Великий інтерес викликає частина хроніки, присвячена періоду перебування І. Огієнка на посаді Головноуповноваженого міністра уряду УНР при польській військовій владі. Створена ним в цей час Рада Головноуповноваженого дозволила на деякий час продовжити діяльність урядових референтур на українській землі під час перебування уряду І. Мазепи у Проскурові та Новій Чорториї. У цей період І. Огієнко продовжує клопотатися про державне фінансування державних установ освіти та науки. Він зазначає, що у грудні було таємно відправлено до Києва кошти на фінансування Української Академії наук і українських гімназій, Української Академії мистецтв, виплату заробітної плати освітянам, а також на підтримку українських видавництв і преси. На посаді Головноуповноваженого І. Огієнкові доводилось долати безліч утисків щодо українських громадян, зокрема, галичан, яких польська військова влада намагалась вислати з Поділля; проти заборони носити українську військову форму, відправляти церковну службу українською мовою тощо [6.-Кн.8-9.-С.628-633]. Оцінюючи діяльність І. Огієнка на цій посаді, ад'ютант Головного Отамана С. Петлюри писав, що "він зробив велику цінну послугу для України.., обороняв українське громадянство та українські установи од сусідських зазіхань, виривав од поляків, що тільки можна було вирвати, і все зробив, керуючись все ж тільки інтересами Нації" [7.-С.165-166].

До певної міри цей період існування української державної влади у Кам'янці- Подільському висвітлюється В. Приходьком у розвідці "Повстання Українського Державного Університету в Кам'янці на Поділлі". Але вказана праця в контексті даного дослідження цікавить нас, насамперед, як історія університету за доби Директорії УНР, який, за словами автора, "майже два з половиною академічних роки, з малими перервами, перебув під українською владою". За цей час він встиг "організуватись і скріпитись". Пощастило цій вищій школі в період, коли Кам'янець- Подільський був столичним містом, а університет фактично столичним і єдиним українським вузом. В цей час, як зазначає В. Приходько, "університет не знав недостачі й мав усе потрібне. Мав навіть деякі лишки, які раціонально вжив на купівлю кількох будинків для потреб університету" [8.-С.57-58].

Останнім часом вийшла низка публікацій, присвячених історії Українського Державного Університету у Кам' янці-Подільському, які суттєво доповнюють розвідку В. Приходька. Серед них слід назвати неопубліковані раніше спомини В. Біднова "Перші два академічні роки Українського Державного Університету в Кам'янці-Подільському: Уривок із спогадів", статті О. Завальнюка "Кам'янець- Подільський державний український університет: Становлення і діяльність (19181921)", "Кам'янець-Подільський державний український університет - опора українського державотворення (1918-1920)" [9-11].

Висвітленню одного з головних досягнень української культури новітньої доби - заснуванню Української Академії наук присвячено декілька ґрунтовних праць в українській історіографії. Як відомо, 14 листопада 1918 р. в день повстання Директорії УНР гетьманом П. Скоропадським було підписано закон про відкриття УАН. У монографії відомого українського історика Н. Полонської-Василенко "Українська Академія наук: Нарис історії", виданій у Мюнхені, розкривається складний процес становлення та діяльності цієї установи. Дослідниця подає маловідомі факти з життя академії у період Директорії. Зокрема, вона описує засідання Українського Наукового Товариства у Києві "2 січня 1919 р. під головуванням М. Грушевського, який поставив питання про ліквідацію цієї установи, "створеної гетьманським урядом". Він вважав, що за часів Директорії "треба розпочати все наново". На щастя, ця позиція не зустріла схвалення інших членів УНТ, однак не могла не позначитись на подальшій долі УАН. "У Грушевського темперамент політика взяв гору над об' єктивізмом великого історика, - підкреслює

Полонська-Василенко. - Ця постава до Академії залишилася у М.С. Грушевського на все життя. Його ворожість до інших академіків та самої установи вміло використовували ті, кому розцвіт української національної культури був сіллю в очах". Вона наводить також факти, цитовані нами з автобіографічної хроніки

Огієнка про матеріальну допомогу УАН із боку Головноуповноваженого міністра уряду УНР у Кам' янці-Подільському. Заслуговують також на увагу сторінки книги, які описують існування УАН за часів денікінської і більшовицької окупації міста

[12.-С.17-21].

Серед інших публікацій, які торкаються історії УАН, слід виділити монографії В. Онопрієнка "Історія української науки ХІХ-ХХ", В. Онопрієнка, О. Реєнта, Т. Щербань "Українське Наукове Товариство (1907-1921 роки)", В. Сарбея і Л. Москвич "Академік УАН Орест Іванович Левицький (1848-1922 рр.)", збірник епістолярної спадщини А. Кримського та щоденник В. Вернадського, які вийшли в останні роки [13-16].

У процесі розвитку української культури на протязі усього періоду національно-визвольних змагань ключову роль відігравали товариства "Просвіта". Вони сприяли піднесенню національної свідомості українців і забезпечили безперервність українського культурно-освітнього руху. Відомості про діяльність "Просвіт", найбільш масових громадських організацій, у досліджуваний період знаходимо в працях С. Перського "Популярна історія товариства «Просвіта» у Львові", В. Дорошенка "Просвіта", її заснування й праця (короткий історичний нарис з додатком про "Просвіти" в інших країнах", монографіях, які вийшли протягом 1990-х рр.: Л. Євселевського, С. Фарини "Просвіта" в Наддніпрянській Україні", О. Коновця "Просвітянський рух в Україні (ХІХ - перша третина ХХ ст.)" та ін. [1720].

Поряд із "Просвітами" безпосередній вплив на виховання національної свідомості мав український театр. Важливу інформацію про театральне життя України, вплив на нього суспільно-політичних подій містять нариси з історії театральних колективів, які виникли в період революції - "Молодого театру", театру ім. Франка, мистецького об'єднання "Березіль", Кийдрамте та ін. Чимало праць, присвячених українському театру і театральному мистецтву в Україні, вийшло