млинці. Поряд з ними жила сім'я Курочки. Голова сім'ї працював на залізничній колії - залізничникам видавали продуктові пайки, тож вони не дуже бідували. Одного разу мати послала Олександру та Марію за лободою, яка росла в городі біля Курочок. Сестри почали рвати лободу, а сини Курочки вискочили з хати і почали бити дівчат дубцями по ногах. Сестер виручила їхня собака, яка відігнала хлопців. Олександра Савівна свідчить, що від голоду в селі помирали люди, але їх прізвищ вона не пам'ятає. Після голоду 1933 року мати Олександри Савівни до кінця своїх днів тримала про запас лантух сухарів [28].
В 1932 році Василя Григоровича Півня (смт Куйбишеве) направили на навчання на вчительські курси при Мелітопольському педінституті. Вчителів тоді не вистачало і після чотиримісячного навчання його направили в Більманську початкову вчителем початкових класів. В тому ж 1932 році В.Г. Півень почав вчителювати у колишній земській школі. За голод 1933 року Василь Григорович пам'ятає дуже добре, бо отримував від сільради на місяць вчительський пайок - 9 кг пшениці і 0,5 кг олії. Щоб допомогти вижити матері він приписав її до себе, у Більманку - взяв на "иждивение" і вона також отримувала від сільради 4 кг зерна. Зарплата вчителя в 1932 році становила 24 рубля, весною 1933 року її підвищили до 32 рублів. Василю Григоровичу запам'яталось, що восени 1932 року в їхню школу прийшло 70 учнів, а на весну 1933 року лишився тільки один - останні хворіли або по- мерли від голоду. В Більманці були створені спеціальні комісії, які вилучали в місцевих жителів продовольство [29].
Мешканка с. Новоукраїнка Губрієнко Олександра Петрівна згадує, що в 1933 році був великий голод. Сім'я Олександри Петрівни вціліла, бо її батьки вступили до комуни "Червоний Маяк", а комунарам видавали по два шматочки огірка, та дві варені картоплини на день. Сестра О.П. Губрієнко - Уляна жила окремо від них, її чоловік Пилип служив у армії, й Уляна бідувала. Вона ходила в степ і трусила солому, щоб дістати хоч трохи зернят. У Новоукраїнці (Гайчулі) від голоду вимерла сім'я Черняків: голова сім'ї Максим, його рідні сини Іван та Олексій, зведений (нерідний) син Іван та інші діти (імен вона не пам'ятає). Сім'я Тимофія Козловського, голодуючи, з'їла собаку, але це її не врятувало, через деякий час Тимофій, його дружина Софія та дочка Катерина померли [ЗО].
Жителька с. Новоукраїнка Комарницька Марія Митрофанівна (в даний час живе в смт Комиш- Зоря) свідчить: в 1932-1933 pp. її сім'я опухла від голоду, але всі вижили. їхня вулиця називалась тоді Свинячою, бо виходила до вигону, де пасли свиней жителі вулиці. Жителі вулиці голодували, але вижили, бо їхні городи виходили до річки і в той засушливий рік більш-менш вродила картопля та овочі, а у тих людей, які жили наверху "вигоріло" все на городах. На Свинячій лише одна сім'я постраждала - Шеки. В цій сім'ї було семеро малих дітей, які померли одне за одним. В селі говорили, що старші Шеки - батько і мати, дід і баба поїли мертвих дітей. У Комарницьких забрали корову, бика і десять кролів. Над сім'єю нависла загроза голодної - смерті і батько пішов на заробітки в радгосп "Азов", де будували пекарню і потрібні були столяри. Митрофан Володимирович заробив пуда два муки і вони вижили. Допомогло вижити ще й те, що у колгоспах варили затірку і давали на дітей [31].
За спогадами Суржик Катерини Митрофанівни (с. Очеретувате Вершинської сільради, в даний час живе в смт Куйбишеве) в 1932 році була страшенна спека - їхній тік потріскався так, що не можна було ступити. Батько захворів на тиф, потім Катерина, потім брат Андрій. Катерина Митрофанівна пам'ятає, що до них приходив сусідський хлопчина, у якого з голоду опухли ноги і шкіра на них потріскалася - невдовзі він помер (прізвища його вона не пам'ятає). Мама молола кукурудзяні качани, добавляла муки і пекла млинці, головною ж годувальницею сім'ї в тому голодному році була корова [32].
Марія Павлівна Загребельна (с. Смирнове) пам'ятає, що в 1933 році був великий голод, багато людей в селі померло. Мати міняла на продукти різні речі, їй вдалося дістати трохи картоплі й буряка. Марія та її брат задовольнялися і цим, а для їх одинадцятимісячної сестри Надії потрібно було молоко. Виснажена мати не могла його дістати і в тому ж 1933 році Надія померла. N батько Павло Павлович відпиляв частину корита, з якого годували домашніх тварин, постелив туди соломи і в ньому сім'я поховала Надію [33].
Жителька с. Смирнове Іванова Ніна Григорівна пригадує: в 1933 році в селі був великий голод. Люди рятувалися тим, що ламали і їли стебла проса, які були солодкі на смак. Місцеві активісти ходили по хатах і забирали продукти. Приходили і до них, а мати сказала: "У мене нічого немає - тільки діти - заберіть їх". Вижили ті, в кого були корови - в кого не було - майже всі померли. В сім'ї Василя Шиша була корова, але стара і Василь вирішив купити молоду. Він