В 11 випадках причину смерті "ховали" під записом "дивись довідку лікаря". Аналогічна картина спостерігається і по інших селах Куйбишевського району, по яких збереглися актові записи про смерть за 1932-1933 pp.

Виходячи з того, що в актових записах про смерть відсутні записи про випадки смерті жителів сіл району від голоду, можна зробити припущення, що відповідними органами була дана вказівка приховувати випадки смертей від голоду і не писати такі записи у документи про смерть. Вдалося опитати деяких свідків Голодомору в Більманці. В вищезгаданій "Книзі... 'фігурує прізвище Кулаги Григорія Герасимовича, 48 років, члена с/г артілі, помер 7 травня 1933 року від запалення нирок. Ще 2000 року автор записав спогади його рідного племінника - Петра Никифоровича Кулаги, 1927 року народження. Останній розповів, що в 1933 році від голоду помер не тільки його дядько Григорій Герасимович, а і його дружина Василина та двоє їхніх дітей. Г.Г. Кулага був учасником Першої світової війни, за хоробрість отримав офіцерське звання. Після повернення в рідне село він господарював на землі. В його сім'ї було троє дітей: Єфросинія працювала по наймах в Маріуполі, Василь та Іван жили з батьками. В 1933 році Василина народила двійню. Сім'ю в тому голодному році виручала корова, але трапилося лихо - корова впала у відкритий колодязь, її вдалося витягти, але довелося дорізати. Сім'я Кулаг жила доти, доки було м'ясо, коли ж воно закінчилося, померла Василина Кулага. Через деякий час померли її грудні діти - двійнята. Серце у Григорія Герасимовича не витримало - на другий день помер і він. Сім'ю Кулаг тягнули на кладовище на драбині 8 чоловік. В свою останню путь Григорій Кулага пішов у формі офіцера російської армії. Після похорону батьків старша дочка Григорія та Василини - Єфросинія забрала до себе в Маріуполь найменшого брата Івана, рідна тітка Мотря забрала в свою сім'ю іншого сироту - Василя [8].

Очевидець голодомору в селі Водяне (нині Титове) І. Струсь згадував про те, що в цьому селі "... під час хлібозаготівлі в колгоспі забрали все зерно, включаючи й те, що намічалося до видачі колгоспникам". В січні 1933 року водянські колгоспники Степан Чобітько, Микита Вакуленко та Максим Вакуленко, щоб врятувати від голодної смерті своїх дітей (в Максима їх було дев'ять) подалися наламати качанів кукурудзи, яка залишилася незібраною на одному з колгоспних полів сусідньої Більманки. Водянці встигли виламати по декілька качанів, однак їх виявили охоронники і почали переслідувати. Втікачі досягли річки Берди і тоді переслідувачі відкрили по них вогонь. Максима Ваку- ленка поранили в спину і його непритомного, з обмороженими руками і ногами на світанку привезли до рідної хати на санях. Всі троє були засуджені до восьми років позбавлення волі.

Сім'я М. Вакуленка, дякуючи невеликим запасам буряків, картоплі та макухи, дожила до весни, потім харчувалася лободою, козельцями, грициками, квітом акації. Однак "підніжний харч" не врятував цю сім'ю - вижив тільки найстарший з дітей - Микола та його мати. І. Струсь свідчив: "До наступної зими не одна сім'я, не одна сотня жителів села знайшла своє останнє пристанище на скорботному сільському кладовищі" [9].

25 липня 1933 року Царекостянтинівська райміліція порушила кримінальну справу проти жителя с. Олексіївки Сергія Олексійовича Буца та жительки с. Царекостянтинівки Уляни Яківни Мишко. їх звинувачували у крадіжці колосків ячменю з поля Царекостянтинівського колгоспу ім. 12-річчя Жовтня: С.О. Буц - 1 кг, У.Я. Мишко - 600 гр.

С.О. Буц в протоколі допиту свідчив, що він вирвав колосків грам 300 і запхнув в кишені, його затримали голова колгоспу Свирид Ілліч Шамота та завгосп колгоспу Федір Микитович Карпій, які об'їжджали поля.

У.Я. Мишко побачив на полі об'їждчик Ф.Г. Снісаренко, хотів затримати, однак вона викинула колоски на землю і не підкорилась йому. Слідчим у цій справі був дільничний міліціонер Сивирин, слідство тривало до 12 жовтня того ж року і справа була передана до суду [10, арк. 13].

В селі Благовіщенці за крадіжку двох лантухів качанів кукурудзи 27 вересня того ж року були заарештовані Явдоха Яківна Саєнко, 22 роки, Панько Якович Саєнко, 17 років, та Іван Опанасович Лук'янець, 22 роки. Суд над ними відбувся вже наступного дня - 28 вересня. Суддя Галаган та народні засідателі Пластун та Борщ винесли вирок: І.О. Лук'янець - 5 років позбавлення волі, Я.Я. Саєнко - 3 роки, П.Я. Саєнко - 2 роки.

Останньому, після обжалування вироку, "дали" один рікумовно [11, арк.23].

Прокопа Васильовича Ревенка з Царекостянтинівки, який працював у Гайчульській комуні "Червоний Маяк", звинуватили влітку 1933 року у падінні колгоспного коня, вирок - 6 років позбавлення волі [12, арк.1].

Тоді ж Кузьма Архипович Демченко - конюх колгоспу "Шлях до кращого" за поганий