З боку старших пресвітерів було запропоновано припинити роботу з керівниками общин РЦ ЄХБ, та більше проводити бесід із рядовими віруючими, які, за словами старших пресвітерів, бажають повернутися до зареєстрованих общин, але бояться реакції з боку керівництва РЦ ЄХБ [18, с.56-61].

17-18 жовтня 1968 р. у м. Москві відбулося засідання розширеного Президіуму ВРЄХБ, на якому були присутні одинадцять осіб (від України - М.Мельников). Генеральний секретар ВРЄХБ О.Карєв виступив з пропозицією провести з' їзд євангельських християн-баптистів у грудні 1969 р. та приурочити його 25-й річниці об'єднання євангельських християн і баптистів. З приводу єдності О. Карєв сказав:

Необхідно пильно слідкувати за просуванням справи єдності.

Необхідно терміново провести заміну старших пресвітерів, які не впоралися з роботою об' єднання на місцях.

Необхідно, щоб з'їзд у грудні 1969 р. відбувся за участю тих, хто відділився.

На засіданні Президіуму було вирішено, що з'їзд повинен бути повністю підготовленим керівництвом ВРЄХБ, без усілякої участі в його підготовці прибічників РЦ ЄХБ. Бути присутніми на з'їзді розкольникам дозволялося [19, с.9].

Старшому пресвітеру ВРЄХБ по Україні М.Мельникову було доручено Головою ради І.Івановим провести переговори з одним із керівників РЦ ЄХБ в Україні М.Шапталою для того, щоб з'ясувати його ставлення до запланованого з'їзду.

27 січня 1969 р. М.Мельников надіслав листа пресвітеру євангельських християн-баптистів с. Нижня Кринка Макіївського району Т. Садовому (в минулому - працівник РЦ ЄХБ), у якому, зокрема, зазначалось, що: "...До з'їзду євангельських християн-баптистів необхідно обов'язково провести зустріч з керівництвом РЦ ЄХБ. Це необхідно для того, щоб на з'їзді можна було нарешті покласти кінець розділенню. Я (М.Мельников) схвалюю пропозицію М.Шаптали, щоб у з'їзді брали участь представники РЦ ЄХБ. Брати в м. Москві погодилися, що саме так необхідно зробити..." [20, с.45-48].

М.Шаптала, отримавши такого листа, заявив, що така лінія поведінки ВРЄХБ його влаштовує, що це вказує на правоту поведінки лідерів РЦ ЄХБ і заявив, що лист М.Мельникова буде розглянуто на засіданні керівництва РЦ ЄХБ. 9 лютого 1969 р. М.Шаптала з цієї нагоди провів українські збори керівників РЦ ЄХБ у м. Дружковка, де оголосив, що керівництво євангельських християн-баптистів і окремі пресвітери Донецької області визнають РЦ ЄХБ. Далі слід офіційно зареєструватися в органах влади. Після цього необхідно захопити ініціативу і на майбутньому з'їзді усунути діюче керівництво ВРЄХБ і таким чином легалізувати РЦ ЄХБ [20, с.45-48].

Після цих подій, 3-5 березня 1969 р. на черговому Пленумі ВРЄХБ в м. Москві з боку члена Ради у справах з релігійних культів Тарасова було висунуто скаргу М. Мельникову через його листування та зустрічі з Т. Садовим та М.Шапталою. М.Мельников на це відповів пропозицією про необхідність подальшого покращення стосунків між євангельсько-баптистськими церквами й написати листа до лідерів РЦ ЄХБ з пропозицією зустрітися найближчим часом із представниками ВРЄХБ. І керівництво ВРЄХБ погодилося з цим [19, с.64-65].

Вже у квітні-травні 1969 р. відбулися дві зустрічі представників РЦ ЄХБ з представниками ВРЄХБ. На цих зустрічах було вирішено, що першим кроком до наближення церков повинно стати припинення образ з обох боків. Вирішено також продовжувати зустрічі.

В Україні на цей час прибічники РЦ ЄХБ почали працювати на зближення із зареєстрованими общинами євангельських християн-баптистів. Керівники РЦ ЕХБ в Україні просять дозволу на свою участь у роботі з'їзду євангельських християн-баптистів, і вважають, що цей з'їзд повинен бути об'єднаним, за участю і їх представників, обраних делегатами на "об'єднаних" зібраннях в общинах та обласній "об'єднаній" нараді. Практичне об'єднання на місцях вони уявляли собі шляхом заснування змішаної, так званої, "конфліктної" комісії в областях з представників місцевих общин і розкольників, яка повинна була б практично зайнятися питаннями зміцнення духовної єдності. Також вони виступали за проведення Всесоюзного "об'єднаного" Пленуму за участю керівництва зареєстрованого Союзу євангельських християн-баптистів і прибічників РЦ ЄХБ, на якому узгодити всі принципові питання про єдність і підготуватися для кінцевого рішення на з'їзді [17, с.49-51].

Зближення двох євангельсько-баптистських церков дуже занепокоювало владу. Управляючим у справах з релігійних культів в українських областях було повідомлено з м. Москви про необхідність виявляти обережність під час реєстрації прибічників РЦ ЄХБ, щоб вони не захопили влади в общинах, лояльних до ВРЄХБ [17, с.49-51].

У квітні-липні 1969 р. пройшло декілька зустрічей керівників РЦ ЄХБ і ВРЄХБ, на яких піднімалися питання об'єднання та проведення "об'єднаного" з'їзду. В цих бесідах з боку М.Шаптали, Д.Віноградського та інших керівників РЦ ЄХБ було визнано, що як серед керівництва розкольників, так і серед звичайних віруючих немає єдності в питанні подолання розколу та подальшої діяльності. І вони не проти об'єднатися із зареєстрованою церквою, але тільки на підставі Слова Божого, не враховуючи законодавство про релігійні культи [21, с.57-63]. Це було неможливо з боку Всесоюзної ради.

Взагалі, у 1969 р. відбулося чотири таких зустрічей.

16-17 серпня 1969 р. у м. Мерефа Харківського району відбулася зустріч Г.Вінса (один із керівників РЦ ЄХБ Всесоюзного масштабу, був випущений з тюрми навесні 1969 р.) з керівниками розкольників у різних областях України. На цій зустрічі було підведені підсумки переговорів з керівництвом ВРЄХБ