. Проте поступово, і саме в міру наближення до практичного здійснення своєї заповітної мети, вони самі перетворюються на людей, одержимих диявольською силою зла, або поступаються місцем лиходіям і розбещеним властолюбцям, мають їх своїми спадкоємцями" [158а, 34].

У нещодавньому минулому всі зусилля державної машини радянської влади були спрямовані на підтримку жорстко контрольованого процесу перетворення чи не кожного немовляти на "активного будівника комунізму", соціалізацію — "усуспільнення" особистості, її знищення, перетворення неординарної, автономної людини на усереднену, стандартну, а тому і легко керовану, слухняну. І створений саме з цією метою відшліфований виконавчий апарат якомога краще сприяв цьому досягненню. Чиновник завжди апріорі був "мудріший" у питаннях — що, як, де і коли людина повинна робити. Тому зусилля право- захисних організацій, мета стандартів у сфері прав людини спрямовані на обмеження чиновника в його діянні, вказівці (водінні руками, звідси — рос. "руководитель"). І коли політична воля, спрямована на перехід від влади чиновницького апарату до влади законів, пересилює спокусу владного "рукоблуддя", вступають у дію механізми саморегулювання, саморозвитку (самоврядування), які упорядковують "бро- унівський рух" інтересів індивідів у напрямі бажаних суспільством результатів. І діють ці механізми через надання прав і свобод, через так зване місцеве самоврядування, зумовлюючи несподіваним чином пожвавлення і зростання економіки, процвітання країни.

Проте правило "невидимої руки" (руки, що приносить благодатні результати) А. Сміта діє не за умови відведення державному апаратові ролі "нічного вартового" (концепція повного невтручання держави в економічні процеси є навіть шкідливою), а (і це головне) якщо його посадовці сприймуть етику чесного господарювання, побудовану на християнських принципах ("етику капіталізму", як назвав її А. Вебер). Ця етика, за Вебером, почала формуватися ще в протестантських єресях реформаційного руху, без якого жодна ринкова адміністративна та інші реформи становлення ринкової економіки були б просто неможливими1.

На християнських засадах мають будуватися не лише сама підприємницька діяльність, а й закони та інші нормативні акти, що її регулюють. Головним завданням органів, які здійснюють регуляторну діяльність, є створення умов для чесної конкуренції суб'єктів господарювання — національних товаровиробників у сфері як виробничої, так і торгової (здійснення тендерів тощо) діяльності. Ці суб'єкти мають бути захищеними у господарсько-правових відносинах, відносинах між собою (від необґрунтованих преференцій, пільг, що нерідко одержував бізнес, інтереси якого лобіювала влада), а також в адміністративно-правових відносинах (наприклад, у відносинах з податковими органами, які повинні діяти виключно на законних підставах). Крім того, суб'єкти господарювання мають бути захищеними від зловживань з боку іноземних товаровиробників, їх об'єднань, митних союзів, передусім від дімпінгованого або субсидованого імпорту.

Таким чином, йдеться про державні регуляторні рішення, про вимоги до них, а отже про відповідні вимоги до державної регуляторної політики, про її певну філософію. Завдання щодо створення такої філософії, яка б базувалася на християнських засадах, розглянуто у наступному підрозділі.

Література

1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. — М.: Владос, 1994. — 336 с.

2. Абдуллин А. И. Правовая охрана баз данных в Европейском Союзе // Журн. междунар. частн. права. — 1997. — № 2. — С. 17-21.

3. Авер'янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. — 2000. — № 7. — С. 6-9.

4. Авер'янов В. Б. Формування і нормативне втілення нової доктрини адміністративного права — закономірність українського державотворення // Правова держава: Щорічник наук. праць ІДПАН. — 2000. — Вип. 11. — С. 201-209.

5. Авер'янов В. Б. До питання про поняття так званих "управлінських послуг" // Право України. — 2002. — № 6. — С. 7-11.

6. Авер'янов В. Б. Проблеми демократизації державного управління в контексті адміністративної реформи в Україні // Часопис Київ. ун-ту права. — К., 2002. — № 2. — С. 3-8.

7. Авер'янов В. Б. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України. —

2003. — № 9. — С. 24-31.

8. Авер'янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: необхідність переосмислення теоретичних постулатів // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. — Одеса: Юрид. літ., 2003. — Вип. 19. — С. 8-13.

9. Авер'янов В. Б. Державне управління у змісті предмета адміністративного права // Вісн. Акад. прав. наук України. —

2004. — № 2 (37). — С. 139-149.

10. Административное право: Учебник / Под ред. Ю. М. Козлова., Л. Л. Попова, 1999. — 381 с.

11. Административное право Украины. — 2-е изд. / Под ред. Ю. П. Битяка. — Харьков: Право, 2003. — 576 с.

12. Адміністративне право України: Підручник / За ред. С. В. Ківа- лова. — Одеса: Юрид. літ., 2003. — 410 с.

13. Алексеев С. С. Философия права. — М.: Норма, 1999. — 329 с.

14. Ардашев П. Провинциальная администрация во Франции в последнюю пору старого порядка. 1774-1789. — К., 1906. — Т. 2.

15. Аристотель. Никоманова этика // Аристотель. Соч.: В 2-х т. — М.: Мысль, 1983. — Т. 4.

16. Аристотель. Большая этика // Там само. — Т. 1.

17. Аристотель. Политика // Там само. — Т. 3.

18. Бакунин М. Избранные сочинения. — Петроград; Москва, 1922. — Т. 2.

19. Безух В. Ф. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Донецьк, 2001.

20. Бердяев Н. А. Философия неравенства. — М., 1990. — 225 с.

21. Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. — М.: Наука, 1990. — 342 с.

22. Бердяев Н. А. Смысл истории. — М., 1990. — 217 с.

23. Бердяев Н. А. Судьба человека в современном мире // Философия свободного духа. — М., 1994.

24. Битяк Ю, Константий О. Правова природа адміністративних договорів // Вісн. Акад. прав. наук України. — 2001. — № 3 (26). — С. 101-108.

25. Блаженный Августин. О граде Божьем. — М.: Информ-Прогресс, 1992. — 752 с.

26. Бобкова А. Г. Правове забезпечення рекреаційної діяльності: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. — Донецьк, 2001.— 42 с.