сил викопати померлому брату могилу, бо він сам був пухлий від голоду. Коли він закидав могилу землею, виявилося, що з могили стирчать ступні ніг. Поглиблювати могилу в Іллі вже не було сил і він відрубав покійному брату ноги [22].
Жителька с. Гусарки Марія Андріївна Ільїна згадувала, що голод був страшним - вимирали сім'ями". У її сусідів Слабишевих померло двоє членів сім'ї, у Ревунових - також двоє, у Горбиків помер голова сім'ї та його діти.
Щоб врятуватись від голодної смерті гусарківці тікали з села. В 1933 році голова колгоспу М. Верещак відпустив на заробітки на Донбас декількох жителів села. Один з них - Федір Федорович Бугайов - пригадував, що гусарківці на зароблені гроші купляли харчі і відправляли їх родичам в Гусарку. В тому ж році багато гусарківців виїхало на заробітки на Кубань.
Сім'я Ільїних, рятуючись від голоду, подалася на Кавказ. Вони працювали в сільському господарстві майже рік біля міста Гудаут, потім повернулися в рідне село.
В 1933 році від голоду помер гусарківець Антон Лаврентійович Лагода. Його жінка Параскева Денисівна залишилась з двома дітьми: Марією та Вірою. Щоб врятувати дітей від голодної смерті вона віддала в колгосп лісоматеріали, які були заготовлені для ремонту покрівлі (покрівля, не "дочекавшись" ремонту, обвалилася в 1941 році). Взамін лісу вона одержала небагато червоного буряка. Він врятував сім'ю П.Д. Лагоди від голодної смерті, однак, за підрахунками Параскеви Денисівни, його б не вистачило до нового врожаю. Вона змушена була віддати свою молодшу дочку Віру в сім'ю свого родича Івана Пилиповича Баришева. Його мати - Надія Денисівна - була її рідною сестрою. В сім'ї Баришевих Віра Антонівна жила до 1943 року [23, с.55].
Мешканець с. Зелений Гай Володимир Павлович Семикпіт розповів: в 1933 році від голоду помер рідний брат батька - Яків Терентійович Семикпіт. В 1932 році сім'я Я.Т. Семикліта виїхала на заробітки в Грузію, продавши хату, корову, коня. Повернулись звідти в 1933 році - у них нічого не було. Яків Терентійович перед смертю віддав останні харчі дітям Федору і Тетяні - вони вижили [24].
Макарович Євдокія Сергіївна (с. Зелений Гай) свідчила, що голод 1932-1933 pp. їх родину оминув, але у рідного брата матері - Усенка Івана Ульяновича - від голоду померло троє менших дітей, двоє старших вижили. Помер їхній сусід Сальник Федір, у Кузьми Бадла померло двоє дітей [25].
Житель с. Зелений Гай Іван Миколайович Макарович свідчить, що 1933 рік застав родину Ма- каровичів в с. Кінські Роздори. Щоб вижити, батько влаштувався охоронцем на елеватор. В 1933 році їх сім'ю обікрали - забрали особисті речі з сундука і, головне, 12 кг муки, яку заробив батько. На примусі мати залишила недопечені блинці - забрали їх і тісто [26].
Жителька с. Комиш-Зоря Марія Яківна Коваленко (дівоче прізвище Крутій) в 30-х роках проживала в с. Очеретувате на території Вершинської сільради. Місцеві активісти, вишукуючи у жителів села продовольство, почали переслідувати сім'ю рідної тітки по матері - Марфи Тихонівни Залоз- ної, яка проживала на хуторі Петровському. її чоловік Петро змушений був тікати до Ханжинівки Донецької області. Наступного дня тітку Марфу Тихонівну викликали в сільраду, влаштували справжній допит, щоб вона сказала, де чоловік, але вона не виказала, де Федір. її замкнули в сільраді на ніч. Вночі охоронник сільради пожалів її і допоміг втекти. Марфа Тихонівна прибігла до них в Очеретувате, попередила, що вона втікає з села. Пішки вона добралася до роз'їзду 347 км, сіла на потяг і поїхала на Донбас. Своїх дітей Івана, 1926 р.н., та Галину, 1928 р.н. вона залишила у дідуся Федора в Петровському. Через дві неділі Марфа Тихонівна таємно приїхала до них, привезла трохи рису, хліба. Крутії зварили для своїх дітей рисової каші - Марія Яківна на все життя запам'ятала її смак. Тітка Марфа однесла харчі своїм дітям, а через деякий час забрала їх до себе в Ханжинівку. Згодом їхня сім'я переїхала в Маріуполь, Петро влаштувався на завод ім. Ілліча.
Сім'я Крутіїв голодувала. Мати Марії - Меланія Тихонівна виміняла трохи дрібної картоплі за новий батьківський костюм і давала її потроху дітям. Врятувало дітей їх сім'ї і те, що у школі давали гарячі сніданки (Марія в 1933 році пішла в місцеву початкову школу). Марія Яківна пригадує, що в 1933 році один місцевий хлопець помер по дорозі в школу (можливо, його прізвище Глина). Батько Марії - Яків Антонович, щоб врятувати сім'ю від голодної смерті, влаштувався працювати залізничником на роз'їзд 347 - там давали харчові пайки і на дітей - так сім'я вижила [27].
За спогадами Амурової Олександри Савівни (смт Куйбишеве) під час голоду 1933 року її батько поїхав на Донеччину, щоб заробити хліба, працював на шахті. Шахтарям давали продуктові пайки, які він присилав додому посилками. На все життя запам'ятала Олександра Савівна, як батько привіз з Донбасу білу велику хлібину - смачнішого хліба вона не куштувала в своєму житті. Незважаючи на посилки батька, сім'я голодувала, мати посилала дітей рвати лободу - вона обдавала її окропом, молола, перемішувала з мукою, змеленою з шкурок гарбузів і пекла