Найважнішими елементами оонівської дефініції є «намір нищити» та «групові ознаки», за якими визнаються групи жертв заподіяних злочинів. Наявна документація не залишає сумніву про використання режимом голоду у «війні проти селян». Сталін не мав інтенції страчувати все українське селянство, і конвенція ООН не вимагає нищення всієї групи. Нищення було частинне, бо безглуздо було б втрачати всю робочу силу. Нищення було і селективне: влада ліквідувала перш за все провідні верстви економічної і політичної еліти, які провадили опір пролетаризації селянства та становили, в умовах державної політики українізації, потенційний аванґард «основної армії національного руху».

Нищення українських селян відбувалося за «національною» і «етнічною» ознаками, так як ці терміни вжиті у Конвенції!' ООН - у відношенні до української «громадянської нації» УССР та української «етнічної меншини» РСФСР. Спільним знаменником цих двох груп була їхня переважно українська етнічність. Найкращими доказами для саме такої національно-етнічної інтерпретації голоду українських хліборобів є два документи: а) засудження українізації за провал хлібозаготівель, обмеження українізації в УССР і її цілковита ліквідація в РСФСР, 14-15 грудня 1932 р.; б) заборона 22 січня 1933 р. втечі голодуючих хліборобів з УСРР і Кубані до районів РСФСР і БССР, де було краще забезпечення харчовими продуктами.

Український голод був нищенням української нації. Українські хлібороби УССР і РСФСР дали найбільшу частину жертв трагедії 1930-х рр., але українська катастрофа включала також українську інтелігенцію і робітників, навіть якщо з меншими чисельними жертвами. Ліквідація українських еліт, від зловісного процесу СВУ до самогубства Скрипника, відбувалося паралельно до нищення селян. Хоча Конвенція ООН не вимагає доведення мотивів ґеноциду, та розуміння причин нищення сталінським режимом національно свідомих елементів української інтелігенції та українського робітництва помагає в доведенні сталінського злочинного наміру. У представленні проблеми українського ґеноциду перед Генеральною Асамблеєю ООН треба інтегрувати ці дві групи зі селянством і представити їх як частину жертв українського ґеноциду.

«Ґеноцид» є генеричним (generic) або загальним терміном для того жахливого злочину проти людства, який засудила Генеральна Асамблея Об'єднаних Націй 1948 р. Це є термін, який відповідає українській трагедії і якого правильно і корисно придержуватися, особливо коли українську катастрофу представляти перед світовою спільнотою. Вислів «терор голодом» як свого роду синонім або заміна для «ґеноциду» є неправильним, і його популяризація — не корисною, особливо коли вона скерована до західної публіки. На відміну від радянської і пост-радянської лексики, де «терор» означає насамперед «найгострішу форму боротьби проти політичних і класових супротивників із застосуванням насильства аж до фізичного знищення» і де аж на кінець ставиться «залякування», у західних мовах це передусім «жах» («extreme fear») і лише на останньомі місці - «організоване залякування; тероризм» («organized intimidation; terrorism»). Для західної людини терор надається для застрашування, але їй трудно уявити собі терор як засіб масового нищення людей. На цю різницю між поняттями «терор» і «Голодомор» та на непридатність вислову «терор голодом» до подій 1933 р. недавно звернув увагу німецький історик Екберт Ян.

Виступаючи перед світом, українські політики і науковці мусять представляти адресатам справи у зрозумілім і сприймальнім стилі. Замінивши у новому законі про Голодомор вислів «ґеноцид української нації» словосполученням «ґеноцид українського народу» Верховна Рада зробила українському суспільству ведмежу прислугу. Конвеція говорить про «націю», не про «народ». Навіть в українській мові ці два поняття не є тотожні, перше уживається у сенсі «люди», «населення», а друге відноситься до того, що об'єднює народ у націю - культуру, мову, тощо. У перекладі на англійську документ вийде ще слабший.

Від голоду згинула майже одночасно велика частина казахської нації, і багато дослідників цілком правильно вважає їх трагедію ґеноцидом. Але це аж ніяк не є арґументом проти визнання українського ґеноциду, так як ґеноцид ромів не заперечує Голокосту. У СРСР голод шалів особливо у регіонах з високим відсотком населення етнічних меншин. Недослідженим залишається голод окремих народів РСФСР, включно з росіянами. Відомо, що сталінський режим дозволяв деяку допомогу з Шмеччини німецьким колоністам та з Америки — жидівським аграрним поселенням. Врешті треба дослідити це селективне допущення сталінською владою зовнішної допомоги та визначити його значення для осмислення українського ґеноциду.