На щастя, А. Ковальчуку вдалося позбутися „опіки" цього слідчого - він був змушений переховуватися без паспорта та пенсійної книжки [24, арк. 405-407зв.].

Найчастіше серед адміністративних заходів покарання за незначні порушення законодавства про релігійні культи застосовувалися штрафи. Для їх накладення в сумі по 50 крб. на кожну особу була достатньою лише присутність на молитовному зібранні незареєстрованої общини ЄХБ.

Часто в оштрафованих віруючих не було грошей для виплати такої суми. Тому органи влади у рахунок штрафу конфісковували особисте майно громадян. Так, наприклад, у лютому 1968 р. у селах Бараньє і Крупець Червоноармійського району було оштрафовано 8 осіб по 50 крб. кожного. У рахунок штрафу були вилучені: швейна машинка, 3 тисячі штук цегли, зимове бостонове пальто і телиця [25, арк. 82].

У 70-ті рр., навіть після прийняття нової Конституції, утиски прав віруючих СЦ ЄХБ не припинилися. Наведемо лише кілька випадків адміністрування місцевими органами влади Рівненщини. 28 лютого 1971 р. у с. Кустин (неподалік від Рівного) були в черговий раз зірвані молитовні збори. Парторг, який керував цим заходом, навіть кричав: „Якби мені було дано владу, я усім вам повідрубував би голови" [26, с. 12].

Двадцять п'ятого лютого 1973 р. у м. Червоноармійську знову були розігнані збори віруючих за участю голови міськради і міліції. Людей було сфотографовано, переписано, власника будинку І. Табачука оштрафовано на 100 крб., після чого його викликали до міськради. На цьому імпровізованому „судилищі" ролі суддів виконували: голова міськради, уповноважений РСР по області, заступник начальника міліції, співробітник КДБ і навіть старший пресвітер ВР ЄХБ області. Уповноважений одразу ж пригрозив: „Якщо не припинете збиратися - конфіскуємо будинок (приватний. - О. Л.), а тебе будемо судити тут же!" і дав указівки голові міськради і заступникові начальника міліції діяти активніше і бути безпощадним до віруючих СЦ ЄХБ. Уже 11 березня до будинку І. Табачука під час молитовних зборів увірвалася група осіб, очолювана представниками місцевих органів влади. Далі, як свідчать віруючі, згаданий уже заступник начальника міліції скомандував: „Беріть палиці й бийте їх усіх, негідників". Потім він із нецензурною лайкою, застосовуючи фізичну силу, змусив одну з віруючих жінок роздягтися і влаштував їй огляд. Інші „представники радянського закону" нанесли цілий ряд тілесних ушкоджень кільком віруючим, у тому числі 85-річному баптисту. Не забули про присутніх дітей - їх переписали, а потім постійно тероризували у школах, склавши на них особливі анкети релігійного характеру [27, с. 8-9].

Подібна ситуація була в м. Дубне, де також упродовж десятків років віруючі СЦ ЄХБ постійно переслідувалися органами влади, штрафувалися, засуджувалися на тривалі терміни ув'язнення та заслання до далекого Сибіру [28, с. 30-31].

Також практика реалізації конституційно гарантованої „свободи совісті" активно продовжувалася і в 80-ті рр. минулого століття [29, с. 22-23; 30, с. 11-12; 31, с. 9-10].

Зокрема, після затримки двох віруючих із християнською літературою у м. Червоноармійську 26 серпня 1984 р. та її вилучення були проведені численні обшуки серед віруючих СЦ ЄХБ. Щодо самих затриманих із літературою, то проти них була порушена кримінальна справа [32, арк. 2; 33, с. 44-49].

Про сплановану вищими керівними органами організацію терору місцевими структурами по відношенню до віруючих СЦ ЄХБ чітко говорять офіційні доручення та інструктивні листи, які зберігаються в архівних фондах. Так, наприклад, показовим є лист уповноваженого РСР у Рівненській області головам виконкомів районних рад депутатів трудящих і начальнику Рівненського обласного управління внутрішніх справ від 2 квітня 1971 р. У ньому він дає докладні рекомендації щодо ліквідації діяльності общин віруючих СЦ ЄХБ і проведення необхідних для цього рішучих заходів. Уповноваженим РСР рекомендується:

Установити суворий контроль за місцями зібрань груп, які підтримують Раду Церков ЄХБ. Суворо призупиняти спроби таких протизаконних зібрань, пропонуючи віруючим відвідувати зареєстровані общини ЄХБ.

Комісіям сприяння по дотриманню законодавства про культи при районних і сільських радах депутатів трудящих установити щоденний контроль за можливими місцями зібрань прихильників РЦ ЄХБ.

Викликати на засідання комісій активістів груп і попередити про їх протизаконну діяльність і відповідальність перед законом;

Установити суворий контроль за місцями можливих зібрань віруючих на автобусних і залізничних вокзалах, а також можливе масове придбання квитків на Москву, Київ та інші міста Радянського Союзу;

Поштовим відділенням установити суворий контроль за надсиланням кореспонденції та особливо урядових телеграм, підписаних групами віруючих [34, арк. 65].

Таким чином, опозиційний офіційному центрові церкви ЄХБ і заходам влади рух у середовищі Євангельських християн-баптистів отримав своє продовження і підтримку серед частини віруючих Рівненської області. Звичайно, що цей спротив був би набагато більшим і чисельнішим, якби не жорсткі репресивні заходи держави по придушенню непокірних. Але не всі злякалися і піддалися цьому тискові. Як це завжди трапляється, подвижництво - це справа рук меншості. На власному прикладі віруючі СЦ ЄХБ показали, що справедливість таки є і за неї варто боротися. І їм удалося важкою ціною вистояти в нерівній боротьбі з тоталітарною системою, збудованою на войовничому атеїзмі.

Порушена нами проблематика ще далеко не вичерпана. Вона потребує більш глибоких і ретельніших пошуків науковців задля створення цілісної картини державно-церковних взаємин у радянській Україні загалом та встановлення їх особливостей на Рівненщині зокрема.

Джерела та