належала чехам, важко. Принаймні німецький дослідник Волині Н. Арндт стверджує, що майже кожен чех мав у своєму господарстві хміль. Разом із тим на основі наших підрахунків можна стверджувати, що найвищі врожаї хмелю вирощувалися в повітах, які були найбільш густо заселені чехами, а саме: Дубненському, Житомирському, Луцькому. При цьому зазначимо, що більшість дослідників відводять друге місце після чехів з вирощування хмелю на Волині німецьким колоністам, і, нарешті, полякам.
Загалом же наприкінці ХІХ ст. на Волинь припадало 70% плантацій хмелю Російської імперії. Це давало можливість забезпечувати сировиною як потреби власного ринку, так і в значній кількості вивозити її за кордон. Водночас вирощуванням на Волині кращих у Європі Гжатецького та Заацького хмелю чехи-колоністи довели царському уряду, що Росія може обійтися й без експорту закордонного хмелю. Волинський хміль на початку ХХ ст. став конкурентоспроможним на ринках США, Англії, Франції, Німеччини, Японії, Швеції, Фінляндії, Норвегії, Голландії та інших країн [9.-Ф.187.-Оп.1.-Спр.16.-Арк.7-13; Спр.15.-Арк.2]. Він не поступався своєю якістю кращим так званим баварським і богемським сортам [9.-Ф.187.-Оп.1.-Спр.35.-Арк.3].
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття на Волині виникає ряд організацій, які займалися проблемами вирощування й збуту хмелю. Так, у жовтні 1896 р. в Житомирі була створена галузева громадсько-комерційна організація - Волинське товариство хмелярства й хмелеторгівлі. У 1903 р. воно отримало назву відділення хмелярства Волинського відділу імператорського Російського товариства садівників [9.-Ф.187.- Оп.1.-Спр.28.-Арк.2; Ф.183.-Оп.1.-Спр.86.-Арк.104; Ф.329.-Оп.1.-Спр.3.-Арк.20]. У 1907 р. тижневик "Ruski еееИ" повідомив про утворення в губернії союзу хмелеводів при Луцькому товаристві сільського господарства. У цей же час у товариство об'єдналися хмелеводи Дубненського повіту [9.-Ф.187.-Оп.1.-Спр.2.-Арк.53; Ф.329.-Спр.9.-Арк.12]. Про високий рівень роботи Товариства свідчить той факт, що протягом 1911-1917 рр. Товариство видавало щомісячний журнал "Листок хмелевода". У цьому часописі друкувалися бюлетені про становище хмелевого ринку в Росії та за кордоном, регулярні дані про експорт хмелю, вміщувалися матеріали про діяльність хмелярських товариств, агрономічні поради тощо [12.-С.15]. Активну участь у діяльності Товариств брали чехи. У документах Волинського товариства хмелеводів за 1910 р. зберігся список сорока восьми чехів, його дійсних членів [9.-Ф.187.-Оп.1.-Спр.2.-Арк.39; Спр.35.-Арк.205].
Займалися чехи й садівництвом. Вони були неперевершеними садівниками та творцями садівничої культури в Європі й ці звичаї принесли з собою на Волинь. Доходи від садівництва в середньому складали 12% усіх прибутків.
Значні прибутки господарствам чеських поселенців давало тваринництво, яке теж було досить розвинутим, особливо молочне. Про це свідчить той факт, що у той час, як на 100 жителів Волині припадало 38,5 корів, то на 100 чехів - 61,7 [13]. Разом із тим, Ж.М. Ковба у своєму дослідженні стверджує, що 53% чеських господарств мали в середньому по 3 корови, у господарствах ремісників і малоземельних селян корів майже не було, лише кози.
Треба зазначити, що чеські господарства мали переваги над місцевими українськими й у забезпеченні знаряддями праці та машинами. У сільськогосподарському виробництві чехи використовували здвоєні залізні плуги, залізні борони, культиватори, сівалки, жатки, молотарки, снопов'язалки, сінокосилки й інші знаряддя та машини. В окремих чеських господарствах були майстерні з виготовлення сільськогосподарських машин. Такі майстерні, зокрема, були в селах Гульча Острозького, Борятин Луцького, Квасилів Володимир-Волинського повітів [6.- С.884].
Таким чином, за формою землеволодіння й способами господарювання чеські господарства на Волині нагадували американську ферму. Їх заняття сільським господарством у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. слугувало не тільки джерелом забезпечення внутрішніх потреб виробника та членів його сім'ї, а мало чітко виражений товарний характер. Зростання обсягів товарної сільськогосподарської продукції сприяло формуванню та розвитку підприємств з її переробки, однієї з основних і важливих ланок агропромислового комплексу.
Вирізнялося своїми особливостями й промислове виробництво чеських колоністів, які мешкали в містах, але належали до селянського стану. Як правило, у трудовій діяльності вони віддавали перевагу ремісничій і торговій справі, млинарству, ковальству, переробці овочів, молока, виробництву олії й цукру тощо. Чеські ремісники були далеко відомі своєю професійною майстерністю, їхні вироби успішно конкурували з промисловими. Вони могли виготовляти все - від ковальських, бондарських, теслярських виробів до шевських, кравецьких і пекарських. Тому вже в перші роки чеського переселення з'являються майстерні з ремонту й виготовлення залізо-скобяних виробів, сільськогосподарських знарядь. Поступово в містах Волині з'являється ряд чеських змішаних підприємств, котрі збували власне землеробське устаткування, а також продавали землеробські машини, завезені з чеських земель. Зокрема, в Дубно чехом І. Мартінеком був заснований завод сільськогосподарських машин. Великі механічні майстерні діяли у Рівному, Квасилові.
Серед чехів, зайнятих підприємницькою діяльністю, було багато таких, які досягали значних успіхів у розвитку своєї справи. Саме такими можна вважати братів Олександра й Людовіка Елінеків. Заснований ними в 1884 р. цементний завод у Здолбунові стабільно працював упродовж десятиліття. Однак у 1897 р. з метою фінансової та технічної реорганізації цього промислового закладу, а також для запобігання кризи надвиробництва на його основі було створено акціонерне товариство портланд-цементного заводу "Волинь". Зауважимо, що на той час акціонування в промисловості тільки починало поширюватися в містах Волині. Суми основного капіталу акціонерного товариства портланд-цементного заводу "Волинь" неухильно зростали. Якщо в 1897 р. вони складали 400 тис. руб., то в 1913 р. - 1 280 тис. руб. При цьому дивіденди за 1909 р. становили
