радянську пропаганду. Люди гинули з голоду не через брак продовольчих ресурсів, а тому, що держава свідомо розпорядилася ними в такий спосіб, що частина громадян втратила до них доступ. Мільйони хліборобів померли тому, що Сталін наказав забрати вирощене ними збіжжя і або ужити його на інші цілі, ніж для забезпечення життєвих потреб селян, або прямо тримати його у недоступних для селян сховищах. З цієї констатації випливає перше питання для вирішення проблеми ґеноциду, у дусі Конвенції ООН: чи у сталінській політиці вилучення у селян харчових ресурсів мав місце намір нищити людське життя?
Головні етапи сталінської «революції згори» в аграрному секторі, яка допровадила селянство до голоду, загально відомі. Процес, який почався з колективізації, розкуркулення та шалено зростаючими квотами державної заготівлі перейшов у примусове вилучення харчових запасів, завершився виснаженням та голодовою смертю багатьох мільйонів селян. Для проведення колективізації й розкуркулення в українські села були післані з російських та українських міст партійні кадри та довірені робітники, а їм на допомогу мобілізовані сільські «активісти». Форсована суцільна колективізація почалася при кінці 1929 р. і продовжувалася з перервами кілька років. На початку 1930 р. відбулася перша хвиля «ліквідації куркулів як класу» шляхом арештів, розстрілів та депортації кількох соток тисяч найзаможніших, найпроворніших та найбільш опозиційно настроєних селян. Розкуркуленням Сталін позбавляв селян своїх природних провідників, знесилював опозицію і заселював північні терени своєї імперії. Тероризуючи партійні й адміністраційні кадри, Сталін поступово ламав з їх допомогою селянський спротив до колективізації. У боротьбі зі селянами не раз були вжиті військові загони. До зими з 1931 на 1932 р., коли спалахнула перша фаза великого голоду, майже 70 % українських господарств уже були колективізовані.
Держава творила колгоспи за допомогою терору, зручно використаного проти селян та проти тих, хто перепроваджував колективізацію. Та якою була ціль колективізації і чи була вона інструментом нищення людей? Аналіз документів дозволяє твердити, що колективізація мала такі три головні завдання: а) збільшити кількість товарного збіжжя, б) поширити на селян партійний контроль, в) ліквідувати сільську буржуазію. У відношенні до неросійських селян була ще додаткова задача гальмувати їхнє національне відродження. Сталін рішив довершити російську соціялістичну революцію, розпочату ще за Леніна. Революція вимагає жертв, а коли її накидається зверху, то жертвами стає підвладне населення. Колективізація мала двояке і безпосереднє відношення до нищення людей: перше - в насильницькому впровадженні колгоспів, а потім - використанням колгоспного ладу для морення їх членів.
Усунувши від влади Троцького та інших конкурентів і підкоривши своїй волі Компартію, Сталін рішив розвинути велику індустрію і зробити з СРСР могутню військову потугу. Пояснюючи свої наміри, 28 травня 1928 р., професорам і студентам Академії червоної професури, Комакадемії і Свердловського університету, генсек звернувся до цитати з Леніна: «Спасінням для Росії виявляється не лише гарний врожай у сільському господарстві - того ще мало, [...] нам необхідна також тяжка індустрія». А потрібна вона тому, що «без її відновлення ми не зможемо збудувати ніякої промисловосте, а без неї ми взагалі загинемо, як незалежна країна». Індустріялізація відсталої радянської імперії вимагала колосального вкладу капіталу, який за традицією повинен був прийти від сільського господарства. Село мало прогодувати розростаючі промислові центри та дати зерно на експорт. Сталін скаржився, що вирощення збіжжя в середині 1920-х рр. досягало майже рівня царської Росії, але його товарна частина зменшилася у 8 разів. Генсек пояснював це тим, що після революції особистих господарств збільшилося з 15-16 міл. до 24-25 міл., але їхні власники, ставши головними виробниками збіжжя, самі споживали майже увесь врожай.
На вищезгаданій зустрічі Сталін представив дві таблиці, на яких було зазначене виробництво збіжжя до революції і 1926 р. та вказаний розподіл між трьома групами зернових виробників. До революції ними були: а) поміщики, б) куркулі, в) середняки і бідняки; 1926 р. ними стали: а) радгоспи і колгоспи, б) куркулі, в) середняки і бідняки. До революції середняки і бідняки виробляли 50 % усього збіжжя і продавали з нього за село майже 15 %; 1926 р. їхнє виробництво збільшилося до 85 %, але продаж з нього зменшився до 11 %. Куркулі виробляли 38 % всього збіжжя до революції і продавали з нього 34 %, а 1926 р. виробили лише 13 %, з яких продали лише 20 %. Найбільше продавали великі господарства: поміщицькі до революції; радгоспи та колгоспи - опісля. Обидві групи здавали по 47 % зібраного зерна, але їхнє виробництво було обмежене: 12 % усього збіжжя до революції, і менше 2 % 1926 р.
З цієї аналізи Сталін зробив відповідні висновки. Найбільше корисними для держави до і після революції були великі господарства, бо вони давали найбільше товарного збіжжя. Соціялістична держава не могла сприяти розвиткові куркульської власности, яка вже відігравала другорядну роль у аграрному секторі, хоча це не перешкодить генсекові зробити їх головною мішенню своєї «революції». Залишалася підтримка соціялістичної - колективної форми сільського господарства. Логічним завданням ставало довершення початого за Леніна групування дрібних сільських господарств, які тепер виробляли майже 9/10 всього збіжжя, у великі колективні господарства. Сталін наполягав на перевагах великих господарств: користування машинами, застосування агрономічних
