зовсім не дозволяє навіть ночувати. Тов. Демченко зовсім не надає жодної допомоги общинам. У громадах значні хвилювання, хочуть виходити з реєстрації і переходити на нелегальний шлях у новонайнятих приміщеннях..." [10, арк. 43].
Уже через чотири місяці він знову скаржиться: „Становище з боку внутрішнього общин не особливо добре, так як у період, коли в області були зачинені молитовні приміщення, багато членів, особливо з п'ятидесятників, почали відвідувати нелегальні групи п'ятидесятників, які вільно проводять богослужіння, охрещують усіх безперешкодно, говорячи: „Ми не реєструємося - то робимо збори вільно, а вам зачиняють" [10, арк. 97].
Про факт посилення адміністративного тиску на віруючих наприкінці 50-х рр. свідчить доля релігійної громади ЄХБ у с. Білеве Клеванського району Рівненської області. Община існувала тут з 1925 р., маючи молитовний будинок, у якому й була зареєстрована 1945 р., а саму будівлю було передано для молитовних зібрань у безкоштовне та безтермінове користування за типовим договором як культову споруду.
До 28 березня 1959 р. претензій до молитовного будинку не було. Але цього дня на порозі будівлі з'явився інспектор пожежної охорони, оглянув молитовний будинок і дав письмову вказівку:
„...Побудувати пожежну водойму місткістю 300 м3 - термін виконання до 10 квітня 1959 р.. Придбати пожежну мотопомпу. Для зберігання пожежної техніки побудувати пожежне депо. Організувати добровільну пожежну дружину. Провести електрообладнання, прорубати двоє дверей." [11, арк. 63].
Знаючи про абсурдність і неможливість виконання віруючими такого нереального припису, місцева влада, не чекаючи закінчення терміну виконання вказівок інспектора пожежної охорони, через рішення нарсуду Клеванського району вже 30 березня відібрала молитовний будинок у віруючих. Наступного дня представники райвиконкому повикидали увесь інвентар із молитовного будинку й опечатали двері. Ось так через грубе адміністрування була ліквідована ще одна зареєстрована громада віруючих.
Але такі заходи місцевих органів влади не припинили молитовні зібрання віруючих, які продовжувалися збиратися для реалізації своїх релігійних потреб у власних будинках на нелегальній основі.
Отже, мабуть бачачи скрутне становище общин віруючих, ВР ЄХБ у 1960 р. йде на співпрацю з атеїстичною державою й приймає нове Положення Спілки Євангельських християн-баптистів у такому вигляді, у якому воно було вигідним тільки світській владі. Антицерковним був і розісланий Всесоюзною Радою інструктивний лист старшим пресвітерам, який встановив безліч обмежень і заборон для общин віруючих. Цими документами, напевно, керівний орган церкви ЄХБ намагався полегшити життя своїх вірних. Але сталося дещо інше - частина віруючих, вбачаючи в цих документах зраду вірі й Богові, пішла на відокремлення в окрему деномінацію, засудивши всіх тих єдиновірців, які підтримали такі настанови з центру [12, арк. 25].
Насправді стало ще гірше. Уповноважений Ради у справах релігійних культів по Рівненській області у своєму інформаційному звіті про результати проведення одноразового обліку релігійних об'єднань на Рівненщині за 1961 рік зазначав, що „...нове Положення ВР ЄХБ сприяло скороченню інституту проповідників у общинах ЄХБ, кількість служителів культу зменшилася" [13, арк. 4]. Отже, контролюючі органи влади залишилися задоволеними цим Положенням.
На території Рівненської області групи віруючих, не згодних з ВР ЄХБ, почали створюватися у 1962 р. у містах Дубне, Здолбунів і Рівне й одразу розпочали активну діяльність. Того ж року діючу у м. Здолбунів групу „прокоф'ївців" відвідав один із членів так званої Ініціативної групи зі скликання Всесоюзного з'їзду ЄХБ Г. Крючков. А вже в травні 1962 р. представники здолбунівської групи брали участь у Всесоюзній нараді „ініціативників" у м. Алма-Ата [14, арк. 82-85].
Завдяки архівним матеріалам можна назвати керівників груп віруючих Рівненщини, які виступили проти офіційного духовного центру Всесоюзної Спілки ЄХБ. Серед них: В. Бороденко, Р. Шлендер, Г. Назарук, В. Троцюк, М. Приступа, В. Олійник, О. Шило, В. Кондратюк, І. Новицький, О. Назарук, М. Бештинарський.
Досить проблематичним є вирішення питання про кількість опозиційно налаштованих віруючих ЄХБ. Дані, відображені в архівосховищах, фрагментарні й різняться між собою залежно від джерела походження (табл. 1)
Уперше прибічники Оргкомітету ЄХБ на теренах Рівненщини відкрито виступили перед органами влади 14 жовтня 1963 р.. Цього дня здолбунівська група віруючих надіслала на адресу Голови Ради Міністрів СРСР М. Хрущова заяву наступного змісту:
„Ми, віруючі - християни євангельсько-баптистського віросповідання, просимо Вас дозволити скликання та проведення Всесоюзного з'їзду церкви ЄХБ під керівництвом Оргкомітету, який разом з усією церквою упродовж двох років клопотає перед органами влади про дозвіл на з'їзд. Нинішній духовний центр - ВР ЄХБ відлучений церквою і не представляє її. Тому право вирішувати загальноцерковні питання ми визнаємо тільки за з'їздом, скликаним Оргкомітетом" [14, арк. 85]. Через чотири дні цей лист був підтриманий і рівненською групою віруючих [14, арк. 86].
Діяльність релігійних об' єднань області знаходилась під постійним спостереженням органів влади. Зокрема, уповноважений Ради уважно слідкував за змістом проповідей, проголошених провідниками на молитовних зібраннях. Їх аналіз часто був предметом інформаційних повідомлень уповноваженого до Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР (РСРК), уповноваженого РСРК при Раді Міністрів УРСР, обкому КПУ та виконкому обласної Ради депутатів трудящих [наприклад: 16, арк. 87-89].
Уже в травні-червні 1965 р. владою була помічена значна активізація діяльності прибічників Оргкомітету. Вона полягала у здійсненні релігійних ритуалів із залученням великої кількості населення, проведенні роботи серед дітей і підлітків, наданні матеріальної
