євангелізація в малих групах;

особиста євангелізація;

проповідь через засоби масової інформації.

Водночас, поряд з різноманітними методами індивідуальної євангелізації, в 1994-2000 рр. певне місце займали масові заходи благовістя. Від попередніх їх відрізняла краща підготовка: потужна рекламна кампанія з залученням ЗМІ, наявність великої кількості кваліфікованих душеопікунів, різноманітна програма євангелізаційного богослужіння (іноді у формі концерту, фестивалю, літературного вечора тощо) із врахуванням суспільних світоглядних трансформацій.

Задля євангелізації пізні протестанти продовжують використовувати різноманітні релігійні свята. Як правило, більшість з них відбувалася у Домі молитви. Деякі з них, як-от Водне хрещення, проходить просто неба, на відкритому водоймищі. Оточуючих зацікавлює те, що відбувається, й вони стають очевидцями дійства. У той же час самому акту Водного хрещення передує євангелізаційно- пояснювальна частина, виступи хорових колективів, співочих груп, а також заклик людей прийняти Благу Звістку.

З початком ХХІ ст. вирізняється новий етап євангелізаційно-місіонерської діяльності на вітчизняних теренах. Його особливостями стала наповненість і навіть перенасиченість вітчизняної релігійної мережі, падіння інтересу до благовістя, що поступово призводить до зменшення кількості неофітів у пізньопротестантських громадах. На думку відомого протестантського діяча С. Саннікова, настав новий період історії євангельських громад, що «буде протікати не в атеїстичному по назві, а інформаційному суспільстві, яке по суті не змінилося, але його форма стала іншою» [17].

Нову епоху, що більшість науковців та теологів називають постмодерністською, характеризує величезна ерозія традиційної релігійності. Релятивність поступово стає домінуючою у всіх сферах суспільного життя, поглинувши якісь усталені, загальнолюдські моральні норми. Причому фахівці відзначають настання епохи постмодерну в самій релігійній сфері, що має конкретні вияви [18, с. 112].

Нові суспільно-духовні виклики стали черговим іспитом на гнучкість пізньопротестантських течій в Україні. Однією з його характеристик стало дальше зниження кількості прилучених неофітів, яке неможливо побачити з допомогою статистики Держкомрелігії, що фіксує чисельність релігійних організацій, котра в означений період продовжує зростати, хоча не так інтенсивно, як раніше. Попри це кількість новонавернених, що долучаються до громад через Водне хрещення, помітно зменшується. На таблиці подано кількість неофітів, що прилучилися до громад Дніпропетровського обласного об' єднання церков християн віри євангельської:

Таким чином кількість хрещених по вірі за п'ять років зменшилася на 48%. Подібні тенденції спостерігаються в інших конфесіях пізнього протестантизму як на регіональному рівні, так і на загальнодержавному.

Зниження динаміки кількісного зростання громад викликало критику частини застосовуваних методів поширення євангельського вчення. За словами відомого в протестантському середовищі дослідника С. Головіна, значна частина методів благовістя сконцентрована не скільки на «спасінні блукаючих..., стільки на рекрутуванні більшої кількості послідовників у власну організацію..., при цьому «євангелізуємий» байдужий «євангелізуючому», він перетворюється в безособовий «об'єкт євангелізації» [20, с. 22]. Автор поставив під сумнів наявність «духовного пробудження» в 90-ті рр., апелюючи до кількості та якості залучених в результаті благовістя.

У цілому переорієнтація на нові форми благовістя в середовищі пізніх протестантів у 20012004 рр. відбувається повільно. Традиційні громади здебільшого продовжують практикувати євангелізаційні методи попереднього десятиліття. Дещо інтенсивніше модернізують свою діяльність новостворені церкви та окремі місіонерські товариства. Серед нових підходів, що поширюються в євангельському середовищі, відзначається апологетичний. В його основу покладено аналіз світоглядної позиції людини, відповідно якого відбувається «очищення поверхні» задля «майбутнього засіву», що являє собою бесіду з потенційним неофітом «в його категоріях, цінностях та пріоритетах» [20, с. 25]. Даний підхід реалізується в діяльності Християнського науково-апологетичного центру, який проводить лекції та семінари, а також видає літературу по аналізу наукового креаціонізму й суміжним тематикам.

Подібну просвітницьку діяльність серед населення, учнів та студентів навчальних закладів здійснюють створені Асоціації педагогів-християн та різноманітні християнські громадські спілки. Методи проведення: лекції, семінари, тематичні вечори, дискусійні клуби, використання радіо- та телепередач. Поширеною тематикою подібних заходів є креаціонізм та еволюція, основи сім' ї та шлюбу, здоровий спосіб життя тощо. У своїй діяльності зазначені організації широко використовують різноманітні інформаційні технології, що посилює її ефект. Одним з напрямків апологетичного підходу в благовісті можна розглядати викладання курсу християнської етики в навчальних закладах.

З кінця 90-х рр. набуває розвитку так звана «спеціалізована євангелізація», під якою розуміють благовістя за професійною ознакою. Реалізовують такі проекти, крім вже згадуваної Асоціації християн-педагогів, Асоціація християн-медичних працівників, Товариства християн бізнесменів, фермерів, військових. Проведення різноманітних євангелізаційно-просвітницьких заходів, вкупі з професійним ставленням до власних обов' язків, примножене на постійний особистий контакт та знання специфіки тієї чи іншої спеціальності, робить подібну форму євангелізації досить ефективною.

Особливу увагу пізніх протестантів сконцентровано на розвитку благовістя з допомогою інформаційних технологій та ЗМІ, що, на їх переконання, повинно стати «одним з пріоритетів Церкви третього тисячоліття» [17]. Майже всі досліджувані конфесії мають власні інформаційні та євангелізаційні сайти в міжнародній системі INTERNET. Зростає кількість радіо- та телепередач, особливо на регіональному рівні. Кількість періодичних видань у межах Всеукраїнського союзу об'єднань євангельських християн-баптистів досягла 15 одиниць, у той же час Церква християн віри євангельської має 28 видань [17]. Подібні тенденції засвідчують прагнення протестантів пристосуватися до нових суспільно-духовних реалій задля поширення власного віровчення.

Важливим фактором третього етапу розвитку євангелізаційно-місіонерської діяльності в епоху незалежності України стало помітне послаблення діяльності закордонних місіонерів на вітчизняних теренах в межах досліджуваних конфесій. Це стосується діяльності іноземців у напрямку відкриття нових церков, а також поширенні духовної літератури та будівництві молитовних