У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





повне чи часткове фізичне знищення її;

г) заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;

ґ) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу».

Текст Конвенції оформляли кілька комісій ООН, в яких брали участь державні делегації з часто протилежними поглядами та інтересами. Кінцевий продукт був результатом різних пропозицій, довгих дискусій і багатьох голосувань. Остаточна дефініція ґеноциду була компромісом суперечливих позицій та формулювань. За шістдесят років на тему ґеноциду та самої Конвенції вийшло багато теоретичної літератури, не раз з протирічними інтерпретаціями. До неї долучилися правові матеріяли судових процесів зі звинувачень у ґеноцидних діях, які також впливають на еволюцію поняття того кримінального явища. Ще від її появи конвенцію критикували науковці за неадекватність для аналізу реальних ситуацій та юристи - за незручність для судових справ. Все ж таки, хоча Конвенція і сьогодні задовольняє мало кого, вона дає єдину авторитетну і загально визнану дефініцію ґеноциду, з якою можна не погоджуватися, але якою не можна нехтувати.

Центральним елементом у цій дефініції є слово «намір». Щоби заподіяний злочин міг бути визнаний ґеноцидом, Конвенція вимагає довести інтенцію злочинця нищити людей. Не береться до уваги смертність, спричинена природними катаклізмами, невдалим економічним плануванням, недбалою чи навіть кримінальною поведінкою репресивної держави, якщо вона мала інші цілі, як нищення людей. Ні Лемкін, ні Конвенція не вимагають для визнання ґеноциду цілковитого знищення даної групи населення, ні навіть наміру такого тотального злочину. Вистачає інтенції знищити частину групи. Частинне знищення припускає можливість вибору жертв, що також треба брати до уваги при аналізі українського ґеноциду. Вимога доказати намір злочинця викликає багато нарікань з боку юристів, політиків і науковців, бо намір - суб'єктивний елемент, який тяжко довести. Як завважив один з перших теоретиків цього злочину, ґеноцид є по суті державним злочином, а «уряди звичайно не розголошують і не документують своїх ґеноцидних намірів, як це робили нацисти». У відношенні до української трагедії це означає, що голод не може бути визнаний ґеноцидом, якщо він був результатом посухи, впровадження соціялістичних форм сільського господарства тощо; треба довести, що сталінський режим навмисне нищив підданий йому люд. При цьому варто звернути увагу на вичислені Конвенцією способи здійснення ґеноциду. Окрім прямого убивства (Стаття ІІ а, в, г), Конвенція припускає фізичне і духовне зубожіння даної групи (Стаття ІІ б, ґ).

Роблячи наголос на намірі заподіяти злочин, Конвенція уникає питання його приводу. У центрі уваги залишається мета нищення, а не його спонуки. Проти вилишення з дефініції ґеноциду елементу мотивів свого часу виступав совєтський делегат, доводячи, що «злочин проти групи людей стає злочином ґеноциду, коли ту групу нищать з національних, расових або релігійних мотивів» (курсив мій. - Р. С.). Був найдений компроміс: до слова «групи» було додано кваліфікатор «як такої», який натякав на повернення вилученої теми спонук. Така нечіткість у відношенні до питання мотивів була бажана у ситуації, де не можна було знайти консенсус. Вона дозволяла кожній країні по-свойому інтерпретувати зв'язок між наміром і мотивами. Совєтська сторона пояснювала цей додаток як визнання, що «у випадку ґеноциду, члени групи є знищені лише тому, що вони належать до тої групи» (курсив мій. тлумачення позначилося на виробленні поняття ґеноциду у СРСР і пост-

совєтських республіках. Воно пояснює, чому українські дослідники і сьогодні звертають головну увагу на питання чому Сталін нищив, тоді коли властиво Конвенція ООН вимагає доведення, що Сталін мав намір нищити.

Другим важливим елементом дефініції є ідентифікація об'єктів злочинної акції. Конвенція називає чотири групи за такими ознаками: національна, етнічна, релігійна та расова. Таке обмеження було вислідом інтервенцій різних представництв під час редагування Конвенції. Відомо, наприклад, що через опозицію СРСР та деяких інших країн з дефініції вилишили «політичну групу». Були також відкинені пропозиції включити економічні і соціяльні групи. На це мусіли погодитися інші делегації, щоб забезпечити остаточне одобрення Конвенції Генеральною Асамблеєю. Обмеження визнання людських жертв ґеноциду до чотирьох ознак продовжує викликати критику. Адже жертвами масових нищень були в минулому і можуть бути в майбутньому політичні, соціяльні, економічні та інші групи, яких конвенція не визнає. Тому деякі держави вписали у свої кримінальні кодекси ще й інші групи, не визнані оонською Конвенцією.

Деяку трудність спричинює присутність у Конвенції близьких за змістом групових категорій «національна» та «етнічна». Українські науковці звичайно обходять її мовчанкою, трактуючи ці прикметники як синонімні поняття. Співставлення в документі двох прикметників оправдане лише тоді, коли вони описують окремі явища. Насправді, «національний» вжито в Конвенції у відношенні до «громадянської нації», а «етнічний» - щодо походження, яке у Східній Европі традиційно окреслювали словом «національне». Розуміння терміну «національний» у сенсі «громадянський» підтверджує правова література. Міжнародний Кримінальний Трибунал для Руанди пояснював «національну групу» як «законну спільноту громадян, зв'язаних між собою взаємними правами і обов'язками». В тому ж дусі Комісія Експертів застосовувала 1992 р. принципи анти-ґеноцидної Конвенції до подій в Боснії, пояснючи, що «усі босніяки в Сараєво, незалежно від їхньої етнічности чи релігії, можуть складати захищену групу». В обох випадках мова йде про громадську чи політичну націю, на противагу етнічній нації. До складу першої входять усі громадяни країни, незалежно від


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10