розгорталась головним чином, у руслі Загальноукраїнської організації (1897-1904 рр.) [33, с.112]. В 1906-му році, у період максимальної активізації УДРП, у Петербурзі діяльність партії спрямовував саме він, разом з О.Г. Лотоцьким та М.А. Славінським. В 1908 - 1917 рр. був активним членом Товариства українських поступовців (ТУП). Вершиною його "кар'єри" можна вважати 1917-1918 рр. Належав до Української партії соціалістів- федералістів (УПСФ) - спадкоємиці дореволюційної УДРП [35]. В 1917 р. був головою Української Національної Ради в Петрограді, комісаром у справах України при Тимчасовому уряді; за Гетьманату - заступником голови української мирової делегації в переговорах із Радянською Росією, членом Державного Сенату, міністром освіти в уряді Ф. Лизогуба.
Розглянемо діяльність П.Я. Стебницького за головними напрямками реалізації "українського проекту".
Мовне питання. "Шкільне питання", що трактувалось й українськими інтелектуалами, і урядом, перш за все як питання про мову навчання, набувало особливе значення в процесі "націобудівництва". Радикал- демократи наполягали на заведенні української мови навчання в народних початкових школах та публічно наводили обґрунтовану систему доказів, що відсутність школи з рідною мовою є одним із головних перешкод на шляху культурно-економічного прогресу українського селянства, використовуючи, як трибуну різноманітні освітні товариства, органи земсько-міського самоврядування комітети по обговоренню потреб сільськогосподарської промисловості, різноманітні загальноросійські опозиційні громадські з'їзди. В 1905 р. П.Я. Стебницький, разом із членами Петербурзької громади Української демократичної партії (УДП) О.О. Русовим, О.Г. Лотоцьким, М.А. Славінським, С.Ф. Русовою і головою Старої громади й редактором журналу "Киевская старина" В.П. Науменком, був запрошений в якості експерта у спеціальну академічну комісію на чолі з академіком О.О. Шахматовим [29, с.189]. Внаслідок спільної роботи з'явилася "Записка Імператорської Академії наук про відміну утисків малоросійського друкованого слова" (СПб.,1905), негайно перекладена на українську мову й опублікована М.С. Грушевським в "Літературно- науковому вістнику" (див.: "Меморіал Петербурзької АН у справі свободи української мови в Росії" і "Реферат комісії у справі знесення заборон українського друкованого слова" (т.30, С.164-174, 218-230; т.31, С.1-16).
Разом з іншими членами Петербурзької громади входив до складу комісії з питання про систему правопису української мови, створеної при АН під головуванням Ф.Є. Корша. У засіданні 6 січня 1907 р. П.Я. Стебницький в своїй доповіді довів, що оптимальної є фонетична система правопису, розроблена П.А. Кулішем (так звана "кулішівка"), а не насаджувана цензурою "ярижка", що пропонувала строге "дотримання правил російського правопису" при публікації українськомовних текстів [36, с.6]. У своїй постанові комісія погодилася із запропонованими висновками. Надалі саме "кулішівкою" й почали друкуватися нові українські видання (деяка частина друкувалася нею й раніше).
Участь у "банкетній кампанії" та колективних опозиційних заявах. С.Ф. Русова згадує про "знамениті політичні з'їзди у Фінляндії" на початку революції, на яких неодноразово бували присутні П.Я. Стебницький, О.О. Русов, О.Г. Лотоцький [29, с.188]. Разом з іншими лідерами українських демократів (Є.Х. Чикаленко як представник журналу "Київська старовина", О.Г. Лотоцький, О.О. Русов) П.Я. Стебницький приймав участь у в установчому з'їзді Союзу письменників 5-8 квітня 1905 р. у Петербурзі [26, с.375]. Саме тут, у перервах між офіційними засіданнями, відбулося зближення лідерів українських демократів із представниками інших "недержавних" народів і була вироблена спільна резолюція з національного питання, запропонована з'їзду. У резолюції містилися вимоги національно-територіальної автономії й свободи національної культури. Але з'їзд відмовився взяти до уваги цей проект. Щоправда, незважаючи на це, резолюції з'їзду носили цілком радикальний і прогресивний характер, зокрема, вимогу національного самовизначення, заяви із приводу стану Фінляндії, з єврейського питання, про мову української преси.
Логічним продовженням контактів із лідерами "недержавних" народів була участь П.Я. Стебницького в ЦК Союзу автономістів-федералістів у Петербурзі (голова - проф. В.І. Вернадський, товариші голови О.М. Колюбакін і Л.І. Петражицький, скарбник К.П. Геллат, секретарі кн. В.Л. Геловані і Ю.І. Рубинштейн), разом із іншими представниками УДРП - О.О. Русовим та І.Л. Шрагом.
Думська громада. Незабаром після відкриття I Думи була створена українська парламентська громада, перші збори якої відбулося 1 травня 1906 р. П.Я. Стебницький, поряд зі своїми колегами по Петербурзькій громаді УДРП, надавав їй організаційно-технічну й інтелектуальну допомогу, входив до складу "законотворчої" комісії (разом з І.Л. Шрагом, А.Г. Вязловим, Є.Г. Шольпом, О.О. Русовим та О.Г. Лотоцьким). Остання працювала за двома напрямками: 1) вносила доповнення в думські законопроекти, що торкались інтересів України; 2) розробляла власні законопроекти й надавала матеріали для депутатських виступів і запитів. Так були підготовлені законопроекти про національні права, про аграрну реформу, про сільськогосподарські страйки, про рідну мову в школі [28, ч.3, с.11].
Незабаром після розпуску Першої Думи лідер Полтавської громади УДРП Л.М. Жебуньов виступив зі статтею "Що нам треба робити? (Лист українського демократа до своїх однодумців)", у якій закликав ради- кал-демократів негайно зайнятися підготовкою до виборів у II Думу, "виразно й відкрито" виступати під прапором УДРП і, не відмовляючись від блоків з іншими прогресивними силами, "залишатися все-таки українськими демократами й стояти повністю на ґрунті цієї програми й завжди з'ясовувати її у всіх деталях, а не ховатися за ними". П.Я. Стебницький, а також постійний кореспондент журналу "Рідний край" Т. Татарин підтримали передвиборчі настанови Л.М. Жебуньова.
У Другій Думі вплив агітації радикальних демократів і одночасне загострення відносин українських селян-депутатів із трудовою групою внаслідок
