партії П. Долгоруков пояснив, що треба розуміти під цим терміном: "Оцінювати землю будуть особливі комісії, вибрані із селян, власників землі, в них будуть і чиновники" [14.- 1906.-12 січня].

Далі в програмі було записано: "Відчужені землі надходять до державного земельного фонду. Засади, на яких землі цього фонду підлягають передачі населенню (що потребує володіння або користування особисте або общинне і т.п.) мають бути встановлені відповідно до особливостей землеволодіння й землекористування в різних областях Росії"

[7].

Намагаючись довести, що саме такі заходи необхідно провести на першому етапі, українська ліберальна преса друкує таблицю, в якій вказана кількість казенних та удільних земель в Україні. Кабінетські та монастирські землі вона чомусь не враховує [12.-1906.-6 листопада].

Підрахуємо: якщо в Україні проживало близько 30 млн. чол. (за деякими даними 40 млн.), а 75% із них - сільське населення, то воно складало 22 млн. 500 тис. Всього казенних і удільних земель, як видно з таблиці, було 2 411 943 дес. Збільшення наділу землі потребувала приблизно половина селян - більше 11 млн. чол. Тому зазначена кількість землі проблеми не вирішувала.

Але кадетами намічалася широка організація державної допомоги для переселення, розселення, облаштування господарського побуту селян. Також передбачались реорганізація межової справи, закінчення розмежування, створення умов для покращення ведення сільського господарства, впорядкування законом орендних стосунків шляхом забезпечення права відновлення оренди, права орендатора, у випадку передачі оренди, винагорода за проведені, але не використані в обумовлені терміни заходи на поліпшення земель, створення арбітражних органів (Примирювальних камер) для регулювання орендної плати й для розгляду суперечок і неузгоджень між орендаторами і землевласниками, відкриття законного шляху в судовому порядку для зниження непомірно високих орендних цін і знищення кабальних угод в області земельних відношень. Передбачалося також "скасування діючих правил про наймання сільських робітників і поширення робочого

законодавства на робітників сільського господарства, стосовно технічних особливостей землеробства. Заснування сільськогосподарської інспекції для спостереження за правильним застосуванням законодавства з охорони праці в цій області і введення карної відповідальності сільських хазяїв за порушення ними законодавчих норм з охорони праці" [7.-С.77].

На другому з'їзді Партії народної свободи знову розглядалося аграрне питання: "Нічого й думати, - казав доповідач, - щоб дати в наділ землі стільки, скільки потрібно на чоловіка, щоб він міг з тої землі прожити. На це землі не вистачить. У нас є сила державних і удільних земель і величезні степи Азії. Ці всі землі повинні піти на задоволення потреби в землі. Що до земель поміщиків, то всі землі, які орендують або держать з половини селяни, повинні одійти до селян, а ті землі, на яких ведуть хазяйство самі поміщики, повинні зостатися у приватній власності" [14.-1906.-12 січня].

На цьому з' їзді була прийнята постанова: "Домагатися, щоб з казенних, монастирських і удільних земель, а також земель приватних власників, які буде викуплено від них, був встановлений державний земельний фонд, якого не можна ні продавати, ні віддавати у приватну власність, а тільки в оренду селянам" [3].

З юридичної точки зору створення державного земельного фонду, землі якого не можна ні продавати, ні віддавати в приватну власність, дуже схоже на націоналізацію землі, яку пропагували соціал-демократи і соціал-революціонери. Різниця полягала у відношенні до приватних поміщицьких земель, а це пояснюється ставленням партій до приватної власності.

Ще детальніше положення аграрної програми були розроблені на третьому з'їзді партії народної свободи, де були враховані побажання місцевих організацій: "Що аби задовольнити всіх безземельних селян, прийдеться викупити для державного фонду всю, або майже всю поміщицьку землю" [14.-1906.-8 січня]. Щоправда так далеко кадети не пішли, але певні зрушення вперед у порівнянні з попереднім періодом відбулися, бо планувалося: "довести розмір землезабезпечення до споживчої норми, тобто до такої кількості землі, яка за місцевих умов і беручи до уваги міцні промислові прибутки, де такі існують, була б достатньою для покриття середніх потреб у харчах, одязі, помешканні і несенні державних повинностей" [4]. Планувалося також "відчуження без усяких обмежень земель, що здаються в оренду за гроші; земель, що експлуатуються переважно найманим селянським інвентарем; землі, що пустують, та такі, що перевищують вищий розмір володіння, встановлений для окремих місцевостей" [4].

Таким чином, кадети вважали, що без часткового примусового відчуження поміщицької землі вирішити аграрне питання неможливо. Наполягаючи на збереженні поміщицької власності капіталістичного типу, кадети висловлювали готовність пожертвувати крупним латифундійним землеволодінням - економічною основою авторитарної влади і постійним джерелом невдоволення селянських мас. Водночас, кадети розуміли, що одними лише латифундіями від селянського руху відкупитись буде неможливо. Тому вони припускали можливість відчуження частини землі й у тих поміщиків, які вели самостійне господарство. Але і в першому, і в другому випадках відчуження поміщицької землі передбачалось провести за викуп - наполовину за рахунок держави, наполовину за рахунок самих селян. Окрім того, кадети мали намір передати рішення земельного питання до місцевих комітетів, які мали складатися з поміщиків, селян і чиновників.

Українська демократично-радикальна партія у своїй програмі висувала вимоги, дуже подібні до кадетських, лише земельний фонд мав бути підпорядкований крайовій владі, що дуже