За фасадою оптимістичного прогнозу, Сталін приховував безсумнівні здогади, що аграрна революція кине сільське господарство у безладдя. Опозиція до колективізації, особливо українських селян, та брак капіталу для інвестиції у радгоспи й колгоспи приречували сільське господарство на неминучий занепад і зниження урожаю. Але головним наміром - до якого Сталін постійно повертався у своїй доповіді - було збільшення товарного збіжжя, а для того колективізоване господарство створювало сприятливі умови. Реквізиції «від хати до хати», застосовані у завойованій Україні під час російської громадянської війни, виявилися малоефективним методом державної заготівлі. Колективізоване господарство давало партії контроль над селом і легший доступ до зсиппунктів. Влада могла брати за своїми вимогами, без огляду на врожай. Нехтуючи потребами села, держава могла старатися забезпечити мінімальні потреби міського населення та задовольнити закордонні торговельні замовлення.

Сподіваючись шаленого опору від селян, як до колективізації, так і до підвищених податків та примусових продажей за безцінь державі, Сталін передбачав необхідність завоювати село силою. Звертаючись до авторитету Леніна, він пропонував понести диктатуру пролетаріяту в село і, опершися на сільську бідноту та закріпивши союз зі середняками, знищити куркулів. Поступово «протиріччя між робітниками і селянами будуть згладжуватися», - пояснював Сталін, - і «широкі маси селян будуть все більше повертатися у сторону колективних форм господарства, а боротьба за подолання капіталістичних елементів у селі буде приймати все більше масовий і організований характер». На практиці сталінська соціялістична революція в селі прийме форму організованої війни проти селян.

Тяжка індустрія, яку Сталін будував на плечах селян, була потрібна для озброєння держави. У цьому Сталін переконував робітників соціялістичної промисловості на Всесоюзній конференції 4 лютого 1931 р.: «Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні подолати цю відстань за 10 років. Або ми це зробимо, або нас зімнуть». У минулому за відсталість Росію били її сусіди. «Били монгольські хани. Били турецькі беки. Били шведські феодали. Били польсько-литовські пани. Били англо-французькі капіталісти. Били японські барони». Били її «за відсталість воєнну, за відсталість культурну, за відсталість державну, за відсталість промислову, відсталість у сільському господарстві». Драматизуючи свою промову, Сталін деклямував з Некрасова: «Ти і убога, ти і рясна, ти і могутня, ти і безсила, матінко-Русь!» Лише немічну країну будуть бити, бо раз «ти могутня - значить ти маєш рацію, і тебе треба остерігатися». Для будови могутньої радянської держави Сталін апелював до російського патріотизму.

Могутности вимагала також поява нової соціялістичної вітчизни для світового пролетаріяту. У минулому «у нас не було і не могло бути вітчизни», заявляв Сталін, але тепер, «коли ми скинули капіталізм, у нас є вітчизна і ми будемо захищати її незалежність». Допроваджуючи до логічного кінця запозичену в лівих комуністів аграрну політику колективізації, Сталін закладав матеріяльну базу для більш ефективного способу реалізації троцкістської мрії поширення будови соціялізму з «однієї країни» на міжнародну арену. «Робітничий клас СРСР є частиною світового робітничого класу», - пригадував генсек, - і тому він має «зобов'язання перед світовим пролетаріятом». «Наша країна є ударною бригадою пролетаріяту усіх країн», і «в разі успіху змінить увесь світ і визволить увесь робітничий клас». Для успіху треба зліквідувати відсталість, щоб робітники всього світу могли сказати: «ось він, мій передовий відділ, ось вона, моя ударна бригада, ось вона, моя робітнича влада, ось вона, моя вітчизна». Не прикладом єдиним мріяв Сталін завоювати світ для диктатури пролетаріяту. На це була потрібна воєнна потуга, оперта на великій тяжкій індустрії. Для досягнення такої мети Сталін не буде шкодувати жодних людських жертв серед підвладного йому населення. Про сталінські інтенції догадувалися пізніше голодуючі селяни. «Ви товариш Сталін, застрягли в політику Комінтерну і хочете зробити світову революцію, а разом з тим забуваєте про своє, - писав селянин з с. Порадовка Уманської округи. - Можна зробити світову революцію, проте не подавати приклад, який ви тепер подаєте, що мовляв, у Москві у мене є все, а по селах плач і страждання, тисячі жертв щодня, на полях валяються кості коней, людей їдять».

Недавно опубліковані документи показують, що Сталін був автором і головним режисером трагедії українського селянства та цілого українського ґеноциду. Теоретичне осмислення колективізації та розроблення стратегії і тактики для її реалізації зароджувалися в голові генсека. Сталін засягав опінії Молотова та Кагановича, а вони опісля передавали його рішення на офіційне затвердження Політбюра та Раднаркому. Інколи ініціятиву виявляв один з прибічників генсека, але завжди робив це в дусі та для удосконалення сталінської політики. Доручення спускалися по партійній та адміністраційній вертикалі та під особисту відповідальність названих чиновників аж до рівня села. Усе це відбувалося в атмосфері насильства й терору супроти самих кадрів. Кара за невиконання наказів була сувора, а перевиконання давало надію на аванс і пільги.

Сталінська війна проти селян перейшла багато видів і етапів фізичного нищення людей перед тим як закінчитися великим голодом Від самого початку режим ламав силою всяку опозицію до колективізації, часто застосовуючи військові частини. Влада поділила куркулів на три категорії. Найнебезпечніші з першої групи