Останніми роками проблема розвитку українського театру знайшла своє продовження у публікаціях І. Романько. Зокрема, у праці "Театральна справа в Україні під час влади національних урядів (1917-1920 рр.)" вона розглядає діяльність українських театрів в період Директорії. Інтерес викликають наведені дослідницею численні факти, які засвідчують фінансову підтримку театральних установ України, хоча вона за тих складних політичних і військових умов не могла у повній мірі задовольнити потреби театральних колективів. І. Романько розкриває суть конфлікту між українським урядом і колективом "Молодого театру", який "вважав себе цілком вільним, залишався поза політикою і намагався бути незалежним від політичних сил, що перебували при владі". Крім того, за твердженням автора, уряд подекуди втручався у вибір репертуару державних театрів. "Існувало неписане правило, - зазначає дослідниця, - загальний характер репертуару мав відповідати інтересам розбудови української державності" [24.-С.22-28].

Одним з досягнень української культури доби Директорії можна вважати створення Української Республіканської капели під керівництвом відомого композитора, аранжувальника і диригента О. Кошиця. Цей хоровий колектив, створений за дорученням Головного Отамана С. Петлюри, брав участь у найбільших національних урочистих подіях (Свято Соборності, відкриття Трудового Конгресу та ін.), але найбільше своє визнання капела здобула під час гастролей по країнах Європи, Північної та Південної Америки. Історія подорожі Української Республіканської капели, під час якої вона здобула світову славу і познайомила не лише з українською народною піснею Захід, але і привернула його увагу до самої України та її національно-визвольного руху, висвітлюється здебільшого у працях українських істориків діаспори, частково вона знайшла своє висвітлення у спогадах

Капела не лише знайомила західний світ із українською народною піснею, вона проводила і політичну діяльність. Адже на її концертах поширювався різного роду інформаційний матеріал про Україну, боротьбу з більшовицькою владою, внутрішню й зовнішню політику українського уряду; подекуди відбувались лекції на ці теми. "Ми возили з собою купу брошур, карточок, як коли то й відозв, котрі ми роздавали на концертах як інформаційний матеріал, а то й просто вели політичну пропаганду, домагаючись від Європи допомоги в нашій боротьбі проти Москвинів", - зазначав В. Андрієвський. Власне тому, за його словами, досить популярною в той час була думка, що політична місія Республіканської капели "варта була більше, ніж місії усіх наших посольств заразом!" [26.-С.268].

Проблема розвитку української культури в добу Директорії знайшла своє відображення у ряді узагальнюючих праць, які вийшли переважно в українській діаспорі. Це, насамперед, ґрунтовні дослідження П. Лончина, І. Кейвана, М. Семчишина [27-29]. Проте в силу об'єктивних обставин ці автори не мали можливості залучити до наукового обігу нові документи і архівні джерела, оскільки їх переважна більшість знаходиться в Україні. Вони мали лише можливість проаналізувати політику радянської влади в галузі культури, або у загальних рисах відтворити перебіг культурного руху в Україні. Так, в узагальнюючій праці М. Семчишина "Тисяча років української культури", яка має 550 сторінок, огляду культурного життя в Україні "Періоду Першої світової війни і визвольних змагань" відводиться лише 9 сторінок, причому добі Директорії відведено кілька рядків. Це зайвий раз засвідчує, що вивчення проблеми розвитку української культури у другий період існування УНР і пошуки нових концептуальних підходів у її роз'вязанні потребує залучення широкого кола архівних джерел та їх ретельного аналізу.

Джерела та література

Постернак С. Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 19171919 рр. - К., 1920.

Сірополко С. Історія освіти на Україні. - Львів, 1937.

Сірополко С. Народна освіта на українських землях і в колоніях // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. - К., 1993.

Крилов І. Система освіти в Україні (1917-1919 рр.). - Мюнхен, 1956

Лисиченко Д. Короткий огляд української видавничої діяльності, преси та книготоргівлі на колишній Катеринославщині // Бібліологічні вісті. - 1930. - №2.

Огієнко І. Моє життя: Автобіографічна хронологічна канва // Наша культура (Варшава). - 1936. - Кн.3, 7-10.

Доценко О. Літопис Української революції. - Т.П. - Кн.5. - К.-Львів, 1924.

Приходько В. Повстання Українського державного Університету в Кам'янці на Поділлі. - Варшава, 1935.

Біднов В. Перші два академічні роки Українського державного Університету в Кам'янці-Подільському. Уривок із спогадів // Кур 'єр Кривбасу. - 1997. - №69-70.

Завальнюк О. Кам'янець-Подільський державний університет: становлення і діяльність (1918-1921) // ХХХХІІІ звітна наукова конференція кафедр інституту за 1991-1992 рр. (серія суспільних наук). - Кам'янець- Подільський, 1993.

Завальнюк О. Кам' янець-Подільський державний університет - опора українського державотворення (1918-1920 рр.) // Симон Петлюра у контексті українських національно-визвольних змагань: Збірник наукових праць. - Фастів, 1999.

Полонська-Василенко Н. Українська Академія Наук: нарис історії. - К., 1993.

Онопрієнко В. Історія української науки ХІХ-ХХ століть. - К., 1998.

Сарбей Т., Москвич Л.Г. Академік Орест Іванович Левицький (1848-1922 рр.): Життєпис, бібліографія його праць і праць про нього. - К., 1998.

Агатангел Ю. Кримський - неодмінний секретар Всеукраїнської Академії Наук. Вибране листування. - К., 1997

Вернадский В И. Дневники 1917-1921. Январь 1920 - март 1921. - К., 1997.

Перський С. Популярна історія товариства "Просвіта" у Львові. - Львів,