Крім заснування та утримання шкіл церковнослужителі піклувалися про відкриття при церквах бібліотек [48, с.115; 49, с.202-203; 50, с.186; 51, с.249-250; 52, с. 253-254.]. Бібліотеки відкривалися на місцеві кошти парафії, що складалися з приватних внесків цивільних та духовних осіб, зокрема парафіяльних священиків, громад, опікунств тощо. Єпископ Іларіон усвідомлював, що поширення церковних бібліотек на території єпархії сприятиме розповсюдженню грамотності серед простого народу. З цього приводу він звертав увагу на те, що за 3 роки свого управління єпархією під час багаточисельних клопотань про дозвіл використовувати у різних напрямках та різні потреби церковні кошти жодного разу не зустрів клопотання про дозвіл використати хоча б 100 крб. на церковну бібліотеку. З метою розв'язання цього питання він запропонував консисторії взяти під контроль заснування церковних бібліотек [53, с.187]. У пропозиції Полтавській духовній консисторії від 31-го жовтня 1888 р. за № 6065 зазначалося бажане відкриття бібліотек для народу [54, с.721]. Хоча відкриття нових бібліотек при церквах в Полтавській єпархії не відбувалося швидкими темпами, можна спостерігати зростання, хоча й незначне, їхньої кількості: у 1884 р. загальна кількість церковних бібліотек становила 1025, у 1900 р. - 1191 [55, с.114; 56, с.40-41].

Інша ситуація склалася стосовно бібліотек, розташованих при монастирях. Щодо поповнення монастирських бібліотек книгами та роздрукування необхідної літератури (напр., у типографії Києво- Печерської Успенської Лаври або Полтавській типографії Пігуренка) турбувалися настоятелі, а усі витрати (вартість паперу, набору тексту тощо) сплачувалися за рахунок монастирів [57, арк.1-3; 58, арк.1-4].

Посильну підтримку церковним школам надавали монастирі. Особливо це мало місце по відношенні до тих шкіл, які підтримувалися преосвященним, наприклад, школа при Полтавському єпархіальному жіночому училищі [59, с.894-895; 60, с.931.].

У значно кращій ситуації знаходилися монастирські школи. Наприклад, жіноча двокласна школа при Велико-Будиському жіночому монастирі повністю утримувалася на кошти монастиря, мала чудову бібліотеку, значна кількість книг якої перейшла у спадок від закритого трикласного єпархіального жіночого училища, частина - надіслана з Єпархіальної училищної ради, більшість екземплярів придбано на кошти монастиря; також силами монастиря збудовано новий училищний корпус [61, с.1064,1067]. При Лубенському Спасо-Преображенському монастирі було відкрито училище, в якому навчалися діти селян чоловічої статі, переважно бідних батьків, що проживали на околицях монастиря, та діти духовенства, що знаходилися в обителі для навчання церковному співу та вивчення церковного статуту [33, с.152-158].

Монастирі відігравали важливу роль у сприянні розповсюдження освіти серед жіночої частини населення, а саме: значний відсоток вихованок духовного походження у відділеннях Єпархіального жіночого училищах, що на певному історичному етапі містилися при жіночих монастирях, навчалися за рахунок цих закладів; серед вихованок світського звання - хоча б одна отримувала стипендію від особи духовного відомства (священика, опікунки училища тощо) [62, с.152-158].

Визначна роль щодо поширення початкової освіти серед простих селян належить парафіяльним священикам. Їхня діяльність не обмежувалася тільки матеріальною допомогою. Хоча ставлення до священнослужителів як до учителів протягом ХІХ ст. неодноразово змінювалося (напр., у 60-і роки панувала думка, що учителі з духовенства працювали неякісно [13, с.79; 63, с.22], а у 80-90-і роки вони визнавалися найкращими учителями церковних шкіл і насправді відданими школі [64, с.4]), варто зазначити, що саме учителі духовного сану, їх дружини та доньки часто працювали у церковних школах на доброчинних засадах, тобто безплатно [65].

Отже, аналізуючи благодійницьку діяльність православного духовенства Полтавської єпархії у ХІХ ст. у аспекті народної освіти, можна зазначити, що духовенство Полтавської єпархії, очолюване єпархіальним преосвященним, займало значне місце протягом усього ХІХ ст. (особливо у другій половині) у справі народної освіти. Його особлива заслуга полягає у тому, що питання поширення та покращення загального рівня народної освіти вирішувалося священнослужителями переважно на доброчинних засадах. Благодійництво приватних духовних осіб (які переважно учителювали за мізерну платню або взагалі безкоштовно), а також церковних інститутів (монастирів, церковнопарафіяльних опікунств, церковних братств) дало можливість відкрити велику кількість церковних шкіл, навчатися грамоті дітям з бідних сімей та дітям-сиротам, функціонувати бібліотекам при церквах та народним читальням, що забезпечило позитивну динаміку у поширенні грамотності на всій території Полтавської губернії.

Джерела та література

Степаненко Г.В. Освітня діяльність православного духовенства в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.): Дисерт. канд... іст. наук: 07.00.01. - К., 2002.

Кравченко О.В. Благодійна діяльність православної церкви в Харківській єпархії (1799 - 1917 рр.): Дисерт. канд... іст. наук: 07.00.01. - К., 2003.

Грановский А. Полтавская епархия в ее прошлом и настоящем. (Историко-статистический опыт). - Полтава, 1901.

Полтавские епархиальные ведомости (далі - ПЕВ) - Ч. оф. - 1888. - № 8.

Открытие Самсониевской монастырской школы на так называемой Шведской могиле // ПЕВ. - Ч. неоф. - 1889. - № 20.

Из жизни церковно-приходских школ Полтавской епархии за 1892 - 93 уч. год // ПЕВ. - Ч. неоф.- 1893. - № 20.

Щеглов В. Церковно-приходская школа при Шведской могиле близ Полтавы // Церковно-приходская школа. - 1891. - Кн. 5.

Церковные ведомости. - 1899. - № 47.

ПЕВ. - Ч. оф. - 1895. - № 5.

ПЕВ. - Ч. оф. - 1892. - № 1.

Благодарственное Господу Богу молебствие в Полтавском кафедральном соборе по случаю Всемилостивейшего внимания