різного роду комісіях і на партійних з'їздах. Провідною тенденцією еволюції аграрної програми октябристів було її поступове зближення зі столипінським аграрним курсом. Після видання Указу 9 листопада 1906 р. аграрна програма октябристів фактично співпала зі столипінською політикою. У своєму остаточному варіанті аграрна програма зводилась до наступних положень: перш за все октябристи вважали за необхідне зрівняти селян у правах з іншими громадянами, ліквідувати архаїчну систему землеробства, підвищити продуктивність землеробства і на цій основі - добробут селянства. Насамкінець, у випадку недостатності цих заходів збільшити розміри селянського землеволодіння. Тож, основний акцент було зроблено не на збільшення селянського землеволодіння, а на громадянську рівноцінність селян та на "підвищення продуктивності землі", необхідною умовою якого повинно стати саме селянське землеволодіння, засноване не на общинній, а на особистій власності. З цього приводу В. Львов писав: "На зміну напівголодному селянину-общиннику повинен прийти заможний селянин-власник, що хазяйнує на своїй ділянці землі, незалежний, дбайливий, культурний" [13.-С.63].
На думку октябристів, для підвищення продуктивності землеробства і покращення економічного стану селян необхідно було запровадити в законодавчому порядку наступну систему заходів: "1) створити дрібну земельну власність на відрубних або хутірських ділянках; 2) розселити селян селищами для зниження шкідливого впливу довгоземелля їх наділів; 3) ліквідувати черезполосицю; 4) сприяти широкому розвитку селянських кустарних промислів; 5) сприяти організації дрібного селянського кредиту; 6) заохочувати сільськогосподарську промисловість і пов' язані з нею сільськогосподарські технічні виробництва; 7) поширювати в народі сільськогосподарські знання; 8) передати для землеустрою місцевих селян землі казенні, удільні, кабінетські й інші, що знаходяться в розпорядженні держави, на умовах, які будуть встановлені в законодавчому порядку; 9) сприяти покупці селянами земель у приватних власників за взаємною угодою при посередництві Селянського поземельного банку; 10) організувати переселення надлишкового населення на вільні казенні, кабінетські, удільні і на придбані для цього державою землі на пільгових для селян умовах; 11) при недостатності вищеназваних заходів і у "випадку державної важливості" допустити примусове відчуження для цілей землеустрою частини приватновласницьких земель для наділення виключно місцевих безземельних селян з винагородою власників на умовах, встановлених законодавчою владою; 12) врегулювати в законодавчому порядку довгострокові і короткострокові орендні договори на землю; 13) вирішити "на справедливих засадах" питання про сільськогосподарських робітників і про охорону їх праці; 14) надати місцевим комісіям із землеустрою право вирішувати питання розмежування володінь та угідь, переселення і розселення, збору відомостей про селян та інших землевласників і землеробів, які бажають продати або купити землю, проводити оцінку цих земель, вирішувати питання про позики на покращення сільського господарства; 15) перетворити діяльність Селянського поземельного банку, залучати до участі в ньому виборних представників від усіх розрядів землеволодіння і землеробства; 16) прийняти закон про можливості відчуження поверхні землі окремо від її надр". У висновках програми відзначалося, що усі вищеназвані заходи відносяться не тільки до селян, але й до інших розрядів дрібних землевласників і землеробів
[2.-Ф.1682.-Оп.1.-Спр.5].
Таким чином, перед нами взірець буржуазного вирішення аграрного питання, який співпадав за суттю і направленістю зі столипінською аграрною реформою.
Октябристи прекрасно розуміли назрілу необхідність вирішення аграрного питання. Розроблена ними система заходів була розрахована на деяку, хоч би й тимчасову стабілізацію економіки країни, певну збалансованість між рівнем розвитку сільського господарства і капіталістичної промисловості, на створення на селі соціальної опори "конституційному" режимові в особі куркульства. Безумовно, октябристи бачили, що без певного збільшення селянського землеволодіння практично неможливо ні підвищити продуктивність праці в сільському господарстві, ні покращити матеріальний стан селянства, ні припинити класову боротьбу на селі. Логіка розвитку класової боротьби була такою, що найбільш далекоглядні представники поміщиків вимушені були, правда із застереженням, піти на незначне обмеження великого поміщицького землеволодіння.
Відомо, що царизм під тиском революції вимушений був восени 1906 р. поступитися казенними, удільними, кабінетськими й деякими іншими землями, що передавалися Селянському банку для продажу селянам. Але цих земель було недостатньо. За розрахунками октябристів, крупні поміщики могли без усякого збитку продати селянам 2025 млн. дес. землі, яку вони систематично здавали в оренду. За цю землю селяни повинні були сплатити викуп у розмірі 2 млрд. руб., тобто планувалося ще одне пограбування селян на користь поміщиків.
Проте, аграрну програму октябристів не підтримали не тільки широкі маси, а навіть селяни - члени цієї партії [13.-С.66].
Конституційно-прогресивна партія, що займала місце між октябристами і кадетами, і, безумовно, мала програму дуже подібну до октябристської, з тими ж вимогами викупу землі. Партія в аграрному питанні бачила такі шляхи вирішення: "Улаштування й поліпшення побуту й життя селян: сприяти додатковому наділенню селян землею (казенною і удільною) із справедливою винагородою осіб, відомств і установ, від яких одержали б для цієї мети землю" [2.-Ф.1335.-Оп.1.-Спр.568.-Ч.Ш.-Арк.562].
Розглядаючи й порівнюючи програми, знову постаємо перед фактом, що аграрне питання найкраще розроблене у кадетів (хоча найбільше відповідала вимогам селян програма есерів). Кадети вимагали: "Збільшення площі землекористування населення, яке обробляє землю власною працею, а саме: безземельних і малоземельних селян, а також інших розрядів дрібних хазяїв-землеробів державними, удільними, кабінетськими й монастирськими землями, а також шляхом відчуження для цієї мети за рахунок держави в необхідних розмірах приватновласницьких земель з винагородою нинішніх власників за справедливою (не ринковою оцінкою)" [7.-С.6]. Оце визначення "справедливої -
